Музика — це чаша з вином мовчання. 1 страница

УРОК 1

Тема. Пісенність як особливість музики, проникнутої співучістю, мелодійніс­тю, але не обов’язково призначеної для співу. В гостях у пісні. Родіон Щедрін «Ніч», «Золоті рибки», «Цар Горох» з балету «Горбоконик» — слухання. Слова Платона Воронька, музика Ірини Кириліної «Засмути­лось кошеня» — розучування (с. 6—12).

Мета. Удосконалювати знання учнів про пісню та мелодію; розвивати умін­ня відтворювати ритмічний рисунок твору; вчити відчувати настрій та ритмічний зміст запропонованих творів; засобами музичного мистецтва виховувати любов до народних традицій.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Наш урок цікавим буде!

Казку люблять усі люди!

І дорослі, і малі,

Тобто — й наші школярі.

Будемо ми працювати

Й руку вправно піднімати.

Казка кличе нас усіх,

Починаємо мерщій!..

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Сорока-ворона

на припічку сиділа,

діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 4—5.

а) Читання вірша.

б) Аналіз вірша.

2. Музична гра Ігоря Верховинця.

Диби-диби

Дійові особи

Бабусі — усі дівчата

Дідусі — усі хлопчики

Ведучий — старша дитина.

Реквізит: хусточки для Бабусь (за бажанням).

Опис гри

Після того, як діти утворять коло і вивчать пісню, вихователька з Ведучим розміщують їх у колі так, щоб кожен Дідусь став біля своєї Бабусі (рис. 1).

Далі вихователька (чи Ведучий) подає команду:

І бабусі, й дідусі,

Станьте парами усі!

За цією командою кожен хлопчик бере правою рукою ліву руку своєї дів­чинки, і кожна пара, звичайно, з допомогою старших, повертається наліво.

Таким чином утворилося два кола: зовнішнє — хлопчаче, внутрішнє — дівчаче (рис. 2).

Ведучий подає нову команду:

І бабусі, і діди,

В ліс рушайте по гриби.

За цим сигналом діти «вирушають у дорогу»: вони починають ходити пара­ми по'колу вліво (або вправо), співаючи пісню:

Диби-диби, диби-би.

Пішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

Як тільки пісня закінчиться, вихователька (або Ведучий) промовляє:

Ми у лісі, ось дубочки,

А під ними є грибочки.

Діти зупиняються (або продовжують рух), починають співати знову і в рит­мі пісні удають, ніби збирають гриби: в одному такті «диби-диби» вони нахи­ляються і опускають праву руку додолу, в наступному такті «диби-би» — ви- простовуються і правою рукою торкаються долоні лівої руки, немов кладуть зірваний гриб у кошик, і так далі, до кінця. Під час «збирання» пісня співаєть­ся один раз або двічі, але не більше.

Примітка. Спочатку ця гра виглядатиме хаотично. Не всі будуть нахиляти­ся і випростовуватися разом, дехто втомиться і зупиниться, дехто просто за­дивиться на «збирачів». Почується веселий сміх. Хай педагог не турбується, що не всі «збиратимуть» ритмічно, що пісня буде перериватися веселим сміхом, а деякі завзяті «грибники» навіть зовсім виб’ються із кола. Чим більше хаосу та безладдя, тим веселішою буде гра. Головне — аби діти бавилися з охотою. Од­наче не можна дозволяти, щоб таке безладдя тривало довго. Через деякий час, подавши умовний знак (можна дзвіночком), вчителька припиняє гру. Діти по­вертаються до кола, стають парами, кожен Дідусь біля своєї Бабусі, і збирання грибів починається знову. Тепер хаосу і безладдя буде менше.

Згодом, коли вихованці добре освояться з грою, на кожне чергове повто­рення пісні можна буде провести одну по одній такі дії:

1. Закінчивши збирання грибів парами, Дідусі ніби втомлюються і сіда­ють на підлогу, а Бабусі продовжують збирання, причому кожна Бабуся кружляє навколо свого Дідуся.

2. Потім відпочивають Бабусі, а Дідусі кружляють навколо них.

3. Дідусі сідають знову і співають пісню самі, а Бабусі, збираючи гриби, мовчки рухаються по колу одна за одною, аж поки не підійдуть до своїх Дідусів.

4.Сідають і продовжують спів тільки Бабусі, а Дідусі рухаються по колу один за одним, аж поки не підійдуть до своїх Бабусь.

5.Бабусі і Дідусі, співаючи разом, рухаються по колу в протилежних на­прямках до зустрічі на своїх попередніх місцях.

6.Бабусі й Дідусі, збираючи гриби, розходяться по всій кімнаті, хто куди захоче, а на умовний знак (дзвіночок) біжать на свої попередні місця.

7. Як тільки усі пари появляться в колі і настане тиша, Ведучий подає нову команду:

Повні кошики грибів —

Час додому йти під спів.

Діти рушають парами по колу, ніби вертаються з лісу додому, останній раз співаючи пісню «Диби-диби».

Гра має цікавий вигляд, коли кожна її дія (між дзвониками) переходить в іншу без перерви.

Мета гри. Гартувати дитячий організм виконанням гімнастичних вправ (нахиляння корпуса із згинанням ніг в колінах та випростовування). Розвива­ти почуття ритму (ритмічні рухи під спів). Розвивати увагу (реакція на дзвоник та на команди Ведучого).

Диби-диби

Диби-диби, диби-би.

Пішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

3. Робота над розспівкою, с. 5.

а) Повторення правил поведінки у музичному класі.

б) Правила під час співу.

в) Виконання поспівки.

г) Відповіді на запитання.

4. Музична форма, с. 5.

V. Слухання музики.

Родіон Щедрін «Ніч», «Золоті рибки», «Цар горох» з балету «Горбоконик».

VI. Фізкультхвилинка.

Я, мама і тато

Мама є, (плеснути і підстрибнути)

Ось тато йде, (походити по колу)

Я за ним добігаю, (біг на місці) '

Мама — сонце, (руки вгору)

Тато — небо, (руки в сторони)

Я — квітонька в гаю. (присісти, руки до личка)

VII. Вивчення пісні.

Музика І. Кириліної, слова П. Воронька «Засмутилось кошеня» — розу­чування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

Баєчка «Як виникли ноти?»

Піднімаючись до вершини гори, Акизум помітила, що звуки через кожні сім кроків повторюються, але з іншим забарвленням. І для того, щоб краще їх запам’ятати, вона придумала імена для звуків.

Так виникли До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі, під загальною назвою — ноти.

Казка «Де живуть ноти?»

Гілочки чарівної яблуньки, яка з’явилась на подвір’ї, біля палацу, нахили­лися трошки вбік. Деревце слухало щебетання пташок, дзюрчання струмочка, пісні дощику та дзвін краплин.

«Яка красива музика звучить навколо! — подумало деревце. — Але як зро­бити, щоб люди почули й зрозуміли музику?.. А може, кожен звук матиме на гілочці своє місце? Проте звуки ми тільки чуємо, побачити їх не можна. Що ж придумати, щоб усі змогли вздріти їх?.. Звісно! Як тільки звук сяде на гілочку, я перетворю його в кружок — ноту».

А звуків є всього сім — ціла сім’я. І всі вони дуже різні, як звичайно й буває у родині.

І розлетілися звуки-ноти по гілочках. Першою від самого сонечка при­летіла сонячна нота — Соль — і розташувалася на другій гілочці. Її мила по­дружка — Мі — на першій. Фантастична нота — Фа — поселилася між ними. Вони весело розмовляли між собою музичною мовою.

Прислухаємось.

(Звучить пісенька, яка складається з цих трьох нот).

Незабаром прилетіли ще дві подружки; вони не дуже любили, коли жарко, і хотіли розташуватися нижче, ближче до землі, струмочка. Одна з них рішуче зайняла місце під першою гілочкою. Це була нота — Ре.

(Можна дограти пісеньку до кінця, із добавлянням ноти — Ре).

А скромній і добрій ноті — До — місця на гілочці не вистачило.

«Що ж робити? — подумало деревце. — Як знайти місце для доброї ноти та

куди її поселити?»

Довго літав у повітрі добрий звук, що ніяк не міг перетворитися в ноту: адже ж на нижніх гілочках усі місця були вже зайняті. І раптом деревце зра­діло. «Я звернуся за допомогою до нашого Музичного короля. Ось нехай він і вирішить усі музичні справи», — вирішило воно.

Подивіться, який красивий цей король: високий, стрункий (можна пока­зати малюнок). На голові в нього — корона. Однією рукою він міцно тримає гілочку, щоби ніхто не забув, що перша сонячна нота прилетіла саме на неї. Другою — показує, куди сідати усім іншим.

Деревце зраділо, що в музичній державі з’явився король: адже без нього незрозуміло, це ноти чи, може, картоплинки?

Подумав Музичний король, куди ж поселити добрий звук-ноту і вирішив: попрошу я деревце, щоби воно подарувало їй маленьку гілочку, де змогла б розміститися недалеко від своїх подруг.

Так і вийшло. Поселилася добра нота на маленькій гілочці, та й досі си­дять ці нотки на тих самих місцях. А люди подивилися, де розташовані ноти, запам’ятали й стали краще розуміти музику.

Але раптом до чарівного дерева прилетіли ще два звуки: лагідний — Ля та самостійний — Сі. Першим почав вибирати собі місце самостійний звук. Він хотів поселитися трішки далі від усіх ноток, оскільки любив незалежність. Третя гілочка яблуньки йому дуже сподобалася.

Лагідний звук — Ля — зовсім невпевнено вибрав собі місце біля сонячної ноти, тому що любив тепло. Він був спокійний, тихий і ніскілечки не заважав своїй сусідці, ноті — Сі. І зажили ноти-подружки душа вдушу, як у хорошій сім’ї.

3. Робота в зошиті.

4. Робота над запитаннями підручника, с. 7.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

Вчитель Учні

До по - ба

X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика — посередник між духовним і чуттєвим життям людини.

Людвіг вам Бетховен

УРОК 2

Тема. Творці та виконавці пісень. Народні та композиторські пісні. Назви спі­вочих голосів. Ансамбль. Микола Дремлюга «Лірична пісня» — слухан­ня. Слова та музика Дмитра Кабалевського «Ми — третьокласники» — розучування (с. 13—16).

Мета. Закріпити поняття «пісня», «танець», «марш», знання про народні та композиторські пісні; збагачувати знання учнів з музичного мистецтва; вчити розрізняти українські народні танці й танці інших народів; роз­вивати вміння поєднувати спільне та відмінне в танцях, піснях, маршах, виховувати інтерес до народного та всесвітнього фольклору.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності—фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Дзвоник всім нам дав наказ:

До роботи швидше в клас!

Біля парти станем чемно —

Плине час хай недаремно.

Будемо уважні і старанні всі,

Сядемо рівненько на місця свої.

1.Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2.Музичне привітання.

Сорока-ворона на припічку

сиділа, діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 8—9).

У стародавні часи люди думали, що наша планета Земля — це велика кру­гла тарілка, схожа на гігантський плоский щит, що тримається на трьох китах, які плавають в океані.

Саме про цих «трьох китів» ми сьогодні поговоримо, адже вони тісно пов’язані з музичним мистецтвом. Цей вислів у музиці умовний. Його вжива­ють, коли говорять про три основні жанри музики, три основні типи музики.

Далі вчитель грає марш, учні повинні визначити характер, тип цієї музики, до якої галузі вона належить. Тобто, це — марш. Це перший кит.

Потім звучить полька, вальс, гопак. Що це звучало ? Танці. Танець — це дру­гий кит.

І, нарешті, звучить музичний уривок пісенної мелодії без супроводу. Пісня — це третій кит.

В музичному творі можуть бути поєднані різні типи музики (пісня, танець, марш). Пісня, танець, марш — є основою всіх жанрів (видів) вокальної та ін­струментальної музики.

Звісно, немає на землі, та й ніколи не було людини, яка б не заспівала за своє життя хоча б однієї пісні, не станцювала хоча б одного танцю, не брала участі хоча б раз у якійсь маршовій процесії. А пригадаймо нас, маленьких. Хіба ми ще задовго до школи не співали якихось простих пісеньок, не танцю­вали чи не крокували під музику маршу?

Отже, зробимо висновок: без «трьох китів» жодна людина — ні доросла, ні маленька — просто не зможе обійтися.

3. Музична гра Ігоря Верховинця «Диби-диби» (див. урок МІ).

V. Слухання музики.

Микола Дремлюга «Лірична пісня».

1. Обговорення. Аналіз твору.

а) Який характер музики? Опиши його.

б) Які ілюстрації до цієї пісні ви б намалювали?

VI. Фізкультхвилинка.

А — з ніжками двома,

(ноги поставити якомога ширше, руки скласти на грудях)

И — перекладинка навскоси,

(ноги на ширину пліч, права рука вздовж тіла, ліва рука пряма, торкається зап ^}ястка правої)

0 — овальне воно,

(напівзігнуті руки з 'єднати над головою)

1 — горить свічка угорі,

(п ’ятки разом, підняти перед собою прямі руки і притулити кулачки один до одного)

У — антенки на даху,

(п ’ятки разом, руки розвести широко в сторони і вгору)

Е — почнем спочатку все.

(п ’яти разом, правою рукою взятися за ліве вушко так, щоб зап ’ясток торкався чола, ліву руку зігнути в лікті)

VII. Вивчення пісні.

Слова та музика Дмитра Кабалевського «Ми — третьокласники» — розу­чування.

1. Загальні відомості про композитора.

Дмитро Борисович Кабалевський — композитор, педагог,

громадський діяч. Народився 17 (ЗО) грудня 1904 року в Санкт-Петербурзі.

У 1925—1930 роках навчався в Московській консер­ваторії. З 1932 року — викладач. З 1939 року — професор.

Обіймаючи адміністративні посади в Союзі компози­торів і Міністерстві культури СРСР, а також представля­ючи СРСР у різних міжнародних культурних організаціях, Кабалевський був одним з найбільш офіціозних вітчизня­них композиторів і музичних діячів радянської епохи.

1939 — професор МДК імені П. І. Чайковського. 1940—1946 — головний редактор журналу «Радянська музика».

1952 — секретар правління СК СРСР.

1959 — почесний професор консерваторії в Мехіко.

1961 — член Ради директорів ІСМЕ (Міжнародного товариства музичної освіти при ЮНЕСКО), президент Радянської секції ІСМЕ.

1962 — голова комісії з музично-естетичного виховання дітей та юнацтва.

1964 — віце-президент ІСМЕ

1965 — доктор мистецтвознавства.

1970 — член-кореспондент Академії мистецтв у НДР.

1971 — дійсний член АПН СРСР.

1972 — почесний президент ІСМЕ.

1983 — засновник і головний редактор журналу «Музика в школі».

Нагороди та звання

• орден «Знак Пошани» (1940).

• Сталінська премія першоґо ступеня (1946) — за 2-й квартет (1945).

• Сталінська премія другого ступеня (1949) — за концерт для скрипки з оркестром (1948).

• Сталінська премія другого ступеня (1951) — за оперу «Сім’я Тараса» (1950).

• народний артист РРФСР (1954).

• народний артист СРСР (1963).

• Державна премія РРФСР імені М. І. Глинки (1966) — за «Реквієм» для солістів, двох хорів і симфонічного оркестру (1962).

• орден Трудового Червоного прапора (1966).

• чотири ордени Леніна (1964, 1971, 1974, 1984).

• Ленінська премія (1972) — за нову редакцію опери «Кола Брюньйон» (1968).

• Герой Соціалістичної Праці (1974).

• Державна премія СРСР (1980) — за 4-й концерт для фортепіано з орке­стром («Празький ») (1979).

2. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

3. Робота над піснею.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

Кашалот — найбільше зубате створіння в природі. Колись зустрічалися екземпляри завдовжки 25,6 м і вагою до 100 т. Нині ж 20-метрові — рідкість. Вузька, завдовжки 3—4 м нижня щелепа кашалота озброєна півсотнею масив­них зубів близько 20 см заввишки і вагою від 1 до 3 кг. Плавають ці кити у всіх океанах, крім Північного Льодовитого. Влітку вони із субтропіків і тропіків мігрують у води помірних і холодних зон.

Кашалоти більшу частину віку живуть невеликими зграями, а самки з ди­тинчатами і молодими китами, нерідко в супроводі старого самця, — окремо.

У липні або серпні кашалотиха народжує одне дитинча завдовжки 4 м і вагою більш 1 т, якого вона годує молоком 10—11 місяців. Ростуть маленькі кашалоти дуже швидко і до 4—6 років стають дорослими.

Кашалоти — чудові пірнальники. Точно відомо, що вони можуть занурю­ватися на глибину до 1100 м.

За останні 100 років у Світовому океані здобуто більш ніж 2,1 мільйона китів. Для регулювання й обмеження китобійного промислу в 1964 році була створена Міжнародна китобійна комісія, куди входили представники 20 країн. За прийнятими правилами міжнародної угоди заборонене полювання на деякі види китів. У 1972 році англійський дослідник Н. А. Макентош підрахував, що в Антарктиці популяція фінвалів (вид китів) зменшилася в 5 разів, синіх — у 25, а горбатих — у 30 разів. Усе це свідчить про те, що дійовим заходом по­рятунку китів була би загальна заборона китобійного промислу. Учені пораху­вали, що для відновлення антарктичних зграй синіх китів до 150 тисяч голів буде потрібно мінімум 50 років, а для росту зграй горбатих китів до 27 тисяч голів — мінімум 60 років. Ці відомості тільки про китів, а тепер уявіть собі, скільки щодня гине інших морських тварин: тюленів, морських котиків, риби. Частина їх винищується, частина вмирає від екологічного забруднення. Багато видів морських тварин утрачені для нас назавжди.

3. Робота в зошиті.

IX. Нотна грамота.

а) Розучення поспівки, с. 11.

б) Повторення вивчених нот та їх читання.

в) Вивчення правила про репризу.

X. Підсумок уроку. Релаксація.

XI. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика — це ваш власний досвід, ваші думки, ваша мудрість. Якщо ви нею не живете, вона ніколи вам не віддячить.

Чарлі Паркер

УРОК З

Тема. Поняття про пісню. Куплетна форма пісні. Лад. Динаміка. Темп. «Зу­стрічі» пісенності, танцювальності, маршовості в музичних творах. За­прошує пісенний кит. Петро Чайковський «Баркарола» — слухання. Слова Маргарити Івенсен, музика Тамари Попатенко «Шпачок проща­ється» — розучування (с. 14—19).

Мета. Повторити поняття, пов’язані з з елементами музичної мови: ладом, темпом, динамікою; засобами дитячої гри вчити дітей бути спритними, сміливими, розумними, рішучими, дружними; виховувати належне став­лення до музики, її історії, музичного мистецтва.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Усі сідайте тихо, діти.

Домовляймось — не шуміти,

Руку гарно підіймати,

На уроці не дрімати,

А знання мерщій хапати —

Щоб не було нам мороки.

Всі готові до уроку?

Тож гаразд. Часу не гаймо І урок наш починаймо.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Сорока-ворона

на припічку сиділа,

діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 14.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 14—15).

Україна... Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля, рястом заквітчана,

зелом закосичена. Скільки ніжних і ласкавих слів придумали люди, щоб ви­словити гарячу любов до Тебе!

З давніх-давен линули по світу слова про неньку-Україну, про її щирий і працьовитий народ, про її лани широкополі, гаї зелені, тихі ріки та озера.

А українська пісня — це запашна й прекрасна гілка на дереві світової культури.

Відродження України, її духовності неможливе без рідної пісні, яка жила вічно з нашим багатостраждальним народом і дійшла до нас як найдорого- цінніший скарб, що підтримував душу християнина-українця протягом його життя, передавався у спадок з покоління в покоління.

Український народ на перехрестях своєї нелегкої долі ніколи не розлучав­ся з рідною піснею, яка була йому супутницею на пшеничному полі, в тяжкому бою з ворогом, в неволі на чужині. Українська пісня пройшла випробування на невмирущість і зараз чарує мільйони людських сердець, сяючи дивовижною чудо-квіткою у різнобарвному вінку світової народної творчості.

Краса цієї чудо-квітки народжена добротою української душі, мальовни­чістю української природи, багатством і щедрістю батьківської землі.

Пісне! Велична, рідна, пісне!

Розправ свої високолетні крила

В великий день!

Без тебе серце в грудях трісне.

З тобою викрешемо з серця,

Як з кресила,

Святий огень.

І підемо, через побіду в полі,

Обмиті з крові й ран, на зустріч волі.

Р. Купчинський

Пісня — душа людини. У пісні є наше героїчне минуле, що не забуваєть- ! ся. Це наче деревце, посаджене біля вікна, що не один рік дає плоди, це наче дерево роду, що глибоким корінням тягнеться у минулі роки.

Легенда про пісню

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи ви­брали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дис­ципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же за­радити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

- Є у мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Покло­нилася низенько Всевишньому та з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

Завдяки пісні ми можемо викласти свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів. А ще — можемо помолитися.

Найголовніший тип музики — пісня. Пісня — це завжди мелодія. Мелодія — найважливіша ознака будь-якої музики (танцювальної, маршової).

• Танець — вид мистецтва, в якому засобами створення художнього обра­зу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особли­вості — ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір. Кожен народ має свої улюблені танці:

• Українці — гопак, козачок.

• Росіяни — камаринська, тропак.

• Білоруси — бульба, крижачок.

• Чехи — полька, фуріант.

• Угорці — чардаш.

• Норвежці — салінг, спрінгданс.

• Австрійці та німці — вальс.

• Поляки — полонез, мазурка.

• Французи — менует, гавот.

• Марш.

Історія виникнення побутового жанру «марш» дуже цікава. До нас дійшли лише деякі факти. Відомо — що типова риса маршу — наявність ритмічного (ударного) інструмента. У старогрецьких трагедіях ритмічний акомпанемент супроводжував вихід акторів на сцену. Наприкінці XVI століття солдати ар­мії імператора Максиміліана марширували під звуки флейти й барабана; цей звичай запозичили й французи. Інша рання форма маршу з’являється в теа­тральних п’єсах і операх XVIII ст., тоді марші супроводжували появу акторів на сцені.

Марш (італ. mагсіа, франц. marche, від marcher — крокувати) у музиці — музичний твір (інструментальний чи вокальний), що має енергійний, чіткий ритм крокування, ходи. Для маршу характерні чіткий ритм, помірний темп, музичний розмір 2/4 або 4/4.

Марші бувають похідні, урочисті, спортивні, казкові, траурні...

3. Музична гра Ігоря Верховинця.

Ладки-ладки

Дійові особи:

Усі діти та Ведучий (Вд), що допомагає виховательці (Вх).

Опис гри

Діти стоять розірваним колом, лицем до середини. Ведучий ходить по колу і, торкаючись правого плеча кожної дитини, промовляє: «Перший, другий, перший, другий» і т. д.

— Перші, підніміть руки вгору, — каже вихователька, коли Ведучий закін­чив рахувати. — Так, опустіть, а тепер підніміть руки всі другі.

Звичайно, не всі одразу запам’ятають свої номери, тому Ведучий обходить коло вдруге і нагадує кожному його номер.

— Перші і другі, поверніться один до одного лицем, — веде далі вихова­телька і знову активно допомагає дітям правильно виконати завдання. Тепер можна розпочати гру (рис. 1).

Діти стоять по двоє один проти одного, плещуть у долоні і співають пісню:

Ладки-ладки.

Посварились бабки!

За що?

За кисіль,

Що наївся Василь.

Туги-туги.

Ту-ги?

Спочатку на перше «ладки» кожна дитина плеще один раз у долоні, а на друге «ладки» — плеще в долоні свого товариша, з яким стоїть у парі, і так далі, аж до слова «Василь».

Інакше кажучи: на першу долю в 1, 3, 5, 7-му тактах діти плещуть одни раз у власні долоні. А в 2, 6, 8-му тактах кожна дитина плеще обома долонями в долоні своєї пари.

У 9-му такті на першу долю, тобто на склад «Ту-», пари беруться за руки, на другу долю (склад «-ги») — піднімають з’єднані руки вгору.

Так на кожне «ту-» аж до самого кінця пісні з’єднані руки опускатимуться донизу, на кожне «-ги» — підніматимуться вгору.

На останнє «ту-» руки тримаються внизу протягом цілого такту (дві чверті), а на останнє «-ги» — роз’єднуються вгорі, і гра починається знову.

Коли діти добре освояться з грою, до неї можна буде внести такі зміни:

На І— 8-й такти плескати вдвічі швидше, тобто кожне плескання виконувати двічі на такт: на першу долю — у свої долоні, на другу — в долоні своєї пари.

З 9-го такту і до кінця пісні рухи виконуються так, як описувалося в основному варіанті гри.

В 1-му такті починати звичайне прискорене плес­кання, а в 2—8-му тактах плескати на кожну першу долю у свої долоні, на кожну другу — по діагоналі в долоню свого товариша: то лівою в ліву, то правою в праву.

У 8-му такті повторити дії 1-го такту, а з 9-го і до кінця — виконувати рухи так, як описувалося в основному варіанті гри.

Примітка. Дуже жваво й весело проходить комбінація двох ігор: «Диби-ди- би» та «Ладки-ладки». Таке поєднання є бажаним і надзвичайно корисним, бо нахиляння і випростовування корпуса в попередній грі вигідно поєднуються з І рухами рук даної гри.

Мета гри. Гартувати організм гімнастичними вправами (рухи рук від себе вперед, по діагоналі та знизу вгору і навпаки). Розвивати почуття ритму (плес­кання під спів). Розвивати увагу (реакція на рахування Ведучого та команди виховательки).