В педагогічній діяльності вчителя
Теоретичною та методологічною основою формування педагогічного артистизму є система видатного театрального діяча, російського актора, режисера і педагога, засновника МХАТу Костянтина Сергійовича Станіславського, який створив цілісну, наукову обґрунтовану теорію сценічної роботи та педагогічну систему формування артиста. Система К.С.Станіславського – це не лише театральна теорія, а й педагогічне вчення, бо воно досліджує природу творчого комунікативного впливу однієї людини на іншу людину або групу людей, а також пояснює ґенезу творчого самопочуття, визначає шляхи управління ним, розкриває природу людської виразності й умови її розвитку.
К.С.Станіславський визначив шість етапів творчості актора:
1. Підготовчий етап – процес “волі”, тобто коли артист готується до майбутньої творчості і пробуджує в собі бажання творити, примушує себе захопитися творами поета і т.д.
2. Пошуковий етап – актор шукає в собі самому і навколо себе духовний матеріал для творчості.
3. Етап процесу “переживання” – актор створює у своїх думках як внутрішній, так і зовнішній образ персонажа. Він повинен породнитися з цим чужим для нього життям, зробити його своїм власним. Згідно з положеннями системи Станіславського, актор перевтілюється у створюваний ним образ, немов би втрачає своє “я” і стає “іншою людиною”, і водночас демонструє власне ставлення до персонажу, не відходячи від тексту ролі.
4. Етап “втілення”.
5. Етап “злиття” – артист повинен поєднати у собі процес “переживання” та процес “втілення”, які повинні відбуватися одночасно.
6. Етап впливу актора на глядача.
К.С.Станіславський відкинув дрібнення творчого процесу актора і об’єднав його складові. Однак, корисно, що у нас є можливість через призму цих етапів творчості актора осмислити професійні особливості діяльності вчителя на уроці.
Ці етапи процесу творчості спостерігаються і під час підготовки вчителя до творчої діяльності:
1. “прогнозування діяльності” – попереднє переживання вчителем наступного уроку, прогнозування реакції учнів на той чи інший фрагмент уроку, прийомів впливу або методів навчання, пошук “манків” для пізнавальної активності учнів та їх творчої діяльності;
2. “пошук духовного матеріалу” – бажання зробити матеріал довершеним, яскравим, прагнення все зробити по-новому, на підставі нового досвіду, нових відчуттів, нових знань;
3. “захоплення матеріалом” – стимулює бажання творити.
К.С.Станіславський виділяє такі напрямки акторського мистецтва як дилетантизм, ремесло й переживання, яке вимагає правдивого втілення “життя людського духу ролі” за законами органічної творчості і здатне сильно впливати на почуття глядача.
Перший напрямок – театральний дилетантизм. Він відкидає акторську техніку або методи роботи над роллю, а надіється на випадкове осяяння таланту. Актори такого плану вважають, що система потрібна бездарам, вона не сумісна з натхненням і заважає акторському темпераменту.
Другий напрямок – це школа ремесла. Вона навпаки зводить усю творчість до техніки. В ній підміняються органічні процеси творчості театральними прийомами зображення образів й пристрастей.
Третій напрямок – “Школа переживання” К.С.Станіславського – найбільш придатна для формування педагогічного артистизму. Ця школа надає уміння створювати оптимальний емоційний стан у потрібний час. Система складається з двох основних частин:
1. Внутрішня і зовнішня робота актора над собою.
2. Внутрішня і зовнішня робота над роллю.
На думку К.С.Станіславського внутрішня робота актора над собою дозволяє артисту викликати у себе творче самопочуття та натхнення. Зовнішня ж робота над собою полягає у підготовці “тілесного апарату” до передачі внутрішнього стану. Аналогічно формується і педагогічний артистизм.
К.С.Станіславський у праці “Робота актора над собою” пропонував актору відштовхуватись у своїй роботі не від свого самопочуття, не від психічного стану, який мало підвладний волі та свідомості, а від логіки фізичних дій, яка при правильному їх здійсненні здатна рефлекторно викликати і відповідну логіку почуттів, і впливати на підсвідомі психічні процеси. Режисер радив своїм учням не чикати почуттів, тому що вони мимовільні, підсвідомі, а діяти відразу. Почуття, стверджував К.С.Станіславський, прийдуть в процесі дії – збудника сценічних почуттів, цих найважливіших поетичних відбитків життєвих переживань.
Від фізичних дій людського тіла до глибинних виявив людського духу – один з головних принципів акторського мистецтва. Метод фізичних дій є головним принципом системи К.С.Станіславського. Не випадково він говорив своїм учням, що той, хто виконує маленькі фізичні дії, знає вже половину системи. Сутність цього методу полягає у використанні фізичних дій, які повинні відповідати певному емоційному стану і здатні викликати у людини необхідні емоції.
На думку російського вченого С.Б.Єлканова, метод “фізичних дій” допомагає оволодіти кінестезією, культурою рухів, вмінням розслабляти чи напружувати потрібні м’язи, заспокоювати чи збуджувати нервову систему та ін.
Допомогти вчителю у створенні творчого самопочуття може така тренінгова вправа як “Входження до ролі”. Наприклад: “Якщо б я була у гарному настрої, все було б так: я бадьорою, енергійною, впевненою ходою входжу до класу, у мене відмінний настрій, мені дуже хочеться давати уроки, у мене сьогодні цікавий матеріал, я доброзичливо вітаюсь з учнями, посміхаюсь їм...”.
Метод фізичних дій є ефективним засобом мобілізації творчого самопочуття педагога, який допомагає стимулювати творче натхнення перед початком уроку.
Однією з провідних ідей К.С.Станіславського є вчення про “надзавдання”, що відображує основну творчу мету, заради якої створюється вистава й сценічний образ актора, це кінцева мета, якої прагне досягти людина у своєму творчому пошуку. “Надзавдання” ролі – це ідея, яка впливає на творче самопочуття актора і надихає його, вона підпорядкована “надзавданню” вистави і “над-надзавданню” людини-артиста.
Актор може увійти у творчий стан лише у тому випадку, коли у нього є головна мета: зрозуміти і реалізувати на сцені ідеї драматурга, викликати у глядачів відповідні думки та емоції. Процес роботи над будь-якою виставою поділяється на окремі частини, які мають свої задачі. Крім того вистава має основну мету – “надзавдання”, тобто провідну думку, головну ідею вистави якої підкорені всі інші задачі.
К.С.Станіславський наголошував, що актор тільки тоді зможе перейти в дійсно творчій стан, коли у нього над усіма задачами ролі виникає інша, більш висока задача: зрозуміти, і внести в дію ідеї автора, зіграти думки режисера, які його надихали, пробудити у глядача справжні почуття, заставити його співпереживати з актором. “Надзавдання” весь час допомагає актору в його діяльності, тому К.С.Станіславський назвав надзадання “світлою плямою”, а часткові задачі “манками”.
У посібнику “Основи педагогічної майстерності” за редакцією І.А.Зязюна зазначено: “Ми ж у своїй педагогічній діяльності часто забуваємо про нашу надзадачу: для чого робимо, до чого прагнемо? По відношенню до різних стадій педагогічної творчості надзадача буде мати різні рівні серед яких можна виділити три головних:
1. Загальна надзадача, яка показує відношення педагога до діяльності і розуміння його громадської зрілості.
2. Етапні надзадачі: надзадачі окремого уроку, курсу в цілому та ін.
3. Ситуативні надзадачі які виникають у різних педагогічних ситуаціях ”.
На думку М.О.Лазарєва, ідеї “педагогічного надзавдання” давно сформульовані педагогами, філософами і психологами. Про таке над “завдання”, як вважає науковець, говорив ще А.Дістервег, коли наголошував на необхідності самостійного добування учнями знань на уроці, а не засвоєнні готового. На нашу думку, “надзавданням” діяльності вчителя може бути головна мета виховання і навчання, яку визначає сам педагог, осмислює її з точки зору перспективи і цілеспрямовано її реалізує у навчальне виховному процесі. Як актор, так і вчитель мусять чітко знати, що над завдання може бути досягнуто тільки шляхом реалізації часткових задач. Вчитель повинен знати які методи, прийоми, засоби навчання слід використовувати, щоб досягнути головної мети, тобто педагогічного “надзавдання”.
Система К.С.Станіславського базується на п’яти основних п р и н ц и п а х:
1.Принцип життєвої правди.
2.Принцип ідейної цілеспрямованості.
3.Принцип фізичної дії.
4.Принцип органічності творчості.
5.Принцип перевтілення в образ.
Головний принцип системи К.С.Станіславського – життєва правда, нічого приблизного, фальшивого. Правдивість почуттів актора і педагога протистоїть фальші, і являє собою таку потужну силу, що спроможна не лише викликати аналогічні переживання у глядачів чи учнів, а й перетворювати людську душу, позитивно змінювати психологічну природу людини, активізувати її внутрішню енергію для досягнення творчих висот у житті та професії. Щирі почуття і пристрасті людини відрізняються виразністю, яскравістю, естетичною привабливістю.
Порівняльна характеристика можливості застосування основних принципів системи К.С.Станіславського у професійній діяльності актора і педагога відображено у табл. 7.
Таблиця 7
Порівняльна характеристика
основних принципів системи К.С.Станіславського
у професійній діяльності актора і педагога
| № | Діяльність актора | Діяльність педагога |
| Принцип “життєвої правди” | ||
| Не можна на сцені допускати нічого приблизного, нарочитого, неправдивого фальшивого | Зв’язок навчання і виховання з життям | |
| Принцип ідейної цілеспрямованості | ||
| Театральна дія має одне спрямування – на розкриття ідеї образу, а через неї – ідеї спектаклю | Урок має, як і вистава, ряд менших задач, розв’язання яких веде до вирішення над завдання | |
| Принцип “фізичної дії” | ||
| Актор є одночасно творцем та інструментом свого мистецтва. Здійснювана ним дія служить йому матеріалом для створення образу. Дія являє собою єдність фізичного та психічного компонентів, елементів внутрішньої та зовнішньої поведінки актора | Жива фізична дія з відповідною логікою почуттів, підсвідомою сферою – це матеріал і засіб здійснення вчителем творчого педагогічного акту, це вербальний та невербальний вплив на учнів відповідно до “надзавдання” уроку | |
| Принцип “органічності творчості” | ||
| Органічність творчості полягає у взаємодії розуму, волі, почуттів актора, всіх його внутрішніх (психічних) і зовнішніх(фізичних) даних, які Станіславський називає елементами творчості (увага до об’єкта, органи сприйняття, артистична уява, створення образних бачень, логічність і послідовність дій і почуттів, почуття правди, віра в наївність, відчуття перспективи дії, почуття ритму, сценічна чарівність та ін.). Оволодіння всіма цими елементами приводить до істинності, достовірності дії, до створення потрібного творчого самопочуття у пропонованих обставинах | Діяльність вчителя – це теж творчість і тому є органічним процесом | |
| “Принцип перевтілення в образ“ | ||
| Мета перевтілення – “створити живий сценічний образ наділений конкретними внутрішніми і зовнішніми особливостями; жити в цьому образі, проявляючись в діях, вчинках, мові, стосунках. Процес перевтілення актора в образ, на думку Станіславського, полягає в тому, що актор діє на сцені, не віддаючи собі звіту, де закінчується його “Я” і починається персонаж. Актор стає іншою людиною, залишаючись одночасно самим собою | Учитель не перевтілюється кожного разу в нову особистість, а залишається самим собою, якості його особистості (зовнішньої і внутрішньої культури, оригінальності мислення, наявності волі), його духовність – основна сила його педагогічної праці |
Система К.С.Станіславського має велике практичне значення для акторів та вчителів і є ефективною складовою технології формування педагогічного артистизму.
Творче самопочуття