Основні види девіантної поведінки та форми їх прояву у поведінці підлітків та молоді

У вітчизняній і зарубіжній психології розглядаються різні типи (різновиди) девіантної поведінки, виділені з урахуванням особливостей взаємодії індивіда з реальністю, механізмам виникнення поведінкових аномалій, а також особливий тип девіацій, обумовлений гіперздібностями. Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна - девіантна поведінка, яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання. Вона характерна для людей:

- з нестійким внутрішнім світом; людина здійснює злочин під впливом обставин, що склалися, чи оточуючих осіб;

- з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;

- можуть лише випадково вчинити злочин [16].

У цих людей у межах вольової свідомої дії в силу індивідуально-психологічних особливостей порушується чи блокується процес передбачення майбутнього результату делікту (проступку) - не має істотної суспільної небезпеки.

У таких людей сила спонукального мотиву гальмує аналіз негативних його наслідків. Часто делінквентні дії опосередковуються ситуаційно-імпульсивними чи афективними мотивами. Ці мотиви реалізовуються без етапу попереднього планування і вибору адекватних об'єктів, цілей, способів і програми дії для задоволення актуальної потреби.

Делінквентна поведінка може проявитися, зокрема, в бешкетництві і бажанні порозважатись (наприклад, підліток з цікавості і за компанію може кидати з балкону важкі предмети чи їжу в перехожих, отримуючи задоволення від точності попадання в "жертву"; людина може зателефонувати в диспетчерську аеропорту і попередити про нібито закладену в літаку бомбу; щоб привернути до себе увагу, молодий чоловік може спробувати залізти на телевізійну башту) [5].

2. Адитивна поведінка - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій.

Основний мотив особистостей, схильних до адиктивних форм поведінки, - активна зміна психічного стану, що не задовольняє їх і розглядається ними як "сірий", "нудний", "монотонний", "апатичний".

Особливості людей з адиктивними формами поведінки:

- знижена витривалість до труднощів повсякденного життя поряд з хорошою витривалістю у кризових ситуаціях;

- прихований комплекс неповноцінності, який поєднується із перевагою, яка зовнішньо виявляється;

- зовнішня соціабельність, яка поєднується зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

- прагнення говорити неправду;

- прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

- прагнення до втечі від відповідальності у прийнятті рішень;

- стереотипність, повторюваність поведінки;

- залежність;

- тривожність [14].

Однією з основних рис у поведінці адиктивної особистості є прагнення до втечі від реальності.

"Втеча" полягає в тому, що взамін гармонійної взаємодії з усіма аспектами дійсності відбувається активація в якомусь одному напрямі; при цьому людина зосереджується на вузько спрямованій сфері діяльності (часто негармонійній і такій, що руйнує особистість), ігноруючи решту.

Н. Пезешкіан виділяє чотири види "втечі" від реальності:

- "втеча в тіло" - переорієнтація на діяльність, спрямовану лише на власне фізичне чи психічне удосконалення; гіпер-компенсаторним стає захоплення оздоровчими заходами ("параноя здоров'я"), сексуальними взаємодіями, власною зовнішністю, якістю відпочинку і способами розслаблення;

- "втеча в роботу" - дисгармонійна фіксація на службових справах;

- "втеча в контакти чи самотність" - спілкування стає або єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщуючи інші, або кількість контактів зводиться до мінімуму;

- "втеча в фантазії" - схильність до роздумів і відсутність бажання щось утілювати в життя [19].

3. Патохарактерологічний вип девіантної поведінки- поведінка, зумовлена патологічними змінами характеру, які сформувались у процесі виховання: розладами особистості (психопатії), явно вираженими акцентуаціями характеру, невротичним розвитком особистості.

Найбільш характерні мотиви:

- прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня домагань;

- тенденція до домінування і володарювання;

- впертість;

- образливість;

- нетерплячість до протидії;

- схильність до самозвинувачення і пошуків приводів для розрядки афективного напруження;

- егоцентризм;

- жага визнання;

- завищена самооцінка;

- прагнення маніпулювати оточуючими і контролювати їх (оточення розглядається лише як засіб, що повинен служити задоволенню потреб даної людини) [11].

4) Психопатологічний вип девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах чи синдромах, що є проявами тих чи інших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічно хворого залишаються незрозумілими до тих пір, поки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів.

Людина може проявляти девіантну поведінку через:

- порушення сприймання - галюцинації чи ілюзії;

- порушення мислення ;

- порушення вольової активності.

Різновидом патохарактерологічного та психопатологічного типу девіантної поведінки є саморуйнівна (аутодеструктивна) поведінка - система вчинків людини, спрямована не на розвиток і особистісне зростання, і не на гармонійну взаємодію з реальністю, а на деструкцію особистості.

Мотиви саморуйнівної поведінки:

- адикції, нездатність поратись з буденним життям;

- патологічні зміни характеру;

- психопатологічні симптоми і синдроми [12].

5. Девіації, зумовлені гіперздібностями людини - людина, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, розглядається як така, що виходить за рамки нормальної (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).

Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до "побутового, приземленого" життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя.

Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній - втеча від реальності, при патохарактерологічному і психопатологічному - хворобливе протистояння, то при поведінці, пов'язаній з гіперздібностями, - ігнорування реальності.

Людина існує в дійсності ("тут і тепер") і одночасно ніби живе у власній реальності, не роздумуючи про необхідність "об'єктивної дійсності", у якій діють інші оточуючі люди. Вона розцінює звичайний світ як щось малозначуще, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків інших, приймає будь-яку подію відсторонено. Вимушені контакти сприймаються як необов'язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку.

Зовні в повсякденному житті вчинки такої людини можуть бути дивакуватими (наприклад, вона може не знати, як користуються побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов'язаній з неординарними здібностями) [13].

Тип девіантної поведінки детермінує форму її виявлення (одна форма може зумовлюватися різними типами). Під формами девіантної поведінки зазвичай розуміють конкретні прояви відхилення у вчинках та діях людини. Спробуємо дати їм коротку характеристику, засновану, перш за все на вплив, як на саму людину, так і на його оточення в цілому. Девіантна поведінка, за С. М. Зінченко, має такі форми вияву: агресія, аутоагресія, зловживання речовинами, які зумовлюють стани зміненої психічної діяльності, порушення їстівної поведінки, аномалії сексуальної поведінки; надцінні психологічні захоплення, надцінні психопатологічні захоплення, розлади потягів, патологічні звичні дії і дійства, комунікативні девіації [7].

Зупинимося на їх характеристиках. Агресія - фізична або вербальна поведінка, спрямована на завдання шкоди кому-небудь. Може виявлятись у прямій формі (людина виказує погрози або виявляє агресію в дії) та непрямій (виявляє негативне ставлення до іншої людини з особистою неприязню). Види агресивних дій: фізична агресія (напад); непряма агресія (злісні плітки, тупотіння ногами тощо); схильність до виявлення негативних реакцій за будь-яких обставин; негативізм; образа, ненависть до навколишніх людей (усі погані, усі винуваті); вербальна агресія (загроза, прокляття, лайка).

Така форма вияву девіантної поведінки як аутоагресія – це агресія, спрямована на себе (фізична і вербальна). Форми аутоагресії: суїцидальна поведінка (самогубство) і самоушкодження. Виділяють три основних види суїцидальної поведінки: "аномічна" (пов'язана із кризовими ситуаціями у житті людини, її особистими трагедіями), "альтруїстична" (виконується самогубство заради блага інших), "егоїстична" (обумовлена конфліктом, який формується у зв'язку з непринадністю для конкретного індивіда соціальних умов або соціальних норм поведінки суспільства). Виділяють два види самоушкодження або парасуїцидальних дій: мотивовані дії з метою виводу себе зі стану емоційної нечутливості шляхом гострих афективно-шокових відчуттів; немотивовані дії - імпульсивні дії, пов'язані з блокадою захисних реакцій хворобою. Суїцидальні та парасуїцидальні дії можуть зумовлюватися такими психопатичними синдромами: депресивним, іпохондричним, дисморфобічним, вербальним імперативним галюцинозом, маяченням (ці хворобливі прояви поведінки спонукають людину до суїцидальних дій або самоушкоджень) [7].

Стани зміненої психічної діяльності зумовлюються зловживанням речовинами - це алкоголізм, наркоманія, токсикоманія.

Наступна форма вияву девіантної поведінки – це порушення їстівної поведінки (переїдання, голодування). Під їстівною поведінкою розуміють ціннісне ставлення до їжі та її вживання, стереотип споживання їжі у щоденних умовах та в стані стресу, орієнтацію на образ свого тіла та діяльність з його формування. Для порушень їстівної поведінки характерні заклопотаність контролем за масою власного тіла, спотворення його образу, зміна місця їжі в ієрархії цінностей. Основними клінічними формами порушення їстівної поведінки є нервова анорексія, нервова булімія. Ознаки нервової анорексії: відмова від їжі, пов'язана з незадоволенням індивіда своїм зовнішнім виглядом, ідеєю своєї надмірної повноти, неадекватним сприйняттям "образу свого тіла", орієнтацією на свою особисту думку або уявлення референтної групи щодо краси тіла. Нервова булімія - це напади переїдання, що виникають періодично, неможливість навіть короткий час бути без їжі та надмірна занепокоєність контролем за масою свого тіла [16].

Під сексуальними девіація та перверзіями визначають таку форму вияву девіантної поведінки як аномалії сексуальної поведінки. Сексуальні девіації (відхилення) - це будь-яке кількісне або якісне відхилення від сексуальної норми. При цьому діагностичні критерії відхилень у сексуальній поведінці людини дуже складні та суперечливі. Сексуальні перверзії або парафілїї - це сексуальні відхилення, які не відповідають критеріям сексуальної норми, спотворюють її за морально-етичними нормами і законами суспільства та кваліфікуються як правопорушення або злочини. Розрізняють явні девіації та приховані. За векторами сексуальної орієнтації можна виділити такі форми девіацій сексуальної поведінки [6].

