Розвиток сприймання, уяви, мислення – основа словесної творчості
Важливу функцію у процесі сприймання виконує мовлення, яке визначає сутність людського сприймання. Мовлення надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприймання з людською особистістю [15.43]
У людини сприймання тісно пов'язане з мисленням, розумінням сутності предмета . Мовленнєве оформлення думки сприяє більшій чіткості, ясності, послідовності самої думки. Оволодіння мовою - запасом слів і граматичною системою, яка дозволяє вибудувати ці слова в речення і тексти, створює передумови для удосконалення думки, для розвитку мислення.
Мислення ширше за мовлення, воно спирається не тільки на мову.
Мовлення служить основним засобом вивчення мислення ; рівень розвитку мовлення є найважливішим критерієм розумового розвитку.
Отже, мовлення невідривне від мислення, розвивається на основі мислення, є фундаментальною складовою словесної творчості .
Також, в словесній творчості важлива роль належить уяві – найважливішому пізнавальному процесу, який входить до складу будь-якого творчого акту як суттєва передумова засвоєння знань, що вимагають умінь уявляти конкретні ситуації, що не мали місця в попередньому досвіді дитини. Опанування мови і мовлення – запорука засвоєння дитиною різноманітного досвіду .
На думку вчених : Венгера Л.А., Вовчик-Блакитної М.В., Волощука С.І., Дяченка О.М., Давидова В.В., Запорожець О.В., Костюка Г.С., Кулачківської С.Є., Подьякова М.М. , Артемова Л.В., Жуковської Р.Й., Ельконіна Д.Б., Іванкової Р.А., Короткової Н.О., Леонтьєва О.М. саме розвитком уяви можна пояснити появу творчої діяльності в шкільному віці, адже своєрідність її виявляється в тому, що виникає можливість її протікання від думки до ситуації, а не від ситуації до думки. Діти починають все більше уваги приділяти ідеї, тобто задуму свого твору, який відображає сюжет малюнка, гри чи казки. Уява створює в наочних образах такий схожий і разом із тим відмінний від буденності перетворений світ, ніж той, що був даний у повсякденному житті. Формування уяви відбувається саме у творчій діяльності і залежить від сили і характеру перекомбінування образів [15.43]
Отже, роль сприймання,уяви , мислення у формуванні дитячої словесної творчості очевидна, оскільки здібність відтворювати, створювати різноманітні художні образи, описувати їх словесно, поширює, розвиває творчий потенціал дитини, формує естетичне ставлення до довкілля, створює передумови для гармонійного розвитку особистості молодших школярів.
Формування узагальнених способів сприймання, відтворення й
Побудови тексту
· Сутність процесу творення тексту
Найважливішими завданнями загальноосвітньої школи є підвищення якості навчання, методичних прийомів, урізноманітнення предметних засобів для досягнення найефективнішого результату навчання.
Навчання рідної мови, як початковий етап вивчення її структури, неможливе без оволодіння структурою тексту і його елементами, а головне – його використання на практиці, тобто практична робота з ним на уроках та в життєвих ситуаціях. Саме така цілеспрямована робота забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи особливості їх функціонування у мовному потоці, а це має велике значення для розвитку
мовлення. Робота з текстом допомагає систематично вести повторення і узагальнення вивченого, здійснювати внутріпредметні і міжпредметні зв’язки, реалізовувати принципи наступності і перспективності у навчанні. Крім того, систематичне використання текстового матеріалу поступово знайомить дітей з характерними особливостями зв’язних висловлювань, і, отже, готує до розуміння чужих і створення власних текстів[39.13]
Формування навичок та розвиток зв’язного мовлення є головним аспектом розвитку культури мовлення взагалі. Учні вчаться висловлювати свої думки зв’язно в усній та писемній формах[5.25]
Одним із головних завдань для вчителя є навчити учнів працювати з текстом, логічно, докладно, ґрунтовно чи стисло викладати тексти різних типів мовлення; знаходити правильно головну думку тексту, ділити його на логічно завершені частини, визначати види текстів і їх структуру [17.12]
Для оволодіння мовою у всіх особливостях і виявах необхідне штучне мовне середовище, яке створюється в школі і передусім, на заняттях української мови. Вирішальну роль у створенні такого середовища відіграє добре продумана система навчально-тренувальних вправ, у процесі яких формуються і вдосконалюються вміння і навички роботи з елементами тексту.
Л. Варзацька виділяє такі основні чотири групи вправ [ ]:
1) інформаційно-змістові;
2) структурно-композиційні;
3) лексико та граматико-стилістичні;
4) редагування.
Ці типи вправ допоможуть правильно сприймати, розуміти чужі і створювати власні висловлювання відповідно до мети, умов спілкування та норм літературної мови; розуміти елементи тексту і роботу над ними.
Інформаційно-змістові вправи забезпечують оволодіння змістовою складовою тексту, вчать орієнтуватися в умовах спілкування, добирати матеріал для висловлювання, усвідомлювати висловлювання та розкривати їх тему і мету, визначати тему і основну думку тексту.
У процесі виконання цих завдань діти приходять до розуміння смислової цілісності тексту як його основної ознаки: всі елементи тексту зумовлені темою і головною думкою висловлення, тема і мета тексту позначається заголовком, зміст тексту співвідноситься із заголовком.
Структурно-композиційні вправи підпорядковані розвитку умінь систематизовувати зібраний матеріал, відділяти головне від другорядного, намічати опорні моменти висловлювання, добирати і виділяти (з тексту) потрібні засоби для зв’язку речень і частин зв’язного цілого, членувати текст на логічно завершені частини.
Одним з ефективних прийомів, що допомагає дітям усвідомити зв’язність тексту як його суттєву ознаку, є відновлення деформованих висловлювань. Зіставляючи упорядкований текст з деформованим чи неповним, учні переконуються, що всі речення і частини в ньому взаємопов’язані і розміщені в певному порядку.
Великої уваги також надається таким вправам, як: поділ тексту на логічно закінчені частини, стисла (одним реченням) передача їх змісту, складання зачину чи заключної частини до основної, редагування з метою усунення неоправданих повторів, одноманітних синтаксичних конструкцій тощо.
Лексико та граматико-стилістичні вправи підводять учнів до розуміння, що добір слів, синтаксичних конструкцій зумовлюються темою і основною думкою тексту. Діти вчаться вживати найбільш доцільні мовні засоби для вираження своїх думок[43.74]
Спостерігають за функціонуванням виучуваних граматичних засобів у мовленні, їх роллю у передачі інформації, створенні художнього образу; обґрунтовують відбір тих чи інших мовних засобів; вибирають із даних мовних засобів ті, які найбільш доцільні у даному тексті; знаходять кращі мовні варіанти для точного вираження думки.
Редагування - це група вправ; їх призначення - сформувати уміння удосконалювати власні висловлення, тексти, вчить помічати недоречно вжиті слова, граматичні форми чи синтаксичні конструкції, невідповідність висловлювання (тексту) темі та меті.
· Зміст роботи з розвитку монологічного мовлення
Створення монологупочинається із авторського задуму. Він теж формується у механізмі утримання і випередження, але стосується не окремого речення, а всього висловлювання, спрямовує увесь хід думки під час його побудови.
Авторський задум народжується із певних мотивів спілкування. Виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які ми сприймаємо. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення виявляються намір, про що ми скажемо, як, з якою метою.
Орієнтація у завданнях і обставинах спілкування - це перший етап структури мовленнєвої діяльності. І саме на цьому етапі мовець стикається із об’єктивною трудністю, пізнаючи предмети дійсності, наша свідомість приймає їх нерозчленовано, цілісно. Щоб передати послідовно думки про предмет, який ми сприймаємо, треба вичленити його ознаки у їх взаємозв’язках; визначити, які з них головні і підпорядкувати їм другорядні, уточнюючі, пояснюючі; передати цю складну залежність ознак предметів відповідними мовними засобами. Виклад має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене наше мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет, який ми сприймали і повідомляли про нього. Іншими словами, під час побудови тексту виникає необхідність стати на точку зору адресата нашого мовлення, чітко уявити хід усієї думки, тобто необхідний випереджуючий синтез усього тексту. Другий етап мовленнєвої діяльності - планування. Автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Намічає основну тезу висловлювання, його серцевину, знаходить підхід до цього центру, потім обдумує висновки і кінцівку. Цей план спочатку схематичний, не розгорнений у деталях. Він безперервно уточнюється, змінюється у процесі творчості.
Коли якась частина висловлювання знайшла своє вираження, автор, обмірковуючи дальший хід думки приймає до уваги те, що вже створено. Зміст уже побудованого фрагменту постає в узагальненому вигляді. Промовлені або написані слова перетворюються на код внутрішнього мовлення - зорові уявлення, різноманітні схеми, блоки. У такому ж ході проходить планування і наступних частин твору.
