Особливості побудови та оздоблення найвизначніших східнослов'янських кириличних рукописів

Остромирове Євангеліє (зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі). Серед давніх точно датованих пам'яток слов'янської писемності Остромирове Євангеліє (апракос скороченої редакції) є най­давнішим і найкраще художньо оздобленим рукописом слов'янського світу. Книга написа­на на тонкому, добре обробленому пергаменті, виготовленому з телячих шкур, у київському великокняжому скрииторії при Софійському соборі майже за сім місяців (від 21 жовтня 1056 р. до 12 травня 1057 p.). Рукопис виготовлено для новгородського посадника Остромира, який був родичем київського князя Ізяслава Ярославича.

Серед східнослов'янських рукописів Остро­мирове Євангеліє має найбільший розмір — 35 х ЗО см. Книга складається з 294 аркушів. Текст написаний великим чітким уставним письмом у два стовпці, по 18 рядків кожен. Висота корпуса знаків приблизно дорівнює 6,86 мм.

Книгознавці встановили, що основний текст Євангелія написаний двома каліграфами, з яких один (ім'я невідоме) написав перших 24 аркуші, а другий — диякон Григорій — решту (270) аркушів. Ще два майстри, можливо, виконували золотом заголовки та написи в мініатюрах. Дослідники відзначають, що писець Григорій був дуже здібним худож-ником-каліграфом свого часу і мав певні естетичні погляди на побудову кириличних літер. Він використав дуже контрастний тип шрифту, у якому знаки мали різну ширину. Наприклад, округлі літери «о», «є», «с» Григо­рій малював удвічі вужчими від прямокутних типу «н» і набагато світлішими. Крім цього, Григорій здебільшого вживав знаки з нижніми виносними елементами. Це давало йому можливість досягати на сторінках Євангелія своєрідної декоративності письма. Оцінюючи каліграфічну виразність шрифту Григорія в Остромировому Євангелії, російський історик і мистецтвознавець В. Стасов писав: «...Тут стільки тонкого смаку, художнього уміння, грації, м'яких і делікатних сполучень, що їх неможливо віднести до праці простого каліграфа, бо тоді ми повинні визнати, що каліграфи XI ст. були... водночас і чудовими живописцями свого часу».

Євангеліє прикрашене трьома сторінковими мініатюрами. Серед 18 заставок — одна велика прямокутна (розміру двох стовпців) і 17 невеликих (розміру одного стовпця) у вигляді декоративних смужок. Кінцівок у рукописі немає. Численні колірні ініціали та заголовки написані золотом.

У руконисі всі структурні елементи орга­нічно поєднані один з одним і становлять цілісний художній книжковий ансамбль. Важливу роль у художньому оздобленні рукопи­су відіграє загальний колорит: текст написаний темно-коричневим чорнилом; у декорі заста­вок, обрамлень мініатюр, а також ініціалів багато золота; в мініатюрах і прикрасах вико­ристано сині, зелені (світлого і темного відтін­ків), вишневі, червоні, червоно-коричневі, вохристі, бордові та інші фарби, які надають сторінкам особливої художньої виразності.

Слов'янська рукописна книга

В Євангелії налічується 242 великих (ви­сотою 5—6 рядків) і 26 менших (висотою 2— З рядки) багатоколірних ініціалів, оздобле­них орнаментом візантійського стилю (стилізо­вані рослинні мотиви та геометричні форми). В орнаментах цих літер художники майстер­но закомпонували малюнки квітів і великих пелюсток, зображення фантастичних істот, тварин (лева, крокодила, дракона) і птахів (орла, грифона), а також людських облич анфас та в профіль.

Складаючи ініціальні літери зі стрічок і зображень істот, майстри виявили велику фантазію і не повторили жодної композиції.

Наприклад, у декор літери «Р» вкомпоно-вано профільне зображення голови старої людини з великими очима і довгою звивистою борідкою. Це обличчя наче скопійоване з великої храмової фрески. А в орнамент літери «В» вміщено обличчя анфас із майстерно вимальованими очима, які проникливо-напружено дивляться на читача.

