Методологія превентивної педагогіки
Проблеми превентивної педагогіки належать до найскладніших у сучасній педагогічній науці. З одного боку, практика постійно вимагає створення ефективної системи, досконалих методик, підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів.
З іншого - система виявляє свою активність лише при високому рівні поширення негативних явищ. Американські дослідники визначили: якщо ступінь проникнення негативних явищ в організовану систему перевищує 15%, то питання про ефективність стає проблематичним. У той же час відомо, що кількість правопорушень і злочинів поступово проникає у школи. Особливо це стосується насильницьких дій, крадіжок, обігу наркотичних речовин; постійно знижується доступність позашкільних навчально-виховних закладів.
З одного боку, практика постійно вимагає кваліфікованих методик, адже кількість дитячих правопорушень і злочинів постійно зростає, а кількість позашкільних навчально-виховних закладів з кожним роком скорочується. З іншого - проблеми виховання потребують глибокого наукового обґрунтування. Не можна сказати, що педагогічна наука в цих питаннях абсолютно безсила. Насправді є чимало видатних педагогів, спадщина яких не втратила свого значення й нині. Важливий внесок у розробку сучасної системи превентивного виховання зробили А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Сьогодні розробка наукових засад превентивної роботи в освіті та соціальній праці постає як гостра потреба. В цьому одностайні і викладачі педагогічних вузів, котрі читають відповідні курси майбутнім педагогам, і багатотисячний загін педагогів-практиків, які щоденно мають шліфувати найкращі людські грані кожної особистості.
Дієві системи попередження негативних явищ, що були відпрацьовані великими педагогами мали свою ефективність у період репресій, коли А.С.Макаренко, Т.С.Шацький створили, по суті, острівки виживання для неповнолітніх. Унікальна педагогічна система - педагогіка любові В.О.Сухомлинського була реалізована в стабільній системі. Вона ніби наповнювала людяністю сухі догматичні схеми.
Превентивна освіта і виховання належать до найскладніших розділів педагогіки, де мистецтво і наука мають органічно переплітатися, переростати одне в одне. Живильні соки мистецтво має черпати в сучасних життєвих ситуаціях. Будь-який його закон чи закономірність неодмінно мають виростати ніби із сучасності. Тому такого великого значення в цій царині набирає розробка конкретних методик.
Слід зазначити, що в останні роки з'являється дуже мало публікацій з проблем виховання. Особливий дефіцит на них відчувають викладачі педвузів, університетів, які готують майбутніх вихователів. Ось чому будь-які нові публікації з проблем виховання слід вітати, особливо, якщо їх автори є досвідченими педагогами. Кардинальні соціально-економічні і політичні перетворення, складна загальна криміногенна ситуація потребують переосмислення багатьох питань виховання підростаючого покоління з урахуванням соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних чинників соціальної дезадаптації шкільної молоді. Сучасність вимагає розглядати виховний процес крізь призму розвитку національної самосвідомості, гуманізації і демократизації освіти й виховання. Це зумовлює необхідність нового мислення і потребує переоцінки суті процесу виховання - складової частини загальнолюдської моралі.
Пріоритетні напрями реформування освіти нерозривно пов‘язані з забезпеченням у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особистості, запобігання тютюнокурінню, пиятиці, наркоманії, насильству, що негативно впливають на здоров'я та соціальні домагання дітей.
Фундаментом превентивної роботи з дитиною, основою індивідуального підходу створення безпечного середовища, передусім в розумінні забезпечення її духовного, психічного, фізичного, соціального здоров'я. У цьому плані передбачається широка програма дій для вироблення оптимальної стратегії, рівня та ритму превентивної діяльності. Вона повинна відповідати індивідуальним особливостям, стану здоров'я дитини, враховуючи рівень негативного впливу середовища. З огляду на факти проникнення наркобізнесу та випадки шкільного насилля, багато навчальних закладів нині впроваджують захисні заходи та створюють безпечне середовище для перебування дітей у школі. Одні заключають договори з правоохоронними органами або охоронними організаціями, інші покладають надії на самоврядування, комісії з профілактики, батьківську допомогу. Треті використовують змішані форми такого підходу.
