Підліткові правопорушення як соціально-педагогічна проблема: сутність, ознаки, види, причини.

У наш час надзвичайно гострою є проблема збільшення правопорушень серед дітей і молоді. Безперечно, правопорушення тісно пов'язані з процесами деморалізації суспільства, безпритульності, безробіття, зі стрімким розвитком наркоманії, токсикоманії, розпадом сім'ї, поширенням інших соціально негативних явищ.

Правопорушення, здійснені неповнолітніми, - це небезпечне соціальне явище, оскільки, по-перше, вони негативно впливають на формування особистості; по-друге, завдають значної шкоди суспільству через втрату трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, відіграють значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми). Кожен 8-9-й злочин в Україні здійснюється неповнолітніми.

Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, неповнолітні. Кількість підлітків, що вчинили злочин вдруге, за останні роки зросла майже на 19 %.

Отже, правопорушення можна вважати типовим явищем в сучасному суспільстві, тому все частіше науковці різних галузей у своїх наукових працях звертають увагу на сутність поняття «правопорушення». Аналіз літературних джерел та результати наукових досліджень О. Безпалько, Г. Бочкарьова, В. Дєєва, В. Єрмакова, К. Ігорева, Т. Калашнікової,

A. Капської, В. Ковальова, В. Кондратенка, Г. Міньковського, Оржеховської, О. Пилипенка, В. Тюріної, Т. Федорченко з проблем соціальної педагогіки дозволив зробити висновок, що правопорушення - це такі дії, що не відповідають соціально визнаним нормам морально-правових відносин і виявляються у формах, за якими настає адміністративна й правова відповідальність, а отже, це будь-яке невиконання не тільки моральних, але й правових норм, вимог законів про належну поведінку.

За словами М. Кириченка, правопорушення — це суспільно небезпечне протиправне діяння (дія або бездіяльність) людини суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Як бачимо, в усіх випадках мова йде про правопорушення як протиправний вчинок, поведінку. Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми й об'єктивно завдає шкоди окремим людям, спільнотам, установам, суспільству загалом. Поняття «протиправна поведінка» поєднує злочинну поведінку, яка зводиться до порушення кримінального (карного) законодавства, і делінквентну - порушення некарних юридичних норм.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

Отже, до основних ознак правопорушення належать:

1. Суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною).

2. Правопорушенням може бути тільки діяння - тобто активна дія.

3. Протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права.

4. Винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності.

5. Деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення.

6. Юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру.

Причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Розрізняють декілька видів правопорушень :

1. Злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння). Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законодавством і застосування за їх вчинення кримінального покарання.

2. Провини (проступки, вчинки) - правопорушення не настільки небезпечні, відповідальність за які передбачена іншими галузями законодавства.

3. Адміністративні провини - правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державного управління; на громадський або державний порядок; регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

4. Дисциплінарні провини - у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну та ін.

5. Цивільно-правові провини - здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин.

Причини протиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини й особливостях її особистості, насамперед мотиваційної сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушує правові норми, з іншого - впливають на формування особистості людини.

Узагальнення наукових концепцій підліткової делінквентності дозволяє виокремити передумови протиправної поведінки неповнолітніх:

1. Об'єктивна недоступність для підлітка засобів задоволення потреб і легітимних можливостей досягнення соціального успіху або суб'єктивна неспроможність скористатися ними.

2. Спрямованість підлітка на скоєння протиправних вчинків, наявність об'єктивних умов, необхідних для їх учинення, та суб'єктивна готовність підлітка для цього.

3. Відсутність або недостатність у підлітка стримувальних чинників щодо протиправної поведінки.

4. Готовність неповнолітнього до вчинення протиправних дій може бути зумовлена його асоціальними ціннісними орієнтаціями, участю в делінквентних або асоціальних угрупованнях, прихильністю до них або орієнтацією на прийняті в таких групах норми поведінки, сформованою мотивацією протиправної поведінки (бажанням таким чином отримати винагороду, усунути перешкоди, покарати супротивника тощо), неусвідомленим потягом до руйнування та саморуйнування, високим рівнем особистісної агресивності, сформованістю стереотипів та наявністю навичок кримінальної або агресивної поведінки. До внутрішніх чинників, які можуть стримувати підлітка від протиправних дій, належать: почуття спільності, солідарності, прихильності до сім'ї, громади, навчального закладу, формальних і неформальних груп позитивної спрямованості; сформованість психологічних механізмів самостримування та вольового контролю поведінки; високий рівень емпатійності, здатності до співпереживання та розуміння іншого; обізнаність дитини щодо моральних та правових норм, розуміння й усвідомлення їхнього універсального значення та мотивація їх дотримання; сформованість соціальних інтересів та усвідомлення власних життєвих перспектив; страх можливого покарання за протиправні дії. Зовнішніми чинниками стримування протиправної поведінки постають і діяльність правоохоронних органів, контроль за поведінкою дітей у навчально-виховних установах, й інтегрованість неповнолітнього до соціально-позитивних спільнот та здійснення ними неформального контролю за його поведінкою.

У процесі формування протиправної поведінки неповнолітніх можна виокремити три умовні стадії: формування передумов, скоєння протиправного вчинку та закріплення протиправних стереотипів поведінки.

Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного середовища, у проблемних і кризових сім'ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп. Особистість людини, схильної до свідомих правопорушень, зазвичай характеризують:

1. Мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення потреб або аномальні потреби.

2. Ціннісними орієнтаціями, які припускають порушення норм права та моралі.

3. Особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточення.

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування.

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні).

3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе.

Перенесення агресії на іншу особу.

Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація).

Отже, підлітки-правопорушники - це особи шкільного віку, що скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство, виявляють різні форми агресії, порушують адміністративні та інші норми, перебувають на шкільному обліку та в органах і службах у справах неповнолітніх).

Причини вищезазначеної протиправної поведінки мають місце у стрімких соціально-економічних, політичних та соціокультурних процесах суспільства, що певним чином деформує особистість підлітків, підштовхує до скоєння правопорушень.