О центральну нервову систему
Природна вентиляція
Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.
Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.
Щоб посилити природну вентиляцію у виробничих приміщеннях встановлюють витяжні труби з дефлекторами на 1,5-2м вище гребня даху в зоні ефективної дії вітру. Вітер, що обтікає дефлектор створює знижений порівняно з атмосферним тиск, внаслідок чого по витяжній трубі вгору рухається повітря з приміщення й видаляється у навколишнє середовище.
Для боротьби з надлишками тепла аерація має перевагу втому, що величезні об’єми повітря(мільйони м 
/г) подаються і видаляються без вентиляторів і повітропроводів. Аерація дешевша й простіша в експлуатації порівняно з механічними системами вентиляції.
Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.
Механічна вентиляція
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.
Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.
Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.
Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.
Необхідний повітрообмін (м /год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.
За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах .
Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.
Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.
Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.
У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.
Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.
Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.
Повітря до складу якого входять вибухонебезпечні або неприємнопахнущі речовини видаляють в атмосферу вище рівня аеродинамічної тіні, яку створює будівля. Цього досягають за допомогою високих труб («факельні» викиди).
Загальнообмінну припливно-механічну вентиляцію приміщень без природного провітрювання проектують так, щоб забезпечувати в них не менше двох припливних і двох витяжних вентиляційних установок, з продуктивністю кожної не менше 50% потрібного повітрообміну. Об’єм подаваємого повітря засобами механічної вентиляції має становити не менше 60 м3/год на одного працюючого, але не менше однократного повітрообміну за годину. Дозволяється проектувати по одній припливній і одній витяжній установці тільки тоді, коли вони забезпечені резервним вентилятором, який автоматично включається при зупинці робочого.
Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:
· вибирають конфігурацію мережі;
· визначають поперечні розміри повітроводів;
· розраховують опір мережі;
· за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун
Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.
Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).
Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.
41Для нормальної зорової роботи необхідно створювати такі умови, щоб не виникали професійні захворювання або виробничий травматизм. Освітленнямає відповідати встановленим нормативам та характеру зорової виробничої ліяльності:
· забезпечувати достатню рівнозмінність та постійність освітлення відсутність умов переадаптації органів зору;
· не створювати сліпучої дії від джерела світла і предметів, що знаходяться в полі зору;
· не створювати на робочих поверхнях різких та глибоких тіней, бути рівномірним на площині, що освітлюється.
Зір людини надзвичайно чутливий до умов освітлення та має здатність пристосовуватися до різноманітних умов яскравості. Межа яскравості, за якої око може функціонувати, характеризується відношенням одиниці до 10 біліонів.
Здатність ока реагувати на дуже слабку або дуже інтенсивну яскравість пояснюється властивостями сітківки, яка сприймає світлові подразники. Перехід з одного режиму бачення в інший відбувається поступово.
Здатність ока пристосовуватися до зміни яскравості навколишнього фону називається адаптацією. Адаптація буває темнова – при переході від більшої яскравості до меншої, і світлова – при зворотному переході.
Регулятором кількості світла, що надходить в око є зіниця від розширення або звуження якої залежить яскравість зорового бачення.
Порушення зорової функції може бути пов’язане з рядом професій або бути наслідком нераціонального освітлення робочих місць. Функціональні зрушення з боку зорового аналізатора можуть призвести до погіршення:
· гостроти зору;
· контрастної чутливості;
· швидкості зорового сприйняття;
· стійкості ясного бачення;
· здатності ока чітко розпізнавати предмети і т. ін.
Фізіологічний рівень вказаних функцій є суто індивідуальним, але він завжди знижується після напруженої зорової роботи або недостатнього чи нераціонального освітлення.
Нераціональне освітлення приміщень призводить до зорового дискомфорту, знижує розумову й фізичну працездатність, посилює зорову втому, сприяє розвитку ряду захворювань.
Невідповідне освітлення призводить до професійного захворювання – ністагми, ознаками якогї є судорожний рух яблука ока, трясіння головою, і різке падіння видимості при заході сонця. Хворий бачить світло нерухомої лампи стрибаючим. Причиною ністагму є часта зміна світла і тіней при слабкому штучному освітленні. Зниження зорової функції веде до виникнення катаракти, близорукості та ін. Надмірно яскраве освітлення також погано позначається на зоровій функції організму.
Освітлення виробничих приміщень може бути природним, штучним та інтегральним, коли не достатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Штучне освітлення буває: загальним, місцевим і комбінованим.
За функціональним призначенням штучне освітлення буває робочим, аварійним, евакуаційним та охоронним.
Аварійне освітлення проектується на випадок виходу з ладу робочого освітлення. Аварійне освітлення буває двох видів:
· для продовження роботи;
· для безпечної евакуації людей.
Аварійне освітлення для продовження роботи проектується у тому випадку, коли вихід з ладу робочого може спричинити вибух, пожежу, отруєння людей або порушення технологічного процесу, нормальної роботи життєво важливих об’єктів (електростанції, вузлів зв’язку, насосних станцій і т. ін).
Аварійне освітлення має автономне джерело струму, що гарантує не менше 10% робочого освітлення, але не менше як 2лк всередині приміщення.
Евакуаційне освітлення проектується для забезпечення евакуації людей при аварійному вимкненні робочого освітлення. Мінімальна освітленість у цьому випадку має бути не менше 0,5лк, а на відкритих майданчиках не менше 0,2лк.
42Найкраще вивчено дію шуму на слуховий апарат людини, доведено, що несприятливе акустичне середовище може призвести до розвитку слухової патології – професійної глухоти.
Шум може впливати на слух людини; викликаючи миттєву глухоту або пошкоджуючи орган слуху призводячи до акустичної травми.
Тривала дія шуму може різко знижувати чутливість слуху до звуків на окремих частотах, після чого слух може відновлюватися майже повністю внаслідок прояву адаптаційної захисної пристосувальної реакції слухового апарату.
Адаптацією до шуму вважається тимчасове зниження гостроти слуху не більше як на 15дБ з відновленням його протягом кількох хвилин після припинення дії шуму.
Найшкідливішим для слуху є шум великої інтенсивності з довготривалим періодом безперервної дії.
Зміна слухової функції може мати короткочасну й стійку втрату гостроти слуху. Короткочасне зниження гостроти слуху вказує на адаптаційно-пристосувальну реакцію органу слуху на дію шуму.
Інтенсивний шум при щоденній дії може призвести до вираженого професійного захворювання – туговухості (неврит слухового нерва). Ознакою туговухості є втрата слуху в першу чергу на ділянці високих частот, а пізніше – і на найбільш низьких частотах.
Розвиток професійної туговухості залежить від виробничого стажу в умовах шуму, характеру шуму, тривалості дії протягом дня, інтенсивності та спектрального стану. Імпульсивний шум діє на організм більш несприятливо ніж суцільний при аналогічній сумарній потужності.
Початкова стадія професійної туговухості настає у робітників, що працюють в умовах шуму біля 5 років, а пошкодження на всіх частотах понад 10 років.
Крім наведеного дія шуму спричиняє ушкодження багатьох органів і систем організму, бо є вираженим загально біологічним подразником нервової і серцево-судинної системи в яких зміни настають раніше ніж розвивається туговухість.
Гігієністами (Т.А. Орлова, С.П Алексєєв і ін.) встановлено, що для робітників шумових професій характерним є пошкодження функціонального стану серцево-судинної системи (брадикардія, гіпертонія, зміна на ЕКГ та ін.)
Шумовий чинник спричиняє зміни секреторної функції шлунково-кишкового тракту та порушення обмінних процесів (основного, вітамінного, вуглеводного, білкового, жирового та сольового).
Людина сприймає звукові коливання не лише органом слуху, а і через кістки черепа (так звана кісткова провідність).
У працюючих в несприятливому акустичному середовищі виникають такі симптоми, як: роздратування, послаблення пам’яті, зміна чутливості шкіри, уповільнення швидкості психічних реакцій, розлад сну, зменшення гостроти зору, поява головного болю, запаморочення, зміна ритму дихання, пригнічений стан.
На фоні шуму настає передчасна втома, уповільнюється темп праці її продуктивність та якість, знижується увага та психічні реакції, що може призвести до виробничого травматизму.
Під дією шуму може настати загальне захворювання, яке отримало назву “шумова хвороба”. Однак це професійним захворюванням не визнається, хоч є всі підстави вважати його професійним для працівників шумових професій.
43
Вібрація та її Біологічний вплив
Вібрація [лат. vibratio] – коливання, тремтіння. Переміщення точки або механічної системи при якому відбувається почергове зростання й зменшення в часі значень хоча б однієї координати називають вібрацією.
Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.
При вібрації виробничих механізмів передаються їх швидкі коливальні і обертальні рухи контактуючим з ними предметам в тому числі працівникам. Причиною порушення вібрації є виникаючі при роботі машин неурівноважені силові впливи: ударні навантаження; зворотно-поступальні переміщення; дисбаланс. Причиною дисбалансу є: неоднорідність матеріалу; розбіжність центрів мас і осей обертання; деформація.
Вібрація - загальнобіологічний шкідливий чинник, що призводить до фахових захворювань - віброзахворюваннь, лікування котрих можливо тільки на ранніх стадіях. Хвороба супроводжується стійкими порушеннями в організмі людини (опорно-руховий апарат, необоротні зміни в кістках і суглобах, зсуви в черевній порожнині, нервово-психічній сфері). Людина частково або цілком утрачає працездатність. По способі передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну і локальну. Загальна - діє через опорні поверхні ніг на весь організм у цілому. Локальна - на окремі ділянки тіла. Загальну поділяють по характері передачі на: транспортну(при прямуванні машин); транспортно-технологічну (при виконанні роботи машиною прямування: кран, бульдозер); технологічну (при роботі механізмів і людина знаходиться поруч).
Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.
Вібрація впливає на
О центральну нервову систему
О шлунково-кишковий тракт
О вестибулярний апарат
О викликає запаморочення, оніміння кінцівок
О захворювання суглобів
Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання — вібраційну хворобу.
Розрізняють загальну і локальну вібрації. Локальна вібрація зумовлена коливаннями інструмента й устаткування, що передаються до окремих частин тіла. При загальній вібрації коливання передаються всьому тілу від механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик. Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6—9 Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця, живота і грудної клітки — 5 Гц, голови — 20 Гц, центральної нервової системи — 250 Гц. Частоти сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.
Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота/ (Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с); коливальне прискорення а (м/с2).
У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються відповідними нормативними документами.
Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими методами: .
• зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;
• ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;
• звуко- і вібропоглинання;
• архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;
• акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів індивідуального захисту.
Параметри вібрації
Параметрами вібрації, які виміряють для визначення негативного впливу на організм людини є такими:
1. Частота, Гц
2. Амплітуда А, м.
3. Середнє квадратичне значення віброшвидкості Vt, м/с.
4. Середнє квадратичнє віброприскорення wt, м/с.
5. Відносний показник віброскорості Lv, Дб.
6. Відносний показник віброприскорення Lw, Дб.
Людина є замкнутою системою з частотою коливань 5-9 Гц. Якщо підвести зовнішні коливання з тієї ж частотою – резонансом, то великою мірою можливе повне припинення роботи серця.
Нормування вібрацій визначається їх нормативними характеристиками.
Нормативними характеристиками, що служать для оцінки впливу вібрацій на людину є:
Середньоквадратичні значення віброшвидкості і виброприскорения та їхні показники. Понад 10 Гц - нормуються Vt і wt. Менше 10 - Lw Lv.
По способу передачі на людину вібрація вимірюється в 3 ортогональних осях: x, y, z. Нормування здійснюється в різних інтервалах частот:
Для загальної вібрації - 2, 4, 8, 16, 31.5, 63 Гц
Для локальної - 8, 16, 31.5, 63, 125, 250, 500, 1000 Гц.
Для вимірювання сили вібрації використовують різні прилади і в тому числі віброскоп.