Хронічний атрофічний нежить

Простий атрофічний риніт. Якщо атрофія обмежується переднім відділом носової перегородки, то захворювання дістає назву переднього сухого риніту. Хворі на дифузний хронічний атрофічний риніт скаржаться на відчуття сухості в носі, утворення кірок, у частини хворих можуть бути періодично невеликі носові кровотечі. Під час огляду носової порожнини видно широкі носові ходи, слизова оболонка носа тоненька, через неї добре видно кровоносні судини, вона вкрита жовтуватими сухими кірками.

3.Методи дослідження глотки.

Орофарингоскопія. Для обстеження потрібен шпатель. На початку обстеження слід звернути увагу на стан ротової порожнини. При цьому варто оцінити колір слизової оболонки щік, ясен, язика, стан зубів, конфігурацію твердого піднебіння. Після цього оглядають горло. За допомогою шпателя відтискують передні 2/3 язика донизу. Визначають стан слизової оболонки піднебінних дужок та мигдаликів, бічних та задньої стінок горла. Сховані за піднебінними дужками мигдалики вважаються атрофічними. Середньої величини мигдалики вважають у тому разі, коли вони містяться на рівні дужок. Гіпертрофовані мигдалики виходять із-за дужок і виповнюють просвіт зіва. Якщо відстань від передньої дужки до середини зіва розділити на 3 рівні частини, то мигдалик, який займає 1/3, вважають гіпертрофованим І ступеня, який займає 2/3 цієї відстані, – II ступеня, збільшений мигдалик, що досягає середини зіва, – гіпертрофованим III ступеня.

Для оцінки вмісту крипт іншим шпателем натискують на передню дужку та витискують із крипт вміст. Там можуть бути тканинна рідина, казеозні пробки або рідкий гній.

Для огляду носової частини горла проводять задню риноскопію. Застосовуючи різні нахили підігрітого дзеркала, яке уводять за піднебінну завіску без зіткнення зі слизовою оболонкою, вдасться оглянути хоани, отвори слухових труб, склепіння та бічні стінки носової частини горла.

У разі необхідності більш ретельного огляду верхньої частини горла після місцевої анестезії відтягують та фіксують піднебінну завіску гумовою трубкою, виведеною через носову порожнину, носову частину горла, а потім через рот та зав'язаною над верхньою губою.

Для огляду гортанного відділу горла використовують непряму гіпофарингоскопію, котру проводять так само, як непряму ларингоскопію. Під час непрямої гіпофарингоскопії добре видно корінь язика, розміщений на ньому язиковий мигдалик, розміщені між коренем язика та надгортанником валекули, язикову поверхню надгортанника, грушоподібні закутки та всі відділи гортані.

Якщо не вдасться здійснити непряму гіпофарингоскопію, а також у маленьких дітей проводять пряму гіпофарингоскопію за допомогою ларингоскопа.

4.Дифтерія гортані.

Дифтерія гортані часто зустрічається в комбінації з дифтерією горла, носа, тому цей стан називають низхідним крупом. Ізольована дифтерія гортані (первинний круп) буває рідше.

Зараження переважно відбувається повітряно-крапельним шляхом, у разі прямого контакту з хворим на дифтерію, бацилоносієм, який одужує або здоровим, рідше – через предмети або продукти харчування.

Клініка дифтерії визначається розвитком гострого стенозу гортані, в патогенезі якого можна виділити такі чинники: утворення фібринозних плівок у порожнині гортані; набряк слизової оболонки гортані; спазм внутрішніх м'язів гортані.

Перебіг дифтерії гортані характеризується поступовим розвитком симптоматики, що дозволяє виділити 3 стадії захворювання: 1-ша – дисфонічна, або крупозного кашлю; 2-га – стенотична; 3-тя – асфіксична.

Перша стадія характеризується появою симптомів загальної інтоксикації, високої температури тіла. З'являється та поступово посилюється кашель, що стає гавкаючим. Змінюється голос, з'являється охриплість і навіть афонія. Кашель стає хриплим, а згодом беззвучним. Голосові розлади пояснюються тим, що голосові складки вкриті фібринозними плівками. Ця стадія може тривати від декількох годин до декількох діб.

На тлі афонії та малозвучного кашлю з'являється утруднене дихання, що відповідає 2-й стадії. Ця стадія зумовлена зменшенням просвіту гортані через наявність плівок та рефлекторного спазму внутрішніх м'язів гортані внаслідок подразнення нервових закінчень дифтерійним токсином. З'являється інспіраторна задишка, яка супроводжується втягненням податливих місць грудної клітки. Шкірні покриви стають блідими, вкриваються потом, з'являється акроціаноз, пульс частішає, дихання стає шумним.

Наступна стадія – асфіксична – відповідає переходу стенозу в термінальну стадію. Хворий стає млявим, сонливим, дихання дуже частішає, пульс – ниткоподібний з випадінням окремих пульсових хвиль. На цьому тлі може настати смерть.

Діагноз ставиться на підставі поступового наростання стенозу гортані. Під час фарингоскопії в горлі виявляються нальоти. Ларингоскопія – на слизовій оболонці гортані виявляється плівка, що важко знімається; слизова оболонка кровоточить. Діагноз підтверджується бактеріологічним дослідженням мазків з носа, горла та гортані.

Лікування. Для усунення спазму м'язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4% розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла дитини. Призначають аскорбінову кислоту, комплекс вітамінів групи В. Поліпшують стан хворого лужні інгаляції, котрі сприяють відходженню дифтерійних плівок. Для боротьби з вторинною інфекцією призначають антибактеріальні препарати, переважно антибіотики. У разі переходу стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в декомпенсовану виконують трахеостомію

БІЛЕТ№13

1.Зовнішній отит.

Розрізняють 2 види запалення зовнішнього слухового ходу: фурункул вуха, або обмежений зовнішній отит, та зовнішній дифузний отит.