Внесок С.Русової у методику розвитку мовлення дітей

Практична робота 2

Тема: Історичні етапи становлення педагогічних систем мовленнєвого розвитку. Програма мовленнєвого розвитку – стратегічний документ в організації мовленнєвої роботи з дітьми

Завдання 1.

Ознайомтеся з чинними програмами «Малятко», «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Мовленнєвий компонент дошкільної освіти», «Крок за кроком», Базова програма «Я у світі».

Завдання 2.

Висвітліть питання:

1. Внесок С.Русової у методику розвитку мовлення дітей.

2. Чинні програми навчання і виховання дітей у ДНЗ. Структура, специфіка, порівняльний аналіз.

3. Характеристика сучасних форм, засобів і методів навчання мови та розвитку мовлення в дошкільному дитинстві.

Внесок С.Русової у методику розвитку мовлення дітей.

У центрі педагогічної системи С. Русової лежить вчення про рідну мову. Просвітителька вважала, що найприроднішим і оптимально вираженим для української дитини є навчання і виховання рідною українською мовою в атмосфері культури рідного краю.

Софія Русова сприймала мову, як джерело національного духу, культури. Спілкування рідною мовою веде до підвищення свідомості, формує гідність, високі моральні якості. Педагог закликала вивчати рідну мову і в жодному разі не допускати заміни чужою мовою. Вона вимагала, щоб навчання в усіх типах учбових закладів проводилося рідною мовою. «На Вкраїні рідна мова є українська, нею й мусить проводитися вся наука.»

Оцінюючи рідну мову, як найталановитішого вчителя і вихователя, як безцінне багатство, як невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, Софія радила виховувати в дітей інтерес та любов до рідного слова.

Важливим засобом навчання рідної мови, центром інтелектуального розвитку дітей Софія вважала предметові лекції. Ці лекції дають перші відомості з ботаніки, географії. «…вона має розвинути мову дитини, вказуючи на прикмети, властиві тим або іншим речам; вона виробляє в дитини логічну думку, послідовний шлях думання…»

Значне місце в розвитку мови дітей Софія Федорівна відводила розповіді. Вона вважала, що володіння мистецтвом розповідати, має бути неодмінним професійним умінням педагога.

Для того, щоб діти сприймали зміст розповіді, їх необхідно посадити невимушено, на півколом, обличчям до вихователя. Важливою умовою успішного сприймання розповіді, за С. Русовою, є правильно підібраний, різноманітний репертуар творів: морально – життєві, біологічно – реальні, природно – фантастичні теми. Центральне місце, за її словами, повинно належати народним казкам, які захоплюють дітей чудовою мовою, простотою основної думки. «Треба дітям читати й оповідати народні казки й заохочувати їх переказувати, - щоб яскрава, багата народна мова бриніла їм в усі, залягала своїми виразами в глибину душі».

Одним із ефективних засобів мови Софія Русова вважала ігри – драматизації за змістом художніх творів. Вона вперше виявила різні шляхи використання ігор – драматизацій для розвитку мови дитини. Якщо діти спеціально розучують ролі заздалегідь, завчають дослівно слова літературних героїв, це сприяє збагаченню словника дітей образними літературними виразами. Якщо гра проводиться без попереднього заучування тексту, тоді розвивається мовна творчість дітей.

З оволодінням грамоти в духовне життя має входити книга. Вона – джерело знань, основа розвитку мови дитини. Вплив книги на розумовий, моральний та естетичний розвиток дитини залежить від добору відповідних творів, розуміння їх, уміння педагога керувати процесом сприймання.

Основою для розвитку мислення слугує розвиток сприймань, уваги, пам’яті. Мову можна усякими засобами розвивати, робити ясною, чепурною, щирою, бо вона – творче знаряддя, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди й краси. «Мова – то сповідь народу…»

Забуті сучасною практикою поради С.Русової стосовно переказу художніх творів. Справедливою є її вимога не переказувати розповідь чи казку після первинного сприймання. Педагог виступала проти механічного повторення тексту. Вона розуміла переказ, як творчий процес, який можливий тільки тоді, коли діти усвідомили твір, його послідовність. Для переказу необхідно підбирати лише добре знайомі твори.

С. Русова зупиняється на проявах дитячої мовленнєвої активності. Серед них вона називає самостійне творення слів, бажання узнати значення нових слів.

Методами, за допомогою яких можна розвивати мовлення, Софія Федорівна називає бесіди, заучування віршів, слухання розповідей, читання, складання оповідань, драматизацію.

Рідну мову С. Русова називає «головним елементом, що мусить бути поставлений в основу початкового дошкільного виховання». Велике значення вона приділяє фольклору: казкам, приказкам, загадкам, легендам, - «вони низкою яскравих перлинок обгорнуть перші кроки виховання дитини, викличуть до роботи її фантазію…»

Переживаючи красу побаченого і почутого, діти краще сприймають найтонші відтінки слова. У них з’являється бажання передавати свої почуття, розповісти про те, що побачили. На кожному заняті, незалежно від теми і конкретних завдань, учителі одночасно працюють над фонетичними, граматичними, словниковими явищами української мови.

Джерелами для навчання рідної мови слугує усна народна творчість, поезія, проза, кращі літературні твори вітчизняних і зарубіжних письменників.

С. Русова вважала рідну мову найважливішим засобом передачі від старшого до молодшого покоління сконцентрованого досвіду кожного народу; ґрунтом, на якому розвивається думка, прокладається шлях до знання.

Навчання рідної мови здійснюється в таких формах: 1) усна розмовна мова (перекази, оповідання, монологи, запитання та відповіді, виклади);

2) книжна (підручники, граматики, читанки, реферати, красне письменство, науково – популярна література); 3) графічна (малюнок, письмо, карти, діаграми тощо).

Навчання мови треба розпочинати з перших років свідомого життя дитини. Вже 4 – 5 річній дитині треба давати змогу можливо більше оповідати, збагачувати її лексику багатьма доступними словами, складати різноманітні оповідання, в тому числі й на тему, запропоновану вчителем, вихователем. Дуже важливо якнайраніше знайомити дітей з кращими літературними скарбами національних письменників і поетів. До таких

С. Русова відносила твори Т. Шевченка, П. Куліша, О. СтороженкЛ. Глібова, Марка Вовчка, Б. Грінченка та інших українських авторів. Серед читанок найкращими вважала «Граматику» Б. Грінченка, «Рідну школу»

С. Черкасенка, «Вінок» О. Білоусенка.

«Звісно, - писала вона, - для широкого літературного розвою потрібно знайомство і з гарними творами всесвітньої літератури чи в текстах, коли чужі мови добре засвоєні, або в перекладах, як найкраще пояснені щодо змісту й мови, виразів.» Порівняння форм рідної мови з формами іноземних мов допомагають кращому розумінню форм і особливостей як рідної, так і іноземних мов. Через те дуже бажаним є навчання кількох іноземних мов, коли вже рідна мова і її граматик в достатній мірі засвоєна учнем, вважала

С. Русова.

Граматика – це справжній ключ до розуміння мови та літератури. Вчена вказувала, що при вивченні граматики значну увагу потрібно приділяти стилістиці письма, яка характеризує красу і силу мови. Після граматики учнів потрібно знайомити з секретами поетики. Той, хто опановує поетику, легко зможе опанувати серцями людей.

«Учитель завжди повинен пам’ятати , що його покликання не можна ні з чим поставити поруч, бо хіба є в кожного народу щось коштовніше, ніж душі його дітей , і хіба є обов’язки вищі за обов’язки виховати з них людей –громадян»,- стверджувала С.Русова.