Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі
Сутність конфлікту, його класифікація та характеристика
Сутність конфлікту
Конфлікт – це зіткнення протилежно направлених тенденцій в психіці окремої людини, у взаєминах людей, їх формальних і неформальних об`єднань, обумовлене не відмінністю поглядів, позицій, цілей. У організації конфлікт завжди виливається в певну поведінку, дії, що порушують інтереси інших.
Виявляються конфлікти, що виникають і протікають у сфері безпосереднього спілкування людей, як відповідний результат суперечностей, що загострилися, між ними. І тут головного значення набувають між особові конфлікти в колективах.
У міжособовому конфлікті люди стикаються один з одним безпосередньо. При цьому у них виникають і підтримуються напружені відносини. Що виникає і що протікають у сфері спілкування між особове зіткнення буває викликано суперечливими цілями, способами поведінки, установками людей, що виявляються в ході спільної діяльності. Учасники конфлікту по-своєму і по-різному сприймають і пояснюють конкретну ситуацію зіткнень.
Найочевидніше міжособові конфлікти виявляються у взаємних звинуваченнях, спорах, нападках і захисті.
Причини конфлікту не завжди піддаються логічній реконструкції, бо можуть включати ірраціональну складову, а зовні прояви часто не дають уявлення про їх дійсний характер.
Можна дати наступну класифікацію конфліктів:
• за масштабом конфлікти бувають загальними, такими, що охоплюють всю організацію, і парціальними, такими, що стосуються її окремої частини
• по стадіях розвитку – що зароджуються, зрілими або згасаючими;
• по ступеню свідомості – сліпими або раціональними;
• по формах протікання – мирними або немирними;
• за тривалістю – короткочасними і затяжними, такими, що довгий час лихоманять всю організацію. Затяжний конфлікт здатний викликати кризу і зрештою привести до її руйнування або істотної зміни;
• по відношенню до окремого суб`єкта конфлікти бувають внутрішніми і зовнішніми;
• з погляду організаційних рівнів, до яких належать сторони, конфлікти бувають горизонтальними і вертикальними;
• по сфері виникнення – ділові, пов`язані з виконанням людиною посадових обов`язків, і особові, такі, що зачіпають його неофіційні відносини;
• по розподілу втрат і виграшів між сторонами можна говорити про симетричні і асиметричні конфлікти. У першому випадку вони діляться приблизно порівну, в другому одні виграють (втрачають) істотно більше, ніж інші;
• виходячи із ступеня зовнішнього прояву конфлікт буває прихованим (латентним) або відкритим. Латентність має місце, якщо учасники ховають конфлікт від сторонніх очей або він ще не дозрів. Відкритий конфлікт легко контролювати, тому він менш небезпечний;
• відповідно до спрямованості розвитку виділяють зростаючі і спадають;
• залежно від кількості причин, лежачих в основі конфлікту розрізняють на одно факторні і багатофакторних;
• по своїх наслідках – конструктивними і деструктивними.
До негативних, деструктивних сторін конфлікту, що руйнують між особові відносини, цілісність колективу, відносяться:
• поляризація оцінних думок партнерів;
• тенденція до розбіжності вихідних позицій;
• прагнення примусити партнера до невигідного для нього рішення;
• загострення конфлікту;
• відмова від рішення початкової проблеми;
• хворобливі форми дозволу конфліктній ситуації;[2,80]
При деструктивному вирішенні конфлікту взаємовідношення його учасників можуть стати в майбутньому напруженими, якщо переживаються відчуття обурення і образи хоч би однієї із сторін. При цьому учасник, що відчуває себе в програші, нерідко звинувачує себе в тому, що невміло поводився в конфлікті, а тому і програв. Це може привести до зниження його самоповаги і самооцінки. Нарешті незадоволеність від форми дозволу між особових проблем робить негативний вплив на здоров`я тих, що конфліктують.
Позитивного, конструктивного значення між особовий конфлікт набуває, прояснюючи взаємини між сторонами і стимулюючи знаходження нових напрямів розвитку колективу, особових якостей учасників конфлікту.
Конструктивні наслідки між особових конфліктів можуть виявитися, наприклад: [2,78].
1. У свідомості спільності людей, що причетних до вирішення проблеми і забезпечують тим самим його краще запровадження в життя;
2. У розширенні сфери співпраці на інші області, вирішення інших спірних питань;
3. У швидшій самосвідомості, проясненні інтересів партнерів.
Наявність позитивних і негативних сторін конфліктів підкреслює їх об`єктивну заданість. Конфлікти в повсякденному житті неминучі і слід прагнути до того, щоб зменшити шкоду, яку вони здатні принести, або навіть намагатися отримати з них певну користь.
Для більшості конфліктів характерні наступні загальні складові:
• наявність не менше двох сторін, що мають контакт;
• взаємна несумісність цінностей і намірів сторін;
• поведінка, направлена на знищення планів і руйнування намірів
іншої сторони, щоб придбати щось за її рахунок;
• проти направленість дій однієї сторони іншій і навпаки.
