Вестибулярний апарат: будова, функції
У внутрішньому вусі міститься не тільки рецепторна частина слухового аналізатора, але й рецептори аналізатора положення голови і тіла в просторі. Лежать вони у так званому вестибулярному апараті (рис.78), який складається з присінка та трьох півколових каналів,які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Півколові канали заповнені ендолімфою.
Присінок складається з двох мішечків — овального і круглого, розташованих ближче до завитки. На внутрішній поверхні мішечків є рецептори рівноваги, або отолітовий апарат (від грец. otos - вухо, lithos - камінь). Отолітовий апарат розміщений вертикально в овальному мішечку і горизонтально в круглому. В отолітовому апараті знаходяться чутливі рецепторні волоскові клітини - механорецептори. Волоски цих клітин занурені в драглисту масу, яка містить численні вапняні кристали — отоліти, які утворюють так звану отолітову мембрану. Завдяки отолітам - твердим включенням, щільність мембрани вище за щільність середовища, що її оточує. Тому, під дією сили ваги чи прискорення, мембрана зміщується відносно рецепторних клітин, волоски яких згинаються за нею. Виникає збудження клітин. Таким чином, отолітовий апарат контролює положення тіла відносно сили тяжіння (в горизонтальному чи вертикальному положенні знаходиться тіло) та реагує на прямолінійні прискорення при вертикальних та горизонтальних рухах тіла.
Друга частина вестибулярного апарату - три півколових каналидіаметром близько 2 мм. На внутрішній поверхні півколових каналів розташовані гребінці - спеціальні чутливі клітини, які здатні сприймати подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, зумовленими переміщенням тіла в просторі. При цьому рухливі реакції, що виникають, сприяють збереженню рівноваги. Цьому сприяють також зір та м‘язово-суглобова рецепція. Півколові канали розташовані у взаємно перпендикулярних площинах, тому їхні рецепторні клітини реагують на колові та обертальні рухи голови і тулуба.
З рецепторів вестибулярного апарату відходять тоненькі чутливі нервові волоконця, які, сплітаючись, утворюють вестибулярний нерв. Від нього імпульси про положення тіла у просторі надходять до довгастого мозку, зокрема у вестибулярний центр, з‘єднаний нервовими шляхами з мозочком, підкірковими утвореннями та корою головного мозку й зоровими центрами.
При ушкодженні (особливо однобічному) вестибулярного апарату спостерігаються тяжкі розлади руху і втрата здатності до збереження рівноваги. Такі ушкодження часто бувають у людей глухонімих від народження.
Формування вестибулярного апарату закінчується раніше від інших рецепторів. У новонародженої дитини він розташований майже так само, як у дорослої людини. Збудливість вестибулярного апарата і вестибулярного аналізатора в головному мозку існує від народження і розвивається у процесі вправляння.
2. М’язово-суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний аналізатор)
Велике значення у визначенні положення тіла та його частин у просторі, а також координації рухів мають рецептори, що містяться в м’язах, сухожилках і суглобах (пропріорецептори). Імпульси, що виникають в пропріорецепторах під час рухів, по доцентрових нервах надходять до мозочка і задньої центральної закрутки кори півкуль головного мозку, де виникає відчуття зміни в положенні частин тіла. В результаті подразнення пропріорецепторів виникають рефлекторні скорочення тієї чи іншої групи м’язів, або зміна їх тонусу. Це сприяє підтриманню або зміні руху, а також зумовлює позу тіла, яка забезпечує його рівновагу. За допомогою м’язово-суглобового чуття можна, піднімаючи предмет, приблизно визначити його вагу.
У школярів збудливість пропріорецепторів з віком збільшується: найнижча вона в учнів І класу, найвища - в учнів ХІ класу. Найбільша збудливість пропріорецепторів у дні і години уроків праці, фізкультури, занять в спортивних секціях, ігор та прогулянок на вулиці. Найменша - в години відносної нерухомості (під час уроків, під час виконання домашнього завдання). Вона підвищується в першій половині дня і знижується надвечір.