Поняття підсудності цивільних справ

В Україні діє система судів загальної юрисдикції, яку утворю­ють загальні і спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про судоустрій України»).

Суди цивільної юрисдикції належать до загальних судів, їх сис­тему складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Місцеві суди цивільної юрисдикції - це районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Апеляційними судами цивільної юрисдикції є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляцій­ний суд Автономної Республіки Крим, а також Апеляційний суд України. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про судо­устрій України» у разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, тери­торіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області.

Усі перелічені вище суди здійснюють правосуддя в цивільних справах, однак наділяються різними повноваженнями щодо їх роз­гляду і вирішення.

Отже, коли з'ясовано питання, що розгляд і вирішення відповід­ної цивільної справи підпадає під цивільну юрисдикцію суду (дана справа є підвідомчою суду), то заінтересована особа повинна ще встановити, до якого саме суду вона має звертатися. Для окрес­лення кола цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в тому або іншому суді, законодавець використовує інститут під­судності.

Підсудність - це властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції від­повідного суду.

Необхідно відрізняти подібні між собою поняття підсудності і підвідомчості. Підсудність визначає компетенцію конкретних

105судів всередині судової системи по розгляду й вирішенню конкрет­них цивільних справ. Підвідомчість же допомагає розділити пов­новаження судів цивільної юрисдикції та інших юрисдикційних органів, що мають право розглядати й вирішувати ті або інші ци­вільні справи.

Таким чином, підсудність допомагає розмежувати компетенцію по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всере­дині системи судів цивільної юрисдикції: як між судами різних ланок, так і між судами однієї ланки.

Однак цим значення підсудності цивільних справ не обмежу­ється. Вона є важливою умовою вирішення і деяких процесуаль­них питань.

Так, наприклад, суд може давати судові доручення щодо про­ведення певних процесуальних дій лише у разі необхідності зби­рання доказів за межами його територіальної підсудності (ч. 1 ст. 132 ЦПК України); заява про забезпечення доказів, якщо по­зов ще не пред'явлено, розглядається місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів (ч. 1 ст. 135 ЦПК України).

У цій главі ми зупинимось детальніше на питаннях підсудності справ позовного та окремого провадження, оскільки підсудність справ наказного провадження не має ніяких особливостей і визна­чається за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України (ст. 97 ЦПК України).

§ 2. Види підсудності цивільних справ

Підсудність цивільних справ може бути функціональною, родо­вою і територіальною. В юридичній літературі також виділяють одноособову та колегіальну підсудність'.

Функціональна підсудністьвизначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій.

Гражданский процесе Украины / Отв. ред. Ю. С. Червонып- Харьков: Одиссей, 2003.- С. 125; Тертиитіков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар.- Вид. шосте, доп. і перероб.- Хар­ків: Консум, 2002.- С. 115-116.

Так, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України»).

Апеляційні суди розглядають:

1) справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) по першій інстанції справи, визначені законом (ч. 1 ст. 26 За­кону України «Про судоустрій України»).

Однак процесуальне законодавство не передбачає цивільних справ, які можуть розглядати по першій інстанції апеляційні суди. Більше того, в ст. 107 ЦПК України зазначено, що судами першої інстанції є тільки місцеві суди.

Верховний Суд України, відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону Украї­ни «Про судоустрій України», є найвищим судовим органом у сис­темі судів загальної юрисдикції, який переглядає справи:

1) у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановле­ному процесуальним законом;

2) у касаційному порядку у випадках, встановлених законом.

Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, поста­новив ухвалу або видав судовий наказ (ч. 1 ст. 363 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 384 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення подається до суду, який видав виконавчий документ.

Заява про відновлення втраченого судового провадження пода­ється до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 404 ЦПК України).

Територіальна підсудністьрозподіляє компетенцію по розгля­ду і вирішенню цивільних справ між судами однієї ланки залежно від території, на яку поширюються їх повноваження. Значення те­риторіальної підсудності полягає у тому, що вона допомагає ви­значити, який суд даної ланки судової системи компетентний роз­глядати і вирішувати конкретну цивільну справу.

Цивільно-процесуальне законодавство і юридична наука виді­ляють кілька видів територіальної підсудності: загальна, альтерна­тивна, виключна, договірна, за зв'язком вимог і за ухвалою суду.

Загальна підсудність визначається за місцезнаходженням від­повідача. Відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичноїособи пред'являються в суд за місцем її проживання, а до юридич­них осіб - за їх місцезнаходженням.

Процесуальне законодавство прямо не застосовує такого термі­на як «загальна підсудність». Проте його використовують у судо­вій практиці та теорії цивільного процесу, оскільки більшість ци­вільних справ розглядається за правилами ст. 109 ЦПК України.

Загальна підсудність стоїть на захисті інтересів відповідача. Пред'явлення позову ще не свідчить про те, що він є винним у по­рушенні прав та інтересів позивача. Отже, правила загальної під­судності допомагають також попередити пред'явлення необгрун­тованих позовів.

Якщо відповідач змінить своє місце проживання або місцезна­ходження після пред'явлення позову до суду, це не змінить підсуд­ності справи - вона буде розглядатися в тому суді до якого була подана позовна заява.

Альтернативна підсудність (підсудність за вибором позива­ча, заявника) визначається правом позивача (заявника) по деяких категоріях цивільних справ обирати між кількома передбаченими у законі судами, яким підсудна справа, один суд, до якого він буде звертатися.

При застосуванні позивачем (заявником) правил альтернатив­ної підсудності суддя не має права відмовляти йому в прийнятті позовної заяви (заяви), посилаючись на можливість розгляду справи і в іншому суді.

У ст. 110 ЦПК України передбачено, до яких судів, крім суду за місцезнаходженням відповідача, може звертатися позивач по ви­значених категоріях цивільних справ.

Зокрема, позивач може також звернутися до суду за своїм міс­цем проживання з такими позовними вимогами:

- про стягнення аліментів;

- про визнання батьківства відповідача;

- що виникають з трудових правовідносин;

- про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є мало­літні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здо­ров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача;

- про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рі­шеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слід­ства, прокуратури або суду.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шко­ди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися та­кож за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

За тсі\ем завдання шкоди можуть пред'являтися позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб.

Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнахо­дженням.

Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце ви­конання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

За місцезнаходженнями майна відповідача чи за місцем його пе­ребування або за останнім відомим місцем проживання відповіда­ча чи постійного його заняття (роботи) пред'являються позови до відповідача, місце проживання якого невідоме.

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовір­но встановлені.

За місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна можуть пред'являтися позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі.

Альтернативна підсудність передбачена законом і для деяких категорій справ окремого провадження.

Так, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебуван­ня) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місце­знаходженням її майна (ст. 246 ЦПК України).

109Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцезнаходженням протиту­беркульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) на­гляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворо­го (ст. 283 ЦПК України).

Отже, альтернативна підсудність, на відміну від загальної, є процесуальною гарантією для забезпечення інтересів позивача. За допомогою цього виду підсудності законодавець забезпечує по­зивачу більш сприятливі умови для звернення за судовим захистом, якщо останній перебуває в несприятливому соціальному чи мате­ріальному становищі (наприклад, при пред'явленні позову про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом фізичної особи), або можливість більш повного розгляду справи там, де зосереджується більша кількість засобів доказування (наприклад, при пред'явленні позову про відшкодування шкоди, завданої майну).

Виключна підсудність визначається вказівкою закону про роз­гляд і вирішення окремих цивільних справ лише конкретними, прямо передбаченими у законі судами, тобто з деякими вимогами потрібно звертатися до чітко встановленого законом суду.

Виключною така підсудність називається тому, що законода­вець виключає можливість застосуванні інших правил підсудності, крім тих, які встановлені ним для цієї категорії справ.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України за місцезнаходженням майна або основної його частини пред'являються:

1) позови, що виникають з приводу нерухомого майна;

2) позови про виключення майна з опису;

3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями.

Крім того, позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Для більшості справ окремого провадження законодавець також встановив виключну підсудність.

Так, заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за міс­цем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі,- за місцезнаход­женням цього закладу (ст. 236 ЦПК України).

Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного ві­ку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, вста­новлених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлюва-чів) або піклувальника подається до суду за місцем Ті проживання (ст. 242 ЦПК України).

Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їх піклування, подається до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України).

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридич­не значення, подається до суду за місцем її проживання (ст. 257 ЦПК України).

Заява про визнання цінного паперу на пред'явника або векселя недійсними і про відновлення прав на втрачений цінний папір по­дається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ч. 2 ст. 260 ЦПК України).

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність те­риторіальної громади за умов, визначених ЦК України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК України).

Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встано­влених ЦК України, подається до суду органом місцевого само­врядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК Ук­раїни).

За умов, визначених Законом України «Про психіатричну до­помогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбула­торної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про про­довження такої госпіталізації подається до суду за місцезнахо­дженням зазначеного закладу (ч. 1 ст. 279 ЦПК України).

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за міс­цезнаходженням психіатричного закладу (ч. 2 ст. 279 ЦПК України).Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, вста­новлених законом, подається до суду за місцезнаходженням бан­ку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК України).

Договірна підсудність визначається згодою сторін, тобто під­судність конкретної цивільної справи сторони можуть встановити за домовленістю між собою.

У статті 112 ЦПК України передбачено, що сторони мають пра­во письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність. Таким чином, сторони не можуть змінювати за згодою функціональну та родову підсудність, а також виключну територіальну підсудність.

Правило, відповідно до якого за домовленістю подружжя спра­ва про розірвання шлюбу може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них (ч. 2 ст. 110 ЦПК України), також встановлює цей вид підсудності.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою, визнача­ється необхідністю сумісного розгляду кількох вимог з метою встановлення дійсних обставин справи.

Процесуальні правила підсудності за зв'язком вимог полягають у такому (ст. 113 ЦПК України):

1) позови до кількох відповідачів, які проживають або знахо­дяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача;

2) зустрічний позов, незалежно від його підсудності, пред'явля­ється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Крім того, хоча це прямо в законі не закріплено, до правил про підсудність за зв'язком вимог належить положення про те, що тре­ті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, пред'являють позов до суду, який розглядає такий спір.

Підсудність за ухвалою суду допомагає розмежувати компетен­цію між судами по розгляду і вирішенню цивільних справ по пер­шій інстанції залежно від суб'єктного складу справи.

Цивільно-процесуальним законодавством (статтями 108, 111 ЦПК України) встановлено такі правила підсудності за ухвалою суду:

1) підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої ін­станції без виклику сторін. Проте підсудність справ, у яких однією

із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, особ­ливостей немає і визначається за загальними правилами підсуд­ності;

2) підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України;

3) підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які прожива­ють за межами України, також визначається ухвалою судді Вер­ховного Суду України.