Для розвитку конфлікту необхідне усвідомлення ситуації як конфліктної.
Це включає усвідомлення самої ситуації як значущою, тобто здатність забезпечити досягнення значущої мети, а так само усвідомлення того факту, що інша сторона перешкоджає її досягненню. Для цієї стадії конфлікту дуже важливим є те, визнають чи ні сторони законність вимог один одного. У випадках, якщо правомірність вимог і домагань іншої сторони спочатку відкидається, конфлікт матиме більш деструктивний характер. Активно впливають на усвідомлення конфлікту емоційні прояви в поведінці сторін.
Демонстрація хоч би одного з учасників відчуттів ворожнечі, агресії, антипатії стимулює сприйняття конфлікту і мобілізує протистояння. Особливо ускладняються ситуація конфлікту, коли зростає число тих, що співпереживають у кожної з конфліктуючих сторін, що приводить до посилення емоційної напруги. Таким чином, у кожного з учасників конфлікту складається свій образ ситуації, залежно від якого формується відношення до того, що відбувається і реакції на нього у вигляді відповідних дій і вчинків.
Набула поширення класифікація, що виділяє наступні типи такої поведінки:
• суперництво – це реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей при зневазі інтересами інших;
• поступка (або пристосування) – означає прагнення зберегти або налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси інших, погоджуючись з їх вимогами, претензіями, жертвуючи при цьому власними інтересами;
• компроміс – припускає прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись в чомусь в обмін на поступки другого, пошук середніх рішень, коли ніхто багато не втрачає, але і багато не виграє, внаслідок чого інтереси обох сторін повністю не задовольняються;
• відхід, уникнення – це прагнення не брати відповідальність за ухвалення рішень, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вийти з ситуації не поступаючись, але і не наполягаючи на своєму;
• співпраця – виявляється в пошуку рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін, коли ініціатива, відповідальність і виконання розподіляються по взаємній згоді.
Характер взаємодії сторін в конфлікті зумовлює форму його дозволу, його результат. Результат розглядається часто як підсумковий результат, співвідношення отриманих винагород і втрат. Якщо вважати, що при результаті і певному рівні компромісу передумови для конфлікту зберігаються, то виявляється можливим, декілька схематизувавши, виділити два типи результатів конфлікту: взаємний виграш і односторонній виграш.
Вважається, що результат з одностороннім виграшом зв`язаний з дуже великим потенційним ризиком і припускає в більшості випадків відкриту конфронтацію сторін. Тому часто рекомендується уникати прагнення до такого типу вирішення конфлікту, віддаючи безумовну перевагу взаємо виграшному варіанту. Проте важко вважати такий підхід адекватним для конфліктів, пріоритет в яких однією із сторін є обов`язковим і необхідним по загальноприйнятих критеріях. Залежно від головних ознак конфлікти класифікують характером взаємодії: міжособистісні, міжгрупові, міждержавні, міжстатеві, внутрішньоособистісні.
За ознаками вияву: відкриті (лежать на поверхні і приховані (їх можна визначити лише за непрямими оцінками). За типом вирішення: прості (швидко вирішуються), складні (для їх вирішення потрібний тривалий час),реалістичні (мають реальне підґрунтя), нереалістичні (не мають реальної бази для виникнення конфліктів, відбуваються на рівні емоційних виявів).[4,122]
За результатом: продуктивні («корисні» — допомагають розкрити і змінити нездорові взаємовідносини, скріпити протиріччя), непродуктивні («шкідливі» — не несуть нікому користі). Залежно від напрямів комунікації: «горизонтальні» (конфлікти між рядовими членами), «вертикальні» (конфлікти між підлеглими , «вертикальні» конфлікти згори донизу (конфлікти між керівниками і підлеглими). За кількістю осіб, в яких беруть участь у протиборстві: діадичні (керівник — виконавець, два працівники), локальні, що охоплюють невелику кількість членів
Конфлікти у школі
Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває все більшого значення для сучасної школи. Вона є динамічним розвитком суспільства, зміною шкільних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів та учнів, учителів між собою та з адміністрацією.
Конфлікти у школі поділяють на прості та складні.
Прості вирішуються вчителем без зустрічної протидії за допомогою організації їх поведінки у школі (бійки, сварки між учнями тощо). Серед складних педагогічних конфліктів розрізняють конфлікти діяльності, конфлікти поведінки, конфлікти взаємин.
Конфлікти діяльності. Виникають з приводу виконування учнем навчальних завдань, успішності, пізнавальної діяльності, ситуацій, коли учні не виявляють готовності оперативно виправити власну помилку. Вчитель висловлює незадоволення, учні вступають у суперечку або демонструють образу.
Конфлікти поведінки, вчинків. Виникають з приводу порушення учнем правил поведінки у школі та поза нею, Вчитель висловлює незадоволення порушенням поведінки, не пов’язаної безпосередньо з навчальною діяльністю, Найчастіше це грубощі учнів педагогам, агресивна поведінка з однокласниками, пустощі, що проявляються в протесті проти низької оцінки.
