Українська література у І половині XIX ст.

Національно-культурне відродження Наддніпрянської України

Починаючи з кінця XVIII століття проглядає й протилежна тенденція - пробудження інтересу до національного коріння, до української історії, мови, народних звичаїв. У другій половині XIX ст. в умовах зародження української політичної нації з’являються ідеї здобуття культурно-національної автономії України.

Національно-культурне відродження, що відбувалося на теренах Наддніпрянської України мало великий вплив на інтелігенцію Галичині,. Так, протягом 1833-1837 рр. у Львові діяло літературне угрупування «Руська трійця», керівниками й засновниками якого були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

У 1837 р діячами «Руської трійці» надруковано українською мовою збірник «Русалка Дністрова». Збірник містив фольклорний матеріал і низку власних творів з проблем історії України. У вступному слові, яке написав М.Шашкевич, прозвучав заклик до духовного єднання українців Наддністрянської та Наддніпрянської України:

Вспоминайте, браття милі...

Може спомин собі дасть Воскресить в новій силі Руську славу, руську власть!

У 1860-х рр. на Західній Україні почався новий виток національно- культурного руху. Його учасниками стало молоде покоління руської (української) інтелігенції - вчителі, письменники, журналісти, юристи, студенти. Вони започаткували так званий народовський напрям національного руху, який орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

8 грудня 1868 р. у Львові виникла культурницька організація - «Просвіта»..Основна її мета - масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу. Просвіти сприяли, боролися, виступали за соборність та державність України. Вони організовували бібліотеки, народні музеї, хори, театри, видавали газети, підручники, популяризували твори Т.Шевченка, відкривали школи, курси для неграмотних.

У діяльності просвіт брали участь Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Леся Українка та ін. На Галичині стали традиційними щорічні відзначення Шевченківських днів, які перетворилися на національне свято українців. В цьому краї було споруджено кілька десятків пам’ятників Т.Шевченкові. Відбулося духовне єднання українців, яких розмежував російсько-австрійський кордон.Наукові дослідження в Галичині проводило літературне товариство ім. Т.Шевченка. У 1892 р. товариство набуло статусу наукової організації. Воно було по суті першою національною академією української науки.Товариство мало друкарню, бібліотеку й музей, разом з науково-дослідницькою займалося культурно-просвітницькою роботою серед населення. За час свого існування товариство видало більше 120 томів «Записок наукового товариства імені Тараса Шевченка» і понад 100 томів інших видань, серед яких і «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури».

Україна мала свою, власну, відмінну від російської та польської, багату історію, яку всім українцям потрібно вивчати, знати й любити.

Т.Г.Шевченко

Визнаним національним пророком та ідейним натхненником нової генерації борців за Україну, її державне

відродження став полум’яний патріот українського народу Тарас Шевченко. Шевченкове слово стало символом самої України. Поява наприкінці 30-х років 19 ст. такої статі ознаменувала початок нового – соціально-політичного -етапу розвитку національно-визвольного руху у в Україні. З народженням Великого Кобзаря українська українська література вже не потребувала ніяких рекомендацій для свого повноцінного існування та розвитку. Багатогранний талант Т.Шевченка давав їй повне виправдання в очах тих ,кому таке виправдання було потрібне, і забезпечував міцне підґрунтя не лише народній літературі , а й українському відродженню в цілому. У радянському шевченкознавстві при характеристиці Тараса Шевченка головна увага, як правило ,акцентувалася на його ставленні до кріпацтва, народу, підкреслювалися братолюбство, український патріотизм. «Гайдамаки» , «Сон» , «Великий льох» , «Кавказ» , «Заповіт» . Саме ці вірші та поеми Т. Шевченка, де він тужить за героїчним минулим, просякнуті активним революційним романтизмом .
Т. Шевченко активно виступав за об’єднання слов’ян , проте він ненавидів самодержавну Росію, він виступав , як укр.. патріот ,який бачив, що не лише російський уряд, а й суспальність допускає знищення ук. Національної самосвідомості, державності, культури.

Українська література у І половині XIX ст.

На початку XIX ст.панівна кола як Російської, так і Австрійської імперії, щоб повністю денаціоналізувати український народ, усіма засобами намагалися знищити його першоосновну – рідну мову. Російський царизм заборонив навчання українською мовою , переслідування зазнав український епос. Провідна роль у відроджені й розвитку рідної мови, духовних засад укр. Національного-визвольного руху , вітчизняної культури, безсумнівно, належить Тарасові Шевченку. Його поематична збірка «Кобзар» , поему «Гайдамаки» та інші твори стали справді епохальним явищем. Окрім Т. Шевченка, величезну роль у розвитку укр.. літератури в першім половину 19. Ст.. відіграли І. Котляревський , П. Гулак- Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко.

Найвідомішими прозаїчними творами Г.Квітки-Основ’яненка є повісті «Пан Халявський», «Маруся», «Конотопська відьма», а також та п’єси «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик».

Досить різноманітна творча спадщина Євгена Гребінки - вірші, історичні поеми, повісті, байки, переклади. Талант Євген Гребінки виявився й у ліричних віршах, які він писав українською та російською мовами і які стали піснями, серед них відомі «Очи черньїе, очи жгучие» та «Помню, я еще молодушкой была». Але найбільшої слави здобув письменник завдяки байкам, які стали окрасою української літератури.

Полтавщина - мала батьківщина геніального письменника Миколи Гоголя, який завжди пишався своїм «малоросійським» походженням. Перший літературний успіх М. Гоголю приніс цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». В них змальовано поетичний образ України, овіяний народними повір’ями і легендами. Українській тематиці присвячені його збірка «Миргород» і передусім повість-епопея «Тарас Бульба», що присвячена героїчній визвольній боротьбі українського (руського - у Гоголя)