Музика — це чаша з вином мовчання. 7 страница

Помер Й. Брамс 3 квітня 1897 р. у Відні.

2. Слухання твору.

3. Обговорення.

4. Робота з підручником, с. 67. Музична абетка.

VI. Фізкультхвилинка.

Я малюю зайчика (колові рухи руками над головою)

Для вас — раз.

Це у нього, бачите, (руки кладуть на голову)

Голова — два.

Це у нього вуха (піднімають руки вгору до вух)

Догори — три.

Це стирчить у нього хвостик (повертають тулуб праворуч, ліворуч)

Сірий — чотири.

Це очиці весело горять — п’ять, (прикладають руки до очей)

Ротик, зубки нехай (імітують жування моркви)

Морквинку їсть — шість.

Шубка тепла, хутряна (плещуть в долоні)

На нім — сім.

Ніжки довгі, щоб гасав (підскакують на місці)

Він лісом — вісім.

Ще довкола посаджу дерева (садять дерево, притоптують ямку)

Я — дев’ять.

І хай сонце сяє з піднебесся — десять, (піднімаються на носках)

VII. Вивчення пісні

Українська народна пісня в обробці Якова Степового «Грицю, Грицю, до роботи» — розучування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

3. Робота з підручником, с. 68-69.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Грай завжди так, ніби тебе слухає артист.

Роберт Шуман

УРОК 20

Тема. Варіаційний розвиток. Сюжетний розвиток. Михайло Завадський «Шумка» — слухання. Слова Євгена Левчена, музика Анни Олейникової «Рушничок» — розучування (с. 70—72).

Мета. Збагачувати уявлення учнів про варіаційний розвиток музичного твору; вчити їх емоційно сприймати музику; формувати в учнів інтерес до му­зичного мистецтва; розвивати музичний слух, творчі здібності, уміння розрізняти народні танці; виховувати всебічно розвинену особистість, яка любить і поважає музику у всіх її проявах.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

Знову день почався, діти,

Ви зібрались на урок.

Тож пора нам поспішати,

Кличе в подорож дзвінок.

Сьогодні в нас урок звичайний,

Та вчить багато нас чому.

Хай буде він для нас повчальний,

За це подякуєм йому.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Урок музики у нас Запросив усіх у клас.

Привітаймось дружно всі,

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!

Плесніть діти кілька раз,

До роботи всі гаразд!

Привітаймось дружно всі,

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!

II. Розспівування.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 70.

2. Музична абетка, с. 70.

3. Музична гра Василя Верховинця «Пташка маленька» (див. урок N9 18).

V. Слухання музики.

Михайло Завадський «Шумка».

1. Загальні відомості про композитора.

Михайло Адамович Завадський — український композитор, музичний педа­гог, піаніст польського походження.

Народився 7 серпня 1828 року в селі Михалківцях (нині Ярмолинепького району Хмельницької області).

У 1862—1863 роках навчався в Київському університеті імені Святого Во­лодимира.

Працював учителем співу в Києві та Кам’янці-Подільському.

Помер 17 березня 1887 року в рідному селі на 59-му році життя.

2. Слухання твору.

3. Обговорення твору.

VI. Фізкультхвилинка.

Ходить білочка по лісі

Ходить білочка по лісі (діти ходять по кімнаті)

По високому, густому,

(розводять руки, піднімають руки вгору)

По зеленому, рясному.

(відводять руки в сторони, стежать поглядом)

В неї стежечок багато:

(відводять руку в загадану сторону)

По землі і по деревах (стежать поглядом)

Справа стежечка — до зірки,

(простягають руки вправо)

Зліва стежечка — до шишки,

(простягають руки вліво, стежать поглядом)

Ззаду стежка — до горішка.

(повертаються назад)

VII. Вивчення пісні.

Слова Євгена Левченка, музика Анни Олейникової «Рушничок» — розу­чування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

3. Повторення вивчених пісень.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в дошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

Музика — той різновид мистецтва, котрий якнайкраще реалізовує художній ідеал.

Оскар Уайльд

УРОК 21

Тема. Жанровий розвиток. Царство бальних танців. Фридерик Шопен «Вальс», } «Полонез» — слухання (с. 73-74).

Мета. Удосконалювати знання учнів про танці різних народів, зокрема бальні танці; розвивати вміння відтворювати ритмічний рисунок твору; вчити відчувати настрій та ритмічний зміст запропонованих творів; засобами музичного мистецтва виховувати любов до народних традицій, музично­го мистецтва.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності —

фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

Починається урок.

Працюватимем старанно,

Щоб почути у кінці,

Що у нашім першім класі

Діти— просто молодці!

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Урок музики у нас Запросив усіх у клас.

Привітаймось дружно всі:

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!

II. Розспівування (за вибором учителя).

III. Ритмічні вправи.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с.73.

2. Пізнавальна бесіда.

Танець — вид мистецтва, в якому засобами створення художнього образу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особливості — ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір.

Український танець буває народним або сценічним. Народний — це фоль­клорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Сценічний та­нець, поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колек­тиві для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним.

Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.

Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, широко­відомий український танець «Гопак» має ще й такі назви: «Гоцак», «Козак», «Козачок», «Тропак» та інші. Танці отримують назви з різних причин. Напри­клад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють.

Кожен народ має свої улюблені танці:

• Українці — гопак, козачок.

Гопак— український народний танець імпровізаційного характеру. Назва походить від дієслова «гопати» — стрибати. Виник у Запорізькому війську як чоловічий танок. Тепер гопак виконують разом чоловіки й жінки. Провідна партія — чоловіча. Танцювальні рухи чоловіка — присядки, стрибки, дрібуш­ки; жінки — дрібушки, вихилясики, кружляння. Темп гопака швидкий. Він розкриває такі риси характеру людини, як спритність та відвага.

Аркан— військовий танець, який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка- воїна: хто не витримував і розривав руки, того проганяли з кола. Вірогідно, «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, на- дихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.

Козак— танцює один «козак» або два, а рідше чоловік і жінка. Найголо­внішим було дрібнесенько відбивати ногами по землі, щоби вона аж гуділа, витинати голубці, підскакувати щупаком вгору і виробляти при самій землі присядки, при цьому приспівуючи і викрикуючи на все горло. Козаки тан­цювали не тільки ногами, а й усім тілом: руками, плечима, головою і навіть «оселедцем». Веселощі були помітні і в очах, і в усмішці, і в поруху вуса. Жінки танцювали дрібнесенько на місці, тільки час від часу описували коло.

Чеберячка— старий український танець з багатьма фігурами. Всі танцюва­ли в колі, а один за одним по черзі, чоловіки танцюючи з закладеними за плечі руками, піднімали губами з підлоги чарку горілки, випивали її і перекидали одним махом голови через плече. Всі інші, танцюючи в колі, плескали в доло­ні, приспівуючи: «Чеберячки! Коло чеберячки припадаєм рачки! Або її вип’ю, або її виллю! Чеберячки!» Розкладали посередині вогонь і перескакували його по черзі (за описом Антонія Якси-Марцинківського).

• Росіяни — камаринська, тропак.

• Білоруси — бульба, крижачок.

• Чехи — полька, фуріант.

• Угорці — чардаш.

Чардаш — угорський парний народний танець імпровізаційного характеру. Складається з повільної та швидкої частини. З’явившись в Угорщині, чардаш поширювався циганами звідти до Словаччини, Словенії, Хорватії, Моравії. Прикметною ознакою чардаша є значна варіація його темпу. Танець, почина­ючись з повільного ліричного вступу ходи по колу, закінчується в надзвичайно швидкому, стрімкому ритмі.

• Норвежці — салінг, спрінгданс.

• Австрійці та німці — вальс.

Вальс— бальний танець у помірному темпі, музичний розмір 3/4, популя­ризований у XIX ст. (Й. Штраус-батько і син); види: віденський, англ., франц., америк. (т. зв. бостон); наявний в класичній музиці.

• Поляки — полонез, мазурка.

• Французи — менует, гавот.

Гавот — старовинний французький народний танець. Характерні риси танцю — помірний темп і розмір 4/4, 2/2. У XVII ст. гавот став придворним танцем, набув граційності. Жан Батист Ліллі (французький композитор) увів його в балет і в оперу. Пізніше цей танець став постійною складовою частиною інструментальних сюїт.І

Менует — старовинний французький народний танець. Походить від на­родного хороводного танцю провінції Пуату. В XVII ст. за часів правління ' Людовіка XIV став придворним танцем, для якого характерні плавність і по­вільність рухів та багато поклонів і реверансів. Менует поступово перетворився в «танець королів» і став «королем танців».

3. Музична гра Василя Верховинця «Котику сіренький» (див. урок № 20).

V. Слухання музики. Фридерик Ніопен «Вальс», «Полонез».

1. Загальні відомості про композитора.

Фридерик Франсуа Шопен (див. урок № 8).

2. Аналіз прослуханого твору.

3. Музичний калейдоскоп, с. 73.

VI. Фізкультхвилинка.

Ходить білочка по лісі

Ходить білочка по лісі,

(діти ходять по кімнаті)

По високому, густому,

(розводять руки, піднімають руки вгору)

По зеленому, рясному.

(відводять руки в сторони, стежать поглядом)

В неї стежечок багато:

(відводять руку в загадану сторону)

По землі і по деревах (стежать поглядом)

Справа стежечка — до зірки,

(простягають руки вправо)

Зліва стежечка — до шишки,

(простягають руки вліво, стежать поглядом).

Ззаду стежка — до горішка.

(повертаються назад)

VII. Узагальнення знань.

1. Музичний калейдоскоп, с. 74.

Полонез є урочистим танцем-ходою. Виконується в помірному темпі. З’явився в Польщі.

Танцювали полонез зазвичай на початку балів, підкреслюючи цим урочис­тий, піднесений характер свята.

Пари, танцюючи цей танець, переміщаються за встановленими правилами геометричних фігур. Музичний розмір танцю — 3/4.

Полонез виник у Польщі близько 15 століття і називався «ходзоний» (пол. сИос^опу). Спочатку його вважали тільки весільним танцем. А після, зазнавши деяких змін, він став обов’язковим атрибутом будь-яких народних урочистос­тей.

У кінці 15 — початку 16 століття «ходзоний» почали танцювати і в середо­вищі дрібної шляхти. Але в замки магнатів полонез зміг проникнути тільки до кінця 16 століття, де став пишним палацовим танцем.

і

Західна Європа ознайомилася з полонезом за часів правління в Польщі Генріха Валуа (згодом став французьким королем Генріхом III).

Французькі балетмейстери трохи видозмінили полонез, пристосувавши його для придворних урочистостей, внаслідок цього при дворі польських коро­лів він став елементом придворного церемоніалу, своєрідним парадом шляхти перед монархом.

У 17 столітті полонез набув популярності в усій Європі і отримав свою нинішню назву.

2. Повторення вивчених пісень.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

З усіх мистецтв музика — найбільш людяне й поширене.

Жан Поль Ріхтер

УРОК 22

Тема. Узагальнення вивчених знань. Інтонаційно-мелодичний розвиток. Цар­ство народних танців. Слухання народних танців світу. Повторення ви­вчених пісень.

Мета. Продовжувати ознайомлювати учнів з поняттям «балет»; розвивати емо­ційно-чуттєву сферу дітей, музично-образне мислення, творчу уяву; роз­вивати музичний слух, почуття ритму, здатність відчувати характер му­зики; виховувати художньо-естетичний смак, любов до балету.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності- фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СЭ, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Девіз нашого уроку сьогодні:

Розум і фантазію прояви!

Активним і уважним будь!

І про кмітливість не забудь.

Все це нам знадобиться на уроці.

Тож вперед! Часу не гаймо І урок наш починаймо.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

II. Розспівування.

— Скажіть мені, діти, хто допомагає прибрати майстрові у майстерні після роботи? {Віник, совок, пилосмок). Заспіваємо про нього.

Пилосмок

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Повторення вивченого матеріалу.

2. Цікаві розповіді.

Історія мистецтва танцю сягає сивої давнини. На зорі свого існування людство відкрило засоби вираження думок, емоцій, вчинків через рух.

Танець безмовний. У ньому не звучить слово. Але виразність пластики людського тіла, музичних ритмів і мелодій виявляється могутньою силою, тому мова танцю інтернаціональна і зрозуміла всім.

Спочатку людство вкладало в танці свої уявлення і вірування — танець був обрядом. У танку людина просила у невідомих богів щасливого полюван­ня, доброго врожаю, рятунку від хвороб. Обрядові танці і донині побутують у деяких племенах Австралії, Африки, американських індійців, а також в танцях народів Півночі Росії — коряків, остяків, чукчів — і сьогодні продовжують відлунювати риси стародавніх ритуалів предків, які через танцювальні закли­нання ловили нерпу, рибу, полювали на диких тварин. Минув час, людство все енергійніше відкривало таємниці світоутворення, і танці втратили своє первинне магічне значення, їх замінили сценічні танці стародавніх греків і римлян, хороводи, бранлі, з’явилися перші балети.

Одне з найпочесніших місць у хореографічному мистецтві належить Украї­ні. Широка популярність української народної хореографії пояснюється багат­ством танцювальних барв, якими володіє український народ. Гумор і щирість, завзяття, життєрадісність, наявність у танці соковитих побутових рис і осо­бливостей — усе це характерно для народної хореографії України. Багато на­родних танців, що зародились у сиву давнину, пройшли випробування часом і збереглися до наших днів. Серед них можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, а також сюжетні танці.

Одним із найдавніших видів народного танцювального мистецтва є хоро­вод. Колись виконання їх пов’язувалося з обрядовими діями. Хороводи водили під час зустрічі весни, ними відзначали початок літа, зустрічали Новий рік.

З хороводів найбільшого поширення набули веснянки та гаївки. Сьогод­ні вони втратили своє значення і міцно увійшли в репертуар танцювальних колективів, особливо дитячих. Нагадаємо такі популярні хороводні пісні, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Перепілка», «Заїнька», «А вже весна» та багато інших.

Від хороводів беруть свій початок численні народні танці.

Народна хореографія втілює історичні риси українського характеру, якому притаманні волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, не­стримна веселість тощо.

2. Музична гра Василя Верховинця.

Та це ж весна

Дійові особи

Весна (В)

Ведучи й Гриць (Г)

Хор — усі діти (Д).

Реквізит: віночки для дівчаток, стільчик.

Опис гри

Діти стоять розірваним колом на відстані витягнутих в сторони рук один від одного. В центрі на стільчику сидить Весна. Вона ще спить, схиливши голівку на спинку стільчика, та дитячі голоси, що почали виспівувати нову пісню, будять її. Відповідними мімічними рухами, підказаними їй власною фантазією, дівчинка може імітувати пробудження весни.

Та це ж весна, бо тане сніг,

На 1—2-й такти діти правою ручкою (долонею догори) описують перед со­бою зліва направо широке півколо: ось, мовляв, як все змінюється навкруги, коли прокинулася Весна.

Дивись, струмок з гори побіг.

Усі (крім Весни, що прокидається) на слово «Дивись» підносять праву руч­ку праворуч угору, а потім на 3—4-й такти поволі опускають їх ліворуч вниз, немов стежать за рухом струмка.

Шумить вода, ламає все,

Весна прокинулась остаточно. З радісною усмішкою вона оглядається на­вколо, а тут і Гриць (Ведучий) підбіг до неї, подав руки, щоб допомогти стати на стільчик.

Тим часом діти виконують перед собою правою рукою чотири різкі діа­гональні рухи, а саме: на слово «шумить» — зверху зліва — направо вниз. На слово «вода» — зверху справа — наліво вниз. Рухи повторюються в тій же по­слідовності на слова «ламає все».

Отже, на початку кожного слова рука повинна бути у верхньому положенні (ліворуч або праворуч), а наприкінці того ж слова — по діагоналі в нижньому положенні (рис. 1).

Весна іде, тепло несе.

Весна стоїть на стільчику, а діти простягають до неї праву руку повільним рухом знизу зліва — вгору. Разом з усіма показує на Весну обома витягнутими перед собою руками і Гриць, що відступив на крок від стільчика.

Шумить, гуде веселий гай І гомонить: «Вставай, вставай».

Ось Весна почала хитати піднесеними над головою руками то вліво, то вправо (на другий склад слова «шумить» — вліво, на другий склад слова «гуде»

— вправо і т. д.). Це вона посилає на землю теплий весняний вітер. Одночасно діти показують, як від поривів того вітру колишуться дерева в лісі. Опустивши руки вниз, вони виконують легкі погойдування корпусом (по два в кожному такті): на другий склад слова «шумить» — вліво, на другий склад слова «гуде»

— вправо і т. д.

Ведучий міцно тримає стільчик за спинку, аби не хитався від рухів дівчин­ки, і пильно стежить, щоб вона бува не впала додолу.

Розтане сніг, зима мине,

Земля кругом цвісти почне.

На слово «розтане» усі дівчатка надівають на голову віночки, які досі три­мали в лівій руці, а Весна поволі опускає перед собою руки і на рівні талії розводить їх в сторони долонями вгору, ніби милується квітами, що розцвіли навколо.

Кожен хлопчик, повернувшись обличчям ліворуч, показує обома витягну­тими перед собою руками на заквітчану віночком голівку своєї сусідки.

Ведучий продовжує міцно тримати стільчик за спинку.

Дітей малих веселий рій

Помчить із хат на луг мерщій.

Тут дівчатка й хлопчики беруться за руки, щоб на другий склад слова «ді­тей» почати з лівої ноги рух замкненим колом.

Ведучий допомагає Весні зійти із стільчика на підлогу.

Радіє все, співає все,

Весна іде, тепло несе.

Дитяче коло продовжує обертатись, а Гриць, тримаючи Весну за руку (до­лоня дівчинки повинна бути зверху), водить її по колу всім назустріч.

Весна повинна ходити поруч з Грицем або навіть трохи попереду на відста­ні майже витягнутих рук. Щоб не переганяти дівчинку, Ведучому треба робити менші кроки, адже він перебуває ближче до центра кола, тому має значно коротший шлях (рис. 2).

При повторенні останніх чотирьох тактів пісні коло зупиняється, продо­вжують іти лише Весна з Грицем. Весна вклоняється усім, а діти, повернув­шись обличчям до середини, вітають її прихід радісним співом та легкими помахами правої руки.

Рис 1 рис