Конфлікти взаємин. Виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учнів і вчителів. Вони найбільш тривалі та деструктивні. Постають на ґрунті недоброзичливих стосунків, як наслідок постійних попередніх конфліктів діяльності або поведінки, вчинків. Створюють взаємно упереджене сприйняття вчителем і учнем.
Мотиваційні конфлікти. Виникають між педагогами та учнями у зв’язку зі ставленням учнів до навчання. Інколи вони розростаються, призводять до взаємної неповаги між вчителями та учнями, протиріччя, навіть до боротьби. [2,368]
Конфлікти, пов’язані зі слабкою організацією навчання у школі. Йдеться про чотири конфліктні періоди, які долають учні у процесі навчання. Починаючи навчання, першокласник переживає складний етап у своєму житті, на якому відбувається зміна головної діяльності з ігрової на навчальну, виникають нові вимоги та обов’язки. Звикнувши до своєї нової ролі, він опиняється на порозі нового конфліктного періоду, зумовленого переходом до п’ятого класу. Замість одного з’являються різні вчителі-предметники, які є більш вимогливими. Окрім того, доводиться опановувати нові, складніші предмети, коли діти, маючи бажання продовжити навчання у школі, отримують відмову у зв’язку з низькою успішністю.
Тому для них 9 клас стає межею, за якою вони вимушені починати доросле життя. Четвертий конфліктний період пов’язаний із закінченням школи, вибором майбутньої професії, конкурсними іспитами до вузу, початком особистого й інтимного життя. Цей період часто супроводжують невдачі, зриви, інші проблеми.
Конфлікти взаємодії між учнями, між учителями та школярами, вчителів один з одним, між учителями, адміністрацією школи. Відбуваються найчастіше вони з суб’єктивних причин. Найбільш поширені серед школярів конфлікти лідерства, в яких відбувається боротьба 2 — 3 лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків та група дівчаток. Конфлікти «вчитель і учень» можуть бути мотиваційними. Вчителі не завжди надають значення цьому інциденту, їх взаємин з дітьми: можуть порушити стосунки, розкрити дитячі таємниці, що викликає недовіру до вчителя. Конфлікти між учителями провокують як виробничі, так і інтимно-особистісні чинники. Нерідко виникає типовий конфлікт між учителями початкових класів із викладачами середніх та старших класів. У взаємодії «вчитель — адміністратор» школи (завуч, директор) здебільшого спричиняють проблеми субординації, останнім часом заявили про себе конфлікти, пов’язані із випровадженням педагогічних інновацій.
Конфлікт взаємодії «вчитель — учні»
За суб’єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога впливають його індивідуально-психологічні особливості, психічний клімат у сім’ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи тощо. До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» є: нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує незапланований перебіг уроку, це викликає в учителя роздратування в прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт.
Обмеженість інформації про причини того, що трапилось ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас; намагання вчителя будь-якими засобами зберегти соціальний статус за рахунок зниження статусу учнів. Учитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха» «роззявив рота», «вештаєшся», «що ти верзеш?»).Все це порушує принципи взаємодії, що доводить ситуацію до конфлікту; оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Це є виставлення насамперед до учня інших вчителів та свідків які будуть негативно на нього впливати;
Суб’єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви, намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить;
Невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей, нездатність до самоконтролю (роздратованість, знервованість, нетактовність, грубість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). При конфлікті з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипами, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів не спроможні ефективно вирішувати непорозуміння. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на їх пріоритет; брак педагогічних здібностей; незадовільна організація роботи у педагогічному колективі, застосування покарання без урахування позиції учнів.
Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.
Керівники шкіл часто звинувачують вчителя у виникненні конфліктів, а вчитель свою провину визнає рідко. Найчастіше вони трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета.
Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу. [8,14]
Буває, що конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не тільки консервує особистий конфлікт, а знижує зацікавленість в учня до предмета. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», «Таких, як ти, і у в’язницю не беруть» тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...». Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.
Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат; негативна оцінка інших вчителів при учнях тощо.
Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі
Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов’язані з порушенням взаємозв’язків у процесі спільної педагогічної діяльності.
Це можуть бути ділові зв’язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також «рольові зв’язки», що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв’язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:
1. Фахові конфлікти. Виникають як реакція на порушення ділових зразків, появу перешкод на шляху до мети у професійно-педагогічній діяльності. Є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.
2. Конфлікти сподівань (очікувань). Їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і учнів, порушення норм фахової етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв’язків «рольового» характеру.
3. Конфлікти особистісної несумісності. Вони є наслідком особистісних якостей, характерів учасників педагогічного процесу. В їх основі — нестриманість, завищена самооцінка, зарозумілість, емоційна нестійкість, надмірна вразливість.
Конфлікти у педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності — внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності.