Надриви та розриви сухожилок

Розтягнення - закрите порушення цілості окремих сухожильних пучків під впливом значного натягу.

Надрив - часткове, а розрив - повне порушення анатомічної безперервності сухожилля, тому надрив називають також частковим, або неповним. Надриви можуть бути в периферичної та центральної частини сухожилля, розриви - в будь-якій частині сухожилля. Розрив нормального сухожилля називають травматичним, а патологічно зміненого - спонтанним, або самостійним. Сухожилки глибокого згинача пальця спонтанно розривається у великої рогатої худоби в ділянці пальцевого сухожилкової піхви і човникового блоку. У коней сухожилки цього згинача розривається переважно в ділянці човникової бурси, а поверхневого - в нижній частині п'ясти або безпосередньо над путового суглоба. У великої рогатої худоби найчастіше бувають розтягнення та розриви ахіллового сухожилля, сухожилля глибокого згинача пальця і ​​малогомілкового третього мускула,а у коней - сухожилків згиначів пальця. Розтягненню часто піддається додаткова головка сухожилля глибокого згинача пальця.

Етіологія. Сильне скорочення м'язів, сковзання, стрибки, провал в щілину, висмикування защемленої кінцівки та інші фактори, що викликають одноразове або повторне натягування сухожилків, що перевершує за силою поріг опірності еластичності окремих або багатьох сухожильних пучків, або всього сухожилка в цілому.

Сприяючі фактори: неправильна обрізка копит і неправільна постановка кінцівок; порушення обмінних і деяких ферментативних процесів (остеодистрофія, рахіт, остеомаляція, білкова недостатність, колагенози); гіпо-і адинамія, гострі та хронічні тендиніти, тендовагініти.
Патогенез і клінічні ознаки. При розтягуванні в зоні пошкодження розриваються фібрили, окремі сухожильні пучки, капіляри, дрібні судини, що склеює речовина та інші елементи сухожилка. В результаті розвивається обмежене гостре серозне запалення. Сухожилок набрякає, стає болючим, місцева температура підвищується. У спокої тварина періодичного звільняє хвору кінцівку, при русі навантажує її з обережністю; кульгавість середнього ступеня, що підсилюється на русі на твердій дорозі. При розтягуванні сухожилків згиначів пальця тварина часто утримує хвору кінцівку зігнутою, спираючись зачепом копита. У разі надриву сухожилка розриваються вторинні і третинні пучки, ендо-, пери-і паратенон, великі кровоносні і лімфатичні судини і нерви. Сухожилок у місці пошкодження розпадається на волокна, в товщі їх і навколишньої пухкої клітковини утворюються значні крововиливи. Внаслідок реактивного запалення з'являється болюча, гаряча, дифузна припухлість, яка спочатку має тістоподібну консистенцію, а незабаром стає щільною і напруженою. Через 10-12 годин іноді з’являється фібринозна крепітація, що нагадує хрускіт снігу, що тане. Пасивне натяг і здавлювання сухожилка викликають різку захисну реакцію. Тварина часто не в змозі наступати на хвору кінцівку. При повному розриві сухожилка відбувається не тільки сильне розпадання на волокна, але і розходження (діастаз) розірваних кінців сухожилля.. Особливо великим він буває при повних розривах в ділянці сухожилкової піхви або підсухожлкової бурси. Дефекти які виниклі в сухожилку швидко заповнюються кров'ю, яка разом з серозним ексудатом просочує розірвану сухожильну тканину, інтерфасцікулярну і паратендінеальну рихлу клітковину. Під впливом ферментативних процесів і фагоцитозу загиблі клітинні елементи розріджуються і розсмоктуються з серозним ексудатом і сироваткою крові. Випавший фібрин розсмоктується лише частково. Основна його маса організується, проростає судинами, сполучнотканинними клітинами і перетворюється в подальшому на фіброзну тканину. Остання заповнює дефект і відновлює цілісність сухожилка. У разі розриву з'являються раптова кульгавість, поглиблення в місці розриву, втрата тонусу сухожилка, болючість при пальпації; пізніше розвивається крепітуюча припухлість. Часто змінюється нормальне положення одного або декількох суглобів. При розриві ахіллового сухожилка відбувається різке згинання скакального суглоба. Розрив сухожилка малогомілкового м'язу викликає випрямлення скакального суглоба при русі і пасивному розгинанні. Повний розрив глибокого флексора пальця супроводжується вивихом копитного суглоба, і тварина спирається на п'яткову частину копита з піднесеним зачепом.
Прогноз. При розтягуванні сприятливий. Дрібні крововиливи і серозний випіт розсмоктуються протягом 10-12 днів. При надривах сухожилка зростається через 1,5-2 міс. Але часто розвивається надлишкова фіброзна тканина в інтерфасцікулярних проміжках, у місцях розриву сухожилкових пучків, в пери-та паратеноні. Відновлення нормальної будови сухожилкової тканини не відбувається; дефект сухожилка заповнюється рубцем, який може здавлювати основну тканину і викликати її атрофію. Внаслідок розвитку фіброзної тканини сухожилок потовщується, втрачає еластичність, пружність і міцність; він часто зростається з навколишніми тканинами і стає малорухомим. Процес нерідко закінчується утворенням тендогенной контрактури.
Лікування. Призначають спокій, іммобілізацію, при розтягуванні - циркулярний новокаїнова блок; в перші 24 год. холод, туге бинтування, потім зігріваючі спиртові компреси; з третього-четвертого дня - озокерито-парафіно-торфолікування, УВЧ, іоно-гальванізацію з розчином йодистого калію. Після зниження больової реакції організують дозовані рухи, теплові процедури у поєднанні з масажем і втиранням подразнюючих мазей (ихтиоловой, камфорною, сіро-ртутної). При надривах і розривах накладають шинно-гіпсову пов'язку на 1,5-2 міс. При розриві сухожилка глибокого згинача пальця підковують на підкову з видовженими гілками, а при надриві і розтягуванні цього сухожилля - на підкову з високими п'ятковими шипами. У разі розвитку фіброзної тканини застосовують тканинну терапію, ультразвук, пірогенал, припікання з втиранням у коней червоною двуйодістой мазі.

Профілактика. Попередження причин, що викликають пошкодження сухожилля. Тварин які видужали включають в роботу поступово.

3. Тендовагініт: етіологія, патогенез, класифікація, особливості клінічного прояву та діагностика лікування, профілактика.

Тендовагініт - гостре або хронічне запалення сухожилкової піхви (сполучнотканинних оболонок, що оточують сухожилок). Розрізняють інфекційний і асептичний тендовагініт.

Етіологія. Внаслідок перенапруження суглобів, розтягнення, розривів і поранень. Бугаї - плідники — під час садки, занесення інфекції, лімфогенним шляхом або з сусіднього вогнища (мит, онхоцеркоз). Схильність тварин при гіподинамії, у тварин з деформованими копитами й копитцями.

Перебіг: гострі, хронічні, асептичні, інфекційні (гнійні), інвазійні.

За характером ексудату — серозні, серозно-фібринозні, фібринозні, — гнійні.

Асептичні хронічні: серозні, фібринозні, оссифікуючі.

Гострий серозний тендовагініт (Tendovaginitis Serosa Acuta )

Етіологія — ушиб, розтягнення, значне напруження, здавлювання сухожилків та їх піхв.

Патогенез — розрив капілярів і судин у синовіальній і фіброзній оболонці, крововиливи у порожнину сухожильної піхви і в оточуючі тканини, запальний процес, просочення серозним ексудатом сухожильної піхви, набряки.

Клінічні ознаки — від характеру перебігу, пат. процесу, місця розміщення, функції його. М’яка, частіше флюктуюча, подовжена (нерідко з перехватами) слабо або помірно болюча, з підвищеною місцевою температурою, припухлість, кульгавість, в спокою заощаджує кінцівку.

Лікування: 1-а доба — холод, тиснуча пов’язка. При накопиченні ексудату — пункція, аспірація, в порожнину в 10-20 мл 1% р-ну новокаїну з антибіотиками та гідрокортизоном. Потім — зігріваючи спиртові, спиртово-камфорні компреси; подразнюючі мазі.

Пропис мазі:

1) ментол 50,0 4) спирт денатурований 100,0

2) анестезія 50.0 6) 5% розчин йоду 100.0

3) новокаїн 50,0 7) масло блекоти 100,0

5) хлороформ — 80.0

З наступним теплим окутуванням.

При згасання запалення призначають: теплові процедури, масаж з подразнюючими мазями, дозована проводка.

Хронічний серозний тендовагініт (Tendovaginitis Serosa Chronica) (водянка сухожилкової піхви).

Етіологія — здебільшого з гострого серозного (не вилікували, знову в роботу, лікування малоефективне). Схильні — з неправильною поставою кінцівок, невміла розчистка і підковування.

Патогенез — повторні травми: пасивна гіперемія, потовщення оболонки вона грубшає, набрякає, потім такі самі ознаки виникають і в фібринозному шарі сухожилкової піхви. На синовіальній оболонці в окремих місцях виникає злущування та відшарування ендотеліальних клітин, відсутній ендотеліальний шар. Решта клітин — активно продукують синовію, кількість ексудату збільшується, водянка сухожильної піхви. На синовіальній оболонці в окремих місцях йде зростання з сухожилком та оточуючою тканиною. У вмістимому інколи: блискучі; світложовті, гладенькі утворення (формою чечевиці) та вільні тіла (складаються з твердої хрящоподібної тканини, з вогнищами вапнування — ворсинки, ендотелії, фібрин).

Клінічні ознаки слабо виражений місцевий запальний процес. Піхва переповнена ексудатами збільшена. Чітко конкурують — не прикриті зв’язками ділянки (перешнуровані). Місцева температура й болючість відсутні. Флуктуація. При надавлюванні — переміщається (вниз або в гору). Після аспірації — потовщення та ущільнення стінки з вогнищами фіброзної тканини яка розрослася і вапнування. Пунктат — солом’яний, дещо клейкий, повільно і неповністю зсідається. Спочатку кульгавість відсутня, при навантаження слабка, береже кінцівку.

Прогноз — сумнівний.

Лікування — пункція в порожнину 2% р-н йоду, тиснуча пов’язка, втирання подразнюючих мазей, глибоке припікання, парафін-озокеріт-аплікації. Ультразвук, іоногальванізація. За Плахотіним в порожнину: 10- 20 мл 1% р-ну новокаїну з пеніциліном (200- 300 тис. ЕД), з тиснучою пов’язкою (8-12 разів 5 діб підряд). Потім через 2-3 доби після проводки і масажу. Одужання через 6-8 тижнів. При хронічних тендовагінітах — підшкірно метилсаліцилат в зону ушкодження (2,5 мл в декілька точок), тепле укутування. Можливо — після аспірації — 125 мг гідрокортизону, над піхвою до 40 мл 2% р-ну новокаїну. 2-3 рази два дні. Преднізолон всередину по 100 мг на протязі тижня, дексаметазон — в середину піхви 3-10 мл.

Фіброзний і осифікуючий тендовагіні (Tendovaginitis fibrosa, T. ossificans)

Характеризується хронічним перебігом, утворенням фіброзної тканини в стінках синовіальної піхви, інколи окостеніння. Частіше з фібринозною тканиною (хронічний перебіг),

Патогенез — фібрин проростає сполучнотканинними клітинами. Стінки стають грубшають, між ними і сухожилком виникають вогнища різної величини зростання порушення рухливості сухожилля. Розростання фібринозної тканини — зменшення просвіту синовіальної піхви, здавлювання сухожилків, обмеження рухливості і утворення стенозуючого тендовагініту. Потім у фібринозній зміненій стінці синовіальної піхви відкладаються солі вапна і вогнища типової кісткової тканини — осифікуючий тендовагініт.

Клінічні ознаки — щільна, з горбиками, неболюча, без підвищення місцевої температури припухлості (при осифікуючому більш тверда).

Диференційний діагноз — рентген. Збільшення кульгавості при навантаженні. Зміна положення суглоба, деформація копит, атрофія м’язів.

Прогноз — фіброзний — обережний; осифікуючий — несприятливий.

Лікування спочатку подразнюючі мазі. парафін, озокеріт, іоногальванізація йоду, ронідаза, гідрокортизон з 1%-ним розчином новокаїну у вогнище ушкодження з лідазою припікання голкою, тканинна терапія; теноктомія.

Гнійний тендовагініт (Tendovaginitis purulenta )

Гнійне запалення сухожилкової піхви з накопиченням гнійного ексудату.

Етіологія — рани (інфікування, з сусіднього вогнища — абсцес, флегмона), гнійний бурсит, артрит. Рідше метастази.

