Звукопровідний та звукосприймальний апарат вуха

Периферичний відділ слухового аналізатора функціонально, в свою чергу, підрозділяється на звукопровідний і звукосприймальний апарати.
До звукопровідного апарата відносяться зовнішнє, середнє вухо, пери- та ендолімфатичний простір внутрішнього вуха, базилярна пластинка і присінкова мембрана завитки. Звукосприймальний апарат це є рецептор слухового аналізатора, який представлений спиральним органом. Звукопровідний апарат служить для доставки звуку до рецептора. Звукосприймальний апарат трансформує механічні коливання в нервовий імпульс.

2.Гострий і хронічний фронтит.

Гострий фронтит – за етіологією, патогенезом та морфологічними змінами фронтит не відрізняється від гаймориту.

Cкарги: біль у ділянці лоба, котрий посилюється внаслідок надавлювання чи перкусії стінок лобової пазухи. Головний біль може супроводжуватися сльозотечею та світлобоязню. Поява припухлості та гіперемія шкіри, що поширюються на внутрішній кут орбіти та верхню повіку, свідчать про поширений флебіт та можливий некроз кісткових стінок.

Під час передньої риноскопії визначається гіперемія та набряк слизової оболонки в ділянці середнього носового ходу, наявність гнійного виділення. Діагноз підтверджується даними рентгенографії.

Лікування. На тлі протизапальної терапії необхідно проводити анемізацію середнього носового ходу декілька разів на день. За відсутності ефекту лікування, що проводилося, показана пункція через орбітальну стінку чи трепанопункція лобової пазухи через передню стінку.

Хронічний фронтит – хронічне запалення лобової пазухи виникає внаслідок стійкого порушення прохідності лобово-носового співустя, котре зумовлене різними патологічними перешкодами в ділянці середнього носового ходу. У період ремісії хворий може не пред'являти скарг, але найчастіше його турбують постійний головний біль та виділення з неприємним запахом із відповідної половини носа.

Лікування. В разі необхідності проводять підслизову резекцію носової перегородки, резекцію гіпертрофованої частини середньої носової раковини, видалення поліпів тощо.

За відсутності ефекту лікування та за наявності підозри на виникнення внутрішньочерепного чи внутрішньоочного ускладнення проводять радикальну операцію на лобовій пазусі, найчастіше через зовнішній підхід.

3.Аденоїдні розрощення.

Етіологія. Гострі вірусні та бактеріальні інфекції слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, які часто повторюються, призводять до функціонального навантаження лімфаденоїдного апарату горла та його гіпертрофії.

Етіологія, патогенез та патологоанатомічні зміни за хронічного аденоїдиту такі самі, як за хронічного тонзиліту.

Клініка. Діти скаржаться на постійне або тільки вночі порушення носового дихання, гугнявість, часте погіршення слуху. Під час сну діти занепокоєні, часто прокидаються, скрикують, хропуть. Нічний сон не приносить відпочинку. У частині дітей спостерігається нічне нетримання сечі. Погіршується пам'ять.

Під час об'єктивного обстеження обличчя дитини «аденоїдного вигляду». Оглядаючи носову порожнину, виявляють сизий колір слизової оболонки, гіпертрофію задніх відділів нижніх носових раковин.

У дітей з аденоїдами спостерігається порушення росту лицевого скелета, можуть бути порушення і в розвитку скелета грудної клітки.

Ступінь гіпертрофії горлового мигдалика визначають таким чином: якщо аденоїди досягають верхнього рівня леміша, – це І ступінь, якщо спускаються до рівня середньої носової раковини, – II ступінь, якщо закривають хоани, – III ступінь.

Під час об'єктивного обстеження можна виявити мацерацію та гіперемію шкіри верхньої губи внаслідок постійного виділення слизу з носа. Слизова оболонка носа сизого кольору, набрякла, вкрита слизо-гнійними виділеннями білого кольору, які накопичуються в нижньому носовому ході. Під час фарингоскопії видно, як по задній стінці горла з носової частини горла стікає смужка білого слизу. Під час задньої риноскопії видно аденоїди круглої форми, борозенки згладжені, слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита білим слизом. Під пальцем під час пальцевого дослідження відчуваються щільні, круглої форми аденоїди, через велику кількість сполучної тканини.

Лікування.

1) За умови аденоїдів II та III ступеня проводять операцію – аденотомію. 2)Хворим на хронічний аденоїдит призначають неспецифічну гіпосенсибілізуючу та стимулювальну терапію, як і при хронічному тонзиліті. 3)Місцево можна призначити інгаляції з антибіотиками, до яких найбільш чутлива мікрофлора з носової частини горла, з додаванням димедролу та суспензії гідрокортизону, інгаляції проводять щодня протягом 3 тиж, замінюючи антибіотики кожні 7 днів.

4) Якщо немає можливості проводити інгаляції антибіотиків, можна тричі на день промивати носову порожнину та носову частину горла лужними розчинами з наступною інсуфляцією через ніс у носову частину горла сульфаніламідних препаратів із димедролом протягом 3 тиж.

Можна призначити в цей період тубус-кварц, УВЧ, лазертерапію.

Білет 11

Наши рекомендации