Соціально-педагогічна робота в колоніях з неповнолітніми засудженими

Високий рівень дитячої злочинності в Україні зумовлений

соціально-економічним устроєм нашого суспільства: безробіття,

невпевненість у завтрашньому дні, відсутність ідеології. Згубно діють на підростаюче покоління засоби масової інформації, розпалюючи

шовінізм, ниці інстинкти, які впроваджують у свідомість культ сили. Мільйонними тиражами виходять «комікси» – низькопробні

«розважальні» твори, які на дві треті присвячені постійному та

повторюваному зображенню різних вад, вбивст, руйнувань. Провокують жорстокість і комп’ютерні ігри, оскільки гра в дечому усуває обмеження й робить жорстоку поведінку безпечною, без наслідків.

Більшість злочинів скоєні підлітками через брак виховання з боку

батьків і педагогів. Дитина повинна не тільки розуміти, що добре, а що

погано, але й орієнтуватися на позитивні вчинки.

Але це, знову ж таки, – недогляд батьків, які не цікавляться тим,

що дивиться їхнє чадо, в які ігри грає і не намагаються виховувати в нього інтерес до іншого роду кінопродукції, комп’ютерних ігор та т. п.

До так званої групи ризику належать і діти вулиць. Залишені

напризволяще хлопчики крадуть і займаються розбоєм, дівчатка –

проституцією. Найчастіше на це йдуть безпритульні, щоб не померти з

голоду або прогодувати братів і сестер. Але останнім часом усе частіше

злочини почали скоювати діти багатих батьків, бо вважають, що для них

це буде безкарно.

В Україні за 2 місяці 2013 року у Єдиному реєстрі досудових

розслідувань зареєстровано 281190 кримінальних правопорушень, з них

закрито та знято з обліку 83981 правопорушення [4]. У Луганській

області за останні роки злочинність серед молоді зросла на 12% і

складає більше 15% від усіх скоєних злочинів в області.

Згідно статистичних даних Кримінальної міліції у справах дітей

Старобільського РВ ГУМВС з січня 2013 року по травень 2013 року у

Старобільському районі скоєно 6 злочинів неповнолітніми. Із них по

статті 125 легкі тілесні ушкодження – 1 злочин; по статті 185 крадіжка – 75 злочинів.

Адміністративних правопорушень – 16 випадків. Із них по ст. 175

п. 1 куріння тютюнових виробів у заборонених місцях – 13 випадків, по

ст. 178 розпивання спиртних напоїв у громадських місцях – 3 випадки.

Одне з чільних місць у сфері соціально-педагогічної діяльності

займає робота, спрямована на ресоціалізацію та реабілітацію

неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі. Конкретизація змісту

соціально-педагогічної роботи в установах пенітенціарної системи є

однією з актуальних проблем соціально-педагогічної теорії і практики.

Неповнолітні (особи, віком від 14 до 18 років), засуджені до

позбавлення волі, відбувають покарання у виховних колоніях (далі – ВК),

що є спеціальними виховними установами, які підпорядковуються

Державній пенітенціарній службі України. В Україні станом на

1 лютого 2013 року функціонує 8 виховних колоній, де перебуває 1262

особи (1180 хлопців та 82 дівчини).

Щороку збільшується кількість програм та заходів, спрямованих

на ресоціалізацію засуджених, удосконалюється соціально-педагогічна

робота із ними.

Я обрала дану статтю для того, щоб висвітлити проблеми злочинності серед неповнолітніх та надати рекомендації щодо її усунення.

Науковим пошуком вирішення проблем перевиховання неповнолітніх правопорушників займалися педагоги, юристи, психологи:

І. Башкатов, П. Вівчар, О. Караман, В. Кривуша, В. Синьов та ін. Безумовно

виділяється серед них постать видатного педагога А. Макаренка. Але це

питання досі залишається відкритим у науковому просторі і сьогодні є

актуальним пошук ефективних, сучасних, дієвих методів та форм

перевиховання, підвищення профілактичного впливу на молодь.

Мета статті: проаналізувати методи та форми соціально-педагогічної роботи в колоніях з неповнолітніми засудженими.

Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими – це вид професійної діяльності, що полягає у створенні освітніми, виховними, психологічними й соціальними засобами сприятливих умов для ресоціалізації та подальшої інтеграції, соціалізації, усебічного розвитку, саморозвитку та самореалізації особистості неповнолітнього на

основі використання ресурсів особистості, пенітенціарного закладу, громади і держави [2].

Відповідно, головною метою соціально-педагогічної роботи із

неповнолітніми засудженими є саме комплексна їх ресоціалізація.

Під ресоціалізацією неповнолітніх засуджених в умовах ВК слід

розуміти комплекс дій, спрямованих на повторне засвоєння культури

відносин у соціумі, формування (або відновлення) і закріплення у

вихованців певних соціальних норм та ролей, стійкої просоціальної

мотивації для усвідомленої відмови від норм кримінального середовища

на користь загальноприйнятних цінностей; здобуття умінь та навичок,

необхідних для їх успішного повернення у суспільство [5, c. 10].

Об’єктом соціально-педагогічної роботи у ВК є 14–18-річні

неповнолітні (а також, у виняткових випадках, 18–22-річні повнолітні),

засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Соціально-педагогічна робота із засудженими у ВК відбувається

у три основних етапи: діагностичний та адаптаційний етап (прибуття

засудженого в установу); етап ресоціалізації (в ході відбування

покарання); етап соціальної адаптації (у період підготовки засудженого

до звільнення).

