Микола андрійович римський-корсаков

(1844 – 1908)

Микола Андрійович Римський – Корсаков - видатний російський композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч, член «Могутньої купки». У своїй творчості композитор спирався на фольклор, народні традиції, використовував досягнення західноєвропейських майстрів, узагальнював досвід російських композиторів.

Основні жанри творчості – оперна (15 опер) та симфонічна музика.

Основні теми та образи творів – народний побут, історичні картини, психологічні портрети, фантастика, казка, морська тематика, лірика, сатира та комедія, східна тематика. Композитор був великим знавцем оркестру та гармонії. Його твори відзначаються класичною ясністю та чистотою стилю.

Композитором було проведено велику роботу по редагуванню творів померлих товаришів з гурту «Могутня купка». Протягом 35 років Римський-Корсаков був професором Петербурзької консерваторії, він виховав більш ніж 200 композиторів та музичних діячів (серед них А.Аренський, О.Глазунов, М. Гнєсін, М.Лисенко, А.Лядов, М.Баланчівадзе, Я.Вітол та інші). Підсумком педагогічної діяльності стали підручники: «Підручник практичної гармонії», «Підручник з оркестровки», «Літопис мого музичного життя».

Життєвий шлях композитора. Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні за 200 км від Санкт-Петербурга. Батько композитора — Андрій Петрович Римський-Корсаков (1784–1862) походив з дворянського род, деякий час служив новгородським віце-губернатором, а потім Волинським цивільним губернатором, мати — Софія Василівна — дочка кріпачки і багатого поміщика Скарятіна, була досить освіченою жінкою. Сильний вплив на майбутнього композитора мав і його старший брат Воїн Андрійович — контр-адмірал, реорганізатор системи військово-морської освіти.

У дитинстві М. А. Римський-Корсаков вчився грати на фортепіано вдома, пізніше — в пансіоні (де М. А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також навчали гри на фортепіано). Але батьки майбутнього композитора бачили у своєму синові морського офіцера, і 1856 року віддали його навчатися до петербурзького Морського корпусу.

Навчаючись у Морському корпусі, Римський-Корсаков, однак, не втрачає інтересу до музики. У 1859 році він почав брати уроки у піаніста Ф. А.Канілле, який в 1861 познайомив Римського-Корсакова з М.А.Балакірєвим, навколо якого починав гуртуватися музичний гурток, що пізніше увійде в історію під назвою «Могутня купка». Вже на той час з Балакірєвим товаришували молоді композитори Мусоргський, Кюї, а також музикознавець Володимир Стасов. Знайомство з цими композиторами мало вирішальний вплив на формування особистості й естетичних поглядів Римського-Корсакова.

1862 року Римський-Корсаков закінчує морський корпус і бере участь у плаванні на кліпері «Алмаз» (1862—65), завдяки чому мав можливість побувати в багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, США, Бразилії, Іспанії, Франції, Норвегії. Ця подорож стала для нього джерелом творчої фантазії на багато років. В 1864 році Римський-Корсаков був призначений мічманом.

Після повернення до Петербургу Римський-Корсаков продовжив інтенсивні заняття музикою. Під впливом і керівництвом М. А. Балакірєва він створив 1-у симфонію (1861–1865), «Сербську фантазію» (1867), симфонічну музичну картину «Садко» (1867), 2-у симфонію «Антар» (1868), ряд романсів тощо. На початку 1870-х Римський-Корсаков звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості. Так, 1872 року була завершена його перша опера — «Псковитянка», за драмою Л. А. Мея.

1872 року композитор одружився з піаністкою Надією Пургольд, яка народила двох синів — Андрія (1878–1940) та Григорія (1901–1965) і доньку Надію (1884–1971).

1871 року Римського-Корсакова запросили викладати до Петроградської консерваторії. Як згадував пізніше композитор, «Якби я хоч трішечки повчився, якби я хоч на крапельку знав більше, ніж знав насправді, то мені було б ясно, що я не можу і не маю права братися за запропоноване мені діло, що піти в професори було б з мого боку і нерозумно, і недобросовісно.»

Відчуваючи прогалини в своїй освіті, композитор інтенсивно вивчає музично-теоретичні дисципліни. Він веде класи практичної композиції та інструментування, пише свою Третю симфонію — C-dur. Згодом діяльність Римського-Корсакова розширюється. У 1873—84 Римський-Корсаков працював інспектором духових оркестрів Морського відомства, в 1874—81 — директором Безкоштовної музичної школи, з 1874 виступає як симфонічний диригент, а пізніше і як диригент оперних спектаклів. У 1883-94 виконував обов'язки помічника керівничого Придворною співочою капелою. Серед найвідоміших його творів кінця 1870-х — 1880-х років — «Казка» (1880), Сімфонієтта (1885) і Фортепіанний концерт (1883), «Іспанське капричіо» (1887), «Шехеразада» (1888), а також опери «Травнева ніч» (1879) і «Снігуронька» (1881).

Попри те, що до кінця 1870-х років «Могутня купка» як згуртована група перестала існувати, Римський-Корсаков не втрачав активності у спілкуванні з колегами та у пропагуванні їхньої творчості. Своєрідним продовженням «Могутньої купки» у 1880-х роках став так званий Біляївський гурток, що об'єднувався навколо мецената Біляїва Римський-Корсаков став художнім керівником видавничої та концертно-організаторської діяльності Біляїва, а після смерті мецената разом із композиторами Олександром Глазуновим та Лядовим увійшов до опікунської ради з керування всіма справами.

З 1889 року Римський-Корсаков зосереджується на оперній творчості. В наступні роки постають опери «Млада» (1889–1890), «Ніч перед Різдвом» (1895), «Садко» (1896), пролог до «Псковитянки» — одноактна «Бояриня Віра Шелога» і «Царева наречена» (обидві — 1898). У 1900-і рр. створюються «Казка про царя Салтана» (1900), «Сервілія» (1901), «Пан воєвода» (1903), «Легенда про невидимий град Кітеж» (1904) і «Золотий півник» (1907). У цей період композитор вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх попередніх творів. Останні роки свого життя Римський-Корсаков працював над книжкою своїх спогадів, яку назвав «Літопис мого музичного життя».

Під час Революції 1905—07 Римський-Корсаков активно підтримав вимоги студентів-страйкарів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії, за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва.

Помер композитор у маєтку Любенськ, поблизу Луги, нині Псковська область. Похований у Новодівочому монастирі в Петербурзі. В 1937 його прах був перенесений до Ленінградського пантеону-некрополя при Олександро-Невській лаврі.

Симфонічна сюїта «Шехеразада». Створена у 1888 році за мотивами арабських казок «Тисяча і одна ніч». Програмний твір. 4 частини. Спочатку кожна з частин мала назву, потім автор їх відмінив.

1 частина – «Море та Синбадів корабль»;

2 частина – «Розповідь Календера-царевича»;

3 частина – «Царевич та царевна»;

4 частина – «Багдадське свято і корабель, який розбивається о прибережні скелі».

Основні образи твору – морська та східна фантастика. Драматургія твору будується на зміні картин пейзажного, жанрового, фантастичного і ліричного характеру. В музичному матеріалі присутні елементи звукозображальності та лейттембровості. Об’єднуючими тематичними арками сюїти є дві теми вступу – грозного володаря Шахріара та чарівної казкарки Шехеразади.

Оперна творчість. Це один з головних жанрів у творчій спадщині композитора. Ним створено 15 опер, з яких 9 – на казково-фантастичну тематику. Головні теми та ідеї опер М.Римського-Корсакова: прославлення різних сил природи, людської мудрості та краси, майстерності та обдарованості; перемога добра над злом, правди над кривдою, любові над зрадою; сатира та комедія. Сюжети оперних спектаклів різні – від історичних до казкових, але і у казці користуючись прийомом алегорії композитор відображав сьогодення.

Опера «Снігуронька». Створена у 1880-1881 роках за однойменною п’єсою О.Островського. Авторський підзаголовок – «весняна казка». Жанр – казково-фантастична опера. Лібрето створено композитором. Головні теми твору – славлення природи та Сонця, які дають життя всій землі; славлення мистецтва співу, яке робить чуйною і благородною людську душу (адже саме «людські пісні» притягують Снігуроньку до поселення берендят); возвеличення мудрої та справедливої влади в особі царя Берендея; велич сили кохання, перед яким відступають всі негаразди. Епічна драматургія дає можливість поступово, яскраво з декількома обрядово-ритуальними сценами розкрити основні ідеї опери. Головні герої розділяються на три групи – казкові, реальні персонажі та зв’язка між ними (це пастух Лель, цар Берендей, Снігуронька). Музична характеристика реальних персонажів подана через вокально-хорові сцени; казкові герої отримують характеристику переважно засобами оркестру та гармонії; єдиний персонаж твору, який поданий у розвитку – це образ Снігуроньки. Від холодної, трохи дикуватої дівчинки вона перетворюється у люблячу героїню (лейттембри - флейта і скрипка). Картини природи, побуту, фантастики органічно поєднані в опері.

Будова опери – пролог та 4 дії.

Пролог – знайомство з казковими героями лісу. Народне свято – проводи Масниці.

1 дія – Берендеєва долина влітку. Кохання Мізгіря до Снігуроньки; розпач і страждання Купави.

2 дія – палати царя Берендея. Суд над Мізгірьом.

3 дія – заповідний ліс берендят. Свято сонячного рівнодення . Страждання Снігуроньки.

4 дія – кохання Мізгіря і Снігуроньки. Таїння Снігуроньки. Гімн Сонцю.

Історія створення опери. Композитор взимку читав дітям казку «Снігуронька», але творчого поштовху не відчував. Лише під час літнього відпочинку за містом діти згадали казку, зачаровані природою навкруги їх лісового будиночку. Прем’єра опери відбулась 29 січня 1882 року в Маріїнському театрі в Петербурзі. Це найулюбленіший твір композитора. «Кончая «Снегурочку», я почувствовал себя созревшим музыкантом и оперным композитором, ставшим окончательно на ноги».

Опера «Садко». Створена у 1895 -1896 роках за мотивами новгородських билин та російських народних казок. Лібрето створено композитором за допомогою В.Стасова. Жанр – опера-билина. Драматургія епічна, в ній переплітаються морська та казкова тематика зі сценами побуту далекої Київської Русі. Сюжет відтворює напівреальні, напівказкові події XI ст. Основні теми-ідеї твору: прославлення Великого Новгорода; прославлення майстерності гри на гуслях (гусляр Садко, як і Орфей у міфології Давньої Греції, зачаровує своїх супротивників); славлення природи та великої морської стихії.

Будова опери дещо незвична – 7 картин, які поділяються на дві частини (перша - 1-4 картини, які розповідають про казкове перетворення гусляра Садко у багатого торговця; друга - 5-7 картини, де показані морські пригоди головного героя). Головні герої опери поділяються на дві сфери – реальні люди (Садко, Любава Буслаївна, гуслярі, купці, заморські гості, друзі гусляра) та казково-фантастичні (Волхова, морський цар, золоті рибки, морські чуда). Музична характеристика персонажів також різна. Казкові герої відтворені засобами оркестру та гармонії, реальні – вокально-хоровими засобами. Новаторство твору – билинний речитатив та гама Римського-Корсакова.

Постановка опери відбулась 26 грудня 1897 року у Московській приватній опері С.Мамонтова.

«Гениальный художник и великий учитель – таковы два лика Н.А.Римскова-Корсакова . Таким вошел он в историю, таким сам делал историю», так писав О.В.Оссовський, професор петербурзької консерваторії.

Музика для слухання:

Римський-Корсаков М.А.

Опера «Снігуронька»:

Пролог - оркестровий вступ; лейтмотив Снігуроньки; арія та арієтта Снігуроньки; проводи Масленої.

1 дія - каватина Купави, 1 пісня Леля.

2 дія - похід царя Берендея, каватина Берендея.

3 дія - аріозо Мизгиря «На теплом синем море»;

4 дія - сцена розтаювання Снігуроньки, заключний хор.

Опера «Садко»: оркестровий вступ;

1 карт. - речитатив і арія Садко.

2 карт. - дует Садко і Волхови;

4 карт. - пісня індійського гостя; пісня варязького гостя; пісня веденецького гостя; фінальний хор «Высота ли, высота...».