Пластмаси світлової полімеризації (фотополімери). 5 страница

Молібден забезпечує сплаву дрібнокристалічну струк­туру, що посилює його міцність. Нікель підвищує якість литва, збільшує рідкотекучість, знижує температуру плавлення, сприяє видаленню газів і сірчаних сполук.

Сплав може містити небажані домішки, зокрема за­лізо, яке збільшує усадку під час лиття і погіршує фі-зико-хімічні властивості сплаву.

Велика кількість кобальту в сплаві різко підвищує його антикорозійні й ливарні властивості, зменшує усад­ку до 1,8%. Однак через високу твердість хромокобальтових сплавів значно ускладнюються з'єднання вигото­влених із них деталей за допомогою паяння, а також механічна обробка деталей. У зв'язку з цим виникла необхідність значно підвищити точність лиття деталей і гладкість їх поверхні.

"Керадент" (Україна) — сплав на хромонікелевій основі для виготовлення суцільнолитих протезів. Міс­тить титан, алюміній, силіцій, манган. Температура плав­лення становить 1330 — 1390 °С, температура заливки — 1520 °С.

Склад сплаву (у мас.%) такий: кобальту — 53,8 — 60,0, нікелю — 7,0 — 9,5, хрому — 25,0 — 27,0, молібде­ну — 7,0 — 9,0, титану — 0,25 — 0,5, алюмінію — 0,25 — 0,5, силіцію — 0,05 — 0,25, вуглецю —0,05 — 0,2, ман­гану - 0,05-0,25.

"Целіт П" (Україна) — сплав на основі кобальту, нікелю і хрому. Сплав має високу рідкотекучість, лег­ко піддається механічній обробці абразивними інстру­ментами. Він призначений для лиття незнімних зубних протезів з облицюванням полімерними матеріалами, у тому числі фотополімерами.

Кобальтохромові, нікелехромові та інші сплави для каркасів металокерамічних протезів (крім наведених у табл. 14) випускаються в різних країнах під такими назвами: "Жемені-ІГ, "Кераміко", "Мікробонд" (СІЛА), "Хромікс", "Р-2" (Франція), "Ультратек" (Ліхтенштейн); (табл. 15).

Такі сплави застосовують тільки для литих протезів і їх частин,- різних шин, які потребують підвищеної пружності й міцності. Штампуванню вони не піддають­ся, оскільки мають велику пружність і твердість.

Нікель— блискучий, сріблясто-білий метал. У при­роді зустрічається в хімічних сполуках, частіше як арсенонікелевий блиск (МіАзЗ), гарнієрит. Найбільш поши­рений спосіб добування нікелю — випалювання з по­дальшим плавленням його в суміші з деревним вугіл­лям. Стійкий до окиснення па повітрі та у воді, хімічно стійкий до лугів. Хлоридна, сульфатна і концентрована нітратна кислоти діють на нього слабко. Добре кується і вальцюється.

Нікель широко використовують у народному госпо­дарстві для нікелювання виробів. Він входить до скла-

Таблиця 14. Склад деяких зарубіжних кобальтохромових і нікелехромових сплавів (Німеччина)

Сплав	Вміст елементів у сплаві,%
	Азот	Вуглець	Залізо	Кобальт	Силіцій	Манган	Молібден	Ніобій	Хром	Цезій	Нікель
"Віробонд"	-	-	-		-	0,02		-		-	-
"Віталіум"		0,4	0,7	62,5	0,3	-	5,1	-	30,8	-	-
"Біролой"	-	0,07	0,07			0,07		-		-
"Вірокаст"		0,35			0,35	0,35		-		-	-
"Вірон-77"	0,02	0,02	-		0,02	-				0,02
''Вірс^Г,		0,02	-	-	0,02
"Вірон-99"	-	_	0,5				9,5
"Вїроніт"	-	0,35	-		0,35	0,35
"Віроніт" особливо твердіш		0,4			0,4	0,4
"Віроніум"	0,25	0,25	-		0,25	0,25				-
"Віроніум" особливо твердий	0,25	0,25			0,25	0,25

ду багатьох сплавів, які застосовують у зубопротезній техніці. Добавлення нікелю в сплави підвищує їх меха­нічні властивості (пластичність, в'язкість, пружність), зменшує усадку і надає їм хімічної стійкості. У сполуках із залізом і хромом (нержавіюча сталь) нікель сприяє утворенню дрібнозернистого твердого розчину — фе­риту чи аустеніту.

