Педагогіка співробітництва

Педагогіка співробітництва сформувалася у середині 80-х р. XX ст. як новаторський напрям у педагогіці, представники якого започаткували й використали інноваційні системи і методи навчання та виховання.

Завдяки старанням педагогів-новаторів педагогічна практика збагатилася великою кількістю авторських програм, які успішно реалізуються в сучасних освітніх закладах. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Тому, якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні.

Навчання у співробітництві – це система навчання, яка ґрунтується на спільній діяльності вчителя та учнів, взаєморозуміння й гуманізмі, єдності інтересів і прагнень усіх учасників навчально-виховного процесу і має за мету особистісний розвиток школярів. Ще Демокрит наголошував, що кращим вчителем є той, хто спонукає до доброчинності внутрішнім потягом, словесним переконанням, ніж той, хто діє законом і силою. Ідеї співробітництва в навчанні почали втілюватися з 20-х рр. ХХ ст. Найяскравіше вини виявилися у педагогічній системі С. Френе. Основним у системі вченого є пріоритет досвіду учнів, набутих ними умінь і навичок та вторинність знань. Ідею співробітництва в Німеччині було втілено в системі П. Петерсена, яка дістала назву Єна-план. Це дидактична система навчання дітей, поєднаних у різновікові групи за інтегрованими програмами та індивідуальними планами. Індивідуальний підхід у навчально-виховній діяльності, розвиток учнівського самоврядування, співробітництво учителів, учнів та батьків, виховання гідного громадянина суспільства – основні пріоритети цієї навчальної програми. Ця система навчання успішно працює в багатьох європейських країнах. В американській педагогіці під навчанням у співробітництві (cooperative leaning) або кооперативне навчання мається на увазі навчання учнів у невеликих групах. Поширеним варіантом навчання у співробітництві США є модель групового розв’язання проблем на основі метафоричного мислення (“синектика”). Основу синектичної моделі становить розроблений у 60-ті рр. ХХ ст. американським психологом А.Осборном метод групової генерації ідей (“мозкової атаки” або “мозкового штурму”).

Одночасно із вищезгаданими системами в Україні був розроблений метод, що базувався на співробітництві учнів під час роботи в парах змінного складу (О.Рівін, 1918 р.). Основою методу є оволодіння учнями базовими знаннями навчального предмета у стислий термін, вироблення навичок логічного мислення, здібності глибокого занурювання у текст, вміння формулювати суть прочитаного. Вчитель координує роботу учнів в парах.

Нажаль, у сучасній шкільній практиці навчання у співробітництві поширене на рівні окремих методів і прийомів навчання і не має системного характеру. У сучасній дидактичній літературі педагогіку співробітництва розглядають з різних позицій: як альтернативу авторитарному гуманістичний метод спілкування під гаслом «кожен учень може і повинен переможно вчитися», як сукупність емпіричних ідей, що пропонують вчителі-новатори, як сукупність навчально-виховних технологій, як сукупність нових наукових ідей, принципів, форм, методів. Педагогіка співробітництва розглядає педагогічний процес під кутом зору організації праці. Вона передбачає таку турботу про дітей, коли навчання підносить інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює активність, творчість, самосвідомість. Учитель при цьому виступає організатором, старшим товаришем, помічником. Основним завданням вчителя є прагнення розвинути в учня творче мислення у процес навчання, допомогти йому відчути радість пізнання.

Запитання та завдання

1. Розкрийте соціальне значення принципів, визначених у “Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття): пріоритетність освіти; демократизація освіти; гуманізація освіти; неподільність навчання і виховання; багатоукладність і варіативність освіти.

2. Якими є вимоги до освітнього рівня фахівців сучасного високотехнічного виробництва? Який педагог потрібен сучасному навчальному закладу?

3. Розкрийте специфіку інноваційного навчання та його роль у розвитку самоцінності особистості.

4. Чим зумовлена важливість співробітництва і співтворчості як характерних рис інноваційності у процесах навчання і виховання?

Література

1. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання – нова освітня філософія /І.Д.Бех // Педагогіка толерантності. – 2001. – № 1. – С. 16 – 19.

2. Волковська Т. та ін. Систематизація педагогічної інновації /Т.Волковська //Рідна школа. – 2002. – № 11. – С. 46 – 47.

3. Гаврилюк О. Сучасні технології навчання оновлення освітнього процесу в профтехучилищі /О.Гаврилюк // Рідна школа. – 2000. – № 12. – С. 32 – 36.

4. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології: наук.-метод. посібник / І.Дичківська. – К., 2014. – С. 7– 55.

5. Зайченко І. Педагогіка: навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.

6. Зязюн І. А. Освітні технології у вимірах педагогічної рефлексії /І.Зязюн // Світло. – 1996. – № 1.

7. Корсак К. Педагогіка нового століття /К.Корсак // Рідна школа. – 2001. – № 10. – С. 13 – 17.

8. Корсак К., Яновський А. Нові аспекти сучасної освітньої політики провідних країн Заходу /К.Корсак, А.Яновський // Шлях освіти. – 2000. – № 2. – С. 16 – 18.

9. Онищук Л. Гуманістична спрямованість інноваційної діяльності /Л.Онищук // Освіта і управління. – 2003. – Т. 6. – Ч. 2. – С. 92.

10. Педагогічні технології: теорія та практика /За ред. М.В.Гриньової). – Полтава, 2014. – С. 33 – 47.

11. Пуховська Л. Сучасні підходи до професіоналізму вчителя в різних освітніх системах /Л.Пуховська // Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 20 – 26.

12. Федорова Н. Філософія інноваційних закладів освіти /Н.Федорова // Рідна школа. – 2000 . – № 12. – С. 19 – 22.

13. Фисюк О. Про навчальний процес в школах нового типу /О.Фисюк // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 25 – 27.

20. 21. Сhepil M. Reformy edukacji pedagogicznej na Ukrainie w świetle reguł procesu bolońskiego /М.Chepil // Europejska wspólna przestrzeń edukacyjna a przeobrażenia oświatowe w Polsce i na Ukrainie (1989 – 2006): Nadzieje i zagrożenie / Pod red. M.Chepil i R.Kuchy. – Drohobycz-Lublin: Oddział Red.-Wyd.Państwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im.Iwana Franki w Drohobyczu, 2007. – S. 139 – 148.