Вплив умов вирощування на лежкість коренеплодів

ВСТУП

Коренеплоди – велика група овочевих рослин, до якої входить багато культур: столова морква, столовий буряк, селера, петрушка, ріпа, брюква, пастернак, редиска, хрін.

Цінність коренеплодів полягає у наявності в них пектинових речовин, цукрів, поліфенольних сполук, каротину, легкозасвоюваних мінеральних речовин, які мають протисклеротичну дію та нормалізують кров’яний тиск. Столові коренеплоди невибагливі до умов вирощування в усіх зонах України, займають п’яту частину посівних площ овочів. Незважаючи на непогану збереженість моркви, буряків, ріпи втрати їх у разі тривалого зберігання досить значні, що пояснюється закладанням частини непридатної для зберігання продукції, низьким рівнем матеріально-технічної бази сортування та коротким періодом збирання й заготівлі.

Біологічною основою зберігання коренеплідних є використання стану спокою коренеплодів, під час якого в них завершується підготовка до генеративного розвитку, генетична природа сорту, умови вирощування та збирання.

Будівництво сховищ у місцях вирощування овочевої продукції дасть змогу знизити втрати під час її зберігання, оскільки протягом усього періоду споживання реалізовуватиметься лише стандартна продукція, а нестандартна використовуватиметься на місці для переробки чи кормових цілей. Усі коренеплоди, крім редису, мають дворічний цикл розвитку.

ВПЛИВ УМОВ ВИРОЩУВАННЯ НА ЛЕЖКІСТЬ КОРЕНЕПЛОДІВ

За будовою покривних тканин коренеплоди поділяють на дві групи: з доброю механічно міцною шкіркою (столовий буряк, бруква, турнепс, редька, пастернак) та з ніжними покривними тканинами (морква, петрушка, селера, хрін, ріпа). Лежкий урожай моркви одержують переважно на чорноземних оструктурених ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунту. Намочування насіння у розчинах цинку, кобальту, молібдену, борної кислоти або хлориду заліза (0,02 – 0,03 %-й розчин) дає змогу вирощувати рівномірні за розмірами коренеплоди продовольчого чи насінного призначення. Лежку моркву, столові буряки та брукву на Поліссі вирощують за висівання їх наприкінці травня, у Степу — наприкінці травня чи на початку червня. Ріпу сіють на початку липня. Найкраща тривалість вегетаційного періоду для моркви ­ 130 днів (за довшого вона проростає під час зберігання, за коротшого — погано дозріває). Усі коренеплоди, як і бульби, добре ростуть на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Однак урожай, вирощений на піщаних ґрунтах, нележкий, а на ґрунтах важкого гранулометричного складу виростають плоди з розгалуженнями, погано сформованим шкірним покривом, низькою лежкістю.

Не рекомендується вносити органічні добрива безпосередньо під коренеплоди, оскільки це спричиняє формування нестандартних плодів. Порушення співвідношення або надлишкове внесення добрив, тривала перерва з внесенням калію та фосфору спричинюють підвищений вміст нітратів у коренеплодах. У вегетаційний період для коренеплодів найкращі помірні температури. Наприклад, добрий хімічний склад моркви з вмістом загальної кількості сухих речовин — 12 – 13 % — створюється за суми активних температур 2000 – 2100 °С. Висока температура знижує інтенсивність росту моркви в 3 – 5 разів, гальмує нагромадження у ній запасних поживних речовин, призводить до передчасного дозрівання та старіння, зниження смакових якостей та лежкості. За нестачі тепла формуються коренеплоди, нестійкі проти хвороб. Вони не дозрівають, мають підвищену інтенсивність дихання, погано зберігаються. Різкий перехід від надмірної посухи до надлишку вологи призводить до розтріскування плодів. Нележка морква виростає у разі затяжної холодної весни, коливання жари й холоду, недостатнього освітлення. За три тижні до збирання моркву припиняють поливати. Технічна стиглість її настає після пожовтіння нижніх листків (у дощову погоду може поновитися відростання листків). Збирають моркву в жовтні машинами брального типу, якщо коренеплоди легко вириваються з ґрунту. Пошкодження хвостової частини плодів завжди призводить до виникнення хвороб. Запливні ґрунти розпушують. Використовують машини брального типу вітчизняні й імпортні (ІМ-11, ММТ-1, Е-625), переобладнані — РКС-6, Е-665, ЛКГ-1,4. У разі використання машин небрального типу спочатку скошують гичку та бур’яни. Після викопування комбайном моркву сортують на пунктах ПСК-6, ЛКС-20, РКС-10 у день збирання під навісами, запобігаючи в’яненню або намоканню. Як правило, у воросі після механізованого збирання міститься до 40% травмованих плодів, які видаляють. На зберігання закладають плоди діаметром не менше 4 см.

ЗБЕРІГАННЯ МОРКВИ

Коренеплоди моркви мають товстий шар добре розвиненої деревини й кори, що містить багато поживних речовин, але мало клітковини, чим пояснюється велика травмованість покривних тканин. Тканини моркви досить повітропроникні, тому вона швидко в’яне. Під час зберігання міцність її покривних тканин знижується, що треба враховувати при її подальших перевантаженнях. Здатність утворювати раневу перидерму в моркви виражена лише в зоні головки, але надто слабо. Підмерзлі коренеплоди швидко ослизнюються і стають непридатними для зберігання. Пошкодження на коренеплодах моркви заживають за температури вище 12 °С та доброго доступу кисню, однак за високого вмісту землі у воросі, який надходить від комбайнів, цей процес неможливий. Травмованість моркви зростає за висоти падіння понад 40 см. Стан спокою коренеплодів моркви неглибокий, тому за високої вологості та підвищення температури вони починають проростати. Диференціація бруньок за температури 0 – 8 °С триває 30 – 70 днів. Режим зберігання моркви такий: наявність темноти, температура ±1 °С, відносна вологість повітря — близько 90%, вміст вуглекислоти — 3 – 5%, а кисню — 9 – 10%. Тепло- та вологовиділення коренеплодами моркви більші, ніж картоплі, тому висота насипу і тара також мають бути трохи меншими, ніж для картоплі.

