Проблеми розвитку культури в незалежній Україні.

Проголошення незалежності України та розбудова держави зумовили формування нової культурної парадигми, яка б відповідала реаліям посттоталітарного суспільства і, будучи національно зорієнтованою, органічно вписувалась у загальносвітові культурні процеси. Відбувається переорієнтація суспільної свідомості від духовних цінностей радянської доби до цінностей вільного, демократичного, відкритого суспільства, що, зокрема, знайшловідображення в прийнятих у 1992 р. Верховною Радою України таких законодавчих актах, як „Основи законодавства про культуру”, Державна національна програма „Українська освіта в ХХІ ст.”, „Закон про освіту” та ін. Для взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду характерні багатовекторність та багатоплановість. Культурний фактор активно впливає на суспільний розвиток, а суспільство вносить серйозні корективи удинаміку культурного процесу. У духовно-культурному житті в Україні дедалі більшої сили і розмаху набули наступні складні, суперечливі та неоднозначні процеси:

- перегляд, переосмислення та переоцінка поглядів, орієнтирів, настанов

поведінки, що домінували в радянські часи;

- повернення традиційних цінностей української національної культури,

відтворення релігійних та національних форм світосприйняття;

- проникнення й адаптація на національному ґрунті нової системи

цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації;

- відмежування від російської культурної спадщини, яка, як вважається,

гальмує виявлення української національної самобутності.

- обмеження ролі держави у культурному процесі при одночасному

посиленні ринкових впливів на зміст художньої творчості.

Зіткнення зазначених культуротворчих потоків призвело до ситуації, яку

деякі дослідники називають „культурним шоком в посткомуністичних

суспільствах”. Його загальними рисами є ерозія звичної системи естетичних

цінностей, втрата мотивації до споживання й творення культурних цінностей,

посилення конфронтаційності суспільства у культурній сфері, ностальгія за

тоталітарним «порядком» у певної частини суспільства.

Література і театр у роки незалежності.

Складна ситуація склалася в театральному і класичному музичному

мистецтві. Зрусифіковані в часи застою та вкинуті в ринкові відносини театри

на початку 1990-х рр. опинилися на грані катастрофи. Через зниження рівня

життя населення зменшилася кількість глядачів. Театри опери і балету України

не послуговуються рідним мистецтвом. Якщо сьогодні вже можна прочитати

твори письменників, які не друкувалися десятки років, то на жодній оперній

сцені не ставляться опери і балети C.Людкевича, К. Данькевича, а велика

спадщина М. Лисенка представлена хіба що „Наталкою Полтавкою”.

Поспішний і часом занадто заполітизований процес переоцінки духовних

цінностей призвів до упередженого ставлення до деяких діячів української

культури минулого. Одні незаслужено звеличуються, імена інших –

фактично стираються з нашої національної пам’яті. Серед останніх,

наприклад, такі видатні українські письменники, як В.Земляк і М.Стельмах. Ще

більше в цьому плані не пощастило тим літераторам, що мали гріх писати свої

твори російською мовою: Е.Багрицькому, В.Катаєву, М.Булгакову,

К.Паустовському та іншим, імена яких прийнято пов’язувати виключно з

російською та радянською культурою. Те ж саме в інших культурних сферах. З

національної духовної спадщини по суті виключені педагог В.Сухомлинський,

композитор П.Майборода, художник М.Божій та ін., чим збіднюється

українська культура.