Зазначені етапи реалізуються у відповідних структурних

дільницях ВК: 1) карантину, діагностики і розподілу; 2) ресоціалізації;

3) соціальної адаптації.

Перший, діагностичний та адаптаційний етап, триває протягом

чотирнадцяти діб та відбувається на дільниці карантину, діагностики і

розподілу (КДІР). Одним із завдань дільниці є адаптація новоприбулих до

умов позбавлення волі та ознайомлення з правилами внутрішнього

розпорядку. Однак основне завдання – повне медичне обстеження для

виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також

первинне психолого-педагогічне та соціально-педагогічне вивчення

(початкова оцінка потреб засудженого).

Дільниця ресоціалізації, де відбувається другий етап соціально-

педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими, створюється з метою

безпосереднього забезпечення оптимальних умов відбування покарання

та проведення із засудженими соціально-виховної та психологічної

роботи для досягнення мети їх виховання і ресоціалізації. Таку діяльність

покладено на службу соціально-виховної та психологічної роботи.

У даній дільниці відбувається розподіл засуджених по

відділеннях соціально-психологічної служби, що є структурною

одиницею ВК. Тут продовжується здійснення оцінки потреб засудженого

– відбувається перший етап комплексної оцінки потреб, у ході якої

уточнюються та поглиблюють дані, отримані на попередньому етапі. До

першого етапу комплексної оцінки долучається вихователь відділення, до

якого був розподілений засуджений.

Третій етап соціально-педагогічної роботи, етап соціальної

адаптації, реалізується на дільниці соціальної адаптації, куди можуть

переводитись вихованці, яким до звільнення залишилось 6 або менше

місяців та які своєю поведінкою заслужили умовно-дострокове

звільнення або ж звільнятимуться за відбуттям усього терміну

відбування покарання, призначеного судом.

На цій дільниці відбувається другий етап комплексної оцінки

потреб.

Результатом другого етапу комплексної оцінки має стати:

1. Уточнення рівня сформованості загально соціальних

цінностей та просоціальних установок як підґрунтя ефективної

ресоціалізації на момент переведення до дільниці соціальної адаптації

(категорії для оцінки такі ж, як і на першому етапі комплексної оцінки).

2. Уточнення рівня знань, розвитку просоціальних вмінь та

навичок, необхідних для попередження скоєння рецидиву злочину та

успішної соціальної адаптації після звільнення на момент переведення до

дільниці соціальної адаптації (категорії для оцінки такі ж, як і на

першому етапі комплексної оцінки);

3. Визначення та/або уточнення намірів та планів

засудженого щодо влаштування після звільнення: вирішення питання

реєстрації, місця проживання; спілкування з найближчим соціальним

оточенням; набуття та/або підвищення рівня освіти; працевлаштування.

4. Визначення факторів ризику, що можуть викликати

проблеми у ресоціалізації засудженого та призвести до рецидиву

злочину.

5. Розробка адекватної потребам та ресурсам засудженого й

установи Індивідуальної програми підготовки засудженого до

звільнення.

Метод соціально-педагогічної роботи із засудженими – це той же метод соціально-педагогічної роботи, що набуває специфічності при використанні його стосовно специфічного об’єкту (неповнолітній засуджений) і суб’єкту (персонал колонії, громадськість та ін.) в умовах пенітенціарних закладів [8].

Існують такі методи соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими:

1) Загальнофілософські - діалектичний, наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності одиничного й особливого, руху від простого до складного, єдності якісного й кількісного аналізу, історичний, генетичний, формалізації, аналогії, системно-структурний та ін.;

2) Соціологічні - бібліографічний, аналіз документів (традиційний, контент-аналіз), спостереження, опитування (інтерв’ю, анкетування, фокус-група), експертна оцінка, соціальний експеримент та ін.;

3) Педагогічні (навчання) - практичні (дослід, вправа, ділові ігри, експеримент), наочні (ілюстрація, демонстрація, спостереження), словесні (бесіда, розповідь, роз’яснення, лекція, диспут), робота з літературою

(читання, конспектування, переказ, вивчення), аудіо-, відеометоди

(перегляд телепередач, прослуховування, робота з комп’ютером) та ін.;

4) Педагогічні (виховання) - формування і корекції свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, «вибух», переконання, навіювання, приклад), організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, доручення, контроль, створення виховних ситуацій, прогнозування), стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання, критика, довіра), самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання, самоконтроль, самооцінка), виявлення результатів виховання/перевиховання (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації) та ін.;

5) Психологічні - психодіагностичні (спостереження, тестування, анкетування, соціометрія, експеримент), психопрофілактичні (бесіда, лекція, диспут, тренінг, круглий стіл), психокорекційні (вправа, тренінг, психодрама, соціограма, ігрова терапія, арттерапія, казкотерапія, поведінкова терапія, психогімнастика), психоконсультаційні (консультація, бесіда, розповідь);

6) Управлінські - регламентуючі (розробка і дотримання законів, посадових інструкцій, положень, режиму), розпорядчі (письмові та усні розпорядження, директиви, накази, укази), дисциплінарні (дотримання режиму, трудової та навчальної дисципліни), процедурні (постановки цілей, прийняття рішень, планування, програмування, розподілу ролей, контролю за виконанням) та ін.

7) Правові - використання і роз’яснення законів, указів, наказів, положень, постанов міжнародного, держаного, регіонального, місцевого значення.

8)Медичні - стимулювання здорового способу життя та культури здоров’я, надання медичної допомоги, профілактики захворювань, медичного патронажу, посередництва між особою та медичними працівниками тощо.