Форми співучасті, їх класифікація.

утрішня структура та побудова об'єднань співучасників. Форми співучасті розрізняються між собою характером вико­нуваних ролей суб'єктами злочину, а також ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між ними.

За об'єктивним критерієм, тобто характером ролей у вчи­ненні злочину, форми співучасті поділяють на:

— просту співучасть;

— складну співучасть.

Проста форма співучасті зазвичай має назву «елементар­на форма» співучасті або співвиконавство чи співвинуватість. Ця форма співучасті характеризується тим, що всі співучас­ники при вчиненні злочину виконують однакові функції (ролі), тобто разом виконують об'єктивну сторону конкретно­го злочину. У даному випадку всі співучасники є співвико-навцями. Наприклад, три суб'єкти завдають потерпілому тілесні ушкодження шляхом нанесення ударів руками і но­гами у різні частини тіла.

Складна форма співучасті характеризується тим, що під час вчинення злочину всі співучасники виконують різні функції (ролі), спрямовані на досягнення єдиного результату.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК України, співучасниками мо­жуть бути виконавець (співвиконавці), організатор, підбурювач, пособник. Наприклад, чотири суб'єкти запланували вчинити квартирну крадіжку. При цьому вони розподілили ролі наступ­ним чином: один — організатор, «мозковий центр» групи; другий — забезпечує автотранспортом виконавців, тобто — є пособником; третій і четвертий — безпосередні виконавці злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України.

За суб'єктивним критерієм, тобто за ступенем стійкості суб'єк­тивних зв'язків розрізняють наступні форми співучасті:

— елементарна (проста) група:

а) вчинення злочину групою осіб без попередньої змови;

б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

— організована група;

— злочинна організація.

Із врахуванням вищевказаних ознак, на законодавчому рівні знайшли своє вираження наступні форми співучасті.

Згідно з ч. 1 ст. 28 КК України, злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Дана форма співучасті характеризується двома основними моментами. По-перше, кількісним показником — два суб'єкти вже утворюють цю форму співучасті. По-друге — відсутністю попередньої змови між учасниками групи щодо вчинення зло­чину. У цьому випадку діяльність одного виконавця при­єднується до діяльності іншого (інших) на етапі його вчинен­ня, але до моменту його остаточного закінчення.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).

Ця форма співучасті характеризується двома основними мо­ментами, а саме:

1) кількісним — наявністю декількох (двох і більше) суб'єктів злочину;

2) попередньою змовою між співучасниками на вчинення конкретного злочину. При цьому змова на вчинення злочину повинна виникнути до початку вчинення злочину.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднан­ня для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єдна­них єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учас­никам групи (ч. З ст. 28 КК України).

Для означеної форми співучасті характерними вбачаються наступні основні моменти:

1) кількісний — організована група складається мінімум з трьох співучасників;

2) має місце зорганізованість співучасників у стійке об'єд­нання для вчинення злочинів;

3) наявність розподілу функцій (ролей) між учасниками організованої групи;

4) наявність єдиного плану, відомого всім учасникам гру­пи, спрямованого на досягнення спільної мети всіх співучас­ників.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три(пять) і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяж­ких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечен­ня функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК України).

Можна виділити наступні характерні моменти зазначеної форми співучасті:

1) наявність не менше трьох( пятьох) суб'єктів злочину;

2) стійкість ієрархічного об'єднання співучасників. Ієрар-хічність полягає у певній підпорядкованості членів злочинної організації керівнику (керівникам), тобто можна сказати про існування всередині злочинної організації відносин «влада-підпорядкованість»;

3) мета створення злочинної організації — вчинення тяж­ких і особливо тяжких злочинів;

4) злочинна організація створюється як для безпосередньо­го вчинення злочинів, так і для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціо­нування як самої злочинної організації, так і інших злочин­них груп.

Злочинна організація представляє собою найбільш небезпеч­ну форму співучасті і тому законодавством передбачається са­мостійна відповідальність за створення такої організації відпо­відно до ст. 255 КК України.

Значення поділу співучасті на форми полягає у тому, що це дозволяє вірно кваліфікувати діяння, вчинене у співучасті, а також призначити справедливе покарання співучасникам

54. Кримінальна відповідальність співучасників. Кримінальна відповідальність організаторів і учасників організованих груп або злочинних організацій.

Питання кримінальної відповідальності співучасників зло­чину вреґульовані статтями 29, ЗО КК України.

Відповідальність співучасників має певні особливості і за­лежить від тієї ролі, яку виконував у вчиненні злочину той чи інший співучасник. Згідно із ч. 1 ст. 29 КК України, ви­конавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини чинного КК України, яка перед­бачає вчинений ним злочин. Це означає, що дії виконавця (співвиконавця) кваліфікуються виключно за статтею Особливої частини, якою передбачений склад вчинюваного ним злочину і додаткового посилання на ч. 2 ст. 27 КК України не потребує.

Інша ситуація виникає у разі, коли злочин вчиняється у складній формі співучасті — співучасті з розподілом ролей. Згідно із ч. 2 ст. 29 КК України, організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відпо­відною частиною статті 27 КК України і тією статтею (части­ною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає зло­чин, вчинений виконавцем. Наприклад, дії організатора краді­жки з проникненням у житло будуть кваліфікуватися за ч. З ст. 27 і за ч. З ст. 185 КК України, а дії пособника у незаконному виробництві наркотичних засобів за ч. 5 ст. 27 та ч. 2 ст. 309 КК України.

У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за не-закінчений злочин (готування або замах). Наприклад, якщо ДІЇ виконавця умисного вбивства на замовлення були перервані на стадії незакінченого замаху на злочин, то вони будуть квалі­фікуватися за ч. З ст. 15 і за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України. Дії організатора — за ч. З ст. 27, ч. З ст. 15, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України. Дії підбурювача — за ч. 4 ст. 27, ч. З ст. 15, п. 11 ^ч- 2 ст. 115 КК України. Дії пособника — за ч. 5 ст. 27, ч. З ст. 15, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованих груп чи злочинних організацій, відповідно до ст. ЗО КК України, має певні особливості. Так, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримі­нальній відповідальності за всі злочини, вчиненні організова­ною групою чи злочинною організацією при обов'язковій умові, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші ж учас­ники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчинені яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. Наприклад, якщо органі­затор організованої групи запланував вчинення, по-перше, викрадення вогнепальної зброї і, по-друге, вчинення цією зброєю умисного вбивства, то він буде відповідати за обидва злочини. У випадку ж, коли один з учасників цієї організо­ваної групи, вчиняючи викрадення вогнепальної зброї, не усвідомлював спрямованість її подальшого використання у вчиненні вбивства, то відповідальність настає лише за викра­дення вогнепальної зброї.

55. Спеціальні питання відповідальності за співучасть, їх значення.

В теорії кримінального права виділяють наступні спеціаль питання відповідальності за співучасть:

1) співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом;

2) ексцес виконавця;

3) провокація злочину;

4) невдале підбурювання чи пособництво;

5) безнаслідкова співучасть;

6) добровільна відмова співучасників. Співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КК України, спеціальним суб'єктом визнається фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого мо-> же наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Особливість вчинення злоч зі спеціальним суб'єктом у співучасті полягає в тому, що безпосереднім виконавцем у таї ких злочинах може бути лише спеціальний суб'єкт. Співучас­ники, що не мають ознак спеціального суб'єкта, можуть ви­конувати інші ролі при вчиненні такого злочину, зокрема, організатора, підбурювача чи пособника.

Кваліфікація при вчиненні у співучасті злочину зі спеціаль­ним суб'єктом буде наступною: дії виконавця кваліфікують­ся лише за статтею Особливої частини КК України, якою пе­редбачена відповідальність за злочин зі спеціальним суб'єктом, а інші співучасники підлягають відповідальності за тією Ж! статтею, що й виконавець, але з обов'язковим посиланням на відповідну частину статті 27 КК України (в залежності від конкретної ролі, яку вони виконували у вчинюваному злочині). Наприклад, службова особа через свого секретаря отримує від громадян хабар (службова особа — спеціальний суб'єкт, а сек­ретар — загальний). Службова особа виступає безпосереднім виконавцем злочину, передбаченого ст. 368 КК України «Одержання хабара», тому її дії кваліфікуються лише за цією статтею, а секретар є пособником в одержанні хабара службо­вою особою, тому його дії кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 та ст. 368 КК України.

Ексцес викоконавця у кримінальному праві визнається вчи­нення дій виконавцем, які не охоплювалися умислом інших співучасників, тобто має місце порушення загальної домовледості про вчинення злочину між співучасниками. Питання щодо кримінальної відповідальності при ексцесі виконавця законодавче вирішується наступним чином. Так, у ч. 5 ст. 29 КК України закріплено положення про те, що співучасники 0е підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчи­нене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Наприклад, організатор запланував вчинення розбійного на­паду, а виконавець під час реалізації загального умислу ще й вбиває потерпілого.

В теорії кримінального права виділяють наступні види ек­сцесу

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавцем вчиня-ють'ся~обумовлені всіма іншими співучасниками дії однорідно­го характеру, але більш суспільне небезпечні. Запланований злочин із-за не узгоджених дій виконавця переростає у більш тяжкий. Наприклад, співучасниками було заплановано заподі­яння легких тілесних ушкоджень потерпілому, але під час вчинення цього злочину виконавець заподіює потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Якісниц, ексцес означає вчинення виконавцем окрім за­планованого співучасниками злочину, ще й іншого, різнорід­ного злочину, що не охоплювався умислом всіх співучасників. Наприклад, співучасники запланували вчинити незаконне за-володіння чужим транспортним засобом, але під час його вчи­нення виконавець вбиває власника транспортного засобу.

Провокація злочину.Провокацією визнаються дії суб'єкта, спрямовані на підбу­рювання (схиляння) іншої особи на вчинення умисного зло­чину, з метою подальшого її викриття.

Наприклад, охоронець підприємства, з метою отримання підвищення по службі, пропонує своєму знайомому вчинити крадіжку на об'єкті, який він охороняє, з подальшим затриманням останнього як крадія.

Невдале підбурювання чи пособництво.Невдале підбурювання — це пропозиція одного суб'єкта по­тенційному виконавцю, що полягає у його схилянні до вчи­нення злочину, від якої останній відмовляється. Невдале підбу­рювання треба розглядати як готування до злочину, що про­являється у формі підшукування співучасників.

Невдале пособництво полягає у наданні засобів, знарядь, а також здійснення інших пособницьких дій, від яких інші співучасники відмовляються під час вчинення злочину. Не­вдале підбурювання також можна вважати спробою створен­ня умов для вчинення злочину і тому повинно кваліфікувати­ся як готування до злочину.

Безнаслідкова співучасть.Безнаслідкова співучасть має місце у випадку, коли вико­навець не вчинив закінченого злочину, а його злочинна діяльність була припинена на стадії готування до злочину або замаху на злочин.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 КК України, у разі вчинення ви­конавцем незакінченого злочину інші співучасники підляга­ють кримінальній відповідальності за співучасть у незакінче-ному злочині.

Добровільна відмова співучасників.Правові наслідки добровільної відмови співучасників у вчи­ненні злочину встановлені статтею 31 КК України. У вказаній нормі передбачено, що у разі добровільної відмови виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 чинного КК України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Частиною 2 ст. 31 КК України закріплено, що не підляга­ють кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні орга­ни державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину. Таким чином, за загальним правилом доб­ровільна відмова організатора, підбурювача чи пособника по­винна характеризуватися вчиненням активних дій щодо при­пинення злочинного посягання. Запобігання злочину при добровільній відмові співучасників може мати наступні фор-дои: 1) безпосереднє відвернення злочину; 2) своєчасне повідом­лення відповідних органів державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Умовою звільнення від криміналь­ної відповідальності виступає обов'язок співучасників, які відмовляються від вчинення злочину, припинення злочинних дій виконавця. Виключення складає своєчасне повідомлення іншими співучасниками відповідних органів державної вла­ди про злочин, в цьому випадку обов'язок щодо припинення злочинних дій виконавця покладається на відповідні державні органи. Завершення злочину виконавцем з вини правоохорон­них органів не впливає на звільнення від кримінальної відпо­відальності інших співучасників.

Ч. З ст. 31 КК України встановлено, що у разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримі­нальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діян­ня було припинене.

56. .Причетність до злочину.Причетністю до злочину визнається діяння, яке зовні схо­же зі співучастю, але такою не є у зв'язку з відсутністю її ос­новних ознак. Головними ознаками співучасті виступають спільність умислу і дій співучасників при вчиненні умисно­го злочину.При причетності до злоч наведені ознаки відсутні.

Відповідно до ч. 6 і 7 ст. 27 КК України, а також напрацювань теорії та практики кримінального права виділяїбть на­ступні види причетності до злочину:

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину — це попе­редньо не узгоджена з учасниками злочину діяльність особи, спрямована на приховування від органів влади злочинця, слідів злочину, засобів чи знарядь вчинення злочину, предметів, здо­бутих злочинним шляхом.Заздалегідь не обіцяне приховування злочину означає, що умисел на вчинення таких дій виникає після завершення того злочину, який приховується. Тому таке приховування не може бути співучастю у вигляді пособництва. Обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за вказані дії висту­пає усвідомлення особою того, що вона приховує суспільне не­безпечне діяння, передбачене законом про кримінальну відпо­відальність.Треба зазначити, що заздалегідь не обіцяне приховування злочину визнається самостійним злочину лише у випадку при­ховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину

Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом. Даний вид при­четності до злочину являє собою різновид приховування, зміст якого полягає у попередньо неузгодженій з іншими учасни­ками злочину діяльності особи, пов'язаної із придбанням, отриманням, зберіганням чи збутом майна, одержаного зло­чинним шляхом.Обов'язковими умовами існування цього виду причетності виступають: по-перше, відсутність попередньої домовленості (тобто такої, яка виникла до або під час вчинення злочину) про подальше придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом. По-друге, усвідомлення осо­бою того, що майно здобуте саме злочинним шляхом.Відповідальність за придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, передбачена ст.198 КК

Потурання злочину. Потуранням визнається бездіяльність особи, яка повинна була і могла перешкодити вчиненню зло­чину. Наприклад, працівник міліції, отримавши інформацію про готування особи до злочину, не вчиняє необхідних та обо­в'язкових дій для його відвернення, сприяючи скоєнню зло­чину.Чинне кримінальне законодавство не містить норм, які б прямо передбачали відповідальність за потурання злочину, вказані ж випадки в теорії вирішуються наступним чином. У разі наявності у особи ознак спеціального суб'єкта та інших обов'язкових умов (обов'язок та можливість припинення зло­чину), дії винного кваліфікуються за однією із вказаних ста­тей 256, 364, 365, 367 або 426 КК України.Потурання злочину можливе лише на стадії незакінченого злочину. Після вчинення закінченого злочину треба говори­ти про приховування злочину.

Недонесення про злочин. Недонесенням про злочин вва­жається бездіяльність, яка полягає у неповідомленні особою, якій достеменно відомо про готування або вчинення злочину, органів державної влади.Недонесення про злочин з об'єктивної сторони полягає у без­діяльності особи. Не має значення чи замовчується факт про вже вчинений злочин або ж про злочин, що вчиняється, або буде вчинений.Відповідно до чинного кримінального законодавства недо­несення про злочин не визнається злочином. Однак при на­явності спеціального обов'язку особи щодо надання відомос­тей про вчинений злочин, відмова від його виконання зумов­лює відповідальність за ст. 385 КК України «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків».