Засоби навчання (за Б.Шияном та В. Папушею) 3 страница
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК
1. КРЕАТИВНІСТЬ РОЗВИВАЄ РУХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ЗА В. ЖУРАВЕЛЬ)
Успіх у житті значною мірою залежить від уміння людини нестандартно мислити, знаходити оригінальні шляхи розв’язання проблем і конфліктів, бачити кілька можливих рішень і прогнозувати їхні наслідки. Термін «креативність» широковживаний у світі, в українській освіті з’явився не так давно. Вперше для характеристики особистості у вітчизняній педагогічній науці до нього звернувся Микола Ярмаченко (2001 р)., визначивши креативність як творчі можливості людини, які проявляються у мисленні, почуттях, спілкуванні, діяльності. Відтак і розвивати ці здібності потрібно комплексно, у різних видах діяльності дитини, у рамках цілісного освітньо-виховного процесу в дошкільному закладі.
Основою повноцінного гармонійного розвитку особистості дитини є її фізичне виховання і загальне оздоровлення. Спеціально організована фізкультурно-оздоровча робота в дитсадку повною мірою може сприяти формуванню та розвитку творчої особистості за умови створення креативного розвивального середовища. Насамперед потрібно забезпечити позитивний мікроклімат для свободи дій малюка і пізнання ним свого «Я», сприяти реалізації його особистісного потенціалу, спонукати до творчої імпровізації, формувати допитливість, рефлективність, адекватну самооцінку. Цієї мети досягають при взаємодії вихователя з дошкільником: проведенні етюдів психогімнастики, емоційних вправ; ігор для розвитку уяви, фантазії; роботі у фізкультурно-оздоровчих осередках із використанням нетрадиційного фізкультурного обладнання.
Розвитку креативності значною мірою сприяє гра, оскільки це активна, творча діяльність, під час якої малюк набуває нового досвіду, отримує багато вражень, формується як особистість. Розвивальний потенціал рухливих ігор:
√ Дають дитині змогу вправлятися в різних видах діяльності – руховій, ігровій, мовленнєвій, театралізованій тощо.
√ Забезпечують організацію дослідницького пошуку. Наприклад, можна пропонувати такі пошукові завдання: «Як можна інакше грати в цю гру?», «Як можна зобразити лисицю, вовка, ведмедя?», «Як пройти по містку, щоб не впасти?», «Як колись давно могли грати в цю гру?».
√ Спонукають дошкільнят до мовленнєвої творчості. За поданим зразком діти будують висловлювання – репліки в діалозі, самостійні судження; складають заклички до гри, загадки, лічилки для розподілу ролей; створюють власні варіанти віршованих супроводів гри, приказок для оцінювання участі гравців тощо.
√ Сприяють активізації та розвитку логічного, образного, абстрактного та креативного мислення (з використанням прийомів ТРВЗ). У грі діти вчаться комбінувати набуті знання та навички; створювати нові ситуації, образи, ігрові завдання; «входити» в образ персонажа, втілюючи його різними виражальними засобами; використовувати природний та інші матеріали для виготовлення ігрових посібників та атрибутів; визначати ідеальний кінцевий результат і досягати його.
Успіх такої гри багато в чому залежить від здатності педагога до творчої співпраці з дітьми, його особистісних якостей. Вихователь має взяти на себе роль організатора та ведучого і паралельно коментатора ігрових дій. Він спонукає дітей до удосконалення ігрових дій і допомагає глядачам правильно зрозуміти те, що учасник гри хотів передати мімікою, жестами, спонукає до емпатії, сприяє розвитку сюжету і одночасно шукає певне режисерське рішення (підказує, надихає, а інколи і показує, як краще зобразити дії).
Фольклор на фізкультурних заняттях.
Пожвавити й урізноманітнити фізкультурні заняття, сприяти творчо-руховій ініціативі дітей допомагає використання фольклору. Це можуть бути малі форми народної творчості (пісеньки, мирилки, лічилки, заклички до ігор, народні рухливі ігри з танцями і піснями) або ж окремі сюжетні лінії, мотиви, персонажі. Завдяки тому, що образиперсонажі добре відомі і зрозумілі, дітям краще вдається імітувати їхні рухи, поведінку, а педагогу відповідно організовувати вправи (наприклад: «лисиця-красуня» – ходьба з гордою осанкою). Типи фольклорних фізкультурних занять:
√ Рухливо-творчі заняття, що базуються на одному з видів усної народної творчості – потішках, загадках, віршах. Під час проведення фізичних вправ можна використовувати 10-15 потішок чи загадок рухового характеру або задіяти сюжет однієї чи двох казок, доповнюючи їх малими фольклорними формами.
√ Сюжетні фізкультурні заняття з «вкрапленням», «вплетенням» елементів фольклору. їх проводять у формі «рухового» оповідання чи казки.
√ Театралізовані фізкультурні заняття, на яких діти виконують імітаційні, мімічні і пантомімічні вправи, інсценівки та ігри-драматизації, грають різні ролі, наслідуючи чи копіюючи дії людей, тварин і птахів.
«Креативні» вправи для ніг
Ходіння босоніж та різноманітні вправи для стопи з давніх-давен були природними методами загартування і оздоровлення. Сучасні дослідники пояснюють це тим, що саме на стопі розташована велика кількість нервових закінчень, які впливають на енергообмін, а тренування дрібної моторики пальців ніг сприяє також розвитку відповідних ділянок головного мозку. Для гіперактивних дітей, які потребують більше руху, гімнастика для пальців ніг покращує тілесну самоорганізацію. Особливо подобається малюкам малювання стопами, адже така вправа містить ігровий елемент. Різновидами такого завдання є гра «Ноги танцюють» (малюють стопами та пальцями ніг по розгорнутому на підлозі рулону шпалер) та уявне малювання на килимі (влітку на піску) літер, цифр, геометричних фігур тощо.
Рухлива психогімнастика
Вправи з психогімнастики вчать керувати своїм внутрішнім станом, розвивають емоційну сферу, викликають у малят яскраві почуття, сприяють вихованню емпатії, спонукаючи дитину відтворити образ предмета або явища в рухах, наділити його певним характером, почуттями, настроєм. Наприклад, психогімнастика «Я – сонце»: «Я – сонце. Я прокидаюсь. Я вмиваюсь. Розчісую свої промінці і піднімаюсь повільно й урочисто. Я – велика куля. В мені багато тепла і світла. Я – велике сонце. Я дарую своє тепло всім: і небу, і хмаркам, і річкам, і деревам, і квітам, і людям». Вихователь імпровізує рухи. Діти повторюють їх, фантазують самі. Необхідно всіляко заохочувати творчі рухи малят в різних вікових групах. Будь-який фізичний рух у психогімнастиці відтворює певний образ фантазії, насичений емоційним змістом. Таким чином активізується діяльність психічних функцій – мислення, сприйняття,
Прийоми урізноманітнення відомої гри
√ Використання різних варіантів гри.
√ Ускладнення завдань (збільшення відстані для бігу, стрибків, метання, введення нових видів рухів, зміна умов гри при сталій послідовності дій та епізодів).
√ Поступове введення нових елементів: сюжетних поворотів, ролей, додаткових завдань, атрибутів тощо.
√ Придумування нових ігор за відомою назвою («Вітер та листочки», «Сонячні зайчики», «Листочки та їжачок»), нових правил до відомої гри тощо корекція настрою та поведінки дітей, тренінг поведінки у змодельованих стандартних ситуаціях.
І ще цікавішою гра може бути, як взяти для неї нові атрибути пам’яті, уяви, а також емоційна сфера та рухова діяльність. А коментарі ведучого стимулюють ще й внутрішню увагу дітей до цих процесів. Адже малюк не просто виконує різні ритмічні рухи, а й уявляє себе, наприклад, веселим зайчиком, який грає із сонячним зайчиком, стрибаючи за ним по галявині. Такі ігрові вправи дають дошкільнику велике задоволення, активізують фантазію, покращують ритмічність, спритність та координацію рухів. Водночас ведучий коментарями описує характер фізичних дій – силу, темп, різкість – і спрямовує увагу дітей на усвідомлення і порівняння м’язових і емоційних відчуттів, які у них виникають.
Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою (5-8 дітей). Окремі вправи доцільно пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.
Етапи використання психогімнастики на занятті
Психомоторна розминка
Діти виконують групові завдання, які допомагають їм зняти скутість або надмірне збудження, налаштуватися на заняття. Малюки ознайомлюються з елементами виражальних рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці («Зарядка для обличчя», «Зоопарк на прогулянці», «Зачарований хлопець», «Квіти та садівник», «Слоненя шукає маму» тощо).
2. Психокорекційні вправи.
Різноманітні етюди та ігри, у яких відтворюють окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброту, чесність, скупість тощо), дають моральну оцінку поведінки персонажів. Мета – корекція настрою та поведінки дітей, тренінг поведінки у змодельованих стандартних ситуаціях. Форми вправ: інсценування оповідань, змагання «акторів» та «телепатів», спогади про почуття, які переживали, тощо.
Заключний етап.
Учасники проявляють свою прихильність, симпатію, любов одне до одного: пропонують товаришувати, миряться, хвалять, опікуються, співчувають («День народження», «Друзі зустрілися», «Рукавичка»)», захищають, зігрівають одне одного («Ведмежата», «Зачарована каблучка») або всі разом виконують спільне завдання («Барвистий килим», «Складіть малюнок», «Веретено», «Живі картини»). Прийоми психом’язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявляння конкретних знайомих малюкам ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психоемоційного напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від мети заняття.
Пізнавальний компонент у фізичній діяльності.
Одним із засобів оптимізації процесу фізичного виховання та розвитку творчої особистості є активізація пізнавального компонента фізичної діяльності дитини. Найефективніше це відбувається під час прогулянок на лоні природи. Керовані пізнавальним інтересом та набутим руховим досвідом, малюки самостійно, відповідно до сезону, обирають природний матеріал для виконання рухів: кидають каштани або сніжки, обходять і перестрибують калюжі, снігові кучугури, камінці, колоди тощо, доганяють підхоплені вітром крилатки ясена чи клена, насіння кульбаби й тополі, ходять прямими й звивистими стежками по одному чи у парах. Пізнавальний компонент проявляється і під час нескладного експериментування, у процесі якого малюки набувають когнітивного та рухового досвіду спілкування з об’єктами та явищами природи (обережно навшпиньках підходять до птахів, тварин, наслідують їхні рухи; торкаються рослин або їхніх частин; швидко тікають від комах; кидають у струмок листочки, гілочки, спостерігаючи за ними та змагаючись у тому, хто далі кине, чий листочок швидше допливе тощо).
Рухова творчість розкриває моторні характеристики тіла дошкільника, вчить ставитися до руху як до предмета ігрового експериментування. За допомогою емоційно-забарвленої рухової активності дитина «входить» в уявну ситуацію, вчиться виражати свої емоції і стани, створювати нові сюжетні лінії, нові форми рухів. Поступово колективна творчість, спочатку організована дорослим, стає самостійною діяльністю дітей.
Самостійна рухова діяльність дітей.Крім організованих педагогом заходів, потрібно створювати умови та відводити час і для дитячої рухової самодіяльності, у якій повніше розкриваються індивідуальність, схильність малюків до творчості. Помічено: безцільна, на перший погляд, біганина, беззмістовне кидання предметів насправді є способом самовираження дитини і підготовки до опанування складнішими рухами.
Значення самостійних занять фізичними вправами незаперечне. Вони формують у дошкільнят уміння вибирати і виконувати без допомоги дорослих фізичні вправи, розвивають ініціативність, активність, організаторські здібності, бажання діяти творчо.
Рухи, які діти виконують самостійно, не мають вимагати складної організації і страхування. Найдоцільніше пропонувати дітям такі рухи для самостійного виконання: лазіння, вправи з м’ячем, стрибки через довгу і коротку скакалку, метання в ціль, біг, катання на гойдалках та каруселях тощо. Малятам слід давати можливість самим обирати для занять улюблений вид рухів. Водночас вихователь має не стояти осторонь, а вдумливо, обережно і тактовно керувати самостійною діяльністю дошкільнят: контролювати якість виконання рухів, стежити за їх дозуванням і черговістю, поведінкою дітей, підтримувати їхній інтерес, а якщо треба, то показувати і пояснювати, як виконувати вправи. Не стримуючи дитячої ініціативи, треба спрямовувати рухову діяльність кожного вихованця та стежити за всією групою.
Завдяки самостійним заняттям фізичними вправами забезпечують активний руховий режим дошкільників протягом дня, що сприяє розвитку такої цінної властивості навичок, як варіативність, тобто гнучкість у пристосуванні до змінних умов.
Так, якщо на початку формування навички одноманітність умов виконання цілком виправдана, то потім умови урізноманітнюють: змінюють обладнання, інвентар, обстановку (приміщення, майданчик), вихідні положення в знайомих вправах, вводять додаткові елементи, використовують певні рухи в комплексі з іншими.
Співзвучність особистості дитини і педагога в освітньому процесі є передумовою ефективного впливу виховання на розвиток малюка. Педагог має спонукати дитину до творчості, створювати відповідні умови для її особистісного розвитку та самовираження, а головне – творити разом з нею на заняттях і в повсякденні. Шалва Амонашвілі застерігав: «Діти страждають від нестачі вчительської творчості». Педагогічна творчість – це особистісна риса педагога, яка є невичерпним джерелом ініціативи, активності, натхнення, творчого ентузіазму і для нього самого, і для його вихованців.
2. КОНСТРУЮВАННЯ ЗІ СПОРТІНВЕНТАРЯ (ЛЮБОМИР БЕЙБА)
Тема 3. Методи навчання фізичних вправ
Цілі: перевірити знання студентів з теми «Принципи фізичного навчання», поглибити та розширити знання студентів з теми «Методи фізичного навчання», формувати вміння визначати методи фізичного виховання на прикладі занять в ДНЗ, розвивати гнучкість мислення та виховувати толерантність у веденні дискусії.
Обладнання: видеофрагменти занять фізичної культури в ДНЗ
Ключові слова: методи, методичні прийоми, методика; метод навчання вправ загалом, метод навчання вправ по частинах, підвідні вправи; ігровий метод, змагальний метод; вправляння в обидва боки, ідеомоторне вправляння; метод колового тренування; розповідь, опис, пояснення, супроводжуюче пояснення, інструкція, бесіда, розбір, словесні оцінки, звіти і взаємопояснення, команда, підрахунок, самонакази (самопроговорюваня).
Зміст
1. Класифікація методів навчання фізичних вправ.
2. Практичні методи
2.1. Методи навчання рухових дій.
2.2. Методи вдосконалення та закріплення рухових дій.
2.3. Методи вдосконалення фізичних якостей.
3. Методичнi прийоми вправляння.
4. Метод використання слова.
5. Метод демонстрацiї.
6. Засоби навчання.
7. Загальні вимоги до підбору і використання методів.
Контрольні запитання:
1. Як співвідноситься складна спортивна техніка та кількість повторень?
2. У якому методі відбувається зменшення число рухових завдань, які слід вирішувати дитині одномоментно?
3. Чому в результаті зменшення числа рухових завдань інтерес до занять дітей підвищується?
4. Чому підвідні вправи називають допоміжним методом?
5. Чи можна вивчити фізичну вправу без використання словесних методів? Відповідь бґрунтуйте.
6. Чи можна дітям доручати демонструвати помилки?
7. Наведіть приклади використання музичних творів, які можна використовувати з дітьми дошкільного віку.
Практичні завдання до заняття
1. Проаналізувати два заняття фізичної культури в ДНЗ та визначити використані в них методи
2. Оберіть одну фізичну вправу (стрибок у довжину з розбігу, стрибок у висоту з розбігу, стрибок у довжину з місця) та опишіть прийоми методу слова, які можна використати в процесі її засвоєння (інформаційне забезпечення до теми 1)
3. Обґрунтуйте доцільність або недоцільність використання карток-схем у роботі з дітьми дошкільного віку (інформаційне забезпечення 1).
4. Як можна ігровим методом перевірити засвоєння дітьми ІІІ позиції ніг у танцювальних вправах? Як можна змагальним методом перевірити засвоєння дітьми І та ІІ позицій ніг у танцювальних вправах? (інформаційне забезпечення 3).
5. Поповнити власну методичну скарбничку опорним конспектом «Водоспад оздоровчих хвилинок». Джерело: Пелікан А. Водоспад оздоровчих хвилинок: навчально-ігровий комплекс для самостійної ігрової діяльності дітей 4-6 років / А. Пелікан, О. Халікіна, О. Гетьман та ін. // Дошкільне виховання. – 2009. – №3. – С. 24-26.
6. Написати реферативне повідомлення на одну з запропонованих тем (завдання необов’язкового рівня): «Застосування нетрадиційних методів навчання у фізичному вихованні дітей» (один на вибір); «Загальнодидактичні та специфічні методи в фізичному вихованні дітей»; «Основні методи фізичного виховання, їх характеристика» (один на вибір); «Шляхи реалізації методів фізичного виховання на заняттях фізичної культури у ДНЗ» (один на вибір).
7. Створити презентацію «Методи фізичного виховання» (завдання необов’язкового рівня).
Основна література:
1. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку : навч. посіб. / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. – С. 106-114.
2.Папуша В. Теорія і методика фізичного виховання у схемах і таблицях : навч. посіб. / Папуша В. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2010. – С. 28-35.
3. Степаненкова Э.Я. Теория и методика физического воспитания и развития ребенка : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Эмма Яковлевна Степаненкова. – 2-е изд., испр. – М. : Издательский центр «Академия», 2006. – С. 72-87.
4. Теория и методика физического воспитания : учебник / под ред. Б. А. Ашмарина. – М. : Просвещение, 1990. – С. 4-29.
5.Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів / Б. М. Шиян. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. − Ч.1. – С. 138-165.
Додаткова література:
1. Воспитатель по физической культуре в дошкольных учреждениях : учеб. пособ. для студентов высш. и сред. пед. учеб. заведений / H.H. Кожухова, JI.A. Рыжова, М.М. Самодурова ; под ред. С.А. Козловой. – М. : Академия, 2002. – 320 с.
2. Глазырина Л.Д. Физическая культура – дошкольникам. Средний возраст / Л.Д. Глазырина. – М. : Гуманит. изд. центр Владос, 1999. – 304 с.
3. Глазырина Л.Д. Физическая культура – дошкольникам. Старший возраст / Л.Д. Глазырина. – М. : Гуманит. изд. центр Владос, 1999. – 264 с.
4. Комісарик М. Теорія та методика фізичного виховання дітей дошкільного віку / М.Комісарик, Г. Чуйко. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2013. – 484 с.
5. Осокина Т.И. Физическая культура в детском саду / Т.И. Осокина. – 3–е изд., перераб. – М. : Просвещение, 1986. – 304 с.
6. Фролов В.Г. Физкультурные занятия на воздухе с детьми дошкольного возраста / В.Г. Фролов, Г.П. Юрко. – М. : Просвещение, 1983. – 191 с.
7. Андреєва О. Особливості організації фізичного виховання у вальдорфській школі / О. Андреєва, Н. Гончарова // Спортивний вісник Придніпров’я. – 2006. – № 2. – С. 61-64.
8. Бурова А. Керівництво сюжетно–рольовими іграми / А.Бурова // Дошкільне виховання. – 2001. – № 7. – С. 20–22.
9. Гаращенко Л. Мандрівка до лісу : фізкультурне заняття на майданчику для старших дошкільнят / Л. Гаращенко // Дошкільне виховання. – 2012. – №5. – С. 30– 31.
10. Демидова Е. Организация самостоятельной двигательной активности детей / Е. Демидова // Дошкольное воспитание. – 2004. – № 1. – С. 28-32.
11. Єфименко М.М. Орієнтовний план–сценарій з фізичного виховання на основі тематичної гри «Навколосвітня подорож» / М.М. Єфименко // Дошкільне виховання. – 1995. – № 5. – С. 8–9.
12. Пангелова Н. Напрямки удосконалення змісту та організації фізичного виховання для гармонійного розвитку дошкільників / Н. Пангелова // Спортивний вісник Придніпров’я. – 2005. – № 2. – С. 40–42.
13. Починок Л. Фізкультура з козацькими забавами та туристичними елементами / Л.Починок // Дошкільне виховання. – 2010. – №8. – С. 26-28.
14. Сидоренко Н. Як козенята з вовком подружились : сюжетне фізкультурне заняття / Н. Сидоренко, С. Ігнатенко // Дошкільне виховання. – 2010. – №8.– С. 28-29.
15. Смирнова Ю. В. Музыкальное сопровождение занятий физической культурой как социально-педагогическая проблема / Ю.В. Смирнова, Р.М. Кадыров // Теория и практика физической культуры. – 2011. – № 8. – С. 50-54.
Інформаційне забезпечення заняття
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
Класифікація методів навчання фізичних вправ
Реалізація принципів здійснюється шляхом застосування в процесі фізичного виховання різноманітних методів і методичних прийомів.
Методи(рис. 14)– це способи взаємної діяльності дитини та вихователя спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань. Методичні прийоми – це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання. Педагог повинен досконало володіти всіма методами фізичного виховання. Діапазон застосування методу залежить від запасу методичних прийомів. Творчістю вихователів створюються щораз нові прийоми, тому їх багато, і вони не підлягають суворому обліку. Обсяг методичних прийомів, які знаходяться в арсеналі вихователів, значною мірою, визначає його професіоналізм і ефективність викладання. Методика– це спеціально упорядкована сукупність методів, методичних прийомів, засобів та форм навчання. Наприклад, методика навчання стрибку в довжину з розбігу, методика навчання гімнастичних вправ, методика фізичного виховання дітей тощо.
Рис. 14. Класифікація методів фізичного виховання.
2. Практичні методи
Дитина може оволодіти знаннями і довільними руховими діями, досягти вдосконалення функцій організму і рухових здібностей лише за умови повторення за певною системою предмету навчання та інших дій як засобів розвитку фізичних якостей і функцій організму. Ця вимога реалізується шляхом відповідної організації вправляння. При цьому регулюють ступінь інтенсивності дії, що повторюється, обсяг роботи, тривалість і характер відпочинку між повтореннями, умови виконання вправи. При вивченні техніки складно-координаційних вправ кожне нове повторення не повинно відбуватись на тлі втоми. Число повторень, необхідних для засвоєння рухових дій можна визначити таким чином. Підрахувавши кількість повторень, які були виконані до перших безпомилкових спроб, необхідно збільшити це число на 50%. Для закріплення навички необхідні додаткові спроби.
Практичні методи (рис. 15) поділяються на методи навчання рухових дій (табл. 8), методи удосконалення та закріплення рухових дій (табл. 9) та методи тренування (методи розвитку рухових якостей) (рис. 16). Також вихователь може користуватись методичними прийомами вправляння (табл. 10).
       |
Рис. 15. Класифікація практичних методів.
Таблиця 8
Методи навчання рухових дій
| Метод | Зміст методу | Позитив (+) | Застереження у використанні (-) | Методичні особливості використання |
| Метод навчання вправ загалом | Застосовується на всіх етапах і передбачає багаторазове повторення вправи в тому вигляді, в якому вони є кінцевою метою навчання. | Цілісне навчання сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв’язків одночасно на всі рухи рухової дії. | Дитина одночасно повинна вирішувати багато рухових завдань | На тлі цілісного виконання вправ кожен раз варто: - зосереджувати увагу дітей на окремих рухах, на їх правильному виконанні; - використовувати імітацію рухової дії; - постійно змінювати швидкість виконання вправи, масу приладів, опору партнера, висоти перешкод тощо |
| Метод навчання вправ по частинах | Складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об’єднують їх. | Таке навчання дозволяє послідовно, поступово концентрувати увагу дошкільників на окремих рухах | При розучуванні формуються окремі рефлекторні зв’язки на окремі, певні рухи, при поєднанні яких може виникнути утруднення | Дуже важливо, щоб перехід від методу розучування по частинах до цілісного засвоєння дії повинен бути своєчасним. |
| Підвідні вправи | Фізичні вправи, які повинні відповідати руховій дії загалом, або її окремим рухам. | Сприяють нагромадженню таких простіших умовно-рефлекторних зв’язків, які пізніше можуть допомогти в засвоєнні цілісного рухового акту. | Неправильно підібрані підвідні вправи утруднюють формування рухових умінь і навичок. | Підвідні вправи повинні мати закінчену форму (характер) і бути доступними дітям. |
Таблиця 9
Методи вдосконалення та закріплення рухових дій
| Метод | Зміст методу | Позитив (+) | Застереження у використанні (-) |
| Ігровий метод | Сюжетна система різноманітних рухових дій, які виконуються в межах прийнятих правил. Практично будь-яку фізичну вправу можна виконати ігровим методом. | - ігри - це засіб фізичного виховання і метод організації дитячого колективу; - дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями; - у грі моделюється свого роду мікросуспільство і суспільна поведінка; - граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил; - особиста рухова участь педагога в грі допомагає педагогу скоротити відстань між собою і дітьми; - захоплюючись сюжетом, діти можуть без перевтоми виконати набагато складніші завдання, ніж іншими методами; - швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення коректив у дії з метою оперативного вирішення проблем, що виникають; | - водночас надмірне збудження під час гри може спричинити травми, функціональні перенапруження; - важко визначити рівень навантаження на організм дитини. |
| Методичні особливості використання ігрового методу | - форма ігрової діяльності, її зміст визначається метою. В ній головними є дії, пройдені за програмою навчання. Мета кожного учасника – виконувати ці дії з великою швидкістю, оптимальними зусиллями і максимальною доцільністю; - дії, що здійснює дитина в грі, повинні відповідати її вмінням управляти собою та його силі і спритності. Якщо вимоги, які ставить гра перед дитиною, можна легко виконати, то це забезпечить їй почуття задоволення; - ігри повинні поступово і послідовно ускладнюватись та урізноманітнюватись. Окремі ускладнення і видозміни правил можуть вводитись і з ініціативи дітей. Використовуючи ігровий метод необхідно уважно слідкувати за тим, щоб гравці чітко дотримувались прийнятих правил, проте не заважати частими втручаннями творчому пошуку оптимальних рішень поставлених завдань. |
| Метод | Зміст методу | Позитив (+) | Застереження у використанні (-) |
| Змагальний метод | Зіставлення сил дітей з метою виявлення переможця. Перемозі підпорядкована вся діяльність відповідно до встановлених правил. | - змагання – це загартування волі й характеру, виховання бійцівських якостей, мобілізаційної готовності, стійкості, вміння ефективно перемагати та гідно програвати, мужньо переносити невдачі; - змагальна діяльність – це вдосконалення інтелектуальних здібностей дітей, їх уміння раціонально й оперативно вирішувати рухові завдання різного рівня складності. | - фактор суперництва та пов’язані з ним взаємостосунки можуть сприяти формуванню не тільки позитивних, але й негативних рис характеру; - коли дитина в умовах змагальної діяльності дуже часто програє, вона може зневіритися у своїх силах, що, у свою чергу, може викликати комплекс неповноцінності. |
| Методичні особливості використання змагального методу | Змагальний метод можна реалізувати в двох варіантах: - в елементарній формі з метою стимулювання активності дітей при виконанні різних допоміжних завдань (прибирання приладів, шикування та ін).; - в самостійній формі організації занять, де провідною є сама змагальна діяльність. Фактично на кожному занятті будь-яке навчальне завдання, будь-яка вправа може стати предметом зіставлення колективних та індивідуальних рухових можливостей на якість виконання (вийшло – не вийшло; краще – гірше; за умовною шкалою оцінок); на результат (час, віддаль, вагу, точність, рахунок, бали). |
Таблиця 10