Предмет, визначення, мета та завдання судової ветмедицини
Поряд з патрозтином велике значення в теперішній час набуває судова ветеринарна експертиза, яка дуже ретельно допомагає вирішити і виявити значну кількість недоліків.
Судова ветеринарна медицина – це комплексна наука, інтегруюча основні правові (юридичні) та спеціальні наукові або науково-прикладні знання в області ветеринарної медицини, біології та патології тварин в цілях захисту прав людини та охорони тваринного світу.
Експертиза (expertisa від лат. expertus– дослідний) – обстеження, заключення досвідченого слідчого. Це перш за все вид лікарської експертизи для вирішення спеціальних питань з ветеринарної медицини, які виникають внаслідок судової, арбітражної та страхової практики. Питання, які можуть бути розглянуті при допомозі судової ветеринарної медицини: кримінальні та громадські справи, пов’язані з загибеллю, захворюванням та вимушеним забоєм тварин, порушенням карантинних заходів, купівлі - продажу тварин, виробництва сировини та продуктів тваринного походження, неправильним і невмілим використанням тварин з племінною метою, незаконним полюванням (браконьєрством), жорстоким ставленням до тварин.
Мета судової ветеринарної медицини – використання всього комплексу ветеринарних знань спеціальних методів дослідження в разі науково-прикладних засобів доказу для вирішення конкретних задач ветеринарної експертизи.
Задачі та завдання судової ветеринарної медицини полягають у всебічній дії правоохоронних органів, кримінального та господарського судів, страхової служби юридичним та фізичним особам, які займаються утриманням та розведенням тварин, їх закупівлею та продажем, використання сировини та продуктів тваринного походження, в об’єктивному розгляданні та науково обґрунтованому висновку з витікаючих в кримінальних справах питань, вирішення котрих визначається компетентними правоохоронними органами з залученням в необхідних випадках ветеринарних лікарів як експертів.
Судово-ветеринарний розтин має багато спільних ознак з патологічним розтином, але він має і ряд особливостей. Він суттєво відрізняється своєю метою і завданнями. Крім визначення причини смерті, судово-ветеринарний розтин уточнює умови та обставини, при яких відбулася загибель. Проводиться такий розтин в тих випадках, коли постає питання про провину тих чи інших людей в загибелі тварин, а саме: при підозрі на насильницьку смерть, смерть від нещасного випадку, раптову смерть при отруєннях, при неправильних умовах годівлі та утримання, при порушеннях правил експлуатації тварин та ін.
Судово-ветеринарний розтин проводиться лікарем ветеринарної медицини, якого слідчі органи призначають експертом. Ветлікар не може бути експертом, якщо він зацікавлений в сприятливому вирішенні справ або працює в даному господарстві. Проводиться розтин в присутності комісії, куди входять лікар - експерт, представник судових органів та не менш двох понятих. Перед експертом правові органи ставлять для вирішення ряд питань: яка була причина загибелі, час загибелі, якими іншими захворюваннями хворіла ця тварина, чи можна було врятувати тварину при своєчасному наданні ветдопомоги. Якщо тварина вбита, то визначають яким інструментом. В залежності від обставин, можуть бути поставлені і інші питання. Після закінчення судового розтину, останки трупу та вилученні органи підлягають короткочасному консервуванню на предмет наступної експертизи якщо це буде необхідно. Лікар-експерт повинен зберігати таємницю про отримання матеріалу з експертизи і передавати акт тільки тим органам, які призначили експертизу.
Огляд трупу на місці його загибелі (виявлення)
Огляд трупа повинен виконуватися з залученням представників місцевої влади, правових органів і обов’язково понятих. Судово-ветеринарне обстеження трупу починається з огляду місця, де знаходився чи знаходиться труп в момент загибелі тварини, якщо труп не переносили або він не був вивезений в спеціальне місце для розтину. Звертають увагу на положення трупу, незвичайну позу, спосіб фіксації, якщо тварина була на прив’язі, на характер виявлених пошкоджень, на наявність поблизу незвичайних виділень (рвотних мас, крові, піни та ін.), а також сторонніх предметів. Всі знайдені елементи та обставини повинні бути ретельно оглянуті та зафіксовані.
В деяких випадках, коли тварини падають, особливо великі, наприклад кінь, спостерігаються випадки повного та неповного перелому кісток кінцівок. В тому місці, де лежить труп, на землі можуть бути помітні різного роду впадини, вдавлювання, які обумовлені рухами тварин в період тривалої агонії чи в передагональний стан. Все це повинно бути враховано експертом, так як може мати місце якщо не пряме, то побічне відношення до діагностованого випадку загибелі. Положення трупу і всі особливості, а також дані поверхневого огляду відразу фіксуються в протоколі огляду. Все те, що може бути в подальшому корисним для уточнення причин і обставин смерті і те, що може бути збережено, повинно бути відмічено в протоколі і передано на збереження представникам влади чи направлено в лабораторію для додаткових досліджень. Тільки після закінчення поверхневого огляду можна приймати міри до перевезення трупу в спеціальне приміщення для подальшого обстеження.
Внутрішнє обстеження трупу (розтин) при судветекспертизі проводиться обов’язково, за виключенням тих випадків, при яких розтин і зняття шкіри з трупів тварин) заборонено. Трупи разом з шкірою спалюють при ботулізмі, брадзоті овець, сказі, злоякісному набряку, сапі, мелоідозі (несправжній сап), епізоотичному лімфангіті коней, віспі овець, кіз, свиней, ентеротоксемії овець, емкарі ВРХ, прішлих хворобах (скрепі, вісна, маеді, губчата енцефалопатія ВРХ) та ін.
При внутрішньому огляді необхідно звернути увагу на розташування внутрішніх органів та їх розриви. Слід відмітити, що у тварин з великою рухомістю кишечника (у коней) і після смерті виникають посмертні зміни в положенні кишок. Посмертні зміщення, як відомо, не супроводжуються розладом кровообігу. Під час прижиттєвих зміщень кишечника відмічають розлади кровообігу, що має визначальне значення для їх диференціальної діагностики. Всі порушення необхідно обов’язково фіксувати в протокольній частині акту розтину.
Прижиттєві розриви органів травного каналу можливі, особливо у коней, але інколи вони відбуваються і посмертно при виражених процесах розпаду. Вони супроводжуються більш чи менш вираженими крововиливами в ділянках, де відбувається розрив, краї нерівні. Якщо це шлунок чи кишечник, то слизова оболонка по краю розриву коротша, ніж м’язова та серозна . По краю прижиттєвих розривів можна виявити пропитування тканин кров’ю, незникаючі залишки травних мас (у травоїдних). Посмертні розриви не супроводжуються крововиливами в місці розриву. Краї розриву більш рівні, хоча не завжди і не скрізь, тому це ознака не є достовірною. Слизова, м’язова і серозна оболонки рівні, краї не просочені кров’ю.