Висвітлити специфіку логопедичної роботи з дітьми з обмеженими розумовими можливостями

Розумова відсталість - це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку. У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак: органічного дифузного пошкодження кори головного мозку; системного порушення інтелекту; виразності та незворотності цього порушення. За Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (1994), розумова відсталість - це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням тих здібностей, які виявляються в період дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.. Тому розвиток, навчання і виховання таких дітей має специфіку.

Початковою ланкою системи безперервної освіти дітей з вадами розумового розвитку є їх дошкільне виховання. Основне завдання виховання дошкільників - розумовий, естетичний, мовленнєвий і фізичний розвиток. У єдності з цим розв'язуються і спеціальні завдання - корекція та попередження вад розвитку, як неодмінна умова підготовки дітей до навчання в школі. Виховання дітей з вадами розумового розвитку здійснюється у спеціальних групах ДНЗ педагогами-дефектологами. Змістом навчально-виховної роботи цих закладів є фізичне, музичне, трудове виховання, образотворча діяльність, конструювання, ознайомлення з довколишньою дійсністю, формування елементарних математичних уявлень, розвиток мовлення, індивідуальна корекційна робота. Спеціальна школа для дітей з вадами розумового розвитку - одна з найважливіших ланок системи безперервної освіти. У школі здійснюється диференційоване навчання учнів. У зв'язку з обмеженістю пізнавальної діяльності, зокрема, ретардацією в опануванні складним матеріалом тих навчальних предметів, засвоєння яких потребує активного застосування операцій аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування, опанування поняттями та їх системами, в структурі спеціальної школи виділяються два ступені: початковий - 1-4 класи і середній - 5-9 класи. Між ними забезпечується єдність і взаємозв'язок усіх компонентів навчально-виховної і корекційної роботи, узгодження з віковими і психофізичними особливостями розвитку учнів. На першому ступені здійснюється всебічне психолого-педагогічне вивчення учнів з метою виявлення рівня їх готовності до навчання й уточнення засобів індивідуального підходу до кожного з них. Особлива увага приділяється розумовому, мовленнєвому розвитку, оволодінню навичками особистої гігієни, самообслуговуванню, засвоєнню знань і практичних умінь, залученню учнів до суспільне корисної праці. Ознайомлення учнів з навколишнім природним і соціальним середовищем, з життям і працею людей, культурою здійснюється на національних, регіональних і місцевих традиціях. На другому ступені, спираючись на вже сформовані знання й уміння, діти опановують систему загальноосвітніх знань та умінь і на основі цього набувають сучасних наукових уявлень про навколишній світ: природу, суспільство, людину, її працю. Посилена увага приділяється профорієнтаційній роботі. Складовою ланкою системи безперервно освіти учнів з вадами розумового розвитку є їх післяшкільне професійне. Випускників спеціальної школи з більш високим рівнем розумового, фізичного розвитку та професійних можливостей рекомендують на навчання у спеціальні групи при спеціальних професійно-технічних училищах. Підлітки з нижчим рівнем пізнавальних та трудових можливостей продовжують навчання в 10-11-их виробничих класах, організованих при окремих спеціальних школах, які мають достатню матеріально-технічну базу для здійснення виробничого навчання. Диференціація професійного навчання підлітків на даному етапі здійснюється за такими напрямками: за змістом профпідготовки (варіативність навчальних планів і програм); за здібностями, інтересами і професійними можливостями учнів (вибір каналів після-шкільної профпідготовки, ступеня складності й трудності); за демографічними показниками (місце проживання, промислове чи аграрне оточення); за індивідуальними можливостями вихованців (вибір доступного темпу, методів навчання, засобів корекційної роботи).