Особистісно орієнтовані освітні технології.

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього про­цесу передбачає спеціальне конструювання навчального текс­ту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності. Тільки при реалізації принципу суб'єктності освіти можна говорити про особистісно орієнтовані технології.

Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І. С. Якиманська сформулювала таким чином:

— навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його по­переднього навчання;

— виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути на­правленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також а постійне перетворення набутого суб'єктного досвіду кож­ного учня;

— у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

.— активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;

— конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв'язуванні задач тощо;

— виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

— необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;

— освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності.

Найпростішою ланкою, з яких складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій ди­тина повинна шукати сенс, пристосувати її до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку. Таке завдання неможливо вирішити тільки на рівні знань та репродукції. Тут немає простих відповідей, рішень та істин. Проживання та вихід з такої ситуації — не минуле та майбутнє учня, а його сучасне. Один і той самий урок різним дітям дає різний пізнавальний та життєвий досвід.

Сьогодні різні автори називають різноманітні технології, які належать до особистісно орієнтованих технологій, загаль­ноприйнята класифікація поки що відсутня.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "гуманістичної педагогіки". Вона може бути охарактери­зована як система самопізнання і саморозвитку індивідуаль­ності при партнерстві з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла. Мета вальдорфської школи в тому, щоб упродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання. Головне завдання вчителя вальдорфської школи — допомогти дитині в її духовно-душевному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності. Дити­на — громадянин трьох світів: матеріального, душевного і духовного. її "Я" — це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом. їй потрібна допомога в досяг­ненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допомогти своїм ви­хованцям оволодіти антропософським мисленням.

Методика Марії Монтессорі є теж моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуаль­ний шлях розвитку. Впродовж усього життя Марія Монтес­сорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, — аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати, не випадково, якщо вони вимага­ють, щоб іграшка лежала на певному місці. Монтессорі зро­била висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років — час порядку, дитина вимагає точ­ного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно з 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до 6 років діти "вбирають" у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть дитині світ дорослі в цьому віці, таким і сприйматиме вона його на слух, на зір, на запах. У 5—6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. У дев'ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ. Три провідних положення характеризують сутність педа­гогічної теорії М. Монтессорі:

— виховання повинно бути вільним;

— виховання повинно бути індивідуальним;

— виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі в природу дитини, в її прагненні вилучити будь-який автори­тарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Питання про групові форми навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідають важливе місце, тому що вони відкривають для дітей можливості співпраці, взаємо­стосунків, пізнання навколишнього світу. Групова форма навчальної діяльності виникла як альтерна­тива існуючим традиційним формам навчання. В їх основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, И. Г. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Й. Г. Песталоцці ствер­джував, що вміле поєднання індивідуальної і групової організації навчальної діяльності допомагає успішному на­вчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку.

При індивідуальній роботі кожен учень працює са­мостійно, темп його роботи визначається ступенем цілеспря­мованості, розвитку інтересів, нахилів. Темп роботи залежить також від навчальних можливостей, підготовленості учнів. Індивідуальній навчальній діяльності не властива пряма взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені та нетривалі. В індивідуальній навчальній роботі діяльність слабких учнів приречена на невдачу, тому що в них є прогалини в знаннях, недостатня сформованість умінь і" навичок навчальної самостійної роботи. Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова.

Робота над навчальним проектом— практика особистісно орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: "Все, що я пізнаю, я знаю, Для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосувати". Для педагога — це прагнення знайти розумний баланс між ака­демічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками. Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують протягом визначеного відрізка часу Технологія проектування передбачає розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів на­вчання, а з другого — інтегрування знань, умінь з різних га­лузей науки, техніки, творчості. Результати виконання проектів повинні бути "відчутні": якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впроваджен­ня. Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

Таким чином, суть проектної технології — стимулювання інтересу учнів до певних проблем, які передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показ практичного застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримуючись відповідного їх балансу на кожному етапі навчання.

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його резуль­татом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Технологія колективного творчого виховання дає мож­ливість вдосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня та педагога. Ця технологія — особисто орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще. Сьогодні вона керує, організовує, творить спільно з іншими так само зацікавленими людьми. Завтра цей самий учень, так само зацікавлений, візьме участь у новій колектив­ній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або мораль­ної напруги виконавця справи, творця явища.

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визна­чає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на це положення. Об'єктивна успішність діяльності ди­тини — це успіх зовнішній, бо якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного утиску та інших труднощів.

Слід відзначити, що навіть інколи пережита дитиною си­туація успіху може залишити незгладиме емоційне враження в її душі, різко змінити на позитивне стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору сходинками розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, загартовує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії.

Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, пе­ретворення та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомог­ти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам. Дитині потрібно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної тех­нології, вміння застосовувати їх в житті важливе як для вчи­телів, так і для батьків.

Серед педагогічних технологій навчально-виховного про­цесу найбільшу зацікавленість викликала сугестивна техно­логія, яка є ще малопоширеною. Основою релаксопедичного на­вчання є психічна саморегуляція, яка має велике профілактичне значення. Керування психічним станом відбувається спочатку через регуляцію психічного стану особи, що навчається, за до­помогою та під керівництвом викладача, а в міру того, як опа­новується аутотренінг, переходить в саморегуляцію.

Таким чином, призначення особистісно орієнтованих технологій полягає в тому, щоб підтримати та розвивати природні якості дитини, її здоров'я та індивідуальні здібності, допомагати в становленні її суб’єктності, соціальності, культурної ідентифікації, творчої самореалізації особистості.