Моркву зберігають у тарі (контейнерах, ящиках, поліетиленових відкритих мішках), насипом, без перешаровування та з перешаровуванням. За активного вентилювання моркви питома подача повітря восени становить 60 – 70, а взимку 30 – 40 м³/т за годину, відносна вологість — 80 – 90%. Засіки для моркви мають розміри 3 х 6 або 3 х 12 м. Моркву краще зберігати з перешаровуванням. Для зниження випаровування неперешаровану моркву поверх соломи чи мішковини накривають синтетичною плівкою. У разі зберігання моркви у відкритих поліетиленових мішках використовують плівку завтовшки 100 – 150 мкм. Мішки ставлять на стелажі чи на підлогу. Якщо у сховищі можливий різкий перепад температури, то утворюється конденсована волога і по стінках мішка стікає вода, яка збирається на його дні. Щоб уникнути цього, в дні мішка роблять невеликі отвори. Для перешаровування моркви використовують торф чи пісок з вологістю 60 – 70%, у сховищі влаштовують штабелі моркви (ширина внизу — 1 м, висота — 1 м, ширина зверху — 0,8 м, довжина — 2 – 3 м). На 1 т моркви для перешаровування використовують 0,5 м³ охолодженого матеріалу. На дно насипають пісок, потім кладуть шар коренеплодів, знову 2 – 3 см піску і т.д. Штабелі розміщують довгою стороною

перпендикулярно до основного проходу сховища, за 20 см від стіни. Між штабелями залишають відстань 0,4 – 0,5 м.

У разі зберігання моркви без перешаровування висота насипу залежить від способу охолодження продукції. Для підвищення ступеня механізації робіт на закладанні та розвантаженні моркви використовують ящики місткістю 15 – 20 кг або контейнери на 100 – 150 кг. Перешаровану в ящиках моркву зручно зберігати в траншеях, розміри яких залежать від кліматичних умов. Їх викопують канавокопачами завширшки 60 – 100 см та завглибшки 70 – 80 см (на півдні глибина 35 – 50 см, на півночі — 100 – 110 см). Моркву, затаровану в ящики, ставлять у траншею так, щоб до поверхні землі залишалось 5 – 10 см, і закривають шаром землі 20 см. Лише після настання температури 2 – 3 °С траншеї додатково накривають соломою. Для перешарованої моркви товщина вкриття трохи більша, ніж для неперешарованої. Вкриття має бути рівним, щільним, пологим, щоб не застоювалася вода. Траншеї для закладання продукції готують завчасно. Якщо стіни траншей сухі, їх зволожують. Як правило, траншеї роблять недовгими або з перегородками через кожні 6 м. За звичайних умов зберігання і вчасного закладання на 2 – 3-й день температура може підвищитись до 8 – 10 °С; якщо надалі вона починає знижуватись, зберігання протікає нормально, а якщо підвищується, то проводять контрольне відкривання траншей. Моркву зберігають також у буртах затарованою в ящики, які вкладають за формою двосхилого бурту в 3 – 4 ряди у висоту та 6 рядів у ширину. Вкладаючи нижній шар ящиків. між ними роблять 1 – 3 вентиляційних канали завширшки 20 – 30 см, кінці яких виводять за торцеве вкриття, після чого ставлять вентиляційну трубу. На верхній шар ящиків встановлюють витяжні труби або снопи (пучки) хмизу чи соломи або роблять поздовжній канал з двох збитих під кутом 90° дощок, який кладуть на бурт. Товщина вкриття залежить від кліматичної зони та місткості бурту чи траншеї: чим більша місткість і південніша зона, тим менша товщина вкриття. Режим зберігання контролюють, систематично перевіряючи температуру. Однак виявити псування продукції за зміною температури вдається не завжди. Зокрема, температура не підвищується, якщо продукція перейшла на анаеробний процес дихання, за якого виділяється мало теплоти, або коли бурти чи траншеї знизу залиті талою водою.

Останнім часом почали застосовувати й інші способи зберігання. Наприклад, зберігання митої моркви в контейнерах у холодильниках, а також зберігання за підтримання режиму періодичним зрошенням. Моркву, завантажену в засіку заввишки 3 м, за допомогою душової установки в перші два тижні 2 – 3 рази на добу зрошують протягом 15 хв зверху водою, температура якої 1 °С, а далі — через 2 – 3 дні, витрачаючи води 0,1 м³/т та підтримуючи в продукції температуру 1 °С. Моркву можна зберігати також у поліетиленових контейнерах із силіконовими вставками в холодильниках, глинуванням (коренеплоди занурюють у місткість із сметаноподібною глиною-бовтанкою, потім їх виймають і складають в ящики і дають обсохнути; утворена шкірка глини на моркві захищає її від випаровування вологи), у торф’яній бовтанці (в дерев’яну опалубку, довжина якої 3 – 5, ширина й висота 1 м, насипають рідку масу, приготовлену з верхового торфу, що має велику водоутримувальну здатність, потім кладуть коренеплоди, знову насипають рідку торф’яну масу і т.д.; дерев’яна опалубка розміщена на дренажній решітці зі шлаку чи щебеню завтовшки 10 – 15 см, тому надлишкова вода зразу видаляється, і через 1 – 2 год. одержують щільний торф’яний штабель).