Превентивна педагогіка має живитись національними традиціями. Народи України, що проживають на її території, інтегрують зусилля культурних традицій на протидію негативним явищам. Всіх об'єднала одна біда - відсутність умов для забезпечення безпечного розвитку дітей. У превентивному процесі школи мають широко використовуватися надбання різних культур, виробленої тисячоліттями мудрості народної педагогіки, яка виражена в усній народній творчості, у споконвічних загальнолюдських моральних засадах і нормах людини праці.
Основні шляхи впровадження превентивного підходу в освіту полягають у запровадженні в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій, відході від засад авторитарної педагогіки, зниженні ризику негативних явищ у шкільному середовищі. Головним принципом такого підходу мають стати створення системи стосунків взаємопросвітництва, взаємодопомоги та взаємозахисту.
З методологічної точки зору, найсуттєвіші і найглибші зміни у ставленні дитини до негативних явищ мають відбутися в системі ставлення до національного виховання, головна мета якого - набуття молодим поколінням кращих зразків соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури здоров'я, соціальної активності, формування у молоді особистісних рис громадян України, багатої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Методологія превентивної педагогіки передбачає:
• цілісність превентивного процесу;
• діагностичність ситуацій, процесів, особистісних позицій;
• інтерактивність, діалогічність превентивного процесу;
• рефлексивність у процесі превентивної діяльності;
• збільшення частки превентивної педагогіки в змісті навчальних дисциплін, виховних годин та в інших формах позакласної діяльності;
• створення умов для підвищення педагогічної майстерності, психологізації навчального процесу, розвитку рекреативних послуг для педагогів;
• зростання значимості активної позиції учнів та педагогічних працівників у превентивних процесах;
• розширення доступності форм позашкільної діяльності, факультативних предметів, гуртків, спортивних секцій;
• прилучення учнів до соціально-превентивних програм державного (служби у справах неповнолітніх та інші служби соціальної роботи) і недержавного сектору;
• розширення умов, що сприяють підвищенню ефективності самоврядування, самоорганізації учнів;
• активне залучення лідерів учнівських колективів до превентивної діяльності за методом "рівний-рівному";
• "збагачення" форм і методів для творчого самовираження в навчальній та дозвіллєвій діяльності;
• розширення доступності форм і методів соціально-педагогічної роботи: консультацій, патронажу;
• розвиток традицій роботи тренінгових груп та груп взаємопідтримки учнів та їхніх батьків;
• інноваційні технології навчання;
• підвищення значимості батьківського комітету та батьківських груп самоврядування з превентивного захисту дітей;
• запровадження системи навчання, планування та організації превентивної роботи серед відповідальних педагогічних працівників та активу учнівського самоврядування.
Особливого значення набуває підвищення значимості організаційних форм відповідальності та розширення функцій навчального закладу для збереження та розвитку здоров'я. Це передбачає поєднання адміністративної форми захисту учнів у навчальному закладі шляхом дотримання вимог Конвенції про права дитини, стандартів освіти, безпеки життєдіяльності, високого рівня санітарно-гігієнічних умов тощо та підвищення рівня педагогічного процесу. Серед пріоритетних напрямів - формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів України; утвердження загально-людських цінностей: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості; виховання поваги до Конституції України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між правами людини та її громадянською відповідальністю.
Важливою є розробка теоретично-методологічних аспектів системи превентивного виховання. Реформуючи національну освіту а виховання, відповідно до превентивного підходу, слід насамперед вертати увагу на:
• запровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
• врахування вітчизняного та адаптації зарубіжного досвіду, на об‘єднання зусиль державних і громадських інститутів у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами; позашкільних освітньо-виховних закладів, на покращення родинного виховання та освіти, як важливої ланки виховного процесу, на забезпечення педагогічного всеобучу батьків;
• широке використання в навчально-виховному процесі нових підходів, методів, зокрема інтерактивних, ігрових, методу освіти "рівний-рівному" тощо;
• необхідність докорінної зміни у підготовці і перепідготовці педагогічних, правоохоронних, медичних кадрів для ведення превентивної роботи.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття методології.
2. Чинники посилення запровадження превентивної педагогіки в навчально-виховний процес.
3. Проблеми впровадження превентивної педагогіки.