Розділ 4 міжнародна взаємодія в освіті: організації та програми

4.1. ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ У СФЕРІ ОСВІТИ

На початковій стадії розвитку і розширення навчання дітей і молоді дуже важливу роль в його організації й забезпеченні відігравала церква. Значна частина релігійної й світської інформації прийшла з попередніх сторіч у вигляді текстів на латині й грецькій мові, а тому навчальний процес, особливо у вищих закладах освіти, проходив найчастіше на цих мовах (університетські квартали в багатьох європейських столицях і досі називаються "латинськими"). Універсальність мов викладання дуже спрощувала спілкування освітян, давала змогу викладачам і студентам мандрувати з одного університету в інший, розшукуючи нові знання, методики і враження.

Активізація націоналізму, формування все більшої кількості мононаціональних країн разом із введенням навчання все вищого відсотка дітей і підлітків стали причиною поступового переходу в освіті на національні мови. Мовні й політичні бар'єри все більше гальмували обміни і мобільність (пересування) учасників навчального процесу, скорочували можливості освітньої взаємодії різних держав.

Утворення колоніальних імперій стало періодом нав'язування колоніям мови і культурно-освітніх стандартів країн-метрополій. Цю діяльність лише самі колонізатори могли назвати "освітніми обмінами і взаємодією". Яскравим прикладом цього є багатовікова політика Російської імперії на теренах України та інших приєднаних країн, для якої "русифікація" є чи не найм'якішою з усіх можливих характеристик.

Можна стверджувати, що періоди зниження конфронтації держав і посилення торгівлі та взаємодії були сприятливими і для освітніх обмінів та контактів. Традиційно максимально активну участь у них брали науковці високого рангу, насамперед, відомі професори, на нижчих рівнях науки і освіти обміни були незначними. Зрідка потоки студентів-іноземців вливалися в ту чи іншу країну, де існували сприятливі умови для засвоєння культури й мови, чи університети надавали особливо якісну освіту: у Францію, Англію, Австро-Угорщину (XVIII - початок XIX ст.), Німеччину (більша частина XIX ст.) та ін.Перша світова війна спричинила досить потужний потяг до колективної безпеки. Як відомо, для здійснення цих добрих намірів постала Ліга Націй, одним з підрозділів якої було створене ще 1925 р. Міжнародне Бюро Освіти (International Bureau of Education - IBE). Хоч воно не змогло істотно вплинути на розвиток національних систем освіти, але зробило корисну справу - накопичило дуже багато документів і даних про освіту більшості країн світу. Це багатство не згоріло у Другій світовій війні, бо ІВЕ було розташоване у нейтральній Швейцарії (м. Женеві).

Лише створення і зміцнення ООН й уроки Другої світової війни спричинили усвідомлення особливо великого значення розвитку освіти й організації максимально активної міжнародної культурно-освітньої взаємодії для зміцнення миру і виключення нових великих збройних конфліктів. Вперше в історії людства освіта була покликана на порятунок, на допомогу бідним і знедоленим, на згуртування розрізнених і ворогуючих націй і народів в спільну й мирну єдність.

Саме так були визначені завдання ЮНЕСКО (UNESCO, United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) – спеціалізованого підрозділу ООН, назва якого українською мовою - "Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури". Вона існує з 1948 р. і має штаб-квартиру в Парижі. Успішно розпочавши роботу, в роки загострення "холодної війни" керівництво ЮНЕСКО надмірно втягнулося в політичні акції на боці СРСР, що викликало демонстративний вихід СІЛА, Великобританії й кількох інших розвинених країн з цієї організації, що значно зменшило її бюджет. У наш час ЮНЕСКО об'єднує 178 країн, створює і поширює (зокрема, через Інтернет) багато аналітично- освітянських матеріалів. З 1969 р. до складу включене женевське Міжнародне Бюро Освіти (UNESCO-BIEBureau International

d'Education), яке кожного непарного року організовує освітні сесії, в яких з національними доповідями беруть участь міністри освіти майже всіх країн світу. Головне завдання центральних органів ЮНЕСКО - опрацьовувати рекомендації:

1) адміністративні (стосовно планування та управління освітою, організацією закладів всіх рівнів, шкільної інспекції, професійного консультування, фінансування освітою), а також педагогічні (створення навчальних програм, удосконалення методик викладання окремих предметів-, освітні дослідження).

Очевидно, що практично всі роботи й рекомендації ЮНЕСКО мають важливе значення і враховуються не лише в процесі освітньої співпраці між різними країнами, але й для уточнення планів реформування національних систем освіти (хоч вони без ратифікації парламентами не є обов'язковими для виконання, наприклад, в Україні чи Польщі).До системи ЮНЕСКО належать Міжнародна Асоціація Університетів (IAU, м. Париж) і Європейський Центр з Вищої Освіти (CEPES, м. Бухарест), які спеціалізуються на акумуляції даних про університети та інші заклади вищої освіти. Зауважимо, що зоною максимальної активності всіх міжнародних культурно-освітніх організацій є і залишаються системи обов'язкової освіти, зростання грамотності населення країн третього світу, ліквідація неписьменності серед дорослих. Тому вказані дослідні центри з вищої освіти - певний виняток.

Варто згадати й розташований у Гамбурзі Інститут Освіти ЮНЕСКО (UNESCO Institute of Education - UIE), який з моменту заснування (1951 p.) займається освітою дорослих, а також неформальною, нетрадиційною і безперервною освітою. Інститут бере активну участь у кампаніях з тестування учнів шкіл десятків країн.

Під егідою ЮНЕСКО у Парижі діє Міжнародний інститут освітнього планування (ПЕР), що спеціалізується на підготовці й підвищенні кваліфікації науковців та освітніх адміністраторів різних країн світу й аналітично-дослідницькій діяльності з метою удосконалення теорії і практики освітнього планування в світі. Особливо значним є доробок Інституту у сфері фінансування освіти. Видані десятки книг про механізми й важелі фінансування, децентралізацію прийняття рішень у шкільному менеджменті. Особливо детально висвітлена роль державного і приватного фінансування. Серед нових проектів - управління закладами і системами освіти, роль екзаменів та інших педагогічних вимірювань у регуляції освітньої системи і забезпеченні якості атестатів і дипломів та ін.

Отже, хоч ЮНЕСКО лишається світовим лідером з різноманітності тем освітньої взаємодії, в умовах обмеженості фінансування і швидкого розвитку Інтернету й електронних інформаційних засобів йому складають все потужнішу конкуренцію інші міжнародні організації, ш.о мають вищі ресурси.