Роботи з неповнолітніми правопорушниками
Мета індивідуально-профілактичного впливу – формування у підлітка переконаності в тому, що необхідно неухильно виконувати вимоги норм моралі і права (реалізовується місяці й роки).
Завдання індивідуальної профілактики:
- своєчасне виявлення осіб з соціально відхиленою поведінкою і схильних до скоєння злочину, а також батьків та інших осіб, які негативно впливають на них;
- вивчення вікових і психологічних особливостей особистості правопорушника з метою недопущення конфлікту молодої людини з суспільством, усунення причин і умов, що сприяють йому;
- розробка програми індивідуально-профілактичного впливу на правопорушника і оточуюче його середовище з урахуванням наявних форм і методів, результативності їх застосування;
- організація взаємодії та наступності у виховно-профілактичній роботі всіх суб’єктів соціально-педагогічної діяльності, щоденного і безперервного контролю за способом життя підлітків з девіантною поведінкою, реагування на “зриви” і заохочення позитивних зрушень.
Основні завдання передбачають відновлення і розвиток нормальних позитивних інтересів неповнолітнього, нормального спілкування, почуття соціальної відповідальності й дисципліни.
Для досягнення завдань перевиховання неповнолітнього застосовуються методи та прийоми виховного й контролюючого впливу на особистість, що враховують, які якості потрібно прищепити підлітку, які негативні риси усунути.
Для цього важливо скласти психологічний, соціальний, моральний портрет даної дитини з метою виявлення насамперед позитивних моментів у способі життя даного підлітка, їх стійкості, а також його потреб, інтересів, схильностей.
Вивчається: минулий досвід дитини; конкретні криміногенні фактори середовища; готовність дитини до сприймання виховного впливу; відношення до суспільно корисних цінностей.
Необхідно звертати увагу: на можливості сім’ї у перевихованні й виправленні поведінки неповнолітнього; роль сім’ї (якщо позитивна – продовжувати вплив, негативна - усунути).
Далі прогнозується можливий результат роботи з неповнолітнім, виявляються труднощі, тривалість роботи. Критерієм для соціально-педагогічного прогнозу служить відношення дитини, яка скоїла злочин, до праці, навчання, сім’ї, товаришів, участь у суспільній і культурно-виховній роботі.
Вибір методів індивідуально-профілактичного впливу відбувається на основі врахування провідної сфери діяльності дитини. Активно використовуються методи стимулювання і гальмування (вони багатші, ніж заохочення та покарання).
Методичні прийоми стимулювання: схвалення, похвала, довіра, оцінка, заохочення, подяка, нагорода тощо.
Заохочувати потрібно лише ті дії і вчинки дітей, які вимагали від них волі і працелюбності, а не ті, які вони виконували без особливих затрат сил і часу.
Прийоми методу гальмування: зауваження, попередження, тобто підвищені вимоги до правопорушника. Вони містять особливу форму суспільних вимог до поведінки дитини: одночасно з засудженням неправильного дається порада, як робити далі, а також попередження на майбутнє.
Методи гальмування покликані допомогти дитині усвідомити свої недоліки, зрозуміти їх нетерпимість, усунути ці недоліки саморегуляцією поведінки.
Після вибору методів і прийомів визначаються засоби індивідуально-профілактичного впливу, зорієнтовані саме на ті трудові й навчальні колективи, соціальні ланки, групи та державні організації, які в змозі найкраще вплинути на дитину. Засоби повинні відповідати меті і враховувати особливості особистості, а також найбільш вразливі періоди часопроведення. Вони містять комплекс заходів, а не лише словесне моралізаторство.
Профілактичні засоби: навіювання, пояснення, бесіда чи громадський вплив. Їх використання повинно визначатися життєвими обставинами. Ефективний засіб – вплив на емоційно-вольову сферу. Цілеспрямований вплив повинен викликати рух думок і почуттів, сприяти пізнанню дійсності через конкретні образи, моральні ідеали.
Форми роботи покликані ліквідувати негативно впливаючі фактори і утвердити сприятливу для перевиховання систему міжособистісних відносин. Використовують різноманітні засоби: залучення до читання, мистецтва, введення у неформальну групу з позитивною спрямованістю, викорінення звички до запізнень, пропусків тощо. Важливо, щоб неповнолітній відчув зацікавленість до себе, а не відірваність, байдужість.
Після визначення необхідного інструментарію наступає етап реалізації профілактичних програм соціального оздоровлення особистості, до якого висуваються такі вимоги:
- змістовність, спрямованість, безперервність процесу перевиховання;
- усвідомлення перспективності у перевихованні;
- урахування, з одного боку, вимог суспільства до неповнолітнього, а з іншого-індивідуальних особливостей і загальних законів розвитку особистості підлітка;
- підтримка та розвиток внутрішніх, часто зовні не помітних, суспільно корисних інтересів і здібностей дитини;
- відсутність нав’язливості у перевихованні;
- терпіння і витривалість;
- активність самого підлітка.
При проведенні й у змісті профілактичних заходів враховують: характеристику особистості правопорушника; раніше вжиті зусилля для перевиховання, їх результати; сформовану громадську думку; ступінь готовності колективу до виконання виховних функцій; наявність досвіду профілактичної роботи у осіб, які займаються даними контингентом, рівень їх інтелекту, авторитетність суджень і оцінок для оточуючих.