Темперамент як індивідуально-психологічна особливість особистості Фізіологічні основи темпераменту

Кожна людина відрізняється від іншої індивідуальними, тільки їй властивими ознаками. Вони можуть проявлятися в тій чи іншій ситуації. Часто стається так, що в схожих умовах проявляються індивідуальні особливості людини, однакові за своїм змістом. Експериметальні дослідження довели, що в основі таких проявів лежать індивідуальні вроджені властивості людини. Такі динамічні риси, які властиві індивіду, внутрішньо пов'язані між собою і утворюють своєрідну структуру. Індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки називається темпераментом людини (А.В.Петровський).

У сучасній науці загальноприйнятим є положення російського фізіолога ІЛ.Павлова про те, що в основі темпераменту людини лежать особливості нервової системи. Вчений вперше представив наукове розв'язання питання фізіологічних основ темпераменту. Він висунув і в результаті проведених експериментів підтвердив гіпотезу, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фундаментальні властивості нервових процесів — збудження і гальмування, врівноваженість і рухливість.

Працездатність нервової системи визначає її сила. Вона проявляється у здатності витримувати сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження і гальмування, а їхня рухливість — це швидкість зміни збудження і гальмування. Рухливість нервових процесів означає швидку зміну поведінки залежно від умов, швидкий перехід від однієї діяльності до іншої тощо. Інертність (повільність) нервових процесів за змістом є протилежною особливістю. Перераховані вище якості нервових процесів утворюють певні комбінації, які зумовлюють тип нервової системи.

І.П.Павлов обґрунтував чотири типи нервової системи, кожний з яких визначає у людини наявність відповідного типу темпераменту.

Сильний, врівноважений, рухливий тип — сангвінік.

Сильний, врівноважений, інертний - флегматик.

Сильний, неврівноважений - холерик.

Слабкий тип - меланхолік.

Теорія І.П.Павлова була взята за основу багатьма вченими, які розробляли вчення про темперамент у психології (В.С.Мерлін, Б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин та ін.). Характеризуючи типи темпераменту, вони виходили з таких ознак: лабільність (швидкість виникнення збудження і гальмування); сензитивність (сила впливу, яка викликає у людини реакцію); реактивність (сила емоційної реакції на подразники); активність (заряд енергії людини при подоланні перешкод); темп реакцій (швидкість перебігу психічних реакцій); пластичність (легкість адаптації до нових умов); ригідність - (нечутливість до змін); екстраверсія (спрямованість особистості на навколишній світ); інтроверсія (зосередженість особистості на власних думках і переживаннях); емоційна збудливість (сила впливу, який викликає емоційну реакцію). Вказані вище якості покладені в основу психологічної характеристики типів темпераменту.

Від темпераменту людини залежать:

швидкість виникнення психічних процесів (наприклад, швидкість сприйняття, швидкість мислення, тривалість зосередження уваги і т.п,);

пластичність та стійкість психічних явищ, легкість їх зміни і переключення;

темп і ритм діяльності;

інтенсивність психічних процесів (наприклад, сила емоцій, активність волі); . і *

спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (екстраверсія або інтроверсія).

Особливості темпераменту особистості позначаються на її діяльності. Вони обумовлюють шляхи і способи виконання дій (а не ефективність діяльності). Індивідуальний стиль діяльності кожної людини виробляється через оволодіння властивостями власного темпераменту. Деякі види діяльності вимагають від суб'єкта наявності сприятливих динамічних рис психіки, що обумовлює досягнення високого результату. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок спеціальної підготовки та вольових зусиль (А.В.Петровський).

Врахування учителем типу темпераменту учнів у навчально- виховному процесі.

У навчально-виховному процесі потрібно враховувати темперамент кожного учня. У своїй роботі вчитель повинен виробити стратегію і тактику з різними школярами для того, щоб оптимально організовувати навчально- виховний процес і отримувати максимальний результат.

Школярів із сангвінічним темпераментом характеризують легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі. Вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності, здебільшого не сором'язливі, але стримані. Легко спілкуються, користуються повагою ровесників, не схильні ображатись, беруть участь у громадській роботі класу і школи. За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, вміру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих - виявляють байдужість і безвідповідальність. Правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають. Завдяки рухливості легко піддаються як позитивному, так і негативному впливу. На зауваження дорослих реагують спокійно. Підхід до сангвініка має полягати у залученні його до використання рухової енергії, в доборі способів реалізації потреби у лідерстві, коригуванні поверховості , непосидючості, браку витримки. За відсутності серйозних інтересів учні, у яких переважає сангвінічний тип темпераменту, бувають легковажними і поверховими. Тому учителю потрібно формувати у таких школярів стійкі інтереси, які допомагають легко досягати поставленої мети і бути успішними в житті.

Учні, у яких домінуючим є холеричний тип темпераменту, характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі, їхня поведінка енергійна й різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу справу. У колективі прагнуть самостверджуватись, люблять організовувати ігри, охоче долучаються до різних видів діяльності. За сприятливих для них умов навчання і виховання виявляють активність, наполегливість у роботі, за несприятливих - стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити «на зло». У спілкуванні з такими учнями потрібно зважати на їхні особливості, бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.

В учнів, які мають переважно флегматичний тип темпераменту, почуття тривалі й стійкі. Вони повільні, неохоче спілкуються, часто нехтують тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів. Такі школярі уникають доручень, але отримавши їх, виконують з бажанням, хоч і не поспішаючи, дотримуючись порядку й організованості. Ухиляються від конфліктів, їх важко образити, але, вступаючи в конфлікт, глибоко переживають, хоч зовні не демонструють цього. Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту. За сприятливих умов навчання і виховання вони виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих можуть стати лінивими, байдужими, пасивними. Тому потрібно таких школярів активізувати, зважаючи водночас на їхню інертність.

Школярі з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі. Почуття, які у них легко виникають, є міцними й стійкими у часі. Вони сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю у своїх силах, поганим настроєм, острахом перед труднощами. Учні, в яких переважає меланхолійний тип темпераменту, скаржаться на ровесників, бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно. Побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Чуйне ставлення учителів, батьків до таких учнів, підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню життєрадісного настрою, зміцнюють волю, прагнення до успіху.

Учителю потрібно пам'ятати, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності - силу дій, у невргвноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправ можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії - сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності, В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивого людині.