Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница

Поглиблення соціальної дезадаптації від важковиховува-ності призводить до делінквентності поведінки, тобто до здій­снення дрібних правопорушень, за які завдяки гіперпротекції батьків підлітків досить рідко карають. Підліток ніби шукає "межі доступного" у своїх діях. Взагалі цей пошук доступно­го властивий усім школярам середнього віку, але в нормі це обмежено моральними заборонами, вимогами батьків, вчителів. Для педагогічно занедбаний учнів ці межі розширені до статей Кримінального кодексу. Щоб зняти напруження, зумовлене ви­ходом із зони нормальної поведінки, підлітки вдаються до таких засобів захисту: 1) якщо моральна заборона є особистісно значу­щою, то нейтралізуються такі внутрішні структури, як совість, каяття; 2) знецінюються, ігноруються самі соціальні норми.

Отже, ознакою психологічної готовності дитини до девіант-ної поведінки є наявність негативних особистісних новоутворень, одні з яких виступають у вигляді бар'єрів щодо будь-якого спря­мованого впливу, а інші забезпечують спотворене сприймання дійсності і себе в ній.

Розглянемо види негативних особистісних новоутворень, які зумовлюють схильність до девіантної поведінки.

/. Смисловий бар'єр виникає, коли прийняття якогось приводу означає для індивіда зміну думки про себе у неспри-^ятливий бік, що призводить до значного зниження самооцінки. ^ Цьому індивід і чинить опір. Дитина не чує, не розуміє того, що эворить їй дорослий. Смисловий бар'єр може існувати щодо энкретного дорослого або щодо конкретної вимоги.

2. Емоційна холодність, нечутливість. Це механізм
|захисту від "проникаючих" впливів, адресованих до совісті.

Іноді правопорушники навмисно культивують у собі таку нечут-|ливість. Вони вважають усякий прояв почуттів слабкістю.

3. Афект "неадекватності" негативна реакція
невдачу, поразку, що проявляється або в ігноруванні само-
факту неуспіху, або в небажанні визнати себе винним і су-
зводжується проявами грубої образи, агресії. Так само учень

оже реаіувати у відповідь на звернення, зауваження, вимоги

Модуль III

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru педагога, батьків. На відміну від звичайного афекту, як реакції на сильні подразники, тут спостерігається афективний вибух з незначного приводу. Це своєрідна відлякуюча заява про себе, прагнення відгородити себе від будь-якого наближення вихова­теля, створити своєрідну "безпечну зону" шляхом попередження про неприємні наслідки.

4. Проявом афекту неадекватності у сфері спіл­
кування є феномен "неадекватного спокою". Учень, який є від­
торгнутим у колективі однолітків, впевнений в тому, що його всі
люблять і поважають.

5. Розбіжність ставлень — це неспівпадання уяв­
лень про взаємини у домінуючих сферах (ставлення до себе,
до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих
взаємин. Учень не помічає своїх негативних якостей і тому не
сприймає вимог педагога змінитись.

6. Негативізм, у якому простежується антагоністична
позиція щодо дій, вимог, пропозицій дорослого незалежно від
їхнього змісту та спрямованості, а також тенденція діяти засо­
бами протилежними вказівкам і командам дорослого. При цьому
об'єктивна причина для такої негативістичної позиції відсутня.
На відміну від негативізму, який виникає у кризові періоди роз­
витку і зумовлений потребою самоствердження, у даному ви­
падку йдеться про ставлення до дорослого як до ворога і тоді
актуалізується принцип "Не роби того, що вигідно ворогу".

7. Конструктивна брехня. Програмується заздалегідь
для захисту від покарання перед скоєнням негативного вчинку.
Це свідомо заплановане уникнення відповідальності.

8. Феномен схильності до адиктивної поведінки,

тобто поведінки, обтяженої вживанням наркотичних засобів. Уникаюча мотивація, хронічне переживання негативних емоцій, неспроможність відчувати себе суб'єктом власної діяльності, нездатність до продуктивного виходу з фруструючої ситуації, неефективність засобів психологічного захисту утворюють пси­хологічну готовність до наркотичної залежності, оскільки по­роджують прагнення пережити позитивні емоції не через діяль­ність, а штучно. Метою вживання наркотичних засобів є зміна психічного стану, заглушення негативних переживань, пригні­чення докорів сумління.

Психи/іого-псдагогічна корекція відхіиіень у поведінці дхтеи

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru 4. Психологічна характеристика важковиховуваності як основи формування девіацій

Передумовою делінквентної та адиктнвної поведінки висту­пає важковиховуваність— активне неприйняття дитиною педа­гогічного впливу, спрямованого на її соціалізацію.

Заслуговує на увагу підхід до розуміння психологічної сут­ності важковиховуваності, який належить грузинському психологу Ф. В. Гобечія. Вчений вважає, що однією з причин опірності пе­дагогічним впливам окремих підлітків виступає загострений випе­реджаючий розвиток потреб у престижі, свободі та самостійності. Якщо формування цих прагнень здійснюється на фоні недостатньо­го розвитку соціальних інтересів та інтелектуальних можливостей, то така дисгармонійність може лягти в основу конфлікту підлітка з дорослими і спонукати його до правопорушень. Низький рівень соціальної заангажованості створює сприятливий ґрунт для заго­стрення і поглиблення егоїстичних потреб індивіда. Суб'єктивна цінність цих потреб виявляється настільки сильною, що, з одного боку штовхає підлітка на необдумані імпульсивні вчинки, а з ін­шого — викликає обурення і агресію у випадку їхньої фрустрації. У важковиховуваних підлітків формується деформоване відчуття справедливості (справедливим є все те, що відповідає його інтере­сам, а несправедливим — те, що їм суперечить) та власної гідності (дотримання соціальних вимог, доброзичливе ставлення до інших, відмова від власних примх або докладання зусиль задля досягнен­ня соціальних цілей і т.п. є негідним). Основними чинниками, що зумовлюють важковиховуваність, Ф. В. Гобечія вважає недостат­ність волі та соціальних потреб.

Важковиховуваність в залежності від причин її виник­нення та від особливостей і виразності прояву поділяється на чотири види: 1) ситуативна важковиховуваність, 2) соціально-педагогічна занедбаність, 3) важковиховуваність, що виникла через відхилення в особистісному розвитку, 4) власне важко­виховуваність.

Ситуативна важковиховуваністьвиникає внаслідок невмі­лих виховних дій з боку батьків або педагогів і проявляється в негативізмі, відкритому протесті, небажанні дотримуватись пра­вил. При цьому усі негативні прояви поведінки дитини мають тимчасовий характер, не призводять до глибинних порушень особистісного розвитку і за умови зміни педагогічних прийомів впливу зникають

Модуль III

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru Ситуативна важковиховуваність може виникнути також при різкій зміні умов життєдіяльності. Наприклад, перехід дитини з одного колективу в інший, зміна місця проживання, розлу­чення батьків, зміна родини тощо. Особливо високим ризик по­яви важковиховуваності є у період вікових криз, під час яких здійснюється зміна соціальної ситуації розвитку дитини. Слід зазначити, що у дорослих учасників виховного процесу також бувають свої кризи, які не можуть не позначитись на їхніх сто­сунках з дітьми.

Соціально-педагогічна занедбаність- це тривалий не­сприятливий для розвитку особистості стан дитини, пов'язаний з недостатнім, суперечливим або негативним впливом на неї соці­ального мікросередовища. Явище соціальної і педагогічної зане­дбаності виникає через відсутність або обмеженість соціальних умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Попри всю різноманітність несприятливих сімейних умов (гіпопротекція, потураюча гіперпротекція, асоціальні сім'ї тощо), які призво­дять до соціально-педагогічної занедбаності, спільним і визна­чальним є відсутність спілкування, яке 6 сприяло моральному та інтелектуальному розвитку дитини, а також системи сімейних цінностей, які б визначали права, обов'язки, обмеження пове­дінки дитини і забезпечували формування у неї здатності до до­вільної саморегуляції.

Соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де дитина не одержує достатньої свободи для прояву своєї активності у вза­ємодії з предметним та соціальним середовищем. Психологічним механізмом її виникнення є гіперусамітненість, яка виражається у посиленні позиції "не такий як усі".

Перші проблеми у соціально-педагогічно занедбаних дітей з'являються при вступі до школи, до кавчання у якій вони ні психологічно, ні педагогічно, ні соціально не готові. Педагогічно занедбаний першокласник не прагне бути школярем, мотиви на­вчальної діяльності йому не доступні, не володіє необхідним обсягом знань, умінь навичок, не вміє докладати зусилля, усі його психічні функції виявляються незрілими, його розумова працездатність знижена. Крім того такій дитині часто бракує досвіду позитивного спілкування з однолітками. Оскільки, за­своївши негативні стереотипи стосунків у сім'ї (відсутність ем-патії, довіри, взаємоповаги), учень підсвідомо переносить їх на спілкування з ровесниками.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіш­ності в навчанні. Перші невдачі, викликаючи негативні емоції, каналізуються в агресію, фіксуються як образа, несправедлн-

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru вість. Погані оцінки призводять до погіршення стосунків з вчи-гелькою, батьками, однокласниками. Під впливом негативних зовнішніх оцінок, постійних зауважень, нарікань у дитини фор­мується уникаюча мотивація, невпевненість у собі, низький рі-зекь самоповаги.

Особистість соціально-педагогічно занедбаної дитини харак­теризується нерозвиненістю властивостей суб'єкта спілкування, діяльності, самосвідомості, а також неадекватною активністю у взаємодії з оточенням. Суб'єктивно ці особливості переживають­ся дитиною як особливий образ "я". Головна суперечність такої особистості полягає у тому, що, з одного боку вона прагне до ви-{нання та успіху, а, з іншого боку є соціально дезадаптованою. Неможливість розв'язати цю суперечність породжує внутрішню За зовнішню конфліктність дитини, актуалізацію компенсаторно-ахисних реакцій, комплекс неповноцінності. л Соціально-педагогічно занедбані діти є недовірливими, образ­ливими, впертими, егоцентричними, негативістичними, невпевне­ними у собі. У них слабка інтуїція щодо міжособистісних взаємин, рримітивний підхід до розв'язання власних проблем, загострена реакція на неуспіх, нестійкий настрій, відсутній страх у ситуаціях відвищеного ризику. Вони важко адаптуються до нових умов, легко сиводяться зі стану рівноваги, сповнені передчуття неприємностей, ухильні ігнорувати соціальні вимоги і культурні норми поведінки. м' стосунках з дорослими соціально-педагогічно занедбані діти над-пірно чутливі до оцінок та погроз, сором'язливі. Невдоволеність потреби бути особистістю здійснює на них руйнівний вплив і ком­пенсується агресією, схильністю до ризикованих вчинків, прагнен-

ям за будь-які ціну привернути до себе увагу, зч Соціально-педагогічно занедбана дитина вважає себе неро-в^мною, поганою, неприємною, нелюбимою. Це підвищує її три-рржність, знижує рівень домагань. Вона безуспішно намагається н^зними неадекватними способами домогтися соціального визна-

т, а в результаті виявляється відторгнутою. ЛІ У залежності від характеру та глибину ознак можна виді-неїти латентну, початкову та виразну соціально-педагогічну за-

:дбаність.

кі Латентний ступінь занедбаності характеризується талькісною динамікою, незначним відхиленням у соціальному ю- моральному розвитку дитини, в особистості якої переважа-епгь позитивні якості, а негативні є однорідними і проявляються прізодично через один негативний домінуючи чинник. Ступінь реюяву ознак занедбаності - слабкий або середній. Дитина доб-почуває себе в сім'ї і намагається адаптуватись у групі од-

Модуль III

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru нолітків. її ставлення до навчання можна назвати невиразним Проте вже мають місце перші ознаки відставання у психічному розвитку, недостатність соціального досвіду, які, в свою чергу, зумовлюють перші прояви неуспішності в навчанні.

Середній ступінь занедбаності визначається поглибленням відхилень у соціальному та моральному розвитку. Збільшується частота негативних проявів поведінки, урізноманітнюються ситуа­ції, в яких вони мають місце. Поглиблюється, стає хронічною неуспішність в навчанні, що зумовлює дезадаптацію дитини у шкільному середовищі. Формується невпевненість, незадоволен­ня собою, які супроводжуються негативними переживаннями. Дитина відчуває негативне ставлення до себе з боку педагогів, однокласників, батьків. Проте, дитина ще сподівається на зміну ситуації на краще, зберігає позитивні якості особистості.