Патогенез — від кількості і вірулентності мікроорганізму, імунітету, характеру ушкодження, своєчасного і ефективного лікування. Мікроорганізми у вогнищі викликають значну гіперемію судин, лейкоцитоз у стінках синовіальної піхви, підвищена ексудація. Ексудат — серозний, мутний, потім гнійний. Покривні клітини синовіальної оболонки злущуються, на їх місці розростається сполучна тканина, ворсинки збільшені. Можливе розплавлення стінок, гній в оточуючу сполучну тканину (флегмона). Всмоктування токсинів мікроорганізмів, розпад тканини — лихоманка, лейкоцитоз, частішає пульс і дихання, можливий сепсис. Інколи мікроорганізми – лімфогенним шляхом.

Клінічні ознаки — пригнічення, підвищення температури тіла, кульгавість. Гаряча, напружена болюча, флюктуюча припухлість, перешнурована, набряк оточуючої тканини. Флегмона пухкої сполучної тканини навколо. Проривається на поверхню у вигляді нориця (гній, синовія).

Діагноз — клініка, пункція.

Прогноз — обережний або сумнівний.

Лікування — аспірація. Промивання розчинами: етакридина лактату, фурациліну, сальфацил-натрію. В порожнину 500-600 тис. ОД пеніциліну на 0,5% р-ну новокаїну; тиснуча спиртововисихаюча пов’язка; в/м антибіотики; в/а — 0,25-0,5% р-н новокаїну (1 мл/кг 3-5 днів). При негативному результаті лікування можливо робити: розтин (дистальний відділ) — невеликий розріз; промивання через голку. Після операції: антисептичні розчини, порошки, відсмоктуюча пов’язка, при некрозі — висікання ділянки сухожилка. Синовіальний прорив: знеболити, пункція, промивання антисептиками, ревізія нориці, розтин кишень. Місцеве лікування з загальною антибіотико-сульфоніланідною терапією. Переливання крові, тканинна терапія (УЗД, солюкс, УВЧ).

4. Бурсит: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика лікування, профілактика.

Бурсит(Bursitis), запалення синовіальної сумки (бурси). Частіше хворіють велика рогата. Худобу (передзап’ясткова бурса) і коні (ліктьова, холки, сіднична). За перебігомбурсити. бувають гострі і хронічні, за характером ексудату - серозні, серозно-фібрінозні, фібринозні і оссіфікуючи, по патологоморфологіч. змінам - асептичні, гнійні і специфічні. (бруцельоз, мит, туберкульоз, онхоцеркоз).
Причини бурситів: закриті, або відкриті механічні ушкодження, поширення процесу з оточуючих тканин, гематогенним шляхом (збудники інфекційних) або інвазійні хвороби.

Патогенез бурситу. Під дією механічних факторів в бурсі виникає асептичне запалення, як наслідок: набряк стінок бурси, випотівання ексудату (серозний, серозно-фібринозний, фібринозний). При усунені причини та своєчасному лікуванні ексудат розсмоктується і бурса нормалізується. При відсутності лікуванні хвороба набуває хронічного характеру. На слизовій бурси розростається сполучна тканина, ворсинки потовщуються, а стінка бурси і оточуючи тканини проростають сполучною тканиною. Ексудат набуває жовтого кольору, в ньому з’являються бурсоліти – ущільненні частинки фібрину і епітеліальних клітин. В подальшому стінки бурси різко потовщуються, порожнина бурси та кількість ексудату зменшується, розростання фіброзного ексудату. При відложенні в неї солей кальцію виникає петрифікація. При ранах чи поширення гнійного процесу з оточуючих тканин виникає гнійний бурсит.

Клінічні ознаки. Для гострих асептичних бурситів характерне обмежене припухання, болючість, флуктуація та крепітація (при відкладанні фібрину). Для хронічних бурситів характерне неболюче, контуруюче, інколи рухоме припухання; флуктуація слабо виражена внаслідок потовщення стінок (розростання фіброзної тканини).

Хронічні запалення підсухожилкових бурс кінцівок супроводжуються крепітуючим припуханням і різкими локомоторними порушеннями.

Осифікуючі бурсити характеризуються неболючим, твердим припуханням, може досягати великих розмірів, рухи тварини утруднені.

Гнійні бурсити характеризуються появою припухання болючого, гарячого, дифузного, спочатку пастозного, пізніше флуктуючого. З появою нориці через неї виділяється гній.

Лікування. Способи лікування ділять на три групи:

1) консервативний;

2) консервативно-оперативний;

3) оперативний.

Консервативними методами користуються при асептичних бурситах і пара бурситах. Мета – обмежити накопичення ексудату в бурсі; сприяти розсмоктуванню ексудату в бурсі; усунути больову реакцію.

При асептичних гострих бурситах спочатку застосовують холод, а пізніше теплом (зігріваючі компреси, парафінові аплікації, лампа солюкса), втирають подразнюючі мазі.

Мета консервативно-оперативного методу – прискорення розсмоктування ексудату і обмежити секреторну функцію оболонки сумки чи викликати її облітерацію (при гнійних, хронічних серозно-фіброзних та фіброзних бурситах). Проводять аспірацію гною, і вводять в порожнину припікаючи речовини: 10%-ний спиртовий розчин йоду, 10%-ний сульфату міді, 10%-ний розчин нітрату срібла тощо; через 2-3 дні бурсу розрізають, видаляють некротизовані тканини і в подальшому лікують відкритим методом. При хронічних серозних бурситах вміст аспірують і промивають порожнину антисептичними розчинами.

Оперативний (радикальний) метод користуються при гнійно-фіброзних і осифікуючих бурситах (екстирпація бурси з подальшою іммобілізацією кінцівок).

Тема ХIII. Хвороби суглобів.

1. Механічні ушкодження суглобів: ушиб, розтяг, вивих (патогенез, класифікація, симптоми лікувально-профілактичні заходи).

2. Асептичне ексудативне запалення суглобу: серозний та серозно-фібринозний синовіт, симптоми, лікування.

3. Гнійні запалення суглобів: гнійний синовіт, емпієма суглобу, капсулярна флегмона: лікування та профілактика.

4. Ревматичний артрит: етіопатогенез, симптоми, діагностика, лікування та профілактика.

5. Хронічні безексудативні ураження суглобів: деформуючий артрит, артоз.

1. Механічні ушкодження суглобів: ушиб, розтяг, вивих (патогенез, класифікація, симптоми лікувально-профілактичні заходи).

Ушиб суглоба виникає внаслідок прямої чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких тканин суглобу.

Патогенез. Для ушибу характерний крововилив у його порожнину (гемартроз), що виникає відразу після травми внаслідок розриву кровоносних судин капсули; сприяють дефібринуванню і гемолізу. Збиті в грудочки нитки фібрину (артроліти) подразнюють синовіальну оболонку, потрапляючи між суглобові хрящі, викликають біль і кульгавість. Фібрин, який залишився на внутрішній оболонці капсули, з часом проростає сполучною тканиною, що може привести до тугорухомості за рахунок її потовщення.

Клінічні ознаки. залежать від ступеня ушибу, характеру ушкодження тканин і від діаметра розірваних судин. При легкій формі ушибу виникає незначне припухання суглобу, болючим і гарячим при пальпації, інколи кульгання. При значній травмі спостерігається швидке виповнення виворотів капсули, особливо в дистальних суглобах. В подальшому в наслідок запалення і просочування ексудатом тканин суглоба згладжується рельєф кісткових виступів; суглоб стає напівзігнутим, з порушенням функції опори під час руху. На першй стадії гемартрозу відмічають флуктуацію, а через 2-3 дні – фіброзна крепітацію.

Лікування. При легкому ушибі надають спокій, на суглоб накладають протягом доби холод і тиснучу пов’язку, після чого призначають масаж і теплові процедури. При сильному гемартрозі додатково застосовують пункцію суглобу і видалення крові. У випадку накопичення згустків фібрину у суглоб вводять теплий розчин фурациліну (1:5000), або етакридину лактату (1:1000) з протеолітичними ферментами. Через годину видаляють вміст суглоба, а в його порожнину вводять розчин антибіотиків на 0,5-1%-ному розчину новокаїну і 0,3-0,4мг/кг преднізолону, після чого накладають тиснучу пов’язку. Протягом 3 діб застосовують антибіотики.

Розтяг суглоба виникає в наслідок короткочасного неповного зміщення поверхонь кісток суглоба стосовно один одного, яке супроводжується частковим розривом, або надривом капсули і зв'язок. Виникає у спортивних коней, бугаїв плідників.

Причини механічна дія на зв’язковий апарат суглоба в наслідок сковзання і спотикання тварин, різкі повороти, падіння, швидке і надмірне розгинання суглоба тощо. Сприяючі фактори: неправильна розчистка та підковування копит, перевтома і виснаження тварин, порушення мінерально-вітамінного обміну.

Розтяги бувають легкими (незначне ушкодження капсули) і тяжкими (надриви капсули, травми суглобового хряща, менісків, відривами зв'язок з шматочками кістки, гемартрозами).

Патогенез. Протікання хвороби залежить від інтенсивності, тривалості дії причинного фактора, напрямку руху; ненормальне згинання суглоба призводить до розвитку до надривів капсули. Мікро- і макронадриви порушують мікро циркулярне русло, що призводить до розвитку набряків, запалення, крововиливи. В подальшому виникає осифікуючий периартрит.

Клінічні ознаки. При легкому ступені легка кульгавість опірної кінцівки, суглоб збільшений в об’ємі, стає болючим і гарячий. При сильному розтязі первинний біль і кульгавість зникають швидко, але через декілька годин суглоб інтенсивно збільшується (гемартроз), стає сильно болючим, гарячим. У стані спокою кінцівка напівзігнута.

Лікування. При незначних розтягах надають тварині спокій, накладають тиснучу повязку і холодні компреси. При сильних болях застосовують новокаїнові блокади (0,5-1%-ний розчин новокаїну в дозі 10-30мл). На 3 день призначають теплові процедури (зігріваючі компреси, парафінові та озекерітові аплікації), масаж, подразнюючі мазі, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ВЧ, ультразвук).

При значних розтягах в першу добу застосовують холод і тиснучу пов’язку, а потім для зближення розірваних кінців зв’язки і їх функції на ушкоджений суглоб накладають іммобілізуючи пов’язку, яку утримують 15-45 діб. Після її зняття проводять масаж, теплові процедури, дозований моціон.

Вивих суглобу – це повне, або часткове зміщення суглобових кінців кісток за межі їх нормальної рухливості, яке може ускладнюватися розривом капсули суглобу, зв'язок і оточуючих тканин. Залежно від зміщення кісток вивихи бувають повними, коли одна суглобова поверхня повністю зміщена відносно до другої, і неповним (підвивих), коли суглобові поверхні кісток зміщені частково.

Вивихи без порушення цілісності шкіри називають простими, а при ушкодженні шкіри, м’яких тканин, нерви, судини, при внутрішньо суглобових переломах – ускладненими. Якщо, при цьому відкривається порожнина суглоба, то такий вивих називається відкритим. На кінцівці вивихнутою вважається кістка, розміщена дистально відносно суглоба.

За походженням вивихи бувають вроджені і набуті. Набуті поділяються на : травматичні, патологічні, звичні.

Вроджені вивихи обумовлені неправільнтим членорозміщенним плода, ненормальним розвитком суглобових кінців кісток і оточуючих суглоб м’язів.

Травматичні вивихи виникають під дією значної фізичної сили.

Патологічні вивихи виникають внаслідок розслаблення, або порушення цілісності сухожилковозвязкового апарату суглоба (параліч нервів, атрофія м’язів, гнійні ушкодження суглобів).

Звичні вивихи зустрічаються у тварин з слабкою конституцією, невідповідністю суглобових поверхонь, легко повторюються при незначних і механічних травмах.

Клінічні ознаки. Вимушене неприродне положення положення кінцівки, її вкорочення, або подовження, з порушенням функції суглоба. Відмічають обмежену рухливість суглобу, порушення його конфігурації, біль та підвищення місцевої температури. При спробі зігнути суглоб тварина непокоїться, а потім суглоб ніби пружина займає вихідне положення.

Діагноз. Анамнез, клінічні ознаки та рентгенографія.

Лікування. Направлене на відновлення нормального положення і функції вивихнутої кістки, фіксації суглоба для попередження рецидиву, прискорення регенеративних процесів. Виконують місцеве, або загальне знеболення (нейролептики, міорелаксанти, наркотичні засоби, новокаїнові блокади), переміщають вивихнуту кістку тим самим шляхом, яким вона пройшла, тільки в зворотному напрямку. У момент вправлення кістки чути характерне клацання і спостерігаються вільні рухи в суглобі. Для попередження рецидиву кінцівку фіксують в середньфізіологічному або функціональному зручному положенні імобілізуючою пов’язкою на 15 днів у дрібних тварин і 30-35 – великих. Після зняття пов’язки призначають тепло, масаж, дозоване навантаження. При відкритих вивихах потрібне оперативне втручання після механічної і хірургічної обробки рани, з послідуючим накладанням швів на шкіру і капсулу. Застосовують антибіотики.

2. Асептичне ексудативне запалення суглобу: серозний та серозно-фібринозний синовіт, симптоми, лікування.

Синовіт – це запалення синовіальної оболонки капсули суглоба.

Причини. Механічні ушкодження, перевантаження суглоба, токсикоалергічні хворобт. За перебігом асептичні синові ти діляться на гострі і хронічні, за характером ексудату на серозні, серозно-фіброзні, фіброзні.

Гострий серозний синовіт виникає в наслідок ушибів, розтягів, неправильного підковування і розчищення копит, перевтоми, сенсибілізації тварин.

Клінічні ознаки. суглоб збільшений в об’ємі, гарячий болючий, при пальпації флуктуація, під час руху кульгання опертої кінцівки, гіпертермія.

Лікування. Спокій, на протязі 1-2 дня на суглоб накладають холодні компреси і тиснучу пов’язку, при наявності великої кількості ексудату виконують пункцію суглоба, з подальшою аспірацією ексудату і введенняму порожнину розчину антибіотиків на 0,5-1%-ний розчин новокаїні з гідрокортизоном. У наступні дні призначають теплові процедури (спиртово-зігріваючі компреси, аплікації озекеріту, парафіну, лампу Солюкс та «інфраруж»), масаж з протизапальними мазями, активний моціон.

Гострий серозно-фіброзний синовіт хвороба виникає при ушибах 2-3 ступеня, розтягах, повторних травмуваннях, серозного синовіту, сенсибілізація організму.

Клінічні ознаки. Суглоб збільшений в об’ємі, гарячий, болючий, при пальпації пастозність і крепітація, під час руху кульгання середнього і вищого ступеня, гіпертермія, тварина пригнічена, можливе потовщення капсули суглоба з обмеженням його рухливості.

Лікування. Аналогічне як при серозному синовіті. Внутрішньосуглобово вводять антикоагулянти, протеолітичні ферменти (10-20мг хімотрепсину, або 50мг хімопсину з 1гр неоміцин у, в 3-5 мл 0,5%-ного розчину новокаїну; 2,5%-ний розчин тіотриазоліну на 0,5%-ній метилцелюлозі в дозі 10 мл з інтервалом 24-48 годин). Застосовують антигістамінні препарати (піпольфен, супрастін); призначають теплові процедури (спиртово-зігріваючі компреси, аплікації озекеріту, парафіну), ультразвук, тканину терапію,масаж з протизапальними мазями, активний моціон.

3. Гнійні запалення суглобів: гнійний синовіт, емпієма суглобу, капсулярна флегмона: лікування та профілактика.

Причини. Травми, рани суглобів, перехід нагноєння з прилеглих тканин (бурс, сухожилкових піхв); септичні та інфекційні хвороби (мит, омфалофлебіт, сальмонельоз, стрептококом тощо). Збудники: стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, анаеробні мікроорганізми.

Клінічні ознаки гнійного синовіту на 2-3 добу відмічають дифузне, пастозне, гаряче припухання суглоба, виділення з рани рідкого гнійного ексудату з домішками синовій і пластівців фібрину; у спокої тварина тримає ногу напівзігнутою; кульгавість змішаного типу. Різкий біль, тварина пригнічена, температура тіла підвищена на 1-1,5ºС. У випадках просочення гнійним ексудатом оточуючих тканин і накопичення його в порожнині, відмічається напруження синовіальних виворотів та їх флуктуація утворюється емпієма суглоба.

При капсулярній флегмоні стан тварини значно погіршується, вона лежить, відмовляється від корму, температура тіла підвищена на 2-2,5ºС. Під час руху кульгавість опертої кінцівки високого ступеня, або змішана, тремор м’язів. Суглоб збільшенний в об’ємі, припухання гаряче, болюче з вогнищами флуктуації. При пункції суглобу виділяється рідкий світло-коричневий, або геморагічний, неприємного запаху гнійний ексудат, з великою кількістю фібрину.

Гнійний остеоартрит проявляється прогресуючою гнійно-резорбтивною пропасницею, артрогенним сепсисом. Тварина різко худне, атрофія мязів навколо суглобу, виявляють численні нориці. При змертвінні капсули і зв'язок суглоба ,він стає легко рухливим. При хронічному перебігу гнійні порожнини заповнюються рубцевою тканиною, солями вапна і призводить до анкілозу.

Лікування. гнійного синовіту застосовують циркулярні новокаїнові блокади, або в/артеріальні введення 0,5% - 1%-ного розчину новокаїну з антибіотиками широкого спектру дії. Місцево спиртовисихаючі та спирто-іхтіолові пов’язки; компреси з 30%-ним розчином димексиду, або ізатізон з інтервалом 48 годин. Проводять пункцію суглобу, попередньо вводять 5-10 мл 3% - 5%-ного розчину новокаїну і ретельно промивають розчином етакридину лактату (1:1000), фурациліну (1:5000) до витікання чистого ексудату. Для кращого вимивання ексудату суглоб декілька раз згинають і розгинають. При ранах проводять ретельну механічну і хірургічну обробку та накладають пов’язку. Після промивання суглобу в порожнину вводять 5-10мл 0,5% - 1%-ного розчину новокаїну з антибіотиками та додають протеолітичні ферменти: 20-50мг 20мг хімотрепсину, або 50-70мг хімопсину; стероїдні препарати: гідрокортизон 125мг, преднізолон протягом 3-4 діб. Симптоматична і стимулююча терапія: в/в 40%-ний розчин глюкози, 10%-ний розчин хлористого кальцію, 33%-ний етиловий спирт; вітамінні препарати; 2,5-ний розчин тіатриозаліну, левом ізол (імуностимулятор), тканина терапія тощо.

При капсулярній флегмоні виконують артротомію (після анастезії), ретельно видаляють гнійний ексудат і ретельно промивають розчином етакридину лактату (1:1000), фурациліну (1:5000) до витікання чистого ексудату; вводять суміші складних порошків (антибіотики, сульфаніламіди), або їх розчини на 0,5%-ному розчині новокаїну, ізатізон 1 раз на добу. На суглоб накладають зігріваючу пов’язку, просочену спиртом, спирт-іхтіолом чи ізатізоном.

При гнійному остеоартриті виконують артротомію аналогічно як при капсулярній флегмоні. При цьому дрібні секвестри видаляють гострою ложкою чи кюреткою. Для прискорення секвестрації в порожнину суглобу вводять гостроподразнюючі лікарські речовини: скипидар-камфорну суміш у складі камфорної олії, риб’ячого жиру аа і скипидару 5-10%, кристалічну карболову кислоту, камфору, етиловий спирт у співвідношенні 3:6:1 (рідина Хлумського), з інтервалом 5-6 днів. Також застосовують рідину Сапетка (йод кристалічний -1,0, йодистого калію – 5,0, спирту етилового – 120,0, дистильованої води – 300,0), та 10%-ний розчин йодоформу в ефірі. Ефективне застосування ізатізону у вигляді просочених марлевих дренажів, або в порожнину суглоба через нориці.

Після видалення некротизованих тканин для прискорення анкілозу на суглоб накладають імобілізуючу пов’язку (гіпсову). Місцево застосовують емульсію Вишневського, мазь Конькова, УВЧ, ультразвук, масаж, моціон, теплові процедури, зігріваючі компреси, ткана терапія, новокаїнові блокади. При гнійному остеоартриті пальцевих суглобів у парнокопитних тварин рекомендують ампутацію чи резекцію суглоба, а у свиней при ураженні тар сального суглоба проводять ампутацію кінцівки.

4. Ревматичний артрит: етіопатогенез, симптоми, діагностика, лікування та профілактика.

Ревматичний артрит — це загальна інфекційно-алергічна хвороба організму, що супроводжується дистрофічними процесами в системі сполучних тканин.

Прояви:
1. Переважне ураження великих суглобів (колінні, ліктьові, гомілковостопні);

2. Симетричність ураження;

3. Швидкий позитивний ефект після застосування нестероїдних протизапальних препаратів;

4. Доброякісний перебіг артриту, деформація суглоба не залишається.

Етіологія. Збудником хвороби є ревматичний стрептокок, який знаходиться тривалий час у лейкоцитах і при певних умовах депонується у сполучно­тканинних утвореннях (переважно у макрофагах), зумовлюючи періодичні спалахи загострення процесу.

Сприяючі фактори — перевтома, переохолодження організму, або окремих його частин, незадовільні умови годівлі, утримання (знижується імунобіологічна реактивність організму).

Під час роботи ревматичні ураження частіше у м’язах, тривалий стійловий період — у суглобах.

Патогенез суглобового ревматизму. Ревматичний стрептокок виділяє фермент — стрептокіназу, який підвищує проникність клітинних мембран, кровоносних судин, виходить рідка частина крові, потім фібриноген, пізнише лейкоцити з ревматогенним фактором (РФ). РФ — розщеплює основну частину сполучних тканин і утворює з ними стійкі сполуки. Звільнена від зв’язків з білками, гіалуронова кислота, будучи гідрофільною, сприяє набряку сполучних тканин, Названого мукоїдним. При загостренні процесу виходить фібриноген, який просочує сполучно­тканинні елементи, м’язові волокна, перетворюється у фібрин, і розвивається фібриноїдний некроз. Змертвілі тканини розсмоктуючись, заміщуються клітинами сполучної тканини, і утворюються вузлики різних розмірів — формується ревматична гранулема (не лише у м’язах, а і в кровоносних судинах, міокарді, сухожиллях, сухожильних піхвах, на внутрішніх органах).

Клінічні ознаки.. Розрізняють гостру і хронічну форму.

Гостра форма: хвороба зустрічається частіше в сиру дощову погоду – весна, осінь. Раптовість захворювання, болючість пошкоджених суглобів, леткість болю, напружена хода, або кульгавість (зменшуються після тривалих рухів). Суглоби болючі, флуктують в ділянках виворотів, збільшені в об’ємі.

Загальні явища — тварина пригнічена, швидко втрачає масу тіла, у спокої часто переступає ногами, субфебрильна пропасниця (температура тіла піднімається на 2ºС), прискорення пульсу, дихання. Характерна летючість. Видужання 1-2 тижні. Але після охолодження організму, інших факторів — рецидиви.

При хронічному ревматичному артриті (проявляється поліартритом), спостерігаються : потовщення суглобу та оточуючих тканин; деформація та туго рухомість одного, або декількох суглобів, рецедивуюча кульгавість з шумами тертя, або хрусту.

Діагноз. Характерно — раптовість виникнення і гострий початок хвороби, леткість болю, симетричність уражень, позитивна реакція на препарати саліцилової кислоти.

Прогноз — при гострих — частіше сприятливий (але можливі рецидиви), при хронічному — внаслідок патологічних змін у тканинах, частіше незворотних — несприятливий.

Лікування. Сухе, тепле приміщення, якісні корма, багаті вітамінами групи В і С, солями Са, із раціону виключити кислі корми; дисенсибілізація та мобілізація захисних сил організму. Усунення вогнищ інфекції.

а) Призначають протимікробні засоби: внутрішньом’язово — терапевтичні дози біциліну-5, Амоксоцилін-15, Байтрил-5% тощо.

б) Протиалергічні засоби: саліцилати натрію внутрішньовенно 10% розчин 100-200 мл, внутрішньовенне — 10% СаСl2 до 150 мл великим і 40% глюкози (до 300 мл) декілька днів.

в) застосовують нестероїдні протизапальні препарати: бутадіон (внутрішньо 5-10г великим тваринам), 50%-ний розчин анальгіну 20мл та 2,5%-ний розчин диклофенаку-натрію внутрішньом’язово.

0,25% новокаїну до 200 мл внутрішньовенно.

Місцево втирають — 1-2 рази на день — суміш: із метилсаліцилату, камфорного спирту, розчину аміаку, ксероформу, масла блекоти з подальшим теплим укутуванням.

В хронічних випадках: підшкірно — метилсаліцилат (до 15 мл) в кількох місцях уражень. Можна кортикостероїди: преднізолон та гідрокортизон всередину до 200 мг, дексаметозон(0,1 мл/кгмаси). Як десенсибілізуючі: Na тіосульфат, димедрол, супрастин, тавегіл.

5. Хронічні безексудативні ураження суглобів: деформуючий артрит, артроз, (етіологія, патогенез, симптоми, діагностика).

Деформуючий артрит – це хронічне продуктивне запалення хряща, або кісток суглоба (хворіють коні, воли, собаки).

Етіологія. Внаслідок макро- і мікро надривів зв'язок, вивихів, тріщин, внутрішньсуглобових переломів. Спонукачі фактори: надмірне навантаження молодих тварин, неправильне підковування та розчистка копит, порушення вітаміно-мінерального обміну. Деформуючий артрит може бути ознакою суглобового ревматизму.

Клінічні ознаки. у хворих тварин атрофія м’язів, суглоб збільшений в об’ємі, деформований, малорухомий, під час руху інколи чути тріск; повільно виникає кульгавість, яка посилюється при роботі та згинанні суглоба.

Лікування. Тварину звільняють від роботи, але щоденний моціон по 20-30хв, балансують раціон за мікро- і мікроелементів. Місцево застосовують гостро подразнюючі мазі, теплові процедури, фізіопроцедури, точкове припікання, внутрішньо тканинно – лідазу, скипидар (0,2-0,2 мл в декількох місцях).

Тема ХIV. Хвороби окістя і кісток.

1. Періостит: етіопатогенез, класифікація, симптоми, лікувально-профілактичні заходи.

2. Остит: патогенез, симптоми лікування.

3. Остеомієліт: види, патогенез, симптоми лікування.

4. Некроз. Карієс.

1. Періостит: етіопатогенез, класифікація, симптоми, лікувально-профілактичні заходи.

Періостит - запалення окістя (періосту), що розвивається внаслідок травми, інфекції з розташованого поблизу запального вогнища або заносу її гематогенним шляхом з віддалених запальних вогнищ.

Залежно від причин розрізняють таки види: травматичні, запальні, токсичні.

Залежно від характеру запальної реакції виділяють: серозні, серозно-фіброзні, гнійні, фіброзні і осифікуючі.

Залежно від клінічних ознак розрізняють: гострі і хронічні, які в свою чергу поділяються на обмежені, дифузні та множинні.

Серозний періостит утворюються на незахищених м’якими тканинами кістках внаслідок механічних ушкоджень окістя (ушиб, розтяг, надриви і розриви зв'язок, сухожилків у місцях їх прикріплення, пошкодження кісток).

Осифікуючій періостит формується втягуванням у процес камбіального шару, або ускладнення фіброзного періоститу, при цьому проліферат просочується солями і перетворюється у кісткову тканину (будовою відрізняється від фізіологічної зрілої кістки).

Кісткові розростання мають вигляд: загострених шипів; губчатих, фіксованих на кістці вузькою основою грибоподібних випинань (остеофіти); щільних, різко відмежованих виступів (екзостози); великі горбкуваті отвори (гіперосози), які розташовані грядою і спотворюють кістку.

Клінічні ознаки. відмічають обмежене, щільне, невелике, болюче припухання, кульгавість різного ступеня. На 4-5 добу ознаки гострого запалення поступово зникають і протягом двох тижнів тварини видужують. При хронічному періоститі пальпацією виявляють обмежене, неболюче, тверде, нерухоме і горбисте припухання; може спостерігатися стійка кульгавість і біль.

Лікування. Усувають причину захворювання, спокій, у перші дві доби застосовують холодні компреси і тиснучу пов’язку; у наступні дні теплові процедури, новокаїнова терапія в комплексі з гідрокортизонової мазі.

При хронічному періоститі застосовують парафінові або озекерітові аплікації, втирання подразнюючих мазей (йод-іхтіолова, двойодна, йод-йодистокалієва). У ділянку запалення лідазу, румалон, в запущених випадках застосовують точкове припікання. Остеофіти та екзостози видаляють оперативним шляхом.

Гнійний періостит розвиток гнійного запалення в окісті з формуванням під періостальних абсцесів та їх розплавленням і утворення нориців.

Причини. Проникаючі рани, перехід гостро гнійних процесів (абсцеси, гнійний остит, остеомієліт, флегмони) на окістя з оточуючих тканин, відкриті переломи кісток, інфекція гематогенним та лімфогенним шляхом.

Клінічні ознаки. проявляється різким підвищенням температури тіла, тахікардія, тахіпноє, пригнічення тварин; місцево – болючій набряк. Після проривання гнійника загальний стан тварини покращується, при цьому утворюються нориці.

Лікування. Направленне на пригнічення інфекції, застосовують новокаїн-антибіотикову терапію – внутрішньо кістково, або в/артеріально; місцево – пов’язки, компреси з 30%-ним розчином димексиду, або ізатизону. При наявності абсцесів їх розрізають, порожнину промивають антисептичними розчинами (3%-ним Н2О2 , 1%-ним етакридину, 0,02%-ним фурациліну) і дренують з гіпертонічними розчинами або емульсіями, мазями. Секвестри видаляють, промивають спиртом або спирт-ефіром (1:1) і припудрюють складними порошками антибіотиків і сульфаніламідів.

2. Гнійний остит: патогенез, симптоми лікування.

Причини. Попадання інфекції при відкритих переломах кістки, гемато- та лімфогенним шляхом, або з оточуючих тканин.

Клінічні ознаки. Підвищення загальної та місцевої температури, пригнічення тварини, кульгавість опірної кінцівки. При ускладненні гнійним періоститом відмічається припухання. В ексудаті дрібні секвестри, при її зондуванні шорсткість її поверхні.

Лікування. Спокій, повноцінна годівля. На початку застосовують спиртовисихаючі повязки, спиртово зігріваючі повязкі, циркульрну новокаїн-антибіотикову блокаду, загально стимулюючу терапію. При виявлені вогнищ нагноєння застосовують оперативне втручання (видаляють ексудат та мертві тканини), порожнину промивають антисептичними розчинами і вводять пухкий тампон із складним порошком (антибіотики, сульфаніламіди, йодоформ, ксероформ), який видаляють на 5-6 день; можна 10-30%-ний розчин димексиду з антибіотиками.

3. Остеомієліт: види, патогенез, симптоми лікування.

Остеомієліт – запалення кісткового мозку, яке буває асептичним або гнійним. В залежності від шляхів проникнення розрізняють: травматичний (рановий) та гематогенний (збудник заноситься з током крові); з оточуючих тканин.

За перебігом діляться на гострі і хронічні.

Патогенез. Асептичний остеомієліт проявляється ознаками гіперемії, ексудації і клітинної інфільтрації.

При потраплянні гнійної інфекції в кістковий мозок виникає дифузне реактивне запалення, в подальшому розвивається фіброзний набряк, тромбоз і гнійне розплавлення уражених судин; утворення секвестрів, абсцесів та нориць. Утворюється осифікуючий періостит.

Клінічні ознаки при гострому перебігу характеризуються бурхливим перебігом (підвищена температура тіла, тахікардія, тахіпноє), дифузним припухання у ділянці ураження. При натискуванні та постукуванні виявляють місце найбільшої болючості. Кульгавість високого ступеня, збільшення та болючість реґіонарних лімфовузлів. З нориць виділяється гнійний ексудат з краплинами жиру кісткового мозку і дрібні частки зруйнованої кістки.

При хронічному остеомієліту спостерігається надлишкове утворення кісткової тканини з боку окістя (гіперостоз), руйнуванням кортикального шару (остеопороз) і некроз губчастої кістки. Припухання м’яких тканин зменшується, стає щільним, зливається з кісткою.

Лікування. Усувають причину, надають тварині спокій, забезпечують повноцінною годівлею та глибокою підстилкою. Застосовують антибіотики широкого спектра дії (лінкоміцин, кефзол, цефтріаксон, байт рил тощо) у комбінації з сульфаніламідами (стрептоцид, норсульфазол розчинний, бровасептол-інєкційний), камфорну сироватку за Кадиковим, новокаїнові блокади тощо.

Місцево, внутрішньо кістково, або в/артеріально антибіотики в 20-30%-ному димексиді чи 0,25-0,5%-ному розчині новокаїну. При ускладненнях (прогресуюче руйнування кісткової тканини) та септичній інтоксикації проводять оперативне втручання направлене на видалення уражених ділянок кісток в межах здорових тканин. Після цього секвестральну коробку ретельно промивають теплим антисептичним розчином (спирт-ефір), припудрюють складними порошками антимікробних речовин, або дренують з лініментом за Вишневським, ізатізоном. Рекомендується накладання гіпсових вікончатих чи шиногіпсовихп пов’язок, які знімають після зникнення запальної реакції. При хронічному остеомієліті проводять секвестротомію у комплексі з антибіотиками.

4. Некроз. Карієс.

Некроз кістки (Necrosis ossis) - (змертвіння кістки) виникає при гнійних запальних процесах в різних шарах кісткової тканини (гнійний періостит, остеомієліт), при механічних травмах (ударах, струси, переломах кісток), при різних фізичних (відмороження, опіки) і хімічних впливах. В залежності від ураження може виникнути некроз повний (загальний), коли мертвіє вся кістка або велика її частина та неповний (частковий) - уражається певна ділянка кістки. Окрім того, за локалізацією некроз кістки може бути поверхневий (кортикальний), коли некротизується поверхня кістки, і центральний (глибокий) - мертвіють глибокі шари кістки.

Патогенез. В наслідок тяжкого порушення кровообігу, пов'язаного з тромбозом або пошкодженням судин, виникає порушення живлення та змертвіння відповідної ділянки кістки. Ступінь і локалізація некрозу залежать від калібру, кількості та виду судин, виключених з кровопостачання. Чим більше затрамбована або пошкоджена судина, тим більша ділянка кістки мертвіє. При порушенні функції судин періоста, ендоста і кісткового мозку погіршується живлення кістки і розвивається тотальний некроз. Якщо живлення кістки порушується тільки з боку судин окістя або ендоста, то утворюється некроз поверхневий (кортикальний) або глибокий (центральний).

Лікування у всіх випадках оперативне, спрямоване на видалення некротизованої ділянки кістки. Надалі призначають курс інтенсивної антибіотикотерапії шляхом внутрішньокісткових введень.

Карієс (лат. Caries dentium) — патологічний процес, що полягає в поступовому руйнуванні тканини кістки або зуба.

Причина карієсу кісткової тканини — дистрофічний або інфекційний процес в кістці або окісті що веде до некрозу ділянок кістки із подальшим всмоктуванням або відторгненням мертвих мас і утворенням дефекту кістки. Карієс може супроводжувати і деякі специфічні запальні процеси (наприклад, туберкульоз, актиномікоз).

Сприяючі фактори: гіповітаміноз, порушення мінерального обміну, виснаження, механічні травми тощо.

Патогенез карієс кістки характеризується особливим видом некрозу кістки, при якому демаркаційне запалення відсутнє або виражене дуже слабо (процеси дегенерації переважають над процесами регенерації тому карієс ще називають - костоїд, або кісткова виразка). Карієс має хронічний перебіг, руйнує всю кістку, можливий перехід на іншу кістку.

Клінічні ознаки утворення гнійних нориць, при їх зондуванні виявляють нерівну шорсткість кісткової поверхні та виділення гнійного ексудату, при його локалізації в губчастих кістках виникає розпад кісткового мозку і дрібних судин, тому він містить пігменти крові, інколи дрібні секвестри.

Лікування видаляють мертві тканини кюреткою, гострою ложкою і забезпечують стікання гнійного ексудату. Після цього порожнину промивають спирт-ефіром (1:1) і припудрюють складними антисептичними порошками. Каріозні зуби у тварин видаляють.

Тема ХV. Переломи кісток

1. Переломи кісток: класифікація, етіологія, симптоми, діагностика.

2. Загоєння переломів кісток.

3. Консервативне лікування переломів кісток.

4. Оперативне лікування переломів: екстра - та інтрамедулярний остеосинтез, стимулювання загоєння переломів.

Перело́м — часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення.

Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла

• відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому порушена)
• закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

Класифікація в залежності від форми кісткових уламків

• поперечні
• косі
• гвинтоподібні
• осколковий
• роздроблений

Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки

• повні
• неповні

Класифікація в залежності від зміщення

• зміщені
• незміщені

Класифікація в залежності від кількості переломів

• одиночні
• множинні

Етіологія удари, падіння, сковзання, різке скорочення м’язів, вогнепальні рани.

Сприяючі фактори порушення мінерального-обміну (рахіт, остеомаляція), патологія кісткової тканини (остеомієліт, карієс, остит, новоутворення).

Основними ознаками перелому є:

• сильний біль
• набряк
• синець
• крепітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток)
• несправжній суглоб
• деформація кістки (кінцівки), або дефігурація
• порушення функцій кістки (кінцівки)

Клінічні ознаки тварина пригнічена, незначна пропасниця, тахікардія та тахіпноє, фібриляція м’язів, потіння, в подальшому атрофія м’язів.

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження, данних анамнезу, клінічних ознак.

Лікування перша допомога: виконують репозицію (вправлення) уламків та накладають тимчасову іммобілізуючи пов’язку і тварині надають спокій.

Переломи кісток лікуються консервативним та оперативним шляхом. Консервативне лікування передбачає закриту репозицію та іммобілізацію уламків пов’язкою (гіпсовою, полімерною, м'якою) або ретенцію методом скелетного витягу.

Метою лікування будь-яких переломів кісток є точне зіставлення кісткових відламків і надійна їх фіксація їх у правильному положенні протягом часу, необхідного для повного зрощення.

1. Закрита репозиція з накладенням фіксуючої пов'язки (гіпсу). У цьому випадку кісткові уламки зіставляються вручну з обов'язковим подальшим рентгенівських контролем.

2. Оперативна лікувальна іммобілізація під час хірургічної операції. Основним методом оперативного лікування переломів є остеосинтез.

2. Загоєння переломів кісток.

Зламана кістка починає процес відновлення одразу після перелому. Зростання перелому проходить такі стадії: