Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного

***

Печалиться даремно усяк чоловік

Що короткий у нього на сьому світі вік.

Багатство, мудрість, слава, сила - все проходить,

Нічого він тривкого в світі не знаходить.

Ми можем се на нашім рицарі пізнати.

Що хоч-не-хоч а світ сей треба покидати.

Чи ж той не мав здоров’я, сили або ж і грошей,

Не був одважний, славний і тілом хороший,

Чи чікарів не мав той на свою хворобу?

На смерть немає ліків треба йти до гробу.

Усі, як тінь, сон, трави зів’януть мають,

У світ приходять голі і голі вмирають.

Мирська усяка похоть зі світом минає,

Хто ж творить волю божу, той вічно триває.

Хай приклади навчають як жити на світі:

Лакомства стерегтися, злих діл не чинити.

Бо як себе спаскудиш не ввійдеш до неба,

Аж поки не очистиш душу так, як треба

ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Ренесансна життєдіяльність Івана Величковського поєднувалась з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму,. Він не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. Рукопис «Зеґар з полузеґарком» присвячені київському митрополиту Варлааму Ясинському, відомому українському педагогу, письменнику й оратору.

З рукописної книги «ЗЕГАР З ПОЛУЗЕГАРКОМ»

*Зегар – годинник.

МИНУТИ

До зегарка належать іще і минути,

Тому їх теж не годиться аж ніяк минути.

МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ

Мине дитинство,

Мине отроцтво,

Мине юність,

Мине зрілість,

Мине старість,

Мине перестарілість.

Мине весна,

Мине літо…

МИНУТИ ЗЛИХ

Мине слава,

Мине багатство,

Мине честь,

Мине п’янство,

Мине помпа,

Мине гордість,

Мине пиха,

Мине марнославство,

Минуть високії думи,

Минуть лестощі

Минуть пестощі…

Минуть і іншії всі марноти марнот,

Тобто вся сила людська,

Все стане нічим по смерті:

Не прибуде багатство, не зійде слава,—

Смерть-бо прийшовши, все оце погубить.

МИНУТИ ДОБРИХ

Минуть хвороби,

Минуть переслідування,

Минуть муки,

Минуть біди,

Минуть смутки,

Минуть сльози,

Минуть образи,

Минуть рани,

Минуть глумління,

Мине голод,

Минуть прагнення,

Мине нагота,

Мине убозтво,

Мине каліцтво,

Мине сліпота,

Мине німота,

Мине хромота,

Минуть труди, невчаси, неспокої,

Мине усяке лихо.

ДВІ СТРАШНІ МИНУТИ

Бо промовить Господь:

“Небо і земля мимо ідуть”.

***

Адам еступ

пр ник

Исус авед

***

Поезія лабіринт

М с у с І с у с М

а М с у с у с М а

Р а М с у с М а Р

І р а М с М а р І

Я І р а М а р І я

І р а М с М а р І

Р а М с у с М а Р

а М с у с у с М а

М с у с І с у с М

***

Рак літеральний– це вірш, літери якого, прочитані і зліва направо, й справа наліво, той же текст виражають.

Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,

Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,

Анна дар і мні сін міра данна,

Анна мі мати і та мі манна

Анна пита мя я мати панна...

*Сін – затінок.

***

Одноголосний – це вірш, в якому кожен склад однією й тією ж голосною літерою завершується, наприклад О.

СлОвО плОтОнОснО

МнОгО плОдОнОснО...

***

Мінливий – це вірш, який кілька десятків разів змінюватися може.

Яко ниву рясно плоди прикрашають,

Тако діву красно роди утішають.

Ниву рясно плоди прикрашають яко,

Діву красно роди утішають тако.

Рясно плоди прикрашають яко ниву.

Красно роди утішають тако діву.

Плоди прикрашають яко ниву рясно, Роди утішають тако діву красно.

Порядок слів і далі може змінюватися.

***

Акровірш – перші літери кожного рядка обо строфи подають ім’я автора.

Фігурний – ім’я автора вміщене у вірші в найрізноманітніших формах.

И О смерти пАмятай,

и На судъ будь чуткий.

ВЕЛьмИ Час бєжитъ сКОро,

В бєгу Своимъ прудКИЙ.

ДМИТРО ТУПТАЛО

Кабалістичний вірш – числове значення виділених літер (яке вони мали в слов’янській абетці) показує рік написання вірша

ІжЕ в Руні інОгда преобразованна,

Мати сОтворшого НАс всіХ зді написанна,

Душевно і МислІю Ту книжку пРИміте,

САмі є Внимающе, І другим проЧтіте.

КЛИМЕНТІЙ ЗИНОВІЇВ ТРЯСЦЯ

Климентій Зиновіїв багато блукав Україною, Білорусією, Литвою, Польщею. Свої враження від баченого й пережитого в мандрах він переповів у віршах, які увійшли в рукописну книжку «Вірші. Приповісті посполиті».

Про нерівності людські…

Дивна річ у світі цім навіть і така є:

не однаковий на зріст кожен виростає.

Дивина і те, що хтось велетнем буває,

а старійшинства, однак, влади не тримає.

Дивина, що у людей не подібні лиця,

хоч і мати в них одна,— все-таки різниця.

Дивина, що у людей всякеє волосся,

різна мова, чи б сказать, є різноголосся.

Дивина, що у людей протилежна вдача:

в того — добра і пряма, в того — зла й ледача.

Дивина, що у людей той усе щасливий,

а оцьому, Господи, з горя світ немилий.

Дивина і те, що хтось може силу мати,

другий має, неборак, в немочі лежати.

Дивина і те, що хтось має многі літа,

інший трохи поживе – вже іде зі світа.

Тож про судьби Божі я не візьмусь брехати,

треба названим речам, мабуть, спокій дати.

Зна Господь, що творить Він, що почне творити,

і нема чого про те більше говорити.

БУРЛЕСКНА ЛІТЕРАТУРА

Бурлеск (від італ. “жартівливий”) - особливий жанр сатиричної літе­ратури. В бурлескних (або травестійних – від фр. перевдягання – перелицювання стилю) творах все навпаки: про поважні, серйозні речі мовиться жар­тома, навмисне знижено, а про речі буденні, звичайні оповідається з надмірною, кумедною патетикою. Бурлеск виник передусім на противагу богословським творам, схоластичним і відірваним від ре­ального життя, тому спершу бурлескні твори були пародіями на різні жанри цер­ковної літератури. За зразок форми бралися, приміром, молитви, церковні гімни чи проповіді, а наповнювалися такі форми подіями, ситуаціями, образами з реально­го життя, близькими і зрозумілими для широкого кола читачів або слухачів. Авторами їх найчастіш бували так звані “мандровані дяки”. Сатиричну “Скаргу дидаскала” складено від учителя школи при Покровській церкві у містечку Коропі на Чернігівщині й до Глухівської сотенної канцелярії (XVII ст.).

Скарга дидаскала

У Глухівську сотенну канцелярію слізно-ридающеє і покорноє моє доношеніє. Коли злокозненний і богоненависний ворог і супостат наш, нарицаємий Тригубій, прийшовши на захід сонця, минулої глибокої ночі напав на дім Божий – школу, тоді вся наша братія во Христі, клірики, аки вівці од вовка роз’яренна, розсипали­ся. Один з них, іменем Парфентій, який є великий богословець, вміє бо Псалтир і Часословець, взявся бігти, глаголя зі слізьми: “Стопи мої направ по слову твоєму да не обпадає мною всякая каналія”. Другий вліз на превиспренняя своя, сиріч на горище, якоже св. мученики Адріан і Наталія, коли втікали від мучителя Нерона. Третій вліз у піч грубную, в ній же невредим пробув, якоже три отроки – Седрах, Мсах і Авденаго – в печі огненній. Я ж, бачачи таке храма Божия розореніє і школи посрамленіє, ревнуючи поревнував і прийняв від печі меч, що є нарицаємий кочер­га, і устромився на нього, богопротивного Тригубія, якоже Давид на Голіафа. Але він, треокаянний, не устрашився нічого і простер на мене сквернії і нечестивії свої руки, взявши мене за возлобіє, терзаючи так і сяк, поки не утрудився і, взявши з рук моїх меч, не токмо сотворив на мені беззаконіє велике, але і лядвія мої сповнилися поруганія, і поверг мене під сідалище стариць, сиріч під лаву, і пішов геть, дивую­чися сотвореному. На ранок стеклися до мене всі ученики мої, і, бачачи мене уничижена і кров’ю зіло обагрена, вельми сетовали, і принісши алавастр мира, що продавався в корчемниці, трохи мене тим ізцілили, бо їв, і пив, і укріпився. Сего ради, о всемилостивейшая госпоже, сотенная Глухівська канцеляріє, ваше висо­коблагородіє! Із глибини душі взиваю, молюся і вас умилостивляю, оскільки плоть моя змінилася, і кості мої сокрушилися, і я, аки сіно, ізсох: оного богопротивного Тригубія покорнійше прошу предать у мої руки, да восприємлет він од мене воздаяніє по нечестивому ділу його.

О цім просіть усерднійший богомолець і раб Божий Бреус, школи коропської Покровської дидаскал

превиспренняя своя – на горище,

сиріч - тобто

ревнуючи поревнував – старанно все об­міркувавши

їй возлобіє – за чуб, за чуприну

лядвія – бедра

сідалище стариць - місце, де сидять жебрачки

сетовали – переживали, тужили

алавастр – баночка

миро – запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах

“алавастр мира” – це насправді пляшка горілки, якою і “ізцілився” побитий.

САМУЇЛ ВЕЛИЧКО