Іноді нікель додають у сплави золота замість платини (5--10%). Такі сплави набувають підвищеної міцності.

Таблиця 15. Фізико-технічні характеристики деяких сплавів для металокераміки (США)

Матеріал та основні інгредієнти	Гус­тина, г/см3	Твердість за Віккерсом, Н/мм2	Модуль еластич­ності, Н/мм'-ІО8	Модуль Юнга, Н/мм2
"Віль керам В" (АиРаАй)	13,8		16	63,6
"Віль керам В-1" (РсіАя)	11,1
"Олімпія" (АиРа)	13,5
"Біобонд" (№Сг)	8,7
"Верабонд із берилієм" (№Сг)	7,8

Сплави нікелю з хромом містять до 70% нікелю і до 25% хрому (інші інгредієнти — це легуючі елементи). Такі сплави краще зчіплюються з фарфором, ніж кобальтохромові. Для зближення коефіцієнтів теплового роз­ширення з фарфором нікелехромовий сплав легують залізом, силіцієм та алюмінієм, а для поліпшення ливар­них властивостей у сплав уводять алюміній, бор, моліб­ден та інші речовини. Останні елементи сплаву підви­щують його дисперсну міцність і захищають поверхню відливка (запобігають задиранню оксидної плівки). Остан­нім часом винайдені нікелехромові сплави з температу­рою плавлення від 960 до 1360 С, що дозволяє поліпши­ти їх ливарні властивості, одержувати якісні відливки, використовувати для лиття гіпсові форми (табл. 16).

Нікелехромовий сплав НХ-Дент 90 Х25Н63МС-ВН має такий склад: нікелю — 63%, хрому — 25%, моліб­дену — 2,5%. Крім того, він містить силіцій, манган і цезій.

Сплави призначені для виготовлення литих метало­керамічних, металоситалових, облицьованих полімерами Таблиця 16. Фізико-технічні характеристики сплавів для металокераміки

Матеріал
	Густина г/см	Твердість за Брінеллем	Модуль пружиності	Межа текучості	Відносини видивження	Аоефіціент лінійного розширення
Дентан	7,9					17,0
Х23Н27С
Дентан М	7,9					17,0
Х23Н27МС-ВН
НХ-Дент	8,2					13,9
Х25Н63МС-ВН

і суцільнолитих коронок, а також мостоподібних про­тезів.

"Целіт Н" (Україна) -• сплав на основі нікелю і хрому зі спеціальними легуючими добавками, які забез­печують хороші ливарні властивості й високу міцність адгезії кераміки і металу. Хімічний склад і властивості близькі до таких сплаву "Вірон-99" (Німеччина). На відміну від хромонікелевих сталей, нікелехромові спла­ви, які не містять вуглецю, широко застосовують для виготовлення металокерамічних зубних протезів. Знач­ною популярністю користуються зарубіжні сплави "Ві-рон-79", "Вірон~88", "Вірон-99", "Віролой" (Німеччи­на). Склад і властивості таких сплавів приблизно такі: нікелю - 63-70%, хрому - 20-24%, молібдену -3—10%, інших елементів — 2 — 11%, густина — 8,1 — 8,2 г/см³, температура лиття — 1300—1420 °С, твер­дість за Віккерсом - 180-185.

Нікелехромовий сплав ЕХ-3 Норитаке випускає фір­ма "Норитаке" (Японія).

Титан— метал сріблясто-білого кольору. У природі міститься в рудах. Входить до складу мінералів (ільме­ніт, титаніт та ін.). Вміст у них діоксиду титану (ТіО₂) становить від 40 до 90%. Добувають його методом хлору­вання за наявності вуглецю з подальшим відновленням.

Властивості титану значною мірою залежать від його чистоти. Розрізняють дві алотропічні модифікації ти­тану: низькотемпературна а-модифікація з гексагональ­ною кристалічною решіткою і високотемпературна р-модифікація з кубічно-об'ємноцентрованою кристалічною решіткою. Перехід а-модифікації в р-модифікацію і навпаки здійснюється за температури 882 °С,

На думку деяких фахівців, на зміну віку залізному прийшов вік титановий, оскільки властивості цього ме­талу унікальні.

Густина титану майже така, як і алюмінію. Однак титан у 12 разів міцніший за алюміній. Він міцніший за залізо, Титан не намагнічується, а його термостійкість різко виділяє його серед інших металів. Сталі, леговані титаном, виявляють підвищену жаростійкість і застосо­вуються в космічній техніці. Сполуки титану викорис­товують як каталізатори полімеризації мономерів, барв­ники, наповнювачі високомолярних сполук.

Титан має високу антикорозійну стійкість у різних середовищах. На поверхні титану утворюється тонка і міцна оксидна плівка, яка захищає його від подаль­шого окиснення. Він міцний, не справляє шкідливого впливу на організм людини, стійкий до нітратної кис­лоти, погано розчиняється в сульфатній кислоті, має велику хімічну спорідненість із вуглецем. Якщо неве­лику кількість титану додати до нержавіючої сталі, він зв'язує вуглець. Це запобігає випаданню карбідів хро­му і подальшому розвитку міжкристалічної корозії.

Титан застосовують як лігатуру для зв'язування уламків при лікуванні переломів щелеп, для покрит­тя інструментів, а деякі особливо точні й мініатюрні інструменти та імплантати (конструкції, які вживлюють у кісткову тканину щелеп) виготовляють саме з ти­тану чи його сплавів.

Виготовлення ортопедичних конструкцій з титану включає такі етапи: створення воскової композиції, встановлення ливникової системи зі штифтів діаметром 5 — 6 мм і центрального постачальника, виготовлення керамічної ливарної форми з електрокорунду з етилсилікатом. Загальна кількість шарів покриття — 9. Кожен шар висушують в атмосфері аміаку. Форму прожарю­ють за температури 1000 °С і обробляють піровуглецем. Вуглець, який подається в піч із високою температу­рою, за відсутності повітря розкладається. Атомарний вуглець просочує стінки керамічної форми, що запобі­гає хімічному сполученню її з металом. Охолоджену форму (не нижче від 150°С) заливають металом. Плав­лять титан у вакуумно-дуговій гарнісажній установці, у графітовому тиглі з гарнісажем (гарнісаж — шар мета­лу, який плавлять, що покриває внутрішню поверхню тиглю). Тигель із гарнісажем постійно охолоджується водою, що захищає його від розплавленого металу. Охолодження форми ведуть у вакуумі або середовищі арго­ну. Відділяють ливники і піскоструминно обробляють деталь. Обробка титанових деталей може бути механіч­ною (шліфування і полірування). Крім того, застосо­вують електрополірування з електролітом (сульфатної кислоти — 60%, плавикової — 30%, гліцерину —10%). Анод — деталь, катод — графіт. Щільність струму — 0,5-0,7 А, напруга - 24 В.

Відомо багато сплавів титану. Найбільш перспектив­ними для застосування в медицині взагалі, і в стомато­логії зокрема, є сплави титану з алюмінієм, вольфра­мом, нікелем. Вони використовуються для виготовлення імплантатів, незнімних зубних протезів, дроту. При­близний склад одного з таких сплавів: титану — 90%, алюмінію — 6%, вольфраму — 4%.

Технологія виготовлення зубних протезів з титано­вих сплавів розроблена в Японії. Великий інтерес ста­новить застосування сплавів титану для виготовлення суцільнолитих базисів і каркасів зубних протезів. Най­кращі ливарні властивості та високу міцність (межа міцності на розрив — 686 МПа) виявляє сплав мар­ки ВТ5Л (титан, легований алюмінієм). Лінійна усадка під час лиття становить 0,8— 1%, об'ємна — 3% (показ­ники близькі до таких у сплавах золота). Каркаси, відлиті з цього сплаву, за необхідності можуть бути підда­ні аргонодуговому зварюванню.

Сплави титану з нікелем здатні "запам'ятовувати" форму і мають над еластичні властивості. Коли виробу (наприклад, імплантату) з такого сплаву в нагрітому стані надати певної геометричної форми, а потім охоло­дити його і надати йому необхідної для застосування форми (уведення в організм, конструкцію), то під час нагрівання до температури організму виріб відновлює первинну форму.

Нікелетитанові сплави застосовують: 1) у щелепно-лицевій травматології як фіксатори відламків щелеп; 2) у зубопротезуванні як внутрішньокісткові й накіст­кові імплантати (литі, пористі), керамічні протези зу­бів (каркас); 3) в ортодонтії як активні (діючі) части­ни апаратів.

У Сибірському фізико-технічному інституті (м. Томськ) розроблено низку сплавів із "пам'яттю" форми на осно­ві нікеліду титану, легованих алюмінієм і ванадієм. Це сплави ТН-10, ТН-ІС,ТН-1ХЕ та ін. Основні властивос­ті сплавів на основі нікеліду титану наведено в табл. 17.

Таблиця 17. Основні властивості сплавів на основі титану і нікелю

Показник	Пористі сплави (пористість — 8—60%)	Безпористі (литі) сплави
Густина, г., см-і	2,4-6,1	6,44
Температура плавлення, °С	1200-1320	1250-1320
Межа міцності, кгс/мм2	20-100	45-200
Ступінь віднов­лення форми, %	40-90	95-100
Сила, що вини­кає під час від­новлення форми, кгс/мм2	20-40	До 90

За температури тіла людини деякі нікелетитанові сплави виявляють еластичні властивості, подібні до властивостей тканин організму, що забезпечує гармо­нійне функціонування імплантатів із цих сплавів.

В ортодонтії застосовують брекети, що фіксуються на зубах композитами і над еластичним дротом, який має "пам'ять" форми (мал. 14).

Мал. 14. Застосування дроту з ефектом "пам'яті" в ортодонтії

для переміщення зубів: 1 — на початку лікування; 2 — наприкінці лікування

Зі сполук титану в стоматології широко застосову­ють діоксид титану (ТіО₂) — білий або жовтуватий порошок. Його використовують як замутнювач при ви­робництві пластмас. На основі діоксиду титану виготов­ляють покривні лаки для нанесення облицювального покриття на металеві частини виробів (комбіновані металоакрилові коронки, ланки мостоподібних протезів та ін.).

Останнім часом у зубопротезуванні застосовують за­хисне декоративне покриття ортопедичних металевих конструкцій сполуками титану. Метод, який розробили А.Н. Кузьменков і співавтори, ґрунтується на осаджен­ні нітриту титану у вакуумі з іонним бомбардуванням поверхні виробу. Захисне декоративне покриття нано­сять в установці "Булат". За стійкістю до зношування воно у 2 рази перевищує нержавіючу сталь. Це покриття зменшує різницю потенціалів у ротовій порожнині, що спостерігається за наявності металевих включень (паяні протези). Титаноцирконіеве покриття стійке до дії ли­монної, оцтової, нітратної і 20% хлоридної кислот, а та­кож слини і лугів.

Витримування титанового виробу в атмосфері азоту та аміаку за температури 850 — 900 °С призводить до утворення на його поверхні золотистої плівки титану нітриду.

Покриття виробу титану нітридом збільшує твердість його поверхні й надає естетичного вигляду — плівка має золотистий відтінок. Температура плавлення плів­ки становить 2950 °С, твердість — 7 — 8 одиниць за шка­лою Мооса.

Нанесення титану нітриду на вироби може бути од­ношаровим і багатошаровим.

Недоліки цього покриття такі: 1) застосування за­старілої технології виготовлення протезів (штампуван­ня, паяння); 2) покриття з часом злущується; 3) мож­ливі токсикоалергійні реакції організму на покриття (як при застосуванні біметалів у протезах).

Хром— білий із синюватим відтінком метал. Зустрі­чається в природі в різних сполуках. Часто міститься в залізних рудах. Добувають із руди (хромистого за­лізняку) відновленням у доменних печах. Має високу антикорозійну стійкість, розчиняється в хлоридній і суль­фатній кислотах. Нітратна кислота на хром не діє. У ре­акцію з киснем вступає за температури понад 1000 °С, утворюючи оксиди хрому: Сг₂О₃ — тверду речовину зе­леного кольору і СгО — чорний порошок.

Хром широко застосовують у промисловості для по­криття металевих виробів тонкою металевою оболонкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для гальванічного покриття незнімних металевих про­тезів для захисту припою від корозії. Оксиди хрому за­стосовують у зубопротезуванні і промисловості для ви­готовлення полірувальних паст (паста "ГОИ", Росія).

Хром разом із нікелем входить до складу нержаві­ючої сталі. Він надає їй великої твердості та антикорозійності. Однак слід пам'ятати, що хром у сталі, спо­лучаючись із вуглецем, утворює карбіди. Останні при порушенні режиму термічної обробки випадають з одно­рідного твердого розчину і розташовуються по межах кристалів сплаву, унаслідок чого сплав набуває неод­норідної структури з різко підвищеною хімічною акти­вністю (міжкристалічна корозія), Добавлення хрому до сплавів металів погіршує їх паяння. У нержавіючій хромонікелевій сталі слід дотримуватись оптимально­го співвідношення вмісту хрому (17 — 19%) і нікелю (8—10%; аустенітна структура). При зменшенні вміс­ту нікелю сплав стає двофазним за будь-якої темпе­ратури. Збільшення вмісту хрому в сталі понад 18% (якщо вміст нікелю становить 9%) призводить до зни­ження антикорозійних властивостей сплаву.

Легуючі лігатурні матеріали. До цієї групи відносять метали, які використовують для надання спла­вам певних властивостей. Так, мідь у сплавах золота підвищує їх твердість. Цинк збільшує рідкотекучість сплавів, кадмій знижує температуру плавлення.

Вміст таких металів у сплаві може бути невеликим.

Алюміній— метал сріблясто-білого кольору. Вхо­дить до складу глин, польових шпатів, слюд та інших мінералів. У природі зустрічається дуже часто, Алюмі­ній добувають із бокситу.

Твердий кришталевий оксид алюмінію, забарвлений домішкою заліза в жовто-бурий колір, називається ко­рундом. Він дуже твердий, застосовується як абразив­ний матеріал (див. розділ "Абразивні матеріали"). Про­зорі кристали корунду, забарвлені незначними домішка­ми,— не дорогоцінні камені (рубін — корунд червоного кольору, сапфір — синього).

Алюміній має добру електропровідність, теплопро­відність і пластичність. На повітрі він швидко покрива­ється шаром оксидної плівки, яка оберігає його від гли­боких корозійних руйнувань.

Алюміній легко розчиняється в розведеній нітрат­ній, сульфатній і хлоридній кислотах. Дуже нестійкий до дії розчину натрію хлориду. Сплави алюмінію ши­роко застосовують у народному господарстві та побуті. У стоматологічній практиці алюмінієвий дріт діаметром 1,5 — 2 мм використовують для виготовлення гнутих дро­тяних шин. З алюмінієвої бронзи — сплав алюмінію (90%) та міді (10%) — виготовляють лігатурний дріт, який застосовують у щелепно-лицевій ортопедії (фікса­ція шин) і ортодонтії (переміщення зубів).

Дюралюміній, або дюраль, містить 94% алюмінію, 4% міді, 1% магнію, 1% мангану, невелику кількість за­ліза і силіцію. Його твердість за Брінеллем становить 120 кгс/мм, температура плавлення — 605 °С. Вияв­ляє високу міцність і твердість, широко застосовується в авіаційній промисловості. У зубопротезуванні засто­совують дуже рідко для виготовлення тимчасових апа­ратів та деякого устаткування (кювети).

Магналій — сплав алюмінію та магнію. Містить 70% алюмінію і 30% магнію. За властивостями близький до дюралю. Густина магналію становить 2,5 г/см³, твер­дість за Брінеллем — 90 кгс/мм², температура плавлен­ня — 657 °С. Хімічно нестійкий. Раніше застосовував­ся в ортодонтії для виготовлення металевих кап похи­лих площин. Тепер застосовується так само, як дюраль.

Кадмій— метал сріблясто-білого кольору із синю­ватим відтінком. У природі зустрічається у вигляді цин-кокадмієвих руд. Добувають кадмій методом віднов­лення і виділення із суміші під час нагрівання до темпе­ратури 780 — 800 °С, за якої кадмій кипить. Конденсова­ні його пари являють собою чистий кадмій. Він м'який, ріжеться ножем.

Кадмій застосовують для виготовлення різних при­поїв і допоміжних легкоплавких сплавів. Уведення його в припій для золота знижує температуру плавлення на 100 — 150 °С. Кадмій підвищує дифузію припою в основ­ний метал (золото, нержавіюча сталь та ін.).

Кадмій уводять у сплави дуже обережно, бо він швид­ко закипає і випаровується, утворюючи отруйну пару. Є два способи введення кадмію в сплав:

1. Необхідну кількість кадмію загортають у папірець, швидко поміщають у розплавлений метал і зразу ж припиняють нагрівання.

2. Кадмій (шматочки) поміщають на тонко розвальцьо­вану пластинку сплаву, нагрівають до температури 320 — 330 °С і плавлять. Кадмій розливається по по­
верхні пластинки. Згорнуті в трубки пластинки плав­лять у тиглі, одержуючи потрібний припій. Кадмій у припої для золотих сплавів під час паяння википає і згоряє. Проба золотого сплаву в припої наближається до проби основного металу.

Магній— метал світло-сірого кольору. Пошире­ний у природі, входить до складу мінералів бішофіт (М§СІ₂-6Н₂О), магнезит (М^СО^) та ін. Металевий маг­ній добувають двома способами: електролізом хлоридів і термічним відновленням із руд. Магній хімічно не­стійкий. У вологому повітрі швидко окиснюється, по­кривається білою захисною плівкою. Легко розчиняєть­ся в кислотах. Пластичний тільки під час нагрівання до температури 250 — 300 °С. За температури 600 °С за­горяється і горить сліпучо-білим полум'ям. У чистому вигляді магній у стоматології не застосовується. Він входить до складу сплавів, які використовують у зубо- протезуванні (припій для нержавіючої сталі). Оксид маг­нію завдяки високій температурі плавлення (2800 °С) застосовують для виготовлення вогнетривких тиглів і плавильних печей (для стоматологічного лиття). У зубопротезуванні застосовують природні силікати магнію, тальк і азбест.

Молібден— тугоплавкий метал світло-сірого кольо­ру. У природі зустрічається у вигляді руд. Найбільше промислове значення має молібденіт (Мо5₂ — молібде­новий блиск), який містить близько 60% молібдену. У таких рудах зазвичай містяться бісмут, вольфрам, мідь та інші метали. Добувають молібден випалюванням, відновленням воднем, пресуванням порошку з подаль­шою гарячою прокаткою.

У холодних розчинах хлоридної і сульфатної кис­лот і в лугах молібден не руйнується. За звичайних умов стійкий до корозії. Нітратна кислота і царська го­рілка розчиняють молібден, Молібден у металургії ви­користовують для одержання феромолібдену (55 — 70% молібдену, решта — залізо). Останнє служить присад­кою під час виготовлення легованих сталей. У кобальто-хромовому сплаві молібден поліпшує мікрокриста­лічну структуру, підвищує твердість, в'язкість і анти­корозійну стійкість.

Мідь— метал червоного кольору. У природі зустрі­чається в самородному стані. Входить до складу суль­фідних та інших руд (халькозин — Си₂5, мідний кол­чедан — СиРе5₂). Мідь добувають із руд плавленням, очищають електролізом. Мідь окиснюється у вологому середовищі, і під час нагрівання на повітрі покривається тонкою оксидною плівкою чорного кольору. Розчиня­ється в нітратній і сульфатній кислотах, лугах. Вона пластична, легко обробляється, має хороші ливарні влас­тивості. Широко застосовується в електротехніці (має високу електропровідність), входить до складу багатьох сплавів (бронза, латунь та ін.). У складі сплавів золота і припоїв підвищує в'язкість і механічну міцність. У сто­матології застосовують мідні амальгами, кільця різних діаметрів (для зняття відбитків з окремих зубів при ви­готовленні вкладок, напівкоронок, штифтових зубів).

Сплави міді широко застосовуються в народному господарстві, найважливіші з них — бронза, латунь, мельхіор.

Бронза— сплав міді з алюмінієм, силіцієм, бери­лієм та іншими елементами (відповідно бронза назива­ється алюмінієвою, силікатною, берилієвою).

У стоматологічній практиці з бронзи виготовляють лігатурний дріт, а також обладнання (кювети), інстру­менти (молоточки).

Нейзильбер (мельхіор) — сплав, схожий на сріб­ло. Містить до 50% міді, 18-22% цинку, 13,5-16,5% нікелю та інші елементи. Густина нейзильберу стано­вить 8,3— 8,5 г/см³, температура плавлення — 1000 — 1200 °С, твердість за Брінеллем — 80 кгс/мм². Має добрі механічні та антикорозійні властивості. У рото­вій порожнині поверхня нейзильберу покривається тон­кою оксидною плівкою, що оберігає виріб від більш глибоких руйнувань. Метал добре штампується і відливається, широко застосовується в побуті.

В ортопедичній практиці нейзильбер використову­ють для виготовлення тимчасових щелепно-лицевих та ортопедичних пристроїв. Раніше з нейзильберу виготов­ляли штамповані капи. Після впровадження в зубопротезування пластмас виготовлення металевих кап різко зменшилося. З нейзильберу виготовляють корпуси ор-тодонтичних гвинтів. Під час паяння нейзильберу ко­ристуються припоєм (6 частин срібла, 2 частини міді й 1 частина цинку).

Цинк-- метал синювато-білого кольору з вираже­ною кристалічною структурою. У природі зустрічаєть­ся у вигляді цинкової обманки (2п5). Цинк добувають випалюванням руди і безпосередньо з руд методом елек­тролізу.

Цинк легкоплавкий і рідкотекучий. Він входить до складу припоїв для нержавіючої сталі, сплавів міді, срібла та інших, які використовуються в зубопротезуванні (нейзильбер).

Легкоплавкі сплави (допоміжні матеріали) — це сплави, температура плавлення яких нижче від точ­ки плавлення олова (232 °С). До їх складу входять різ­ні елементи (бісмут, кадмій, олово, свинець тощо).

Бісмут належить до групи металоїдів, але з різко вираженими властивостями металів. Тому його можна розглядати як метал. У природі зустрічається в різних сполуках (бісмутова охра, бісмутовий блиск). Входить до складу нікелевих і хромових руд.

Чистий бісмут має сріблясто-білий колір. Густина його становить 9,8 г/см³, температура плавлення — 271,3 °С, температура кипіння — 1420 °С, твердість за Брінеллем — 35 кгс/мм², усадка - 3,3%. Коефіцієнт лінійного розширення — 13,4- 10~⁶. Бісмут крихкий, доб­ре розчиняється в нітратній і сульфатній кислотах. На повітрі не окиснюється.