До сексуальних злочинів належать такі види сексуальних парафілій: зґвалтування, сексуальний садизм, сексуальне вбивство, інцест, інцестне зґвалтування, а також педофілія та ефедофілія, геронтофілія, ексгібіціонізм та інші форми перверзій [1].

Одна з форм вияву девіантної поведінки, коли усі характеристики захоплення посилюються до гротеску, називають - надцінні психологічні захоплення ("трудоголізм", гемблінг, колекціонування, "параноя здоров'я", фанатизм - релігійний, спортивний, музичний тощо). Об'єкт захоплення або надцінної діяльності стає визначальним вектором поведінки людини, який відсуває на другий план або повністю блокує іншу діяльність. Ознаки надцінних захоплень психологічного рівня: глибока і довготривала зосередженість на об'єкті захоплення; пристрасне емоційно насичене ставлення до об'єкта захоплення; втрата відчуття контролю за часом, який відводиться на це; ігнорування будь-якої іншої діяльності або захоплення; поява відчуття дискомфорту при втраті можливостей реалізувати своє захоплення. Ознаки окремих надцінних психологічних захоплень:

1) трудоголізм - передбачає втечу людини від реальності у сферу діяльності і досягнень, при цьому захопленням стає робота або інша діяльність, де людина хоче досягнути великих успіхів;

2) гемблінг - надцінне захоплення азартними іграми, коли людина повністю присвячує себе грі, виключаючи іншу діяльність;

3) "параноя здоров'я" - захоплення оздоровчими вправами, коли усі засоби досягнення здоров'я переходять у самоціль, і людина від цього отримує задоволення;

Наступною формою вияву девіантної поведінки є - надцінні психопатологічні захоплення ("філософічна інтоксикація", сутяжництво і кверулянство і та.ін). Синдром "філософічної інтоксикації" трапляється у підлітків у нормі як складова частина психологічного підліткового комплексу і в патології при шизофренії. При цьому людина має підвищений інтерес до філософських умовиводів, постійну потребу аналізу навколишніх ситуацій, що не завжди зрозуміло для інших людей. Сутяжництво і кверулянство - це потяг писати нарікання та скарги до різних інстанцій.

Форма вияву девіантної поведінки, яка призводить до внутрішньої дезорганізації особистості, а також до суттєвих зовнішніх проявів дисгармонії називають - розладом потягів (клептоманія, дромоманія, піроманія). Відмінність понять "захоплення" та "потяги" полягають у тому, що захоплення характеризуються усвідомленням мети та мотиву, їх динаміка безперервна і вони можуть з'являтися після складної боротьби мотивів. Потяги ж виникають імпульсивно, без мети та мотиву, періодично, при цьому свідомість у цей час звужена і спрямована на реалізацію цього потягу. До порушень поведінки, яка спричиняються розладами потягів належать: клептоманія - тяжке непереборне прагнення індивіда скоїти крадіжку; дромоманія - тяжке непереборне прагнення індивіда до бродяжництва; піроманія - тяжке непереборне прагнення індивіда до скоєння підпалів.

Існує такий вияв девіантної поведінки, як - патологічні звичні дії і дійства (яктація, оніхофагія, трихотиломанія). Яктація - це розгойдування головою або усім тулубом, що спостерігається у розумово-відсталих людей, у маленьких дітей у стані психологічної депривації. Оніхофагія - обкусування та жування нігтів, що може спостерігатись у стані наявної або прихованої тривоги. Дерматоманія, трихотилломанія - нав'язливе, неподоланне прагнення людини до ушкодження своєї шкіри або волосяного покриву [24].

Останнім розглянути нами виявом форм девіантної поведінки є: комунікативні девіації (аутизація, гіперкомунікативність, конформізм, нарцисична поведінка та ін.). Можуть стосуватись тільки спілкування, котре, як відомо, має у своєму складі потреби, мотиви до спілкування та засоби спілкування (мовлення, жести, рухи, міміка з емоційними реакціями тощо). Тому розлади комунікативної сфери залежать від того, що порушується у людини: потреби і мотиви чи засоби спілкування [15].

Таким чином, розглянуті типи та форми девіації дзеркально відображають соціальну картину нашого суспільства, з усіма його недоліками і патологіями, та показують значну серйозність та небезпечність для кожного з нас. На жаль, вона виглядає не настільки райдужно, як нам хотілося б. Але якщо проблема існує, то її необхідно вирішувати, за для почуття власної захищеності та безпеки, нормального існування суспільства, та усіма гарантіями усунення та подолання всіх негативних факторів у суспільстві. У будь-якому випадку, девіація і девіантна поведінка є наслідком сукупності факторів впливу різного характеру, а дійсні причини виникнення такої поведінки нам доведеться дізнатися пізніше.