Працюючи над продовженням висловлювання, автор порівнює компоненти свого тексту з кращими варіантами, вносить поправки, коригує своє мислення. Передача думки мовними засобами та удосконалення свого мовлення - це наступні етапи структури мовленнєвої діяльності - третій і четвертий[43.12]
Процес творення тексту включає такі необхідні 4 етапи:
1) орієнтування в умовах спілкування;
2) планування ходу думки;
3) добір найбільш необхідних мовних засобів для їх вираження;
4) забезпечення зворотного зв’язку.
Всі ці етапи монологічного мовлення постійно змінюють один одного, перебувають у постійній взаємодії.
Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтації у ситуації спілкування, аналізуються умови, мотиви мовлення: з’ясовується для чого створюється дане висловлювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливом на співбесідника), для кого воно призначене. Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже не важко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.
Мотив мовлення виникає у дітей в зв’язку з яскравими враженнями, коли вони зримо уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення.
Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, будь-який мовець повинен чітко уявляти, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки [43.32]
· Формування умінь розкривати тему, головну думку висловлювання та спосіб його викладу
Тема висловлювання - це питання, яке вирішує автор, це те, про що у творі розповідається. Основна думка - це відповідь на поставлене темою питання. Розв’язуючи дане питання, автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основна думка мовлення стає беззмістовною, перестає слугувати меті спілкування.
Завдання усвідомити тему та її межі, підпорядкувати свій виклад основній думці вимагає оволодіння уміннями добирати матеріали для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці[43.34]
У дітей ще недостатньо сформовані вміння порівнювати схожі явища, робити висновки, узагальнювати. Тому під час підготовки до твору їм важко підібрати з того, що вони бачать, найістотніше, те, що стосується теми, відкинути другорядне, що не відповідає задуму. Потрібно прищепити дітям навички самостійної роботи над книгою, картиною, навчити способам фіксації своїх спостережень, вражень, роздумів.
Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв’язаний із систематизацією - це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій[45.16]
Потрібно навчити дітей:
1) аналізувати зібраний матеріал, добирати у ньому те, що необхідно для розкриття задуму;
2) групувати зібраний матеріал, пов’язуючи між собою факти, думки в окремі частини висловлювання (мікротеми);
3) визначити, у якій послідовності доцільно розміщувати ці логічно завершені частини;
4) продумувати смислові зв’язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв’язків;
5) виділяти особливо значимі для висловлення думки слова (за допомогою граматичних та інтонаційних засобів).
Ці способи діяльності називаються структурно-композиційними.
Зібраний і систематизований матеріал може бути викладений по-різному. Мовець обирає певний спосіб викладу думок - розповідь, опис чи міркування. Це залежить від того, які завдання перед ним стоять: потрібно розповісти про якісь події, описати даний предмет або явище чи довести певні твердження. Кожен із способів викладу має свої особливості побудови, потребує відповідного мовного оформлення.
Організовуючи спостереження над стилістичними особливостями текстів, слід подбати про те, щоб вони не нав’язувались учням штучно, а природно випливали із завдань і обставин висловлювання. Такі спостереження мають на меті виробити у дітей внутрішню установку на добір внутрішніх засобів, найбільш доцільних для тексту даного типу і стилю[40.32]
Предметом постійної уваги має бути збагачення словника і граматичної структури мовлення молодших школярів. Слід передбачити систему вправ, зорієнтовану на засвоєння синонімічних і співвідносних мовних засобів для вираження означальних, причинових, наслідкових відношень.
Уміння добирати відповідні лексичні, граматичні та інтонаційні засоби для вираження думки називаються граматико-стилістичними. Критика власного тексту є, за визначенням психологів, рушійною силою в оволодінні монологом. Без уміння відхиляти менш точні слова і синтаксичні моделі та знаходити більш влучні для вираження думки неможливо досягти зрушення в мовленнєвому розвитку[39.13]
Молодші школярі, навчаючись творити власний текст, на перших кроках навчання не помічають пропусків головного у змісті висловлювання, порушень логічної послідовності у викладі, невиправданих повторів тих самих слів, одноманітних конструкцій[38.23]
Отже, потрібна систематична, цілеспрямована робота, щоб виробити в дітей звичку до свідомого контролю за якістю свого мовлення, прищепити їм уміння редагувати власний текст.