Головні аспекти вчення Р. Штайнера
Рудольф Штайнер (1861 – 1925) – австро-німецький громадський діяч, філософ, засновник духовно-наукового руху “антропософія” (мудрість про людину), педагог-новатор, який заснував і розвинув вальдорфську педагогіку. Згодом його педагогічні ідеї стали ядром міжнародного культурно-освітнього руху – відкриття так званих вільних вальдорфських шкіл (антропософських шкіл Р. Штайнера). Вчення ґрунтується на ідеї соціального організму, який утворюють економічна (господарська), політично-правова, культурна сфери. Відповідно існують інститути, що обслуговують цей організм. Завдання господарської сфери полягає у виробництві матеріальних благ і для його здійснення, на думку Р.Штайнера, повинно існувати самоуправління. Політично-правова сфера покликана забезпечити рівноправство громадян, виконання законів, написаних спільно громадою, перед якими всі рівні. Сфера культури є джерелом сил, у якому людина реалізовує свою неповторну індивідуальність. Головним у філософії Р. Штайнера є розвиток творчої свободи в людині.
На цьому ж принципі побудована вальдорфська ( ініціатором заснування і меценатом став директор тютюнової фабрики “Вальдорф-Асторія” Еміль Мольт у 1919 р.) школа і дитячий садок, які мають власні статути й освітні програми, організації ефективного колегіального самоуправління. Згодом вальдорфські виховні заклади на території Німеччини були закриті, а їх педагоги зазнали репресій (1933 – 1945). У повоєнний час новим напрямом у розвитку вальдорфської педагогіки стала організація лікувально-педагогічних общин, яка охопила багато країн світу. Вони ставлять перед собою завдання побудувати спільне життя на основі християнської моралі і згідно з принципами антропософії Р. Штайнера (“потреба серця”, “усвідомлення своєї людяності”).
Завдання антропософії полягає у тому, щоб дати не фрагмент наукового дослідження, а найповніше, цілісне уявлення про суть людини, тобто істину. Людина – це маленький космос, а космос – це велика людина. Світ, природа та історія точно відображають людину, а людина поєднує в собі світ, природу та історію в мініатюрі. Принципово важливим положенням є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв’язку із соціальним оточенням. Р.Штайнер виокремив семирічні етапи розвитку людини, які мають свої “вирішальні трансформації”. Водночас звертає увагу на троїстий характер психіки дитини (інтелект, почуття, воля), тому всі повідомлення, які отримуються від дорослого, повинні бути сповнені життям, “рости разом з нею”.
Антропософська педагогіка розглядає природу дитини відповідно до давньоіндійського вчення про карму: людина проживає кілька взаємопов’язаних у духовному сенсі життів і діяння в одному з них мають незворотні наслідки для наступного. Завдяки цьому вихователь бачить глобальну програму розвитку дитини, а не приземлену життєву чи вузьку навчальну.
Р.Штайнер охарактеризував дитину дошкільного віку як “суцільний орган чуття”. Дитина у перші сім років є своєрідним оком: наприклад, якщо поблизу неї відбувається спалах гніву, то перед її внутрішнім зором постає ця картина і її організм буде орієнтований на гнів або на його сприйняття упродовж життя. Формування фізичного організму, за Р.Штайнером, завершується зі зміною зубів (приблизно в сім років), тільки після того можна починати шкільне навчання. Суть не в тому, що діти дошкільного віку не можуть чи можуть навчитися читати, писати, але це не корисно для них, бо “фізичні органи повинні набути певної форми, повинні визначитися і тенденції їх структурних відношень”. Антропософський погляд на суть людини, що росте, полягає у пізнанні її “прихованої природи”, утвореної з фізичного, ефірного (своєрідне відображення фізичного тіла зсередини – “рух внутрішніх соків”), астрального (чуттєвий світ) та “Я” – тіла (носій душі людини). Становлення особистості є серією почергових виходів з оболонок і народження цих тіл через певні проміжки часу – теорія життєвих ритмів дитини. Педагог повинен свідомо працювати з ритмами, пам’ятаючи, що, закарбовуючись в ефірному тілі, вони стають основою здорового душевного життя дорослої людини, носієм її здорових звичок.
У вальдорфському дитячому садку вихователі працюють з такими ритмами, як ритм дня, ритм тижня, ритм року, де присутні фази стиснення і розширення (вільна гра і гра в групі, отримання завдання і його вільне виконання). У педагогіці дошкільного дитинства основними є слова наслідування і приклади. Дитину формує оточення: предмети, думки, почуття, вчинки дорослих. Найменше впливають на дитину-дошкільника слова.
Стрижнем вальдорфської педагогіки є свобода, але не в значенні асоціальності людини. Вальдорфська школа не орієнтує дітей у виборі світогляду, конкретної “контркультури”, а допомагає їм вільно і плідно самовизначитися, тверезо і відповідально усвідомити реалії світу.
В організаційному аспекті принцип свободи означає, що вальдорфська школа існує на засадах самоуправління, згідно з якими всі важливі організаційні питання і проблеми розв’язує колегія вчителів, що збирається традиційно у четвер після занять. У школі відсутня вертикальна структура влади і підпорядкування. У її справах постійно беруть участь батьки, їхній ентузіазм у заснуванні й підтриманні діяльності школи не менш значущий, ніж ентузіазм учителів. Усі найважливіші питання життя школи розв’язуються на спільних педагогічно-батьківських об'єднаннях.