Гуморальна регуляція діяльності серця

На діяльність серця впливають гормони, деякі електроліти та інші високоактивні речовини, що надходять в кров і є продуктами життєдіяльності багатьох органів і тканин організму, Ацетилхолін і норадреналін - медіатори нервової системи - виражено впливають на роботу серця. Дія ацетилхоліну невіддільне від функцій парасимпатичних нервів, так як він синтезується в їх закінченнях. Ацетилхолін в клітинах синусно-передсердного вузла та в провідній системі серця обумовлює явище гіперполяризації, визначаючи тим самим характерне для вагусного ефекту зменшення частоти виникнення імпульсів і швидкості проведення збудження. Ацетилхолін зменшує збудливість серцевого м'яза і силу її скорочень.

Важливе значення для регуляції діяльності серця мають катехоламіни, до яких відносяться норадреналін (медіатор) і адреналін (гормон). Катехоламіни надають на серце вплив, аналогічне дії симпатичних нервів. Серце має здатність утримувати адреналін, принесений кров'ю. Дія адреналіну підсумовується з впливом на серце норадреналіна, який утворюється в закінченнях симпатичних нервів. Катехоламіни стимулюють обмінні процеси в серце, підвищують витрату енергії і тим самим збільшують потребу міокарда в кисні. Адреналін одночасно викликає розширення коронарних судин, що сприяє поліпшенню живлення серця. Оптимальне співвідношення в міжклітинної рідини іонів калію і кальцію необхідно для нормальної роботи серця. Надлишок іонів калію в крові призводить до уповільнення ритму серця, зменшення сили серцевих скорочень, гальмування поширення збудження по провідній системі серця, зниження збудливості серцевого м'яза. Надлишок іонів кальцію в крові надає на діяльність серця протилежний вплив: збільшується ритм серця і сила його скорочень, підвищується швидкість поширення збудження по провідній системі серця і наростає збудливість серцевого м'яза. Характер дії іонів калію на серце схожий з ефектом збудження блукаючих нервів, а дія іонів кальцію - з ефектом подразнення симпатичних нервів.

Кровоток у вінцевих артеріях залежить від ряду фізіологічних факторів: кардіальних (серцевих) і внекардіальних (позасерцевих).

До кардіальних факторів належать інтенсивність обмінних процесів в міокарді, тонус коронарних судин, величина тиску в аорті, частота серцевих скорочень.

Інтенсивність обмінних процесів в міокарді Значно змінюється при різних станах організму. Наприклад, при фізичній роботі збільшуються енергетичні витрати серця і зростає величина коронарного кровотоку. Тонус коронарних судин, а отже, їх просвіт забезпечують пристосування величини коронарного кровотоку до енергетичних потреб серця.

Коронарний кровообіг залежить від величини артеріального тиску в аорті. Найкращі умови для коронарного кровообігу створюються при артеріальному тиску у дорослої людини, що дорівнює 14,7 - 18,7 кПа (110-140 мм рт. Ст.).

До позакардіальних факторів належать впливу симпатичних і парасимпатичних нервів, що іннервують вінцеві судини. При порушенні симпатичних нервів, як правило, спостерігається збільшення коронарного кровотоку Судинозвужувальний ефект блукаючих нервів по відношенню до коронарних судинах в даний час визнається не всіма вченими.

Велику роль у регуляції коронарного кровотоку відіграють гуморальні чинники. Адреналін, норадреналін, гістамін в дозах, які не впливають на роботу серця і величину артеріального тиску, сприяють розширенню вінцевих артерій і збільшення коронарного кровотоку. Гормон задньої долі гіпофіза - вазопресин - сприяє зменшенню коронарного кровотоку. Ацетилхолін зменшує просвіт коронарних судин і, отже, знижує коронарний кровообіг.

Функціональна характеристика судин:

У судинній системі розрізняють кілька видів судин: магістральні, резистивні, справжні капіляри, ємнісні і шунтуючі.

Магістральні судини - це найбільш великі артерії, в яких ритмічно пульсуючий, мінливий кровотік перетворюється на більш рівномірний і плавний. Кров у них рухається від серця. Стінки цих судин містять мало гладком'язових елементів і багато еластичних волокон.

Резистивні судини (судини опору) включають в себе прекапілярні (дрібні артерії, артеріоли) і посткапілярні (венули і дрібні вени) судини опору.

Справжні капіляри (обмінні судини) - найважливіший відділ серцево-судинної системи. Через тонкі стінки капілярів відбувається обмін між кров'ю і тканинами (транскапіллярний обмін). Стінки капілярів не містять гладком'язових елементів, вони утворені одним шаром клітин, в квартирі якого знаходиться тонка соедінітельнотканая мембрана.

Ємнісні судини - венозний відділ серцево судинної системи. Їх стінки тонше і м'якше стінок артерій, також мають у просвіті судин клапани. Кров у них рухається від органів і тканин до серця. Ємнісними ці судини називають тому, що вони вміщають приблизно 70-80% усієї крові.

Шунтуючі судини - артеріовенозні анастомози, що забезпечують прямий зв'язок між дрібними артеріями і венами в обхід капілярного ложа.

Основний гемодинамічний закон: кількість крові, що протікає в одиницю часу через кровоносну систему тим більше, чим більше різниця тиску в її артеріальному і венозному кінцях і чим менше опір току крові.

Тиск крові в різних відділах судинного русла неоднакове: в артеріальній системі воно вище, у венозній - нижчий. Нормальний кров'яний тиск необхідно для циркуляції крові і постачання кров'ю органів і тканин, для утворення тканинної рідини в капілярах, а також для здійснення секреції і екскреції.

Величина кров'яного тиску залежить від трьох основних чинників: частоти і сили серцевих скорочень; величини периферичного опору, тобто тонусу стінок судин, головним чином артеріол і капілярів; об'єму циркулюючої крові.

Тиск крові визначають в артеріальних, венозних, капілярних судинах. Артеріальний тиск у здорової людини є досить постійною величиною. Однак воно завжди піддається невеликим коливанням і залежно від фаз діяльності серця і дихання.

Розрізняють систолічний, діастолічний, пульсовий і середньодинамічний артеріальний тиск.

Систолічний (максимальний) тиск відображає стан міокарда лівого шлуночка. Воно становить 13,3-16,0 кПа (100-120 мм рт. Ст).

Діастолічний (мінімальний) тиск характеризує ступінь тонусу артеріальних стінок. Воно дорівнює 7,8 - 10,7 кПа (60-80 мм рт. Ст.).

Пульсовий тиск - це різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску. Пульсовий тиск необхідний для відкриття клапанів аорти і легеневого стовбура під час систоли шлуночків. У нормі воно дорівнює 4,7-7,3 кПа (35-55 мм рт. Ст). Якщо систолічний тиск стане рівним діастолічноу, рух крові буде неможливим і наступить смерть.

Средньодинамічний тиск дорівнює сумі діастолічного і ¹/ ₃ пульсового тиску. Средньодинамічний тиск виражає енергію безперервного руху крові і представляє собою постійну величину для даної судини і організму.

На величину артеріального тиску впливають різні фактори: вік, час доби, стан організму, центральної нервової системи і т. д. У новонароджених величина максимального артеріального тиску становить 5,3 кПа (40 мм рт. ст.), У віці 1 міс - 10,7 кПа (80 мм рт. ст.), 10-14 років - 13,3 - 14,7 кПа (100-110 мм рт. ст.), 20-40 років - 14,7 - 17,3 кПа (110-130 мм рт. ст.). З віком максимальний тиск збільшується в більшому ступені, ніж мінімальна.

Протягом доби спостерігається коливання величини артеріального тиску: вдень воно вище, ніж вночі.

Значне підвищення максимального артеріального тиску може спостерігатися при важкому фізичному навантаженні, під час спортивних змагань та ін. Після припинення роботи або закінчення змагань артеріальний тиск швидко повертається до вихідних показників. Підвищення артеріального тиску називається-гіпертензією, зниження - гіпотензією. Гіпотензія може наступити в результаті отруєння деякими наркотиками, при сильних травмах, великих опіках, великих крововтратах.

Стійкі гіпертензія і гіпотензія можуть свідчити про порушення функцій органів, фізіологічних систем і всього організму в цілому. У цих випадках необхідна кваліфікована лікарська допомога.

У людини артеріальний тиск визначається непрямим методом по Короткову. Для цієї мети необхідно мати сфігмоманометр і фонендоскоп. Сфігмоманометр складається з ртутного манометра, широкого плоского гумового мішка-манжети і нагнітальної гумової груші, з'єднаних один з одним гумовими трубками. Артеріальний тиск у людини зазвичай вимірюють у плечовій артерії. Гумову манжету щільно накладають на плече. Потім за допомогою груші в манжеті піднімають тиск повітря вище передбачуваної величини систолічного тиску крові в артерії. Потім в області ліктьового згину, тобто нижче місця пережатия, на плечову артерію ставлять фонендоскоп і починають за допомогою гвинта потроху випускати повітря з манжети, знижуючи тиск. Коли тиск у манжеті знизиться настільки, що кров при систолі виявляється здатною його подолати, прослуховуються характерні звуки - тони. Ці тони обумовлені появою струму крові при систолі і відсутністю його при діастолі. Показання манометра, які відповідають появи тонів, характеризують максимальне, або систолічний, тиск у плечовій артерії. При подальшому зниженні тиску в манжеті тони спочатку посилюються, а потім затихають і перестають прослуховуватися. Припинення звукових явищ свідчить про те, що тепер і під час діастоли кров здатна проходити по судині. Переривчастий плин крові перетворюється на безперервний. Рух крові по судинах в цьому випадку не супроводжується звуковими явищами. Показання манометра, які відповідають моменту зникнення тонів, характеризують діастолічний, мінімальне, тиск у плечовій артерії.

Артеріальний пульс - періодичні розширення і подовження стінок артерій, обумовлені надходженням крові в аорту при систолі лівого шлуночка. Пульс характеризується рядом ознак, які визначаються шляхом пальпації найчастіше променевої артерії в нижній третині передпліччя, де вона розташована найбільш поверхнево.

Пульс характеризують такі ознаки: частота - число ударів в 1 хв, ритмічність - правильне чергування пульсових ударів, наповнення - ступінь зміни обсягу артерії, встановлювана по силі пульсового удару, напруга - характеризується силою, яку треба докласти, щоб здавити артерію до повного зникнення пульсу.

Пальпациією визначають і стан стінок артерії: після здавлення артерії до зникнення пульсу в разі склеротичних змін посудину визначається як щільний тяж.

пульсова хвиля, що виникла поширюється по артеріях. У міру її поширення вона слабшає й загасає на рівні капілярів. Швидкість поширення пульсової хвилі в різних судинах у одного і того ж людини неоднакова, вона більше в судинах м'язового типу і менше в еластичних судинах. Так, у людей молодого та похилого віку швидкість поширення пульсових коливань в еластичних судинах лежить в межах від 4,8 до 5,6 м / с, у великих артеріях м'язового типу - від 6,0 до 7,0-7,5 м / с. Таким чином, швидкість поширення пульсової хвилі по артеріях значно більше, ніж швидкість руху крові по них, яка не перевищує 0,5 м / с. З віком, коли знижується еластичність судин, швидкість поширення пульсової хвилі збільшується.

Для більш детального вивчення пульсу виробляють його запис за допомогою Сфігмографія. Крива, отримана при записі пульсових коливань стінки артерії, називається сфігмограмі.