Анемії місцеві – див. Місцеві анемії. 3 страница

Ендогенна анемія – виникає при атеросклерозі внаслідок потовщення стінок судин.

Ендоскопія – метод дослідження порожнистих органів за допомогою оптчних освітлювальних пристроїв (ендоскоп, ларингоскоп, бронхоскоп, цитоскоп, ректоскоп).

Ензими – див. Ферменти.

Ентералгія – спазм м`язової оболонки окремих петель кишечнику з появленням кольок. Хворіють коні, рідше-жуйні. Частіше молоді, погано вгодовані.

Ентероколіт – одночасне запалення слизових оболонок тонкого та товстого кишечнику. Розрізняють катаральні, геморагічні, фіброзні та ін..;гострі та хронічні.

Ентеролітіаз – кишково-кам`яна хвороба. Проявляється утворенням в кишках каменів – конкрементів, які зумовлюють закупорку кишечника.

Енцефалографія – рентгенографія головного мозку з введенням у лікворний простір контрастних речовин (повітря, кисень).

Еозинопенія – зменшення кількості еозинофілів у крові. При отруєннях, гострих септичних процесах. Зникнення еозинофілів в крові-ознака зниження захисних механізмів організму.

Еозинофілія – збільшення кількості еозинофілів в крові. При алергіях, в період видужання від інваз. та інф. хвороб.

Еозинофіли – зернисті лейкоцити, гранули у їх цитоплазмі забарвлюються кислими барвами у рожевий колір.

Епілепсія – хроніч. хвороба ЦНС, яка проявляється періодично наступаючими приступами спочатку тонічних, а потім клонічних судом з втратою свідомості, іноді закінчується нетривалою комою. Частіше-у породистих собак, інколи-у коней, ВРХ.

Ерітема – відокремлене почервоніння шкіри при дії різник чинників.

Еритремія – див. Поліцитемія.

Еритробласт – молода, перехідна форма еритроциту з ядром, материнська клітина еритроциту. Існує при нормальних умовах тільки у кістковому мозку.

Еритропоез – утворення еритроцитів у кістковому мозку.

Еритроцитоз – тимчасове збільшення кількості еритроцитів в одиниці об`єму крові внаслідок втрати організмом води.

Еритроцитоліз – див. Гемоліз.

Еритроцити – клітини крові без ядра, які містять гемоглобін. Переносять кисень від легень до тканин та вуглекислий газ від тканин до легень. Утворюються у кістковому мозку.

Ерозія – відокремлене поверхневе ураження шкіри та слизових оболонок з порушенням цілісності епітелія без порушення сполучного шару.

Еруктація – раптове невимушене випускання через ніс та рот газів та рідкого вмісту шлунку. Внаслідок надмірного заготування повітря або порушення секреторної та моторної функцій шлунку.

Етологія – наука про поведінку тварин.

Еупное – нормальне дихання, легке, спокійне.

Ефемірний – той, що продовжується один день, короткочасний, примарний.

Еферентний – вивідний, той, що передає імпульс від нервових центрів до органів.

Ефлоресценція – морфологічна зміна шкіри, яка викликана патол. процесом.

Жовтяниця –див. Іктерус.

Жовтяниця гемолітична –див. Жовтяниця гемолітична.

Жовтяниця механічна –див. Жовтяниця механічна.

Жовтяниця паренхіматозна –див. Жовтяниця паренхіматозна.

Жовтяниця токсична,icterus toxicus (від гр. icteros жовтяниця + toxicus отруйний)–печінкова жовтяниця, зумовлена токсичною дією якої-небудь отрути на паренхіму печінки.

Жовчо-кам'яна хвороба –див. Гастроррафія.

Жолі тільця –див. Тільця Жолі.

Завал –застій у кишечнику вмісту з послідуючим його ущільненням.

Заворот кишок,volvulus, i, m (від лат. volvare катати) – поворот кишки з брижею навколо прокольної вісі. Частіше трапляється у коней.

Закрутка– кровозупиняючий імпровізований джгут, який являє собою петля з ременя з паличкою для закручування.

Закупорка книжки– див. Переповнення та закупорка книжки.

Закупорка стравоходу,obstructio esophagi (від лат. obstruction закупорка + гр. oisophagos стравохід) – часткове або повне закриття стравоходу кормовими масами разом з сторонніми предметами або тільки ними. Частіше трапляється у ВРХ, собак, котів.

Запалення,inflammation, onis, f (від лат. inflammare, pp. inflammatus спалахувати) – складна місцева судинно-тканинна захисно-пристосувальна реакція організму на ушкоджений вплив патогенних чинників, що виявляється в порушенні мікроциркуляції та змінах тканин у вигляді альтерації, ексудації і проліферації.

Запор– див. Констипація.

Запор кишечнику,constipatio intestine (від лат. constipation, onis запор + intestinum кишечник) – тривала затримка вмісту кишечнику.

Засорення книжки –див. Переповнення та закупорка книжки.

Застій венозний –див. Венозний застій.

Застій вмісту кишечнику,stasis intestinorum (від гр. stasis застій + лат. intestinum кишечник) – скупчення вмісту в окремих кишках з послідуючим висиханням та ущільненням.

Захворювання –факт виникнення хвороби у окремої тварини, поява перших її ознак.

Збудження –див. Ексцитація.

Звапняніння– див. Петрифікація.

Зворотна перистальтика – теж саме, що і антиперистальтика.

Здуття рубця –див. Тимпанія рубця.

Зевота,oscitatio, onis, f (лат.) – ознака нестачі кисню в організмі, а також надлишку вуглекислого газу, отруєння, захворювань ЦНС.

Зернисті лейкоцити –див. Гранулоцитоз.

Зміщення кишечнику – переміщення кишкових петель в іншу область черевної порожнини.

Защімлення кишок – петля кишок входе в природній або патол.отвір черевної порожнині та защімлення там, або петля кишки прешнурується сполучнотканинним тяжем або зв`язкою.

Зовнішнє середовище –сукупність природних умов, в яких живе організм.

Зовнішній бар'єр –шкіра, дихальний апарат, апарат травлення, печінка, нирки, ретикулоендотеліальна система.

Зондування(від франц. sonder досліджувати) – досліджування спеціальним інструментом (зондом) каналу або порожнини тіла.

Зони Захар’їна – Геда (Хеда) – Роже –певні ділянки шкіри з підвищеною чутливістю при захворюваннях внутрішніх органів.

Зуд,pruritus, us, m (лат.) – хворобливо - лоскотне подразнення шкіри, яке викликає необхідність почесати ці ділянки.

Ізостенурія,isosthenuria, ae, f (від гр. isos однаковий + sthenos сила + uron сеча) – показник порушення осмотичного гомеостазу або його регуляції, що виявляється у виділенні великої кількості сечі з нормальною густиною.

Іктеричний,ictericus, a, um (від гр. ikteros жовтяниця) – що відноситься до жовтяниці.

Іктерус,icterus (від гр.ikteros жовтяниця)– симптомокомплекс, що супроводжується забарвленням не пігментованої шкіри, видимих слизових оболонок і склери в жовтий колір внаслідок потрапляння в кров надлишкової кількості жовчних пігментів.

Ілеус,ileus, i, m (від гр. eiloo знімаю, перешкоджаю) – механічна непрохідність кишечнику.

Імпетиго –див. Пустула.

Інвагінація кишки, invaginatio intestine (від лат. in у + vagina піхва, оболонка + intestinum кишка) – упровадження частини кишки в сусідню частину тієї ж кишки.

Індигестія,indigestion, onis, f (від лат. in у + digestio перетравлення) – порушення травлення, недостатність травної функції.

Індиканемія, indicanaemia, ae, f (від лат. indicanum індикан + гр. haima кров) – збільшення вмісту в крові індикану, виникає при хронічному нефриті, нирковій недостатності, хворобах печінки.

Індиканурія,indicanuria, ae, f (індикан + гр. uron сеча) – підвищене виділення з сечею індикану.

Індурація вимені, induratio uberis (від лат. induratio ущільнення + uber, uberis вим'я) – ущільнення вимені внаслідок розростання сполучної тканини та атрофії паренхіми.

Інконтиненція урини,incontinentia urinae (від лат. in заперечення + contineo тримаю + гр. uron сеча) – невимушене витікання сечі при хронічних хворобах.

Інкурабельність, incurabilitas, atis, f (від лат. incurabilis невиліковний) – стан хворого, який виключає можливість урятування життя або повного відновлення здоров'я.

Інородне тіло,corpus alienum (від лат. corpus, oris тіло, організм + alienus чужий, сторонній) – сторонні предмети, які потрапили до організму через його природні отвори або при пошкодженні слизових оболонок або шкіри.

Ін ситу,in situ (від лат. in у + situs розташування) – в природному положенні, на своєму місці.

Інспекція,inspection, onis, f (лат. огляд) – огляд хворого.

Інспірація, instillation, onis, f (від лат. instillo вдих) – наповнення легень повітрям під час дихання, перша фаза дихання.

Інсульт,insultus, us, m (від лат. insulto стрибаю) – гостре порушення мозкового кровообігу, що призводить до гіпоксії та ішемії окремих ділянок головного мозку.

Інсуфіціенція,insufficientia, ae, f (від лат. in заперечення + sufficiens достатній) – недостатність відправлення якогось органу.

Інтактний,intactus, a, um (лат.) – неушкоджений, незачеплений.

Інтермітуючий, intermittens, entis (лат.) – уривистий, що протікає з перервами.

Інтерорецептор,interoreceptor, oris, m (від лат.interior внутрішній + receptor, oris приймаючий) – чутливі нервові закінчення, які сприймають подразнення з внутрішнього середовища організму. Знаходяться у кровоносних судинах та внутрішніх органах.

Інтерорецепція, interoreceptio, onis, f (від лат. interior внутрішній + reception прийняття) – сприйняття та аналіз подразнень, які надходять з внутрішніх органів.

Інфаркт,infarctus, us, m (від лат. infarctus набитий)–наслідок місцевого порушення кровообігу, що виявляється у локалізованому некрозі органа.

Інфільтрат, infiltratus, us, m (від лат. in- у + filtratus проціджений) – місце ущільнення та збільшення об'єму тканин внаслідок скупчення в них крові, пухлин та ін.

Інфільтрація,infiltratio, onis, f (від лат. in- у + filtration процідження) – 1) проникнення у тканини клітинних елементів, різних речовин; 2) прописування тканин анестезуючими розчинами.

Іррадіація, irradiation, onis, f (від лат. irradio сяю) – 1) променеве розповсюдження болю; 2) іррадіація збудження – розповсюдження збуджувальних процесів від тих клітин мозкової кори, де вони виникли, в яких вони виникли, по півкулях мозку.

Іррегулярний,irregularis, e (від лат. ir- не + regula правило) – нерівний, неправильний.

Історія хвороби, historia morbi (від гр. historia історія, дослідження + morbus хвороба) – документ, який оформлюється при стаціонарному лікуванні хворого. І.х. містить данні про стан хворого при надходженні на стаціонар, під час лікування, відомості о проведених дослідженнях та лікуванні.

Іхор,ichor, oris, f (від гр. ichor волога, сироватка крові, гній) – секрет, який містить кров та гній, що виділяється ранами.

Іхорозний,ichorosus, a, um (від гр. ichor гній) – гнилісний.

Ішемія, ischaemia, ae, f (від гр. ischo зупиняю + haima кров) –ослаблення кровообігу в органі чи тканині внаслідок зниження або припинення припливу крові по артеріальних судинах.

Ішурія,ischuria, ae, f (від гр. ischo зупиняю + uron сеча) – неможливість випорожнення сечового міхура.

Каверна,caverna, ae, f (від лат. печера) – порожнина в органі, яка утворена внаслідок руйнування його тканин патол. процесом.

Казеозний,caseosus, a, um (від лат. caseus сир) – схожий на сир.

Калор,calor, oris, m (лат.) – теплота, жар. Один з п'яти класичних ознак запалення.

Кальциноз, calcinosis, is, f (від лат. calcium кальцій + гр. –osis ненормальне збільшення) – відкладення солей кальцію у тканинах та патол. осередках.

Кальциурія,calcinosis, is, f (від лат. calcium кальцій + гр. uron сеча) – виділення солей кальцію з сечею.

Канібалізм,cannibalismus, us, m (від франц. сannibale, ісп. cannibal людожер + -ismus хворобливий стан), людожерство, в птахівництві – розклів: хвороба, яка проявляється масовим розкльовом птиці в період яйцекладки.

Кардіографія,cardigraphia, ae, f (від гр. kardia серце + grapho пишу) – запис на кімографі скорочень серця.

Кардіоміопатія,cardimyopathia, ae, f (від гр. kardia серце + mys, myos м'яз + pathos хвороба) – загальна назва хвороб незрозумілої етіології, які характеризуються частіше незапальними ураженнями серцевого м'язу.

Каталепсія,catalepsia, ae, f (від гр. katalepsis затримка) – тимчасова втрата рухомості м'язів тіла.

Катамнез,catamnesis, is, f (від гр. kata донизу, зовсім + mnemoneuo згадувати) – підсумок спостережень за хворим, вивчення та опис хвороби після видужання.

Каутеризація,cauterisatio, onis, f (від лат. kauter розжарене залізо) – нанесення з лікувальною метою опіків на певні ділянки тіла.

Кахексія,cachexia, ae, f (від гр. kachexia, від kakos поганий + hexis стан) – загальне виснаження організму внаслідок виснажливих хвороб, порушення функції ендокринних залоз, пухлинах, неповноцінного харчування.

Кашель,tussis, is, f (лат.)–захисний складнорефлекторний акт, спрямований на видалення чужорідних часточок і слизу з дихальних шляхів. Здійснюється після глибокого вдиху синхронним скороченням експіраторів з одночасним відкриттям голосової щілини.

Кетоз,ketosis, is, f – хвороба високопродуктивних корів, супоросних свиней. К. – наслідок порушення обміну речовин при неправильному харчуванні та утриманні тварин. Хвороба характеризується кетонемією, кетоурією, кетонолактією.

Кишково-камяна хвороба –див. Ентеролітіаз.

Кільця Кебота(за ім’ям амер. лікаря Cabot Rich. Clarke) в еритроцитах – залишки ядерної субстанції. К.К. характерні для тяжких форм анемій.

Кіфоз, kyphosis, is, f (від гр. kyphosis скривлення, горб) – скривлення хребта випуклістю спини уверх.

Кіфосколіоз,kyphoscoliosis, is, f (від гр. kyphos зігнутий + scoliosis кривий) – скривлення хребта уверх та в бік.

Клініка,clinica, ae, f (від гр. klinike мистецтво лікування) – лікувальний заклад, який використовується для навчальних та наукових цілей.

Клінічна біохімія,biochemia clinicalis(від гр. bios життя + chemeia хімія + лат. clinicalis клінічний) – розділ біохімії, який охоплює фізико-хімічні та біохімічні методи, що застосовуються при дослідженні крові, сечі, травних соків, тканин та ін.

Клінічна гематологія –див. Гематологія клінічна.

Клінічна картина,aspectus clinicalis (від лат. aspectus зовнішній вид + clinicalis клінічний) – сукупність ознак захворювання у хворого з урахуванням даних спеціальних досліджень.

Клітина тюрка, або клітини подразнення. Протоплазма інтенсивно синя, нерівномірна за забарвленням. Ядро кругле або овальне, розташоване у центрі, інтенсивно фіолетове. К.т. трапляються у вигляді виключення.

Клонічні судоми,spasmi clonici (від гр. spasmos судома + klonos метушня) – характеризуються невимушеним чергуванням м'язових скорочень з послідовним розслабленням м'язів, внаслідок чого виникає відносно часте смикання ураженої части тіла.

Клонічний,clonicus, a, um (від лат. clonus = гр. klonos метушня, від kloneo гнати) – судомний.

Клонус,clonus, і, m (від гр. klonos метушня), клонічна судома – ритмічне скорочення та розслаблення м'язів.

Книжка,omasum, i, n (лат.) – третя камера шлунка жуйних, з'єднується широкими отворами з сіткою і сичугом; слизова оболонка без залоз.

Колапс,collapsus, us, m (від лат. collapses що впав) –гостра судинна недостатність, що характеризується в першу чергу падінням судинного тонусу, пригніченням центральної нервової системи, а також різним зменшенням об'єму циркулюючої крові.

Колатеральна анемія – місцеве молокров'я внаслідок посиленного відтоку крові від органу до ближчих до нього органів та тканин.

Коліки,colicae, arum, f /pl (від франц. сolique коліка, від гр. kolike кишкова хвороба) –сукупність ознак, які характеризують хвороби травного тракту, проявляються відмовою від корму, різкою зміною положення, здуттям та ін.

Коліки тромбоемболічні –див. Тромбоемболічні коліки.

Коліт,colitis, tidis, f (від гр. kolon товста кишка + -it is запалення) – запалення слизової оболонки товстого відділу кишечнику.

Кома,coma, atis, n (від гр. koma глибокий сон) – глибоке гальмування центральної нервової системи, що характеризується втратою рефлексів і порушенням життєво важливих функцій організму.

Компенсація,compensatio, onis, f (лат. відновлення, відшкодування) – вирівнювання хворобливих розладнань в організмі.

Комплекс,complexus, us, m (від лат. complecti, pp. complexus охоплювати) – сукупність різноманітних симптомів або дій.

Компресійна анемія –місцеве малокров'я внаслідок зменшенням або припиненням кровопостачання до органу або тканини внаслідок здавлювання судин пухлинами, защімленням тканин.

Конвульсія,convulsions, f/pl (від лат. convello ламаю) – періодичні невимушені скорочення м'язів тіла, які спостерігаються при ураженні головного мозку, токсикозах вагітних, отруєннях.

Конгеляція,congelatio, onis, f (від лат.con разом з + gelo заморозити) – зміна тканин під впливом низької температури.

Конкременти,concrementa, orum, n/pl (від лат. concrementum щільне утворення) – формуються в порожнистих органах або вивідних протоках залоз, перешкоджають пересуванню вмісту кишечнику, сечі та ін.

Консервування крові(від лат. conserve зберігати) – спосіб зберігання повноцінної крові у стерильному стані.

Консиліум,consilium, ii, n (лат. нарада, обговорювання) – нарада декількох лікарів для з'ясування діагнозу хвороби, визначення тактики обстеження, засобів та способів лікування.

Консистенція,consistentia, ae, f (від лат. consistere стояти) – стан речовини, ступень щільності, твердість.

Констипація,constipatio, onis, f (лат. скупчення) – запор. Напр. запор кишечнику – constipatio intestinorum. Син. обстипація.

Конституція тварини,constitutio animalium (від лат. constitutio будова, стан + animal тварина) – стан організму, його реакційні особливості, які склалися на основі спадкових та набутих властивостей при взаємодії з зовнішнім середовищем.

Конструкція,constrictio, onis, f (від лат. con-stringere, pp. constrictus стягувати, зв'язувати) – стягнення, стиснення, звуження.

Контрактура,contracture, ae, f (від лат. contraho, contractum скорочувати) – різке обмеження рухомості суглоба. К. може бути природженою та набутою.

Контрастні дослідженняу рентгенології –діагностичні методи зі застосуванням рентгеноконтрастних засобів при дослідженні органів та тканин, які не виділяються при звичайній рентгеноскопії.

Копростаз,coprostasis, is, f (від гр. kopros випорожнення + stasis застій) – застій вмісту в товстих кишках в наслідок порушення функції шлунку та кишечнику.

Коронарна недостатність– погіршання кровопосточання серцевого м'яза внаслідок звуження коронарних судин.

Кропивниця –переважно алергічна реакція на вплив різноманітних подразників фізичного, хімічного та біологічного походження.

Креатинурія,creatinuria, ae, f (креатин + гр. uron сеча) – поява в сечі креатину.

Крепітація,crepitatio, onis, f (від лат. crepito скрипіти) –симптом хвороби, який виявляють за допомогою вислуховування та прощупування.

Криза(від франц. сrise напад)– одназ форм завершення деяких інфекційних та неінфекційних хвороб, що виявляється в швидкому зниженні температури тіла, інтенсивному потовиділенні, посиленні сечовиділення, тахікардії та гіпотензії.

Криза хвороби,crisis morbid (від гр. krisis перлом хвороби, злам + morbus хвороба) – різке покращення в перебігу хвороби. К.б. характеризується різкою нормалізацією температури, появою апетиту тощо.

Крововиливи,haemorrhagia, ae, f (від гр. haima кров + rhagos розірваний) –накопичення крові, що вийшла за межі судини, в тканинах і порожнинах організму.

Крововтрата– стан, що виникає внаслідок кровотечі після ушкодження судин і характеризується низкою патологічних та пристосувальних реакцій.

Кровотворення,haematopoësis, haemopoiesis, is, f (від гр. haima, haimatos кров + poiesis утворення) – процес утворення, розвитку і дозрівання клітин крові, внаслідок чого спрацьовані клітини замінюються новими, повноцінними.

Кровотеча,haemorrhagia, ae, f–патологічний процес, що супроводжується виходом крові за межі судин внаслідок порушення цілісності або проникності їх стінок.

Кровопускання,mission sanguinis (від лат. mission випускання + sanguis, inis кров) – здобуття потрібної кількості крові з вени шляхом введення спеціальної голки або розтин вени розрізом.

Кров'яна блювота– див. Гематомезис.

Кров'яні випорожнення,sedes cruentae (від лат. sedes випорожнення + cruentus кривавий).

Кров'яний тиск –гідродинамічний тиск крові в судинах, зумовлений роботою серця та опором стінок судин. Розрізняють К.т. артеріальний, венозний та капілярний.

Крупозна пневмонія,pneumonia cruposa (від гр. pneumon легені + лат. cruposus крупозний) – спочатку проявляється гострою лихоманкою, потім фіброзним запаленням легень. Частіше хворіють коні, ВРХ, свині.

Курабільний,curabilis, e (від лат. cura лікування) – виліковний.

Куратор,curator, oris, m (від лат. curator опікун) – 1) студент в клініці, який спостерігає

за хворими; 2) особа, якій наказано спостерігання за якою-небудь роботою.

Курація,curatio, onis, f (від лат. curare, pp. curatus лікувати) – 1) лікування, догляд за хворим; 2) навчальна процедура: спостереження хворої тварини студентом, з подальшим складанням історії хвороби та доповіддю викладачеві.

Куссмауля дихання,Kussmauli respiratio (за ім’ям нем. лікаря A. Kussmaul, лат. respiration дихання) –один з видів патологічного дихання, що характеризується повільними дихальними циклами, глибоким і тривалим, з хрипом. Вдихом та шумним, за участю експіраторів, видихом.

Лакова кров –див. Гемоліз.

Лактозурія,lactosuria, ae, f (лактоза + гр. uron сеча) – поява в сечі лактози. Л. буває фізіологічна та патологічна.

Лапароскопія,laparoscopia, ae, f (від гр. lapara живіт + skopeo досліджувати) – дослідження органів черевної порожнини за допомогою лапароскопу.

Лапаротомія,laparotomia, ae, f (від гр. lapara живіт + -tome розрізання) – розтин черевної порожнини при операціях на внутрішніх органах або з діагностичною метою.

Ларингіт,laryngitis, tidis, f (від гр. larynx, laringos гортань + -it is запалення) – катаральне або крупозне запалення слизової оболонки гортані, частіше разом з ушкодженням трахеї та глотки.

Ларингоскопія,laryngoscopia, ae, f (від гр. larynx гортань + skopeo досліджувати) – дослідження гортані за допомогою ларингоскопу.

Латентний,lateens, entis (лат.) – прихований, безсимптомний, непомітно протікаючий.

Лейкограма,leucogramma, ae, f (від гр. leucos білий + gramma запис) –див. Лейкоцитарна формула.

Лейкодермія,leucodermia, ae, f (від гр. leukos білий + derma шкіра) – білі плями шкіри, зумовлені відсутністю меланіну, які виявляються на місці рубцевих змін, опіків тощо.

Лейкоз,leucosis, f/ph (від гр.leukos білий + -osis хвороба) –системне захворювання крові пухлинної природи, яке характеризується первинним ураженням кісткового мозку з витісненням нормальних ростків кровотворення, що зумовлює значні зміни периферичної крові. Розрізняють гострий Л. і хронічний Л. Класифікують Л. головним чином за морфологічними особливостями лейкозних клітин.

Лейколіз,leucolysis, f (від гр. leuco який належить до лейкоциту + lysis розпад) –руйнування, розпад лейкоцитів.

Лейкопенія, leucopenia, ae, f (від гр. leukos білий + penia бідність) – зменшення кількості лейкоцитів в одиниці об'єму периферичної крові. В механізмі розвитку лейкопенії лежать два процеси - послаблення лейкопоезу і переважання кількості лейкоцитів.

Лейкопоез,leucopoiesis, is, f (від гр. leukos білий + poiesis створювання) – утворення лейкоцитів. Л. ділять на гранулопоез та лімфопоез.

Лейкоцит,leucocytus, і, m (від гр. leukos білий + kytos клітина) – біла кров'яна клітина, що має ядро. Розрізняють зернисті Л., або гранулярні, та незернисті Л., або агранулярні. Гранулоцити за властивістю забарвлюватися кислими або лужними барвниками діляться на 3 групи: нейтрофіли, еозинофіли та базофіли. До агранулоцитів належать лімфоцити та моноцити.

Лейкоцитарна реакція –гематологічний зсув , який визначає функціональний стан кровотворного апарату. Л.р. буває мієлоцитного, лімфоцитного та моноцитного типу.

Лейкоцитарна формула –співвідношення окремих форм лейкоцитів периферичної крові, виражене у відсотках.

Лейкоцитарний профіль –графічне зображення на сітці Мошковського кількісного співвідношення та абсолютної кількості лейкоцитів в 1 мм крові.

Лейкоцитоз,leucocytosis, is, f (від гр. leucocytus лейкоцит + -osis ненормальне збільшення) – збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові. Буває абсолютним і відносним, фізіологічним і патологічним.

Лейкоцитурія –виділення з сечею підвищеної кількості лейкоцитів.

Лизуха,lambitus,us, m (лат. лизання), allotriophagia, ae, f, гр. allotrios сторонній, чужий + phagein їсти) – алотриофагія – позив до їжі неїстівних речовин. Л. – симптом хвороб (остеомаляція, рахіт, гастрит, гастроентерит, хвороби печінки, сказ тощо), який характеризується зіпсуттям апетиту, інколи відмовою від їжі.

Линька– зміна покрову у тварин. У більшості сільськогосподарських тварин при Л. повністю або частково змінюється волосяний покров. Розрізняють три типи Л.: сезонну, вікову і компенсаційну.

Лихоманка – див. Фебрис.