Розділ 2.5. Сучасні зарубіжні педагогічні концепції
Зміст
1. Сутність “філософії освіти”.
2. Неотомізм.
3. Прагматизм. Неопрагматизм.
4. Неопозитивізм (Новий гуманізм).
5. Біхевіоризм.
6. Екзистенціалізм.
7. Глобальна педагогіка.
Ключові слова:філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.
Цілі та завдання вивчення розділу 2.5.
Успішне вивчення розділу 2.5. дозволяє:
Мати уяву про філософію освіти, сучасні концепції розвитку і виховання особистості.
Знати сутність і особливості основних педагогічних концепцій, що спираються на відповідні філософські напрямки – неотомізму, прагматизму, неопозитивізму, екзистенціалізму, біхевіоризму.
Володіти ключовими поняттями: філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.
Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.5.
При вивченні Розділу 2.5. важливо провести порівняльний аналіз основних положень неотомізму, прагматизму, неопрагматизму, неопозитивізму, біхевіоризму, екзистенціалізму за метою виховання; метою навчання; відношення до дитини; змістом виховання і навчання.
Вивчаючи пункт 1, з’ясуйте сутність поняття “філософія освіти”, охарактеризуйте предмет її вивчення. Слід мати на увазі, що аналіз педагогічних концепцій – важливий крок до вироблення особистісного професійного світогляду.
Вивчаючи пункт 2, необхідно з’ясувати сутність педагогіки неотомізму. Спробуйте пояснити, чому мережа навчальних закладів релігійного характеру постійно розширюється?
Вивчаючи пункт 3, спробуйте з’ясувати, що спільного і чим відрізняються філософсько-педагогічні концепції прагматизму і неопрагматизму.
Вивчаючи пункт 4, спробуйте виявити плідні ідеї педагогіки неопозитивізму. Зверніть увагу на те, що педагогічний неопозитивізм найчастіше іменується “новий гуманізм”, стосовно деяких його напрямків також вживається термін “сцієнтизм”.
Вивчаючи пункт 5, виділить основні положення концепції біхевіоризму. Зосередьте увагу на відмінності цілей виховання в педагогіці неотомізму, неопозитивізму і біхевіоризму.
Вивчаючи пункт 6, проаналізуйте сутність екзистенціального підходу в педагогіці, основну увагу приділить визначенню правил педагогічної діяльності.
Вивчаючи пункт 7, з’ясуйте сутність, мету, завдання глобальної педагогіки. Проаналізуйте сучасні напрямки розвитку світової педагогіки, особливу увагу приділить розгляду питання про модернізацію освіти в контексті європейських вимог, приєднанням до Болонського процесу.
Сутність філософії освіти
Методологічна основа педагогіки – філософія. Філософія освіти, що оформилася в самостійну дисципліну в другій половині XX століття, – дитя філософії й освітнього досвіду. Вона з’явилася завдяки тривалій і безустанній взаємодії між безліччю філософських течій і системою освіти.
Філософія освіти розглядає, як відбувається розумовий і моральний розвиток людини в культурному середовищі і як може (і повинна) сприяти цьому процесу система освіти. Різні філософи і філософські школи намагаються знайти способи розуміння і відповідно побудови освітніх процесів, виявити комплекс ідей, що дозволили б глибше зрозуміти й ефективніше підтримувати формування індивідуальної культури особистості.
Філософія освіти розглядає сутність і природу всіх явищ в освітньому процесі: що таке освіта саме по собі (онтологія освіти); яким образом освіта відбувається (логіка освіти); які природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти); яким буває і яким повинне бути поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти); якими бувають і якими повинні бути методи сприяння освітньому процесу (методологія освіти). Сукупності ідей, що складають основу того чи іншого цілісного підходу до освіти, можуть також розглядатися окремо (ідеологія освіти).
Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій і виховних систем. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм.
Основні принципи розвитку сучасних зарубіжних та вітчизняних педагогічних концепцій:
- принцип інтеграції;
- принцип моделювання нових педагогічних технологій;
- принцип посилення національних засад;
- гуманізація педагогічного спілкування;
- гуманітаризація змісту освіти;
- сполучення наукового та теїстичного змісту у навчанні;
- персоніфікації навчання та виховання.
Неотомізм.
Сутність.Неотомізм – релігійне філософське вчення, що одержало свою назву від імені католицького богослова Фоми Аквінського (1225-1274). Середньовічний схоласт прославляється як апостол минулого і пророк майбутнього, а релігія – як вічна і головна філософія, напрямна людське буття і виховання. Розгорнутий виклад педагогічної концепції сучасного неотомізму дав відомий французький філософ, визнаний глава неотомізму Ж.Марітен.
Основні положення:
1. Неотомісти визнають існування об’єктивної реальності, але ставлять цю реальність у залежність від волі Бога. Світ є втілення “Божественного розуму”, а теологія – вища ступінь пізнання.
2. Сутність світу неосяжна наукою. Науці доступний лише клаптик матеріального світу, що оточує людини.
3. “Істинна освіта” полягає в прилученні молоді до культури на основі релігійних цінностей, виховання віри в Бога, що наближає людину до вищого прояву її розуму.
4. В області виховання наука і релігія повинні взаємодіяти і доповнювати один одного: науці – область земних, природних явищ. Релігії – духовних ідей, що ідуть від Бога і не підпорядковуються законам природи.
5. Основні положення педагогіки неотомізму визначаються “двоїстою природою” людини. Людина – єдність матерії і духу, а тому вона одночасно й індивід, і особистість. Як індивід людина матеріальна, тілесна істота, підлегла всім законам природи і суспільства. Як особистість вона має безсмертну душу, піднімається над усім земним і підлегла тільки Богу.
6. Головне в людині – душа. Тому виховання повинно будуватися на пріоритеті духовних засад.
7. В людині потрібно виховувати загальнолюдські чесноти: доброту, гуманізм, чесність, любов до ближнього, здатність до самопожертви тощо. Тільки ці якості, вважають неотомісти, спроможні врятувати нашу цивілізацію, що несеться до самознищення.
8. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу, який всіх випробує, але по різному: одних – багатством, інших – бідністю і проти цього не можна боротися. Ближня мета – християнське вдосконалення людини на землі. Дальня – піклування про її життя у потойбічному світі, спасінні душі.
9. В змісті освіти потрібно чітко розмежовувати істини розуму і істини віри. Ця формула, по вираженню Ж.Марітена, повинна бути “написана золотими буквами над входом у будь-який навчальний заклад”. Релігія пронизує усі предмети навчального плану – від арифметики до зоології.
Неотомізм виступає проти світського характеру шкільної освіти, обґрунтовує гасло про “відокремлення школи від держави”. Для звертання у свою віру неотомісти удало використовують загострення екологічної ситуації; піднесені на конкретних фактах ідеї знаходять відгук в усе більшого числа людей. Не дивно, що мережа навчальних закладів релігійного характеру постійно розширюється. Особливою популярністю католицькі школи користаються в Італії, Португалії, Іспанії, Ірландії, Бельгії, Франції, Польщі і багатьох інших країнах.
Прагматизм, неопрагматизм
Сутність.Прагматизм (від грецького “прагма” - діло) – філолофсько-педагогічний напрямок, що виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Ідеї ранніх прагматистів (Ч.Пірс, У.Джемс) розвинув Дж.Дьюі (1859-1952), який систематизував їх і назвав інструменталізмом. Основна теза –інтелектуальні і моральні якості особистості, закладені у її унікальній природі і їх проява зв’язані, перш з все з індивідуальним досвідом людини.Тому задача виховання – лише в якісному зростанні даних людині від природи здібностей, якостей і її індивідуального досвіду як головної умови самореалізації особистості.
Мораль та її теорія у Дьюі не включають будь-яких сталих норм, що пов’язані з інтересами певних класів. Дьюі вважав, що теза про класовий характер моралі та етики може призвести лише до руйнування суспільства і моральності. Він намагався створити універсальну етичну систему, яка служила б кожній людині незалежно від її соціального стану, досягненню її індивідуальної мети стосовно конкретної ситуації, її особистому уявленню про благо, справедливість, рівність.
Система виховання у Дьюі постає як вирішальний засіб поліпшення соціального середовища, зміни типу суспільства без революційних перетворень.
Закладені в природі людини унікальні здібності можуть проявити себе лише в процесі соціалізації, від соціального середовища залежить їх ріст. Тому одну з важливіших задач виховання Дьюі бачить у тому, щоб навчити людину пристосовуватись до середовища і отримувати таким чином можливість розвинути свої природні унікальні здібності.
Те, що успадковане однією людиною повинно служити і іншим людям, ставши їх спільною здібністю, загальним надбанням. До таких спільних здібностей Дьюі відносить перш за все потяг до демократії. Головну мету соціалізації Дьюі бачив у досягненні єдності переконань всіх членів суспільства.
Основні положення:
1. Школа не повинна бути відірвана від життя, навчання – від виховання.
2. У навчально-виховному процесі необхідно спиратись на власну активність учнів.
3. В управлінні школою і в практиці її роботи слід застосовувати демократичні принципи.
4. Виховання та навчання здійснюються не в теоретично-абстрактних формах, а в процесі виконання конкретних практичних справ.
5. Дослідницька свобода учнів є суттєвим елементом методики навчання.
6. Слід здійснювати постійний пошук нових рішень стосовно змісту навчання.
7. Опанування в процесі життєвого досвіду знаннями і є, за Дьюі, освіта. Саме людське існування для Дьюі є втіленням експериментального методу: людський досвід складається з експериментів людини з життям, він вимагає володіння методами наукового дослідження в самому широкому змісті слова. Опора на особистий досвід, що складається з експериментів із самим життям, є головної складової ідеології експерименталізму.
8. В основі навчально-виховного процесу повинні лежать інтереси дитини.
9. Вчитель покликаний стати творчою особистістю у тій чи іншій області.
У 60-і рр. ХХ століття філософія прагматизму і педагогіка, що спирається на неї, утратили свою популярність. Прикладна спрямованість навчально-виховного процесу відповідно до ідей Дж.Дьюі привела до зниження якості навчання і виховання. Це привело до перегляду і модернізації класичного прагматизму, що і відродився в 70-х роках під прапором неопрагматизма.
Сутність. Неопрагматизм(А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс, С. Хук, Е. Келлі та ін.) в основному підтримує та розвиває ідеї Дж. Дьюі. Неопрагматисти надають ваги лише самооцінці поведінки, виключаючи будь-яку її оцінку з боку інших людей, суспільства.
Виховання, на думку неопрагматистів, ніяким чином не повинно настроювати особистість на зміну свого соціального статусу. Треба навчити людину відчувати себе щасливою на тій ступені суспільного положення, яку вона займає з волі обставин, навчити її керуватися у житті своїм самопочуттям. Привчити людину всюди і скрізь відчувати себе задоволеною – ось основна мета виховання.
На відміну від Дьюі, неопрагматисти вважають, що надзавданням процесу виховання є розвиток творчих здібностей людини, що потребує умілої організації діяльності людей.
Іншими словами, неопрагматисти відстоюють повну сваволю у вчинках і оцінках особистості. Причому в такого роду поведінці особистості вони бачать джерело її активності й оптимізму, оскільки у своїх діях вона нічим не зв’язана, керується лише своїми бажаннями, своєю волею. Незважаючи на критику, а також очевидну ортодоксальність багатьох положень, неопрагматизм залишається ведучим напрямком американської педагогіки, одержує усе більш широке поширення в інших країнах західного світу.
4. Неопозитивізм (Новий гуманізм)
Неопозитивізм– філософсько-педагогічний напрямок, що намагається осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцією. Нинішній педагогічний неопозитивізм найчастіше іменується “новий гуманізм”. Стосовно деяких його напрямків також вживається термін “сцієнтизм”. Представники нового гуманізму і сцієнтизму: П.Херс, Дж.Вильсон, Р.Питерс, А.Харрис, М.Уорнок, Л.Кольберг та ін.
Сутність. Представники нового гуманізму зв’язують процес виховання з ціннісною орієнтацією людей. Філософія виховання повинна чітко окреслити коло гуманістичних соціальних та моральних цінностей, визначити громадські інститути, що призначені формувати орієнтацію на цінності, обґрунтувати співвідношення індивідуальних та соціальних якостей особистості, які могли б сприяти утвердженню в суспільстві духу демократії.
Основні положення:
1.Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Основну увагу потрібно приділяти розвитку інтелекту, а задача виховання – формування інтелектуально розвиненої автономної особистості.
2.Повна гуманізація системи виховання.
3.Довіряти треба не почуттям, а логіці, лише за допомогою раціонального мислення як головного критерію зрілості особистості вона зможе виявити здатність до самореалізації, до спілкування з іншими членами суспільства.
4.Головна увага у вихованні повинна приділятись розвитку людського “Я”. Людина сама програмує свій розвиток, що впливає на її соціальний досвід.
5.Деідеологізація навчання (навчати учнів чистим науковим знанням без вантажу ідеології).
Методи педагогіки нового гуманізму:дискусії на гіпотетичні моральні теми; конструювання моральних ситуацій в ході дискусій; викладанняморалі; праця; зв’язок морального виховання з політикою.
Педагогіка неопозитивізму (нового гуманізму) не позбавлена плідних ідей: її вплив відчувається в перебудові виховних систем багатьох країн, що прийняли нову концепцію середньої освіти, в гуманізації школи, в звільненні навчальних закладів від надмірної державної опіки.
Біхевіоризм
Біхевіоризм(від англ. Behavior – поведінка) – психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, що базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, факторів, що детермінують поведінку. Класичний біхевіоризм, у джерел якого стояв видний американський філософ і психолог Дж.Уотсон, збагатив науку положенням про залежність поведінки (реакції) від подразника (стимулу).
Основні положення:
1. Залежність поведінки (реакції) від подразника (стимулу) за формулою S 
R.
2. Положення про підкріплення, внаслідок чого ланцюжок формування заданої поведінки набув такий вид “стимул – реакція – підкріплення” (Б. Скіннер, К. Хал та ін.). Логіка формування особистості зводиться до утворення нових поверхів умовних рефлексів, у результаті чого над уродженими програмами надбудовуються більш складні комплекси, “репертуари поведінки”.
3. Людська поведінка – керований процес. Він обумовлений застосованими стимулами і вимагає позитивного підкріплення. Для того, щоб викликати визначену поведінку, тобто досягти заданого ефекту виховання, потрібно підібрати діючі стимули і правильно їх застосувати.
4. Значення мають лише дії – відповідні реакції на застосовані стимули. Швидкість досягнення поведінки, що вимагається, регулюється факторами підкріплення – позитивного чи негативного. Рішення будь-якої нової проблеми досягається по методу проб і помилок: реакції перебираються наосліп, поки, нарешті, якась з них не принесе успіх. Ця реакція закріплюється і надалі, при багаторазовому повторенні, може автоматизуватися.
5.Моральне вдосконалення людини полягає в умінні найліпше пристосуватися до оточуючого середовища. Характер цього пристосування нічим не відрізняється від пристосування біологічних організмів до природи.
Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування “керованого індивіда”. Керований індивід – це гарний громадянин, “процвітаючий і підтримуючий систему, який приймає права й обов’язки демократичного суспільства, патріот своєї громади, штату, держави, світу”. Головною моральною якістю повинне бути почуття відповідальності як важлива умова життєстійкості соціальної системи. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці. Навчальні заклади повинні строго стежити за дотриманням прийнятого розпорядку роботи, виховувати звичку до завзятої праці, до рішення складних задач. Виховання в технократичному суспільстві уподібнюється соціальному механізму, за допомогою якого в навчальних закладах впроваджуються в практику уявлення про ідеал особистості індустріального і постіндустріального суспільства.
Екзистенціалізм.
Екзистенціалізм –(від лат. еxistencia – існування) – один з провідних напрямів сучасної філософії, що визнає особистість вищою цінністю світу. У системі цінностей екзистенціалізму головне місце займають воля і відповідальність. Для екзистенціаліста людина завжди знаходиться в становленні, завжди відповідає за те, що віна із собою зробила, її воля і відповідальність за себе не мають границь. Людина – не об’єкт керування, а свідомий суб’єкт, що вибирає, зокрема, своє відношення до себе і світу. Вибір для екзистенціаліста – головний аспект людського життя.
Основні положення:
1. Кожна людина – неповторна, унікальна, особлива
2. Людина всюди і завжди одинока, приречена на існування у ворожому їй середовищі.
3. Соціальні інститути налаштовані на уніфікацію особистості, її поведінки.
4. Теорія виховання не знає об’єктивних закономірностей, їх немає. Оскільки для представників цього напрямку результатом освіти є самостійна людська особистість, вони мало зацікавлені в простій передачі учням знань, нехай навіть про реальність, істину і добро. Їх більше цікавить, яку роль дані знання у конкретному індивідуальному існуванні. Екзистенціалісти визнають можливість об’єктивного знання, але не бачать змісту в його поширенні як такого, поза значимістю цього знання для людини.
5. Самобутності людини особливо перешкоджає колектив, що перетворює її на “стадну тварину”.
6. У кожної людини своє суб’єктивне бачення світу і людина сама творить свій світ таким, яким хоче його бачити.
7. Вчитель зобов’язаний піклуватися про створення вільної атмосфери, не обмежувати процес самовираження особистості.
8. Освіта – процес розвитку вільних особистостей, що само актуалізуються, тому організація освітнього процесу не створює необхідності ні в примусі, ні в розпорядженнях, учні самі вибирають і творять свою природу. Особистість формується перш за все в ході безперервно й самостійно здійснюваних актів “вибору” при відсутності будь-якого педагогічного керівництва.
9. У рамках уявлень екзистенціалістів про світ, освіта особистості починається не з вивчення природи, а зі збагнення людської сутності, не з освоєння відчуженого знання, а з розкриття морального “Я”.
Правила педагогічної діяльності:Завдання учителя полягає в такій організації навчального процесу, щоб кожен учень міг відчути три основні цінності життя: я – істота, що вибирає, і мені не уникнути вибору власного шляху життя; я – людина вільна у визначенні цілей мого власного життя; я – людина, що несе особисту відповідальність за кожен здійснений мною акт вибору. Усе це може відбутися лише в атмосфері волі, отже, в освітніх установах не повинно бути ієрархії влади, домінування педагогів над учнями, зовнішніх стандартів успіху, а стало бути, немає потреби в тестах і оцінках. У центрі навчального процесу – самовизначення учня. Учню дають можливість вільного дослідження в освітньому середовищі, де є різні необхідні інструменти і матеріали, є і вчитель, і до усього цього є відкритий доступ. Учитель не дає готових відповідей, він пропонує кожному учню знайти своє власне унікальне рішення. Екзистенціалісти вважають, що сучасні школи з їх заклопотаністю дисципліною і застосуванням усякого роду покарань руйнують спонтанність, допитливість і творчі здібності учнів, перешкоджаючи тим самим розвитку особистості. Для них педагог – лише одне з джерел самокерованого росту учня.
Педагогіка екзистенціалізму має багато напрямків. Об’єднує їх загальна недовіра до педагогічної теорії, до можливостей виховання. Тому екзистенціалізм бере курс на крайній індивідуалізм, на те, щоб зберегти унікальність особистості від руйнування зовнішніми силами.
Найвизначніші представники сучасної екзистенціальної педагогіки Дж.Кнеллер, К.Гоулд, Е.Брейзах (США), У.Баррет (Великобританія), М.Марсель (Франція), О.Ф.Більнов (Німеччіна) і багато інші центром виховного впливу вважають підсвідомість: настрій, почуття, імпульси, інтуїція людини – це головне. А свідомість, інтелект, логіка мають другорядне значення. Потрібно підводити особистість до самовираження, природної індивідуальності, до почуття волі. Позитивний екзистенціалізм –модернізований екзистенціалізм (О. Больнов, ФРН), ядром якого є концепція морального виховання. О.Больнов вважає головною умовою виявлення справжньої сутності людини наявність ситуації вибору, щоб людина могла виявити свою активність у конкретній ситуації, яку вона здатна змінити. Справжній вибір здійснюється не в межах кризової ситуації, а в умовах повсякденного буття. Подолання відчуженості особистості, її тривоги, страху потребує виховання довіри до того суспільства, у якому вона живе.
Глобальна педагогіка
Глобальна педагогіка –новий напрямок загальної педагогічної теорії і практики.
Глобальна педагогіка – педагогіка загальнолюдського морального виховання дітей і юнацтва, що формує громадянина планети. Вона спрямована на психологічну підготовку всіх шарів суспільства до життя в умовах нового економічного та інформаційного порядків, покликана створити умови захищеності з самого малого віку, протягом всього життя, формувати атмосферу взаєморозуміння між людьми і народами.
Завдання глобальної педагогіки – дослідження процесів виховання і освіти різних вікових груп в умовах кардинальних змін в громадській свідомості народів і світової спільноти під впливом реалій ракетно-ядерної доби, інформаційного і технологічного вибухів; розробка змісту і методики виховного і навчального процесів, відповідних початковому етапу формування ноосфери, єдиного світового природно-господарчого комплексу.
Мета глобальної педагогіки– створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.
Головна тенденція сучасного світу – потяг до інтеграції та консолідації зусиль. В педагогіці також спостерігаються ці процеси.
У 1987р. Рада міністрів просвіти держав – членів ЄС затвердила програму “ЕРАЗМУС”. Головна мета її – розширити обмін студентами між вищими навчальними закладами країн спільноти.
На початку 90-х років завершено процес взаємного визнання дипломів та наукових ступенів в країнах європейської спільноти.
З 1987 по 1989 роки в Європі здійснювалась програма “КОМЕТТ”, що мала на меті співробітництво між університетами та промисловістю в рамках ЄС.
В 1989р. Рада міністрів ЄС прийняла програму “ЛІНГВА” спрямовану на стимулювання вивчення іноземних мов, що вважають державними в країнах спільноти. Їх десять: англійська, французька, німецька, італійська, португальська, нідерландська, датська, грецька, ірландська.
В результаті реформ освіти в країнах Європи створено новий тип загальноосвітньої школи, що не має аналогу. Це майже однотипні навчальні заклади, хоча звуться по-різному: в Англії – об’єднані школи, у Франції – коледжі, в ФРН – загальні школи. Це – середня ланка між початковим циклом навчання і старшими класами повної середньої школи і охоплюють всіх дітей в віці від 11-12 до 15-16 років.
Сучасне європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.
Сучасна Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.
Сорбонська декларація від 25 травня 1998 року, визначила центральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вона обґрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвитку континенту.
Досить масштабним є передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.
Питання для самоконтролю:
1. В чому полягає сутність педагогічної концепції прагматизму?
2. В чому полягає сутність неопозитивізму?
3. Назвіть основні положення педагогіки екзистенціалізму.
4. В чому сутність педагогіки неотомізму?
5. Виділить основні положення біхевіоризму.
6. В чому полягає відмінність мети виховання в педагогіці неотомізму, неопозитивізму, необіхевіоризму?
Резюме:
1. Сучасна світова педагогіка характеризується посиленням інтеграційних процесів, що відображає глобальну тенденцію до уніфікації та стандартизації духовного життя суспільства. В той же час світова педагогіка являє собою велику кількість різноманітних теорій і концепцій – від праворадикальних до лівоекстремістських. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм. На відміну від вітчизняної педагогіки, що завжди характеризувалася деяким монізмом і глобалізмом цілей, західна педагогіка дотримує курсу помірності, практичності, досяжності.
2. Неотомізм –релігійне (католицьке) філософське вчення. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу .
3. Прагматизм виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Генеральну мету виховання прагматична педагогіка бачить у самоствердженні особистості.
4. Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, ціль виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Тим самим система виховання спрямована проти конформізму, тому що її задача – розвивати в кожного здатність до самостійних суджень і рішень.
5. Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. Ціль усього процесу виховання полягає в тому, щоб навчити людину створювати себе як особистість. Пріоритет у вихованні, за твердженням педагогів-екзистенціалістів, належить самовихованню. Допомогти людині зробити моральний вибір, обґрунтувати його – одна з центральних задач наукової методології виховання.
6. Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування керованого індивіда. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці.
7. Мета глобальної педагогікиХХІ століття – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.