Виразний ступінь занедбаності супроводжується пере­ходом кількісної динаміки у якісну. Позитивні якості особистос­ті втрачають свою глибину, оскільки не одержують підкріплення у процесі спільної діяльності і спілкування з дорослими і одно­літками. Ознаки занедбаності стають виразними, проявляються різнопланово. Ставлення до навчальної діяльності стає байду­жим. Спостерігається погіршення стосунків у сім'ї.

Проте значних викривлень у формування особистості, які 6 стали функціональними органами в таких учнів не відмічається. їхня негативна поведінка є суто реактивною. Вони здатні до усві­домлення своєї проблеми, прагнуть її позбутися, але самостійно, без допомоги і постійної підтримки цього зробити не можуть.

Якщо несприятливі умови виховання є хронічними, а дити­на постійно знаходиться в ситуації неприйняття, негативних пе­реживань через депривацію потреби у самореалізації, тоді занед­баність набуває інтегративного характеру, формується власне важковиховуваність,яка характеризується наявністю негатив­них особистісних новоутворень, описаних вище, і психологіч­ною готовністю до девіантної поведінки.

А. І. Кочетов визначає сутність власне важковиховуваності як об'єднання особистісних недоліків навколо певного провідного негативного утворення. Наявність негативного утворення в струк­турі особистості (найчастіше це — егоїстична спрямованість) не обов'язково породжує важковиховуваність. Існує певна критична точка, коли через різку зміну взаємин з оточуючими, пережи­вання цілої низки невдач, загострення незадоволення собою та іншими, негативне утворення інтегрується з іншими недоліками особистості й починає проявлятись в порушеннях поведінки.

Психолога-педагогічна корекція вгдхилень ц поведтш дітей

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru До ознак важковиховуваності А. І Кочетов відносить:

1) наявність егоїстичної спрямованості особистості, яка прояв­
ляється в негативному ставленні до родини та школи, схиль­
ності до конфліктів, низькому рівні самосвідомості, неадек­
ватній самооцінці, низькій вимогливості до себе, переживанні
образи на інших;

2) конфлікт позитивних та негативних проявів особистості;

3) нездатність і небажання протистояти імпульсивним потягам,
слабкість довільності саморегуляції поведінки;

4) спотворення суперечностей між потребами та можливостями
підлітка, які вирішуються у будь-який спосіб, тільки не шля­
хом зміни самого себе;

5) наявність аномальних потреб або спотворених способів задо­
волення природних потреб;

6) побудова виправдувальних мотивів поведінки як механізму
психологічного захисту;

7) нездатність до самовиправлення без зовнішньої допомоги;

8) потреба у збереженні негативного, активність підлітка у праг­
ненні зберегти свої поведінкові установки і як наслідок
протидія виховним впливам;

9) недостатність розумового розвитку, зокрема, низький рівень
сформованості вищих довільних психічних функцій, бідність
соціального досвіду.

В міру оформлення цих ознак, коли вимальовується нега­тивна спрямованість особистісного розвитку, коли індивід сам починає культивувати в собі аморальні якості і викорінювати все, що може стати на заваді цьому процесу, важковиховува-ність перетворюється в асоціальність. Асоціальна (девіантна) особистість містить три групи якостей: 1) інтегровані негативні риси; 2) ті, що забезпечують маскування; 3) позитивні якості, які можуть знадобитися у протиправній діяльності. Така особис­тість протиставляє себе суспільству, прагне пристосувати ото­чення до своєї дефективної психіки.

Високий ризик появи важковиховуваності відмічається у дітей із своєрідним розвитком особистостічерез особливості вищої нервової діяльності, зокрема через акцентуації характеру та психопатії.

Для позначення межового стану між гармонійним і психопа­тичним розвитком особистості польський психолог К. Леонгард ввів у психологію термін "акцентуація характеру". Акцентуаціяце надмірне загострення певних рис характеру, яке робить індивіда чутливим щодо психотравмуючих впливів певного типу при достатній стійкості щодо інших.

21.5

Модуль III

Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 4 страница - student2.ru На відміну від психопатії акцентуація не є захворюван­ням і відрізняється від останньої за певними ознаками (див. табл. 4).

Таблиця 4

Наши рекомендации