Фізична реабілітація при больовому синдромі

1. Шкала болю

Біль – якісний, суб’єктивний показник який ми намагаємося зробити кількісним і об’єктивним.

Створюємо шкалу болю. Вона нам допомагає спостерігати за інтенсивністю та динамікою болю.

ВАШ - візуальна аналогова шкала болю – це відрізок розділений на рівні частини кожна з яких відповідає певній інтенсивності болю.

Неможна порівнювати шкалу у різних пацієнтів.
Пацієнт міняє свою думку.
Заповнюємо завжди, коли ставимо завдання реабілітації зменшити біль.

Особливості використання основних методів і засобів для зменшення болю

1. Розвантажувальні положення (це ті, коли пошкоджена структура зазнає якнайменшого навантаження) або розтяг або тиск. Для суглобів часто нещільно укладенні положенні. Для м'язів мінімальна довжина. Дренажні положення для відтоку лімфи і дренажного відтоку 15-20 хв. Таке положення вище рівня серця. Це робиться з допомогою шин, валків, подушок

2. Кріотерапія (використовують для зменшення м’язового та суглобового болю) Мішечок з льодом або селевий пакетик прикладають через мокру тканину на 10-15 хв. Зверху накривають якоюсь грубою тканиною щоб зберегти холод і невелике натискання. Повторюють через годину. Час залежить від глибини і ділянки пошкодження. Можна також застосовувати льодяний масаж. Можна охолоджувати азотом (газоподібним), хролитилом.

3. Масаж (використовують для лімфо дренажу на запальній стадії, на стадії ре моделювання можна масувати пошкодженні ділянки.

4. Пост-ізометрична релаксація (для зменшення м’язового болю і тільки, який викликаний м’язовими контрактурами та ущільненнями) Протягом п’яти-семи секунд хворий протидіє спробі реабілітолог виконати рух для розтягнення проблемних м'язів. За командою реабілітолог пацієнт припиняє напружувати м'яз, а реабілітолог продовжує рух, рух на розтягнення. Таких повторень можна виконати від 7-10 за лікувальний сеанс. Положення пацієнта бажано як при ММТ або ізометричному тестуванні. ПІР виконуємо так щоб непосилити біль. Виконується з безболісної точки амплітуди. Обов’язково координуємо з диханням. При напруженні пацієнт може затримати дихання, при розтязі м’яза виконувати видих.

5. Суглобова гра (для зменшення суглобового болю) використовують витягання 1-го ступення – нейтралізація тиску у суглобі, та другого – розєднання суглобових поверхонь, зняття люфту капсул. Будемо виконувати коливальні рухи протягом 30-60секунд, з частотою 1-2 рухи за секунду(капсули, зв’язки).

6. Фізичні вправи активні і пасивні використовуємо для зменшення м’язового і суглобового болю. Ми використовуєм тільки перший і другий ступінь. При запаленнях виконуєм рух по першій ступенні амплітуди 2-3 рази по 10 секунд через 15-20 секунд. Частота залежить від розмірів суглобу. Другий ступінь амплітуди використовують при зменшення запалення. Можна виконувати довше по 3 рази по 20-30 секунд через 30 секунд. На першому ступенню при запаленнях. Це знеболюючий ефект!!!!!!!!!!!!!! Має зпрацьовавати негайно!!!!!!!!!!

Показником може бути зменшення больових відчуттів в кінці амплітуди. Якщо непрацює – змінити навантаження. Якщо виконуємо вправи то потрібно обійтися мінімальними навантаженнями яке дає знеболювальний ефект.

Кожен із тих засобів спрямовані на зменшення певних видів болю.

Класифікація контрактур за локалізацією первинних змін.

1. Міогенна – в наслідок ураження м’язової тканини (вкорочення м'язів в наслідок природженої (кривошия), або набутої патології) Може бути після імобілізації

2. Артрогенна – ураження суглоба (в наслідок посттравматичних запальних або дегенеративно дистрофічних процесів у суглобах). Таку контрактуру спричиняють внутрішню або наваколосуглобові рубці, деструкція суглобового хряща, зміни у капсулі суглоба, крайові кісткові розростання на суглобових поверхнях.

3. Дематогенні – в наслідок рубцювання шкіри

4. Десмогенні – в наслідок рубцювання зв'язок, фасцій або неврозів, після операції або ран.

5. Тендогенні - в наслідок вкорочення сухожилля або його зросчення з піхвою (оболонкою сухожилля) Після травми або тендосиновіку.

6. Неврогенні - порушення НС, (при спастичних паралічах) Коли сила однієї групи м'язів переважає іншу.

Також бувають поєднанні контрактури де рух обмежується різними структурами:

1. Міоартрогенні – після тривалої імобілізації.

2. Дермо-десмо-міогенні – із за сильних опіків. При таких контрактурах рух обмежується різними структурами, але вплив усіх цих структур не є однаковим, пропорційним. Вплив може мінятися швидко навіть протягом одного заняття.

На практиці лікарі часто користуються визначенням контрактури за походженням (посттравматична, пості мобілізаційна) таким чином реабілітолог неотримає достатньої інформації про причину обмеження.

Час розробки: Збільшення періоду розробки може спричинити перехід одного виду контрактур у інший, і ще можуть виникати вторинні зміни. На початку контрактури є моно причинні, а з часом вона може стати полі причинною.

Антагонічна контрактура швидже перейде в міогенну, далі в десмогенну, далі в артрогенну(спочатку зміни у зв’язках і капсулах а потім поверхні структури)

Обмежуючий чинник – це структура яка у конкретний момент є причиною обмеження.

Зміна обмежуючого чинника є підставою для негайних змін у реабілітаційній програмі.

Для визначення обмежуючого чинника робимо тестування кінцевого відчуття і пальпацію і анамнез.

Відчуття:

1. Спазм м’яза характерний для ант агонічних контрактур. Напруження антагоністів яке можна пропальпувати. При спазмі м’яза біль виникає швидко. При міогенні контрактурі швидкість зростання тонусу та зростання опору руху відбувається повільно.

2. Капсульне відчуття – вооно виникає при потовщенні капсули і є ознакою контра генної контрактури, капсула обмежує рух у всіх напрямках. При дисмогенній контрактурі також виникне капсульне патологічне відчуття але рух буде обмеженний у одному напрямку.

3. Кістка до кістки – виникає при артрогенних контрактурах, при деформаціях суглобових поверхонь. Причини – остеоартрити або внутрішні суглобові переломи. Такі контрактури практично не піддаються розробці.

4. Пружинистий блок – при артрогенних контрактурах коли між суглобові поверхні потрапляє частина хряща, кістки або меніска.

З допомогою пальпації, кінцевого відчуття, анамнезу.

Реабілітолог при обстеженні амплітуди руху діяв в такій послідовності.

1. Візуальна оцінка амплітуди руху

2. Візуальна оцінка пасивного руху

3. Вимірювання гоніометром(або пізніше або раніше)

4. Тестування пасивним рухом визначення кінцевого відчуття, пальпація. (насамперед антагоністи)

5. Локалізація структур що зупиняє рух, визначення кінцевого чинника.