Типові помилки батьків у вихованні дітей

На думку фахівців, що займаються проблемами сімейного виховання, найпоширенішою помилкою є педагогічна занедбаність дітей з раннього віку і бажання батьків як тільки можна швидше їх перевиховати. Коли діти маленькі, їм все дозволяється, все прощається, їх не привчають до праці та обов'язків. І тільки в сім-вісім років батьки починають помічати, Що мають дитину ліниву, егоїстичну, вередливу.... Для них стає цілком очевидним, що її слід перевиховувати чи, як говорять у народі «вибивати дурість».

Така різка зміна методів та підходів до виховання дитини веде до травмування нервової системи дитини, зростає можливість зробити неврастеніка.

Друга помилка, яку допускають батьки у вихованні своїх дітей, є прямою протилежністю першій, але результат по суті справи той же.

Вона полягає в тому, що батьки дуже суворо ставляться до своїх дітей, виявляють жорстку владу над ними. З раннього віку діти пізнають всі види покарань. За найменшу провину їх б'ють та карають, часто застосовуючи жорсткі міри впливу: ставлять у куток на коліна, а під них насипають горох, кукурудзу.... Дитину залякують міліцією... І до 10-12 років таку дитину вже нічим, стосовно покарань, не «здивуєш», бо в неї виробляється імунітет до цих покарань, вона вже на них ніяким чином не реагує і не сприймає. Саме в такому віці розпочинається найважча пора виховання, потрібні найсуворіші міри впливу, а у батьків вже увесь арсенал методів вичерпаний. І залишається облік у кімнаті неповнолітніх правопорушників, трудова колонія....

З цих причин видно, що крайнощі скрізь шкідливі, а особливо вони шкідливі у вихованні.

Третя помилка, якої припускаються батьки, зводиться до того, що вони свідомо ухиляються від занять з дітьми, їм «хочеться ще самим пожити, доки молоді», і тому дітям надається повна свобода, якою вони ще не вміють користуватись.

Діти, що залишаються без нагляду та контролю довгий час, схильні до всіляких правопорушень.

Уважно розглянувши всі ці помилки, можна зробити висновок про те, що їх можна запобігти і подолати у кожній сім'ї, якщо до справи виховання власних дітей ставитись з усією серйозністю та відповідальністю.

Учитись бути педагогом

До цього має прагнути кожен із батьків. Сімейне виховання в сучасній педагогіці розглядається як керована система взаємин батьків з дітьми. Це означає, що кожному з батьків слід оволодіти педагогічними знаннями, педагогічними уміннями та навиками. Всі стосунки між батьками і дітьми носять виключно виховний характер. Отже, треба вчитись бути педагогом, вчитись керувати взаєминами з дітьми, які за своєю природою є стосунками педагогічними. Педагогічні стосунки -це особливий вид взаємодії між людьми, який слід розглядати, як специфічну категорію стосунків, як вияв цілеспрямованого впливу батьків на особистість дитини.

У сучасній практиці сімейного виховання виділяються три види педагогічних стосунків: авторитарне, демократичне і ліберальне ставлення батьків до своїх дітей. (Про однойменні стилі спілкування в сім'ї ми вже згадували в попередніх темах).

Батькам слід пам'ятати, що авторитарний спосіб виховання призводить до виховання безвольних, боязких, забитих, злостивих дітей, які схильні до помсти і самодурства.

Ліберальний спосіб сприяє вихованню егоїстів, лицемірів, користолюбних людей, що вміють «загравати» до інших.

Демократичний спосіб спілкування ґрунтується на довірі до дитини, доброзичливому ставленні до неї та діловій вимогливості.

Батьки повинні прагнути підвищувати рівень своєї педагогічної майстерності, навіть багато чим жертвувати в ім'я правильного виховання своїх дітей. Кілька слів про «жертви».

Є такі жертви, які й справді потрібні, а є такі, що зовсім не обов'язкові й навіть шкідливі. Біда «домашньої педагогіки», на думку фахівців, саме в тому, що батьки значно частіше схильні приносити якраз непотрібні жертви. Зайві ласощі, підкреслено призначені тільки для малюка, зайві дорогі іграшки, без яких можна обійтись, зайві обнови, на шкоду собі, замість чогось, значно необхіднішого для сім'ї - адже без усього цього дитина може прекрасно обійтись і буде тільки здоровіша душею...

А які ж жертви благотворні, потрібні? Серед них - викорінення негативних вад свого характеру, щоб не показувати поганого прикладу дітям. Можна відмовитись від поганої звички (палити, пиячити).

Можна пожертвувати часом, який хочете провести в товаристві сусідів за грою в карти чи доміно, задля прогулянки природою зі своєю сім'єю, чи задля читання дитині цікавої книги чи навчання її чомусь корисному і потрібному.

Сила прикладу велика і заразлива. Та все ж одного прикладу недостатньо. Треба вчити і дітей піклуватись про інших, жертвувати тим же. «Потрібні вправи в моральних вчинках», - говорив А.С. Макаренко. Гармонійно поєднати загальні зусилля кожного в єдине ціле в сім'ї - це справа справжніх батьків.

Після опрацювання даної теми, ви повинні вміти:

\. Орієнтуватись у характерних ознаках «важких» дітей!

2. Давати характеристику різновидності відхилень у дитячій поведінці, розрізняти їх.

3. Визначати типові помилки батьків у вихованні дітей.

4. Проводити батьківську діагностику. І

Питання для самоперевірки та обговорення

1. У чому слід шукати причини «важкого» виховання дітей на думку А.С. Макаренка?

2. Чим різняться пустощі дітей від бешкетування?

3. Обговоріть шляхи впливу на вперту дитину.

4. Поясніть, які причини можуть спонукати дітей до брехні.

5. Яких типових помилок припускаються батьки, виховуючи своїх дітей.

6. Що означає для батьків вчитись бути педагогом.