У деяких ініціалах трапляються малюнки напівптахів або наиівтварин, які перегу­куються із зображеннями іранських міфічних істот. Наприклад, у літеру «В» вкомпоновано малюнок напівсобаки-нанівнтаха, який асоціюється з образом одного зі слов'янських язичницьких богів Симаргла і який часто згадувався у руських літописах до XIV ст. Значення багатьох зооморфних малюнків ще не з'ясоване. Одні з них пов'язуються з пев­ними язичницькими богами, інші (наприклад, округлі людські обличчя), — ймовірно, з прадавніми дохристиянськими народними віруваннями, які нагадують про культ сонця. Варто нагадати, що в оздобленні Остромиро­вого Євангелія ми вперше зустрічаємо орнамен­тально-декоративні прикраси тератологічного стилю, який у ХІ11 ст. стане панівним в оздобленні східнослов'янської рукописної книги.

Тонкими золотими лініями облямовані не тільки стрічки та різноманітні зображення і рослинні елементи, — ними відокремлені один від одного й усі кольори, тому ініціали нагадують собою коштовні вироби ювелірного мистецтва.

Геометричним і рослинним орнаментом візантійського стилю оздоблені також заставки й обрамлення мініатюр. Декор складений зі стилізованих мотивів стеблин, п'ятипелю­сткової арніки та трипелюсткової лілії (крин), закомпонованих у трикутники, ромби, кола

і серцеподібні форми. Декоративні фігури 0(.щюмщюае

МаЙСТерНО З'єднані ОДНа З ОДНОЮ у ЦІЛІСНУ Євангеліє..

композицію, намальовані на золотому тлі Зіштк

кириличного

чистими яскравими фарбами (червоною, игтатиш,

СИНЬОЮ, ЗелеНОЮ) І НагадуЮТЬ ПИШНІ ПрИКраСИ письма.

з мозаїк і фресок Софії Київської та Михай- Д»якон Грииц

1056-1057 pp.

лівського Золотоверхого собору.

Посередині великої прямокутної заставки на білому тлі пергаменту золотом написане ім'я євангеліста.

Цей тип книжкового декору був розробле­ний візантійськими художниками-мініатю-ристами ще у X — на початку XI ст.; в XI ст. він набув широкого розповсюдження у книж­ковому мистецтві Болгарії, Київської Русі та багатьох країн слов'янського світу.

На трьох великих сторінкових мініатюрах, виконаних двома, а можливо, й трьома ху­дожниками, зображені фігури легендарних авторів євангельських текстів: Іоанна з юнаком Прохором, Луки і Марка. Четверта мініатюра із зображенням фігури євангеліста Матвія з невідомих причин не була виконана, і сторін­ка залишилася чистою.

Мініатюра із зображеннями Іоанна та Прохора намальована безпосередньо на перга­ментному аркуші першого зошита. Деякі дослідники книги висловлюють думку, що вона, можливо, виконана дияконом Григорієм, але з цим припущенням більшість учених не згідні.

Мініатюри із зображеннями Луки та Марка намальовані на окремих пергаментних арку­шах і потім вшиті у рукопис.

Євангелісти зображені за роботою: на пер­шій мініатюрі Іоани диктує текст своєму учне­ві — юнаку Прохорові; на другій — Лука прий­має простягнутий йому з неба сувій; на тре­тій — Марк, відклавши писання і підвівши ' голову, слухає голос із неба. У верхніх частинах

146 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Остромирове

Євангеліє.

Євангеліст Іоанн.

Мініатюра.

1056-1057 pp.

мініатюр зображені символи євангелістів: Іоанна — орел, Луки — телець, Марка — лев.

Вгорі першої мініатюри намальований ве­личний крокуючий лев. Його силует, очі, мор­да та грива окреслені золотим контуром. Образ лева науковці трактують як символ Христа. До речі, зображення крокуючого лева є на фресці південної вежі Софії Київської.

На мініатюрах ретельно вимальоване при­ладдя для письма.

Біля Луки на столі лежать аркуші перга­менту, пенал, циркуль, інструмент для розміт­ки рядків, губка та глечик із водою.

Кодекси лежать на спеціальних підставках (пюпітрах), а Марк, сидячи і тримаючи в руках розгорнутий рукопис, каламом записує у ньому свої думки.

Перед учнем Прохором стоїть низький стіл, на якому також розміщене письмове приладдя. Прохор на колінах тримає пергаментний аркуш і пише на ньому пташиним пером.

Зображення євангелістів першої і третьої мініатюр вписані в складну чотирикутну фор­му, побудовану з напівкруглих пелюсток, — квадрифолій. До речі, у візантійській мініатюрі форма квадрифолію поширена не була. Компо­зиція з фігурою Луки традиційно виконана у прямокутнику.

Мініатюри відзначаються художньо-шіастич-ним трактуванням. Мініатюра із зображенням євангеліста Іоанна з Прохором виконана у

вільній живописній манері, з використанням об'ємного моделювання предметів і людських облич, глибоких тіней та відблисків. Колорит побудований на тонких кольоросиолученнях. На Іоанні голубий хітон і сріблясто-сірий гема-тій; у Прохора хітон також голубого кольору, але іншого відтінку; німби над головами по­криті фарбою вишневого кольору. Об'ємне обличчя Прохора написане ніжно-вохристою фарбою. Глибокі тіні виконані фарбами виш­невого та червоного кольорів, а висвітлені місця («света») підкреслені білильними штрихами. Тло мініатюри суцільно вкрите золотом; нижня частина мініатюри заповнена орнаментом у вигляді мозаїчної підлоги, на якій стоїть Іоанн. Квадрифолій обрамлений широкою золотою смугою, заповненою рослинним орнаментом візантійського стилю. Кути композиції теж заповнені золотим рослинним декором.

У мініатюрі в деяких місцях обсипалися фарби, і на білому пергаменті відкрились енер­гійні штрихи попереднього малюнка. Худож­ник спочатку наніс на пергамент легкою роже­вою фарбою малюнок обличчя Іоанна, його волосся, рук, складок одягу й інших предметів. Сучасні художники відзначають, що автор цієї мініатюри майстерно володів малюнком.

Обидві мініатюри — із зображеннями Луки та Марка — за художньо-графічною стиліс­тикою достатньо близькі, хоча виконані, ймо­вірно, різними художниками. Це підтверд­жують особливості малюнків, колорит і трактування складок одягу. В обох мініатю­рах фігури й обличчя євангелістів намальовані площинно, світлотіньові нюанси не викорис­товуються, основна увага зосереджена на чіткій лінійності та золотому контурі. Так, золотими лініями обведені всі частини облич, зморшки на чолі, складки одягу; золотим контуром ретельно відокремлюються всі колір­ні плями. Цей графічний прийом у живописі був добре відомий руським художникам-мону­менталістам та іконописцям. У живописно-графічній манері, наприклад, виконані фрески в північному притворі Софійського собору.

В обох мініатюрах художники корис­туються яскравими та насиченими фарбами: обличчя і руки євангелістів написані вохрою; в одязі Марка використані вишнева та синя фарби, Луки — смарагдово-зелена з голубим відтінком; в орнаментальних прикрасах вжиті червоні, зелені, сині, рожеві кольори.

Тло мініатюр, широкі смуги рамок та квадрифолію покриті щільним золотом. Усі

Слов'янська рукописна книга 147

форми — німби, архітектурна споруда з ар­кою, лава з подушкою, килим під ногами — ретельно замальовані рослинним і геомет­ричним орнаментами візантійського стилю; світло-рожеве тло квадрифолію в мініатюрі із зображенням Марка густо заповнене декором, складеним із червоних і зелених трипелюст­кових квіток лілії.

Загалом живописно-графічна манера цих двох мініатюр, виконаних площинно яскрави­ми і чистими фарбами з використанням кон­турних золотих ліній, нагадує техніку знамени­тих київських нерегородчастих емалей, яка була відома на Київщині вже з X ст.

Деякі болгарські дослідники Остромирового Євангелія, вказуючи на дуже високий рівень художнього оздоблення книги і особливо на наявність кольорових зооморфічних ініціалів, аналогічних ініціалам у болгарських рукописах XI ст., висловлюють думку, що Остромировє Євангеліє є копією болгарського манускрипта, створеного ще на початку X ст. в знаменитій придворній книжковій майстерні у м. Преела-ві. До того ж, на їхню думку, Євангеліє виго­товлене болгарськими ішсцями та художниками.

Багато вітчизняних книгознавців рішуче відстоюють факт виготовлення рукопису май­страми київського великокняжого скрипторію, створеного Ярославом Мудрим при Софії Київській. У ньому, як відомо, була велика бібліотека, фонд якої становили не тільки книги, написані вітчизняними нисцями, а й численні західноєвропейські, болгарські, східні та візантійські манускрипти. Київські майстри книги ретельно вивчали оздоблення цих книжок і запозичувати з них деякі елементи. Мистецтвознавці, наприклад, відзначають, що в оздобленні ініціалів і заставок Остромирового Євангелія простежується вплив візантійських і болгарських художніх традицій, а в мініа­тюрному живописі — західноєвропейських.

Висока професійна майстерність руських писців і художників-знаменщиків, які створи­ли Остромировє Євангеліє, свідчить про те, що ця видатна пам'ятка руського книжкового мистецтва XI ст. не могла бути першоство-реним рукописом. Досконала каліграфія та професійний рівень художнього оздоблення й ілюстрування цього рукопису доводили наяв­ність у Київській Русі того часу розвиненої професійної школи книгонисання. У другій половині X — першій половині XI ст. в містах великої Київської Русі, ймовірно, діяло декіль­ка потужних скрипторіїв, але, на жаль,

створені тут рукописи не збереглися. До речі, диякон Григорій у післямові звертається до читачів і особливо до тих багатьох руських переписувачів книг, які, на його думку, малю­ють шрифт значно краще за нього, щоб вони не нарікали на нього за «погрішності» і зроблені у тексті помилки, а щоб виправили їх.

Ізборник Святослава (зберігається у Дер­жавному історичному музеї в Москві). Другою чудовою пам'яткою древньоруського книго-писання є Ізборник Святослава. Цей ману­скрипт написаний у 1073 р. на замовлення,

Остромировє Євангеліє. Євангеліст Марк. Мініатюра. 1056-1057 pp.

Остромировє Євангеліє. Євангеліст Лука. Мініатюра. 1056-1057 pp.

148 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАЛУСКРИПІУ

Ізборник

Святослава.

Родина князя

Святослава.

1073 р.

ймовірно, старшого сина Ярослава Мудрого — київського князя Ізяслава (1024—1078). Пізніше рукопис перейшов до його брата Святослава (1027—1076), за наказом якого до нього дописали кілька аркушів тексту і додали ще дві мініатюри. На одній із них був зображений сам князь Святослав Ярославич зі своею родиною, а на другій — образ Спаса на престолі.

Великоформатний рукопис (33,6 X 24,8 см) є своєрідною морально-етичною та богословсь­кою енциклопедією раннього Середньовіччя, складеною з 383 статей і фрагментів Святого Письма та книг житійного змісту. Він пере­писаний із болгарського манускрипту X ст., перекладеного з грецького оригіналу для царя Симеона. Руський писець — диякон Іоанн — замість імені болгарського царя вписав ім'я київського князя Святослава. У пишно оздоб­леній рамці було написано: «Великий серед князів князь Святослав — державний владика, бажаючи виявити прихований у глибині многотрудних книг смисл, звелів мені, необіз­наному з мудрістю, переказати промови, дотримуючись тотожності змісту».

У рукописі були розглянуті питання не тільки релігійного, а й науково-популярного характеру, вміщено статті з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики та поетики. Книга призначалася для особистого корис­тування князем і членами його родини.

Ізборник Святослава, складений із 266 пергаментних аркушів, написаний кириличним уставним письмом у два стовпці; кожен із двох стовпців на сторінці налічував 29 рядків. У рукописі намальовані дві кольорові заставки великого розміру, шириною двох стовпців, у формі квадрата з вирізьбленими посередині заставок прямокутником і колом, у яких роз­міщено тексти заголовків. Заставки оздоблені орнаментом візантійського стилю, складеного зі стилізованих рослинних і геометричних елементів. У верхній частині заставок розміще­ні зображення левів і павичів, а з боків — куріпок. Під заставками — великі ініціали, виконані червоною, зеленою, синьою фарбами і обведені золотим контуром.

Ізборник Святослава 1073 р. славиться своїми мініатюрами та малюнками (у 1076 р. Ізборник був переписаний, але без мініатюр).

На початку рукопису зображено княжу родину. На цій мініатюрі з постатями князя Святослава, княгині та п'яти їх синів угорі зо­лотом написано: «Гліб, Олег, Давид, Роман, Мирослав, Княгиня, Святослав». Мініатюра намальована щільними фарбами на пергаменті, який не був відповідно оброблений і не мав попереднього грунтування, тому фарби частково відшарувались і осипались. Автор мініатюри ретельно вималював і розфарбував деталі одягу персонажів. Наприклад, одяг князя Святослава темно-синього кольору; на правому плечі у

Слов'янська рукописна книга 149

Інборіиш Святослава. Початкова сторінка. 1073 p.

150 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

нього яхонтова застібка, на голові соболина шапка зі золотою тулією, а на ногах — сап'