Педагогічна професія та її призначення у суспільстві. Професіограма вчителя
Вчителя часто називають сівачем доброго, розумного, вічного, інженером душ людських, артистом, митцем. Йому довіряють найдорожче - майбутнє нашої держави. Основне призначення вчителя - передача досвіду.
Функції вчителя: соціальна (передача досвіду, вивчення різних чинників, що впливають на розвиток особистості), інформаційна (зберігач і передавач інформації); навчаюча; стимулююча (створює певне середовище для кращого розвитку); дослідницька (пошук нового в процесі навчання і виховання, вивчення інтересів і здібностей), функція наставника (взірець для наслідування), виховна, психолого-педагогічна.
Професіограма вчителя - це система вимог, які ставляться до тієї чи Іншої професії. (фізичне здоров’я, характер, воля, ініціатива, знання).
4 базових уміння з 100 за Сластеніним: виявлення сформованості колективу і особистості, визначення задачі їх подальшого розвитку, відбір і використання засобів для досягнення поставленої мети, вимірювання отриманих результатів.
І. Вчитель має володіти якостями: громадські (знати історію, культуру, звичаї українського народу, володіти українською мовою); моральні (чуйність, людяність, ... ); пізнавальні (спостережливість, здатність зосереджувати увагу, творче уявлення, логічне мислення); педагогічна спрямованість (любов до дітей, психолого-педагогічна готовність до вчительської професії); емоційно-вольова (вчитель має володіти своїми емоціями). II. Вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя: знання вікової, педагогічної, загальної психології. Педагогічні знання - знання методології, теорії освіти і навчання, школознавство, історія педагогіки. III. Об'єм і склад спеціальної підготовки. IV. Зміст методичної підготовки вчителя - це методика викладання спеціальних предметів.
Цільова компл. Програми "Вчитель".
І р. Передумови розвитку проблеми. Проблеми вчителів: відтік кваліфікованих кадрів в інші сфери; дефіцит вчителів в окремих районах, праця з перевантаженням, низька система оплати; проблема житла; недостатня матеріальна база тощо.
II р. Мета та завдання програми. Мета: забезпечити повноцінне функціонування системи педагогічної освіти та якісне здійснення вчителем своїх функцій. Завдання: розробка нормативної бази; визначення мережі педагогічних закладів, створення державних стандартів педагогічної освіти; створення нової навчально-методичної літератури; розробка системи фінансування.
III р. Реалізація програми: визначення перспективних проблем на 5 років, проведення досліджень життєвих планів і професійних інтересів студентів; створення центрів з наданням освітніх послуг; оптимізація мережі вищих педагогічних закладів, створення науково-методичних центрів педагогічної освіти.
Реалізація відбувається у напрямах:
3.1 прознозування державної потреби у пед. кадрах;
3.2 допризовна підготовка, відбір молоді на пед. професії;
3.3 оптимізація мережі ВНЗ;
3.4 зміст педагогічної освіти;
3.5 науково-методичне та соціально-економічне забезпечення пед освіти.
IV р. Очікувані результати
Vр. Визначає переліц нормативних і інструктивних документів, що передбачає програма.
VIр.про управління цільовою програмою.
V I Iр. Про фінансування програми.
15. К.Д.Ушинський(“Людина як предмет виховання”) про різнобічний розвиток особистості.
“Педагогіка-не наука, а мистецтво. Мистецво виховання спирається на науку крім знань,потребує здібності і нахили, прямує до ідеалу досконалої людини” – писав Ушинський в праці “Люд як пред. вих”. У своїх філософських поглядах К.Ушинський поєднував ідеалістичні та матеріалістичні аспекти , насамперед тому ,що був глибоко віруючою людиною . Добре вивчивши різні філософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагався виробити свій самостійний оригінальний світогляд.
У своїх поглядах на природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Ч.Дарвіна. Вважаючи людину частиною живої природи, в роботі "Людина як предмет виховання" Ушинський розпочинає свій виклад з характеристики організму взагалі, його зв'язку з середовищем, і переходить далі до особливостей тваринного і людського організмів.
Йдучи за Ч.Дарвіном, він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказує на зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає проти віталізму, хоч і зберігає це поняття "сила розвитку". Водночас Ушинський зважає і на специфічні особливості людського організму, суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в житті людини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла в історичному становленні її природи.
У теорії пізнання в психології у нього багато матеріалістичних елементів У протилежність метафізичним абстрактним елементам психології І Гербарта К Ушинський намагався побудувати психологію на основі фізіології Він докладно розглядає будову і функції нервової системи її значення в житті й діяльності організму пізнання людиною навколи шнього світу
Він поділяв думку І М Сєченова про те що вся діяльність нервової системи є рефлекторною відтворюючою діяльністю висуває ідею засвоєних рефлексів тобто таких що набуваються в процесі індивідуального життя і справед ливо вважає їх фізіологічною основою навичок і звичок виховання яких є одним з найважливіших завдань педагога К Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку як орган свідомої діяльності людини зі своєї точки зору про будову і функції нервової системи він робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичне виховання дітей раціональну організацію режиму їх праці і відпочинку про по требу організму в сні як засобі відновлення його сил
Широке використання К Ушинським даних анатомії і фізіології в ряді розділів праці Людина як предмет вихованёня свідчать про його матеріалістичний підхід до висвітлення проблем психології пізнання Проте будучи неспроможним зрозуміти перехід від матерії до свідомості і вважаючи що останню не можна вивести з жодних законів інертної матерії Ушинський зупинився на дуалістичному розв язанні цієї психофізичної проблеми
За своїми суспільно політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом Як просвітитель він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного та щасливого життя свого народу
Серед шляхів і засобів форм .всеб. розв.особ у школі педагог вирізнив:навчання, праця, рідна природа, слово, традиції, експерементування, багате духовне життя вихованців. Школа є колискою народу, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Слова за цих умов і можливе формування юного громадянина.
16. Сухомлинський про формування творчої особистості (Павлишська середня школа)
Сух. пише: “Праця і тільки праця- основа всебічного розвитку особистості”. Заслугою вченого є розробка ним у книзі “Павл.сер школа” принципів трудового вих. і загального розвитку особистості- морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності у праці, різноманітність видів праці, раннє включення у продуктивну працю; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дит. праці, спадкоємність змісту трудової діял.єдність праці та багатограного дух. життя. Сух. у вебічному розвитку особ.першорядного значення надавав розумовому вих. Ідеалом школи є виховати у розумну людину. Невіглас не може бути щасливим, є загрозою сусп.
17. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні. Вікова періодизація у сучасній педагогіці: психолого –педагогічна характеристика різних вікових груп.
Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Синонімом цього терміну є навчально-виховний процес - сукупність урочних занять, позакласної і позашкільної виховної роботи, що проводиться педагогом і учнівським колективом по єдиному плану. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.
Освітня функціяяк основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Тут застосовується вся група методів. Група методів організації і навчально-пізнавальної діяльності. Сюди слід віднести: словесні, наглядні, практичні, репродуктивні, проблемно-пошукові, Індуктивні і дедуктивні методи навчання. Група методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Пізнавальні ігри, дискусії. Група методів контролю (усні, письмові, лабораторні)і самоконтролю. Освітня функція служить для здійснення завдань творчого характеру, художньо-естетичного ставлення до явищ природи і суспільного життя.
Виховна функціяє невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Основні групи методів виховання: 1. Методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, Ідеалів), 2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, доручення); 3. Методи стимулювання діяльності і поведінки. В ході навчання завдяки застосування вчителем цілеспрямованих методів та прийомів виховуються почуття обов'язку, відповідальності, розвивається інтерес до того чи іншого предмету, що часто впливає на майбутній вибір професії.
Розвиваюча функціямає психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.
§ Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.
§ Навчання – процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.
§ Розвиток – ряд послідовно пов’язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.
Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.
Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього. Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем.