Населені пункти Новоград-Волинського району

Городниця - селище міського типу в Новоград-Волинському районі, Житомирської області 24 квітня 1945 року у бою з військами НКВД в селі загинув Іван Трейко — генерал-хорунжий УПА. Тут розташований Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир. У селищі діяв Городницький фарфоровий завод, заснований у 1799 році Йосифом Клеменсом, князем Чарторийським. Підприємство, продукція якого була відома далеко за межами України і цінувалась у колекціонерів, внаслідок безгосподарності нових власників фактично припинило діяльність; більшість цехів зруйновано. На даний час головним промисловим підприємством селища є лісозавод.

А́брамок — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 49 осіб.

Історія

За даними Тупальської сільради, від Голодомору 1932–1933 років загинуло 13 людей, імена яких на сьогодні встановлено: Борківський Віталій, Бочковський Йосип, Войцехівський Гнат, Вольська Єлизавета Домініківна, Вольська Юзефа Францівна, Вольський Домінік Вікторович, Вольський Йосип Домінікович, Костінська Марцеліна Францівна, Костінська Феліксіна Станіславівна, Костінський Франц Антонович, Місюн Петрина, Сливинська Марія Тимофіївна, Сливинський Іван Тимофійович^[1].

Анастасі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 62 осіб.

Ане́та — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 215 осіб (перепис 2001 року). Село засноване 1815 року. Це була одна з найстаріших німецьких колоній в Україні.

Поштовий індекс — 11700. Телефонний код — 4141. Займає площу 1,053 км².

Минуле

В районі села виявлені залишки культури мідного віку - культури кулястих амфор і кам'яних скринь (волинська мегалітична культура).

"Скорчене тілопокладення було основним варіантом похова льного обряду. Кістяки посипались червоною вохрою, яка, мо жливо, була символом вогню або крові, в селі Анета під чолові чим кістяком виявлено скупчення деревного вугілля. Відомі інди відуальні, парні та групові поховання. Поховальний інвентар — подібний до вище описаного. В одному випадку (с.Анета) в гроб ниці виявлено цілий кістяк свині. В кількох випадках виявлено поховання за обрядом трупоспалення."

За даними науковців, контакти населення Волині з німецькими землями відбувалися ще за часів Київської Русі. Згодом вони значно скоротилися, і активізувалися лише наприкінці XVIII ст. Першими німецькими колоністами у нашому краї були меноніти які тікали з рідних місць від релігійних переслідувань. Перша колонія, Скерневські Голендри, була заснована ними у Володимир-Волинському повіті. ЇЇ назва свідчить про голандське походження засновників. Слово Голендри - трансформоване "голендер, голандець" присутнє у назві багатьох поселень, переважно в західних повітах губернії. На початок XIX ст. меноніти розселились далі на схід, зокрема у Новоград-Волинський повіт, де заснували колонії Анету та Юзефини. Кількість менонітських поселень, проте, була незначною. На 1830 р. у Волинській губернії налічувалось лише 5 колоній в яких мешкало близько 1 тис. жителів.

Починаючи з початку XIX століття Волинь стала одним із регіонів компактного проживання на теренах України німецьких переселенців, які з часом утворили численні колонії на території Новоград-Волинського повіту. Зокрема, недалеко від Новограда-Волинського вони заснували в 1815-1816 рр. найстаріші колонії в Східній Волині — Анету і Юзефін. Колоністи, які прибували з Німеччини або Царства Польського, спершу приписувалися в цих колоніях, що дістали назву материнських, а потім розселялися на хутори, що ставали згодом дочірніми колоніями. В німецьких колоніях існувала довгий час певна автономія щодо організації німецькими переселенцями їх суспільно-господарського, релігійного та освітньо-культурного життя. Вся повнота влади у колонії знаходилася в руках сільського старости (шульца), який мав одного чи двох помічників (байзітцерів). Шульц представляв інтереси колонії чи окремих колоністів у стосунках із волосними, повітовими або губернськими чиновниками. Староста і помічники обиралися сільською громадою і могли (в залежності від достатку колоністів) отримувати за свою роботу певні кошти від сільської громади, або ж користувалися іншими привілеями. Шульц вів облік мешканців колонії, наглядав за вчасною сплатою колоністами податків та оренди, виконанням інших повинностей, а також за дотриманням у колонії громадського порядку. Він разом із своїми помічниками розглядав конфліктні ситуації між колоністами, причому позивачі виставляли їм відповідну кількість горілки для залагодження справи. Чим важливіша була справа, тим більше виставлялося горілки. Проте рішення шульца майже ніколи не оскаржувалися і завжди виконувалися. Разом з тим, усі важливі питання організації суспільного життя і побуту в колонії (наприклад, стосовно меж земельних наділів, облаштування сільських вулиць чи кладовища, будівництва церкви та школи, водяних млинів та вітряків, проведення меліоративних робіт на землях колоністів, розчищення русла річки, що протікала колонією, спорудження греблі, ремонту сільських мостів, вулиць і доріг, прийому до сільської громади її нових членів, допомоги бідним сім’ям, які втратили годувальника, оплати праці вчителя та громадського пастуха тощо), вирішувалися колоністами на сході, що їх скликав шульц за дорученням громади. Участь у сході брали лише власники господарств. Для скликання термінового сходу застосовували звуки церковного дзвону, розмахували з даху лютеранської кірхи прапором відповідного кольору, або посилали ніців, оскільки садиби були віддалені одна від одної. В колонії Анета Новоград-Волинського повіту на схід скликав десятник, який ходив від хати до хати, ставав перед господарем, тричі стукав ціпком перед ним і наказував: «У чому стоїш, так одразу ж біжи до шульца!»

В часи Першої Світової Війни багато жителів села (німецького походження) були виселені вглиб Російської імперії: "Семья Рудольфа Геншеля из села Анета, хорошо «подмазала чиновников» и оказалась в Харьковской губернии, в одном из немецких меннонистских сел. Однако таких случаев было относительно немного, а потому подавляющее большинство немецких граждан Волыни испытали все ужасы выселения, оставив по дороге к месту назначения тысячи безымянных могил."

Німецька колонія „Анета" Ярунського району на Волині.

Жителі

• Генке Герберт Густавович (14 листопада 1913, колонія Анета Волинської губернії - 4 березня 1999, Алма-Ата) - вчитель, поет, письменник.

Барви́нівка — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 698 осіб.

Бага́те — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 58 осіб.

Берегове́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 122 осіб.

Боля́рка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 42 осіб.

Борисі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 421 осіб.

Бро́ники — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 475 осіб.

Броницька Гу́та — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення за станом на 2001 рік становило 1034 особи. З 1938 по 1997 роки Броницька Гута мала статус селища міського типу, оскільки більшість населення було зайняте у промисловості. У 2000-их промислові підприємства селища (Брониківський склозавод, Броницький торфозавод) припинили діяльність. Відповідно, в 1997 році Броницькогутянська селищна рада була перейменована на Броницькогутянську сільську раду.

Уродженці

• Жайворон Володимир Гнатович (* 1923 — † 1944) — учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Бро́ниця — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 158 осіб.

Бу́дища — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 176 осіб.

Варва́рівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 285 осіб.

Вели́ка Горбаша — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 489 осіб.

Вели́ка Дера́жня — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 378 осіб.

Вели́кий Молодьків — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 832 осіб.

Вербі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 206 осіб.

Вершниця — село (до 2010 — селище^[1]) в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 129 осіб.

Ви́роби — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 80 осіб.

Ви́шківка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 115 осіб.

Ві́рівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 113 осіб.

Вла́дин — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 117 осіб.

Гі́рки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 724 осіб.

Городи́ще — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 219 осіб.

Груд — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 579 осіб.

Гульськ — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 1360 осіб.

У Гульську розташована гульська «міна» — одне з ключових укріплень Новоград-Волинського укріпрайону, збудованого у 1932–1939 роках.

Персоналії

У Гульську народився Олександр Олексійович Немоловський — громадський і церковний діяч, митрополит Брюссельський і Бельгійський.

Дібрі́вське — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 34 осіб.

Дідо́вичі — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 606 осіб. В Дідовичах виник гурт Merva. У 2007 році створена футбольна команда під назвою «Дідовичі», яка здобула призові місця в районих змаганнях.

Дубі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 18 осіб.

Дубни́ки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 347 осіб.

Дупли́нки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 323 особи. До 2010 року мало назву Дублинки. Уточнене (перейменоване) рішенням Житомирської обласної ради від 18 березня 2010 року № 1062 «Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій Житомирської області»^[1]. Верховною Радою уточнення поки не затверджене.

Жеребилі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 338 осіб.

Жоло́бне — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 719 осіб.

Іва́шківка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 493 осіб.

Кали́нівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 471 осіб.

Кам'яний Майда́н — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 178 осіб.

Ка́м'янка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 422 осіб. Відстань до райцентру становить понад 27 км і проходить автошляхом місцевого значення. Село розташовано на кордоні Житомирської та Хмельницької (Славутський район) областей.

Кануни́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 367 осіб.

Карпи́лівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 79 осіб

Ка́тюха — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 2 осіб.

Кикова́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 1223 осіб.

Кия́нка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 684 осіб. Село Киянка своєю історією сягає в сиву давнину. 3 покоління в покоління киянці свято зберігають перекази про те, що в XIII столітті на лівому березі невеликої річки Смолки почали поселятися перші мешканці, втікаючи від поневолення.

Розташування

Село Киянка лежить в 24 кілометрах на північ від районного центру міста Новоград-Волинський та розташоване на лівому березі річки Смолки, притоці річки Случ. Геграфічні координати 50°46'84’’ пн.ш. та 27°64'65’’сх.д. Східний сусід — село Кикова, на південь — село Смолдирів Баранівського району. Західні сусіди — села Орепи Нов.-Волинського району та Суємці Барановського району. За 8 кілометрів від Киянки — залізнична станція — село Колодянка, найближча районна залізнична станція в місті Новоград-Волинський. Землі на території села — тяжкий темносірий суглинок.

Походження назви

Припущення перше — у важкі часи татаро-монгольської навали (1241 р.) жителі мужньо захищали свій край, але зброї селяни не мали — доводилось вести боротьбу звичайними киями.

Припущення друге — земля, на якій розташовується село, була лісом. На той час була велика необхідність у бересті. Таким чином виникло поселення ремісників які займались вирубкою лісів та виготовленням берести, основним інструментом у яких була КИЯНКА.

Третє припущення — перші поселенці були з Києва.

Давні часи

Село Киянка своєю історією сягає в сиву давнину, добу мідно-кам'яного віку (IV-ІІІ тис. до н. е.). Найдавніші пам'ятки, що відносяться до періоду трипільської культури були знайдені археологами зрйнований господарською діяльністю могильник кулястих амфор та проведені розкопки у сусідньому селі Кикова. Також біля сусіднього села Кануни і Стриєва в 1998 році Б. Л. Звіздецьким та І. І. Ярмошиним були обстежені кургани та знайдені елементи культури Протослав'янських племен Доби бронзового віку (ІІІ-І тис. до н. е.) які вели осілий спосіб життя. Племена займались землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, обробкою міді та заліза. Їх житла були квадратної форми, заглиблені у землю. В III—VII ст. н. е. відбуваються процеси, названі істориками Великим переселенням народів. Велике переселення народів поклало початок формуванню сучасних народів на землях, де вони проживають досі. Цей період вважають межею між історією Стародавнього світу і середніх віків. Відповідно до мап тих часів землі нашого села відносились до східних СЛАВЯН або СКЛАВЕНИ (склавени) (див. мапу мапу). В часи встановлення ранньофеодальної держави Київська Русь, з 862 р. по 972 р., наш край був заселений Древлянами. В територію розселення входили: південний басейн річок Припяті, Горині, західний берег річки Дніпра, північний басейн річки Тетерева з політичним центром м. Іскоростень (див. мапу з 862 по 912 рр. та мапу з 912 по 972 рр.). За правління князя Олега 882—912 р. (родич новгородського володаря Рюрика) древляни були прєднані до племен полян і тим самим розширили Київське князівство (Київська русь) (див. мапу з 980 по 1054 рр., та мапу [1]

Землі лісової та лісостепової зони були найбагатішими в державі. Крім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовувались у ремісництві. В середині XII ст. на землях середньої течії річки Случ, Тетерів, у верхів'ях Південного Бугу виникло незалежне від Галицько-Волинських князів і від будь-якої іншої влади утворення — Болохівська земля. Вільні землі Побужжя та Послуччя, привабили доволі значний відсоток мігрантів: осілих кочовників, втікачів з Галичини та Волині, переселенців з Чернігівської землі. Господарство тут мало землеробський характер — жителі сіяли жито і просо. При цьому вони брали участь у степових «промислах» — мисливстві, рибальстві, скотарстві; пізніше, в XVII ст., «болохівцями» називали степових «добичників». Через Болохівську землю проходили важливі шляхи, які сполучували Київ з західними землями, і болохівські міста, очевидно, мали користь від торгівлі, яка йшла по тих дорогах. Один із них пролягав з Києва і по території Волині — через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк, Володимир — у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів цей шлях був одним з головних, що пов'язували Схід і Захід. У X—XI столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина, Берегині, Городища. В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні злитки. Основними формами військових сил були ВОТ та ДРУЖИНИ. ВОТ — загальне народне ополчення. Дружина складається з бояр та їхніх загонів. Зазначу, що літописець, висвітлюючи події в цьому регіоні, вживає переважно загальні терміни: «князі болохівські», «болохівські міста», майже не наводячи конкретних даних.

Тим часом у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин (Чингісхан) був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді широку завойовницьку політику. Після смерті Чингісхана, його онук Батий продовжив агресивну політику очоливши похід на Русь. На початку 1241 р. Батий і його полководці рушили на Волинь. Їх шлях спустошення пролягав і через наш край (див. мапу). Старожили односельчани, за переказами своїх предків, розповідають про мужні і героїчні вчинки поселенців села Киянка. Палаючи ненавистю до ворогів, одна селянка запалила свою хату, в якій оселилися татари. Часто киянці влаштовували на ворогів засади: по лісових дорогах, кудою часто їздили татари, викопували великі і глибокі ями, замасковували їх гіллям та хмизом так, що швидко проїжджаючи верхи на конях вороги не помічаючи небезпеки та попадали в такі пастки. В цей час болохівські князі, які «мали велику надію на татар» добровільно прийняли протекторат Орди та вийшли з-під влади місцевих князів. Завойовники залишили їх, «щоб їм орали пшеницю і просо».Завоюванням руських земель Золотою Ордою закінчився великий період вітчизняної історії, період поступального розвитку Давньої Русі.

В 1241 році князь Д. Галицький вирішив підкорити собі болохівські міста та почав їх завоювання, тим самим приєднавши наші землі до Галицько-Волинського князівства. У подальшому (майже 14 років) літописець жодного разу не згадує болохівців — Данило і Василько Романовичі займались розв'язанням набагато складніших проблем: упокоренням боярської опозиції, урегулюванням відносин між Ордою, боротьбою з набігами ятвягів та ін.

З об'єктивних причин в літопису згадується лише незначна частина поселень давньоруського часу, причому майже всі вони були поселеннями укріпленими — тобто феодальними замками або сторожовими фортецями. Ця категорія укріплень була найпоширенішою. Сільські давньоруські поселення та топографією та площею близькі до поселень першої половини та середини І тис. н. е. Селища були різних розмірів, складалися з різного числа споруд, мали різне призначення. Малі селища умовно можна розділити на 4 типи: селища, в яких проживала одна патріальхальна сім'я, групи патріальхальних сімей, малі сім'ї, групи малих сімей. Російські феодали після 1362 року добилися включення Київського князівства до складу Литовської держави. В 1471 році феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство й перетворила його на звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, в свою чергу, ділилися на волості, на чолі яких стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Невелика частина території сучасних Олевського, Баранівського і Новоград-Волинського районів входила до Волинського воєводства. В наступних роках Волинське воєводство увійшло до складу Речі Посполитої де перебувало до 1793 року.

Історія села від 1565 р.

карта села Киянка