Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку

Працювати, жити, бути захищеним неможливо не знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну у правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих лю­дей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких морально-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів антисуспільної поведінки.

Людина уже від народження наділена правами за окремими законами держави, однак вона завжди має пам'ятати, що поряд з нею живуть інші люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досяг­нення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обо­в'язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої пра­ва, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, — це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих.

У зв'язку з цим необхідна практична реалізація тріади «соціально-правове виховання — соціально-правове навчання — соціально-правова просвіта». Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище завдяки засвоєнню права. Можна сказати: головним завдан­ням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти. Законом України «Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 року) правове виховання дітей виокремлено як одне із основних завдань загальноосвітньої школи [ 1 ].

Нами визначено суть поняття "соціально-правове виховання" — як цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають забезпечення дітей та молоді соціально-правовими знан­нями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та фор­мування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Соціальна-правова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, по-перше, формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохорон­них органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірних варіантів поведінки, озброє­ння системою соціально-правових знань.

Другим завданням правового виховання є формування в учнів ак­тивної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, воло­діти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обо­в'язків.

Третім завданням соціально-правового виховання є подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових по­глядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутріш­ньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від зло­чинних зазіхань.

Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:

Безперечно, засвоєння соціально-правових знань потребує врахуван­ня вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціальио-правового виховання дітей та учнівської молоді дотримуватись певних принципів роботи з ними, педагогам володіти знаннями про специфічні принципи соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оп­тимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування соціальної правомотивованої свідомості учнів, вироблення у них пави­чок і звичок соціально-правомірної поведінки.

Проте соціально-правове виховання не буде ефективним, якщо кож­ний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні по­винні не лише отримувати правову інформацію під час виховних заходів, не лише знайомитися зі своїми правами і обов'язками, але й свідомо застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяль­ності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обо­в'язки в конкретних життєвих ситуаціях.

Найважливішим у правовому вихованні є питання, зщо є джерелом надходження до учнів правової інформації, який виховний інститут справ­ляє на них найбільший вплив у плані правової просвіти. У цьому плані привертає увагу те, що у Конвенції ООН про права дитини в статті 17 визнається важлива роль засобів масової інформації, а доступ дитини до інформації і матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благо­получчю, а також її здоровому фізичному і психічному розвитку повин­но забезпечуватися державою [2, 10-11]. У статті 42 наголошується, що держава «зобов'язана, використовуючи належні дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей» [там само, 24].

Звичайно, засоби масової інформації не є основним джерелом поінфор­мованості підлітків, щодо соціально-правових знань. Тому, па нашу думку, пропаганда законів щодо захисту прав дітей у ЗМІ може бути ефективною, якщо теле- та радіопередачі будуть висвітлювати основну тезу документу, а потім поступово доносити до молодіжної аудиторії її зміст.

У зв'язку з цим було б доцільною організація випуску спеціальних книжок, брошур, розрахованих на школярів різного віку. При цьому ЗМІ мають знайти свою форму подачі матеріалу, в якому були б відоб­ражені основні ідеї і положення Конвенції ООН.

Для підлітків і старшокласників найбільш ефективним засобом дру­кованої пропаганди мають бути статті в періодичних виданнях, насампе­ред — у популярних молодіжних газетах і журналах. Головним принци­пам подачі змісту повинні бути емоційність і жвавість викладу з одно­часною актуалізацією поняття «Конвенція про права дитини». Наприк­лад, школярі, не маючи бажання вивчати статті Конвенції, з задоволен­ням прочитають нарис А.Стенлі про дітей-солдатів в Афганістані, тому що в ній розповідається про конкретні долі їх ровесників, які беруть участь у бойових діях, вбивають людей. В кіпці нарису можна дати пояснення, що в даному випадку це не героїзм дітей, а порушення їхніх прав за статтею 38 Конвенції, яка забороняє участь осіб, що не досягли 15-річного віку, у воєнних діях та збройних конфліктах.

Головним провідником знань для учнів у школі є вчитель. Тому, в першу чергу, доцільно падати належну соціально-правову інформацію вчителям. У зв'язку з цим, пропаганду ідей і положень Конвенції ООН серед педагогів доцільно зосередити на двох основних напрямках: щодо загального розвитку педагога, здатного здійснювати виховання і навчан­ня в умовах демократичної школи у дусі Конвенції та щодо професійної підготовки вчителя до викладання Конвенції ООН.

З цією метою доцільно: відкрити у педагогічних журналах («Рідна школа», «Педагогіка» і ін.) спеціальні рубрики з умовною назвою «Права дитини»; випустити низку книг і брошур іиформаційно-методичного характеру на допомогу вчителю з метою використання ідеї і положень Конвенції в курсах, спецкурсах, факультативах, бесідах, консультаціях; випустити інформаційні матеріали (буклети, пам'ятки, листівки) для не­повнолітніх, батьків, вчителів, в яких би надавалась інформація про установи, організації, де можна отримати юридичну допомогу; передба­чити створення спеціальних передач, що дали б вчителю загальні орієн­тири щодо інформаційних джерел з проблеми прав дитини, соціально-педагогічиої інтерпретації законів, методичних розробок для включення у навчально-виховний процес школи матеріалів Конвенції; розробити ре­комендації з використання факультативу «Права дитини» у навчально-виховному процесі школи (у циклах загальноосвітніх предметів, у спец­іальних просвітніх структурах, у позакласній і позашкільній роботі).

Подача соціально-правової інформації повинна відбуватися з враху­ванням вікових особливостей дітей. Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і способів їх захисту, володіння інформа­цією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законо­давства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації.

Важливим аспектом у вихованні школярів є створення умов для соц­іальпо-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це — навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей пра­ва, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, «круглі столи» з правових питань [3, 153].

Основним підручником правової освіти для школярів може бути Конвенція ООН про права дітей. Цей документ, на думку практиків, має не лише правове, а й педагогічне значення, оскільки його сприйняття підростаючим поколінням, батьками, посадовими особами формує розум­не ставлення до права й закону, усвідомлення необхідності дотримання правопорядку.

Слід сказати, що деякі стаття Конвенції мають для учнів особливо значення. Так у статті 13 зазначається, що дитина має право вільно виражати свою думку. У цій ситуації найскладніше, відповідно до права, знайти межу тієї відвертості, коли кожен може виражати свої думки. Необхідно па практиці поступово формувати у школярів думку про те, що при вирішенні будь-якого питання, можуть бути різні точки зору і кожна із них має право на існування. Головне, наскільки вона є право­мірною.

Як засвідчує практика, корисним с роз'яснення учням правових норм одночасно з положенням про шкільну дисципліну, оскільки у докумен­тах, що регулюють шкільне життя (статути, кодекси й ін.), досить чітко фіксуються права та обов'язки учнів разом із розкриттям механізму (засобу) їхньої реалізації (до кого і коли можна звернутися, які санкції передбачені у випадку порушення прав школярів тощо). Адже відсутність механізмів реалізації прав щодо дітей неодмінно веде до появи числен­них проблем у реалізації прав у нашій країні взагалі.

Конвенція ООН про права дитини у всіх випадках передбачає забез­печення права підлітків на розвиток та участь у суспільному житті. Підлітки, як і всі люди, мають право на те, щоб їх вислухали, а також на участь у прийнятті рішень з тих питань, які їх стосуються або які їх цікавлять з урахуванням їх віку та вікової зрілості. Участь у програмах, спеціально для них розроблених, а також взаємодії з більш широкими колами суспільства дозволяє їм розвивати свої таланти, набувати більшої впевненості у своїх власних силах. Та вносити свій вклад у загальне життя суспільства.

Одним із основних критеріїв якісного навчального процесу є те, наскільки школа є доброзичливою до всіх дітей. Таке може бути за умови, коли у школі складаються комфортні, здорові та безпечні умови, в якій все концентрується навколо прав дітей, де вчителі демонструють повагу до прав школярів і де учні розуміють, що освіта потрібна не тільки для їх життя, але й дає їм задоволення. «Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод», — вказується у статті 26 Загальної декларації прав людини. Здійснення права дитини на освіту гарантує захист від багатьох небезпек, наприклад, життя у злиднях, уникнення кабальної праці у сільському господарстві або промисловості, комерцій­ної сексуальної експлуатації або втягування в озброєнні конфлікти.

Виявлення шляхів соціальио-педагогічного впливу на особистість учня у позанавчальиий час є одним із досить важливих компонентів у струк­турі соціального правового виховання дітей. Напрямки та форми соц­іальної правовиховиої діяльності, представлені нами у таблиці.

При виборі механізмів педагогічного впливу на школярів потрібно виходити із провідних удіов становлення і розвитку особистості та на­прямків реалізації себе підлітками у позанавчальній соціально-правовій діяльності. Це дозволяє виокремити чотири основних напрями, які вия­вилися найбільш доцільними у практичній діяльності:

Таблиця 1. Напрямки та форми соціальної право виховної діяль­ності у школі

Індивідуальна робота	"Мої основні права" Я маю право на освіту Я маю право на здоров'я Я маю право на повноцінне харчування
Організація самовиховання, саморозвитку з соціального права:	Інтелектуальна гра Соціально-правова олімпіада Змагання Проект із втілення соціальних прав дітей Виставка малюнків "Я знаю свої права"
Вияв і розвиток здібностей:	Конкурс "Хто краще знає свої права" Фестиваль "Всі діти планети про свої права" Організація диспуту "Я маю право на ..." Круглий стіл "Поговоримо про наші права"
Диференційована робота із школярами:	Гра "Станція моїх прав" Обмін думками "Чи порушуються мої соціальні права" Турнір ораторів соціального права Змагання правознавців Гра-екстрим Тренінг

1) організація у позанавчальній роботі всіх форм правовиховиої діяль­ності, що стосуються інформаційно-інтелектуальпого розвитку школяра (наприклад, участь у Школі волонтерів з пропаганди репродуктивного здоров'я, яка діє при Службі у справах неповнолітніх);

2) застосування різноманітних за складністю і характером форм ро­боти у життєдіяльності школяра (наприклад, Благодійної акції "День захисту дітей" для дітей школи-інтернату, Будинку дитин або міського територіального центру для дітей-інвалідів);

3) широке включення особистості в різноманітні соціально-правові ситуації (наприклад, акція „Милосердя" для дітей-інвалідів і дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей, яку проводить Служба у спра­вах неповнолітніх).

Педагогічне управління соціально-педагогічними умовами, які забез­печують правовий захист школярів, включає різноманітні методи і прийо­ми. Зокрема, метод щодо саморозвитку можна назвати як спосіб реалі­зації спільних зусиль вчителя і учнів при реалізації цілей і змісту правовиховної діяльності. Конкретно тут спрацьовують методи оцінки і само­оцінки емоційного стану. Наприклад, самооцінка власного "Я" вира­жається через створення "соціального автопортрета" за такими парамет­рами: „Я живу для..."; „Як я розумію — право; гуманність; демокра­тизм; соціальні прояви"; „Моя особиста соціально-правова позиція"; „Моє сприйняття нового у визначенні статусу школяра"; „Моя відповідальність за власне життя та за життя інших"; „Мої здібності: кому і для чого вони потрібні".

До процесу організації соціально-правової просвіти учнів включа­ються і вчителі які оволодівають знаннями при вивченні факультативних курсів. Це, наприклад, можуть бути завдання такого типу: скласти плай організаційно-виховного уроку з тематики: "Я хочу мати високий рівень знань", "Я знаю своє здоров'я", "Я харчуюсь правильно"; і разом з організаціями міст, областей та районів, що займаються проблемами пра­вового захисту дітей (Федерація багатодітних сімей, Молодіжний Де­партамент при Міській Раді студентів та старшокласників, Школи во­лонтерів, Клуби для дітей-інвалідів, сиріт, дітей із кризових сімей), провести захід до Дня захисту дітей (01 червня); намалювати плакати, присвячені цій темі, підібрати пісні, зняти відеофільм про свято, створи­ти казковий захід для дітей-інвалідів разом із міським територіальним центром для дітей-інвалідів, порівняти однакові заходи дітей різних шкіл, зробити малюнки-шаржи на дітей свого класу чи кожен із них малює сам себе як він себе уявляє (ластівка, військовий, бізнесмен, балерина і тощо); "Дні дитинства", у рамках якої діти із малозабезпечених сімей, із багатодітних сімей, діти, що знаходяться під опікою, отримують ранці, рюкзаки, писемне приладдя до школи із написами "Я маю право на освіту", а першокласники — набір "Подарунок першокласнику".

Отже, законодавче забезпечення соціальио-правової роботи з дітьми у загальноосвітній школі повинно спиратися на міжнародні правові доку­менти: Конвенцію ООН про права дитини, Декларацію забезпечення прав дитини та Закони України, зокрема Закон про охорону дитинства та інші, які регулюють і забезпечують всебічний розвиток особистості та її захист від посягань на соціальні й особисті сні права. Обов'язок держа­ви полягає сьогодні в тому, щоб забезпечити всім дітям нормальні умови життя та розвитку, здійснювати конституційний захист прав і свобод дітей та молоді, гарантувати їм гідне життя.

Глибоке вивчення та високі знання нормативно-правових актів з пи­тань соціального захисту, розвитку та допомоги школярам є необхідною

умовою грамотної просвіти соціального педагога, щодо повноцінної реал­ізації особистих прав учнів. Із соціальним розвитком суспільства розши­рюються та уточнюється законодавча база. Лише за останні роки прий­нято низку законів, які мають першочергове значення для організації та наповнення конкретним змістом позанавчальної роботи загальноосвітніх закладів, зокрема, це стосується, перш за все, прийнятого у 2001 р. Закону "Про охорону дитинства" та "Сімейного Кодексу" (2002 р.)

Література.

1. Закон України "Основи законодавства України про охорону здо­ров "я" від 19 листопада 1992 року із змінами та доповненнями //' Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим 1.1, та ін. - К.: "Юнісеф", 2000. -С.32-37.

2. Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівсь­кої молоді: Науково-методичний збірник статей / В.П. Пастухов (ред.); Інститут змісту і методів навчання. — К., 1997. — 248 с.

3. Словник іншомовних слів / За заг. ред. Л.О. Пустовіт, О.І. Скопнепко, Г.М. Сюта, Т.В. Цимбалюк. — К.: Видавництво "Довіра" УНВЦ "Рідна мова", 2000. - 990 с.

Питання для самоперевірки.

1. Як повина реалізовуватись тріада "соціально-правове виховання — соціально-правове навчання — соціально-правова просвіта"?

2. Визначити суть поняття "соціально-правове виховання".

4. Назвати форми соціально-правової діяльності соціального праців­ника у школі.