Ормування умінь і навичок.

Уміння (навички) - це дії, які виконуються певним способом і з певною якістю. Більшість психологів вважають, що уміння - більш висока психологічна категорія, ніж навички. Одні автори під умінням розуміють можливість здійснювати на професійному рівні певну діяльність, при цьому уміння формується на базі декількох навичок. Педагоги-практики вважають, що навички є більш високою стадією оволодіння певними вправами і уміннями. Уміння передують навичкам, які розглядаються як більш досконала стадія оволодіння діями.

Зупинимося на такому визначенні: уміння- це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, яка ґрунтується на знаннях і навичках. Уміння формується у процесі виконання учнями різноманітнихзавдань. Формування вмінь залежить від умов навчання, організації процесу вправляння, від індивідуальних особливостей: типу нервової системи, попереднього досвіду, теоретичних знань, нахилів і здібностей, усвідомлення мети завдання, розуміння його змісту і способів виконання.

Формування уміння може відбуватися так:

1. Учні засвоюють знання і перед ними ставлять завдання, що вимагають використання знань (знання - завдання -застосування знань).

2. Учні визначають ознаки, які відрізняють один тип задач від інших. У процесі виконання завдання, вони визначають тип задачі та виконують операції, необхідні для розв'язання цього типу задач.

3. Учні навчаються розумовій діяльності, необхідній для використання знань.

Навички- це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, які виробляються в процесі її виконання. Однак ознакою сформованості навички є якість дії, а не її автоматизація. Навичка розглядається як дія доведена внаслідок багаторазових вправ до досконалості виконання.

Л. Ітельсон пропонує такі етапи розвитку навичок:

1. Ознайомлення з прийомами виконання дій. Осмислення дії та її подання. Чітке розуміння мети, нечітке способів її досягнення.

2. Опанування окремих елементів дії, аналіз способів їх виконання. Чітке розуміння способів виконання дій. Свідоме, однак невміле і нестійке її виконання.

3. Співвідношення і об'єднання елементарних рухів в одну дію. Автоматизація елементів дії. Удосконалення рухів, усунення зайвих, перехід до мускульного контролю.

4. Опанування довільного регулювання характеру дії. Пластичне пристосування до ситуації. Гнучке, доцільне виконання дії.

Відповідно, в педагогічній практиці доцільно виділити таку послідовність формування навичок школяра:

1.Підготовчий етап: аналіз мети уроку, виявлення наявного рівня навичок учнів. Вчитель заздалегідь складає систему вправ для тренування окремих навичок.

2.Етап виконання:

1. Основна суть навички задається шляхом пояснень.

Учень своїми словами повторює завдання, прийом його виконання. Здійснюється словесний самоінструктаж.

Школяр під керівництвом учителя включається у виконання описаних дій.

Підказка вчителя при виконанні окремих частин навички здійснюється у разі потреби.

Зменшується обсяг керівництва.

На всіх стадіях навчання забезпечується зворотній зв'язок. Впорядковується практика, яка гарантує закріплення нової навички.

Зменшується контроль за практикою. Враховуються індивідуальні особливості.

3. Етап оцінювання. На цьому етапі здійснюється оцінка рівня виконання навички учнем, стосовно

цілей навчання, заданих на підготовчому етапі. Охарактеризуємо інші види навчання.

Проблемне навчання - це такий вид навчання, який полягає в створенні учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, прийнятті і вирішенні цих ситуацій в процесі спільної діяльності учнів і вчителя (при максимальній самостійності перших і під загальним керівництвом останнього).

Виділяються такі рівні проблемності навчання:

1. Вчитель ставить проблему і знаходить її розв'язок.

2. Вчитель ставить проблему, а пошук її розв'язання здійснюється разом з учнями.

Активна участь школярів у формуванні проблеми та пошуку її розв'язку.

Типи проблемних ситуацій:

1. Проблемна ситуація створюється тоді, коли є невідповідність між наявною у учнів системою знань і новими фактами.

2. Проблемна ситуація виникає, якщо є потреба вибору із системи знань ті, які можуть забезпечити правильне вирішення задачі.

3. Проблемна ситуація виникає перед учнями тоді, коли йде пошук застосування знань на практиці.

4. Проблемна ситуація виникає тоді, коли немає теоретичного обґрунтування практично досягнутого результату.

5. Проблемна ситуація виникає тоді, коли немає прямої відповідності між зовнішнім видом схематичного зображення і технічним пристроєм.

6. Проблемна ситуація створюється там, де є протиріччя між статичним характером зображення і необхідністю виявити в ньому динамічні процеси.

Основні правила створення проблемних ситуацій: завдання повинні базуватися на тих знаннях, якими володіє учень; відповідати його інтелектуальним можливостям; передувати поясненню матеріалу. Одна і та сама проблемна ситуація може бути викликана різними типами завдань.

Програмованим навчаннямназивається самостійне і індивідуальне навчання за попередньо розробленою програмою за допомогою особливих засобів навчання (програмованого підручника, особливих машин тощо), які забезпечують кожному учневі можливість здійснення процесу учіння відповідно до деяких індивідуальних особливостей (темпу навчання, особливих шляхів оволодіння навчальним матеріалом).

Існує лінійна, розгалужена і змішана системи навчального програмування.

О.М.Матюшкін вказує на такі принципи програмованого навчання:

1. Дроблення матеріалу на окремі порції, які відповідають одному "кроку" в процесі засвоєння.

2. Активність процесу засвоєння, що забезпечується необхідністю виконувати завдання кожної порції.

3. Наявність зворотнього зв'язку (самоконтролю) при виконанні кожного завдання.

4. Можливість індивідуалізації процесу навчання.

Чинники, які впливають на ефективність навчання:

Зміст навчання. На успішність навчання впливає сам навчальний матеріал, його складність і значущість.

Процес навчання. Важливими чинниками, які впливають на успіх навчання є правильно відібрані методи навчання, здійснення диференціації і індивідуалізації навчання, особливості навчальних планів та програм.

Особистість дитини. На успішне засвоєння навчального матеріалу впливають такі особливості школяра:

а) рівень розвитку довільної уваги;

б) осмисленість сприймання навчального матеріалу;

в) рівень розвитку довільної логічної пам'яті;

г) особливості розвитку мислення та уяви;

д) мотивація навчальної діяльності;

ж) уміння вчитися.

4. Особистість вчителя, його характер, здібності, спрямованість, знання, професійна майстерність, ставлення до учнів, предмету, професії, інших вчителів.

Головна мета активізації навчання– поліпшення якості навчально-виховного процесу в школі, яке досягається формуванням активності та самостійності учнів. Цей процес вимагає певної спільної діяльності учнів і вчителя. Активізація пізнавальної діяльності потребує застосування різних методів, засобів і форм навчання, що спонукають школяра до виявлення активності.

На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:

- захищати свою думку, аргументувати її;

- ставити запитання вчителю;

- рецензувати відповіді товаришів;

- ділитися своїми знаннями з іншими;

- допомагати товаришам;

- виконувати завдання, яке розраховане на читання додаткової літератури;

- знаходити не лише одне рішення;

- практикувати вільний вибір завдань;

- створювати ситуації самоперевірки;

- урізноманітнювати свою діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри;

- бути зацікавленим у груповій діяльності.

Формування позитивного ставлення школярів до навчання, розвиток їхніх пізнавальних інтересів здійснюється шляхом:

- Посилення мотивації учіння школярів.

- Спеціальної обробки змісту навчального матеріалу (новизна, значення для практичної діяльності, показ сучасних досягнень науки тощо), підвищення інформативності змісту уроку.

- Оптимального вибору методів навчання. Особливу увагу слід звернути на використання проблемного методу. Велике значення має організація самостійної роботи учнів, творчі роботи, використання ігор, проведення бесід, дискусій.

- Комбінування різних методів навчання.

- Забезпечення адекватної системи оцінювання результатів навчання.

- Розвиток захоплень дітей. Використання інтересу.

- Створення сприятливого емоційного тонусу пізнавальної діяльності.

- Звернення до емоцій, почуттів школярів.

- Організація демократичного стилю спілкування вчителя.

- Поєднання навчання з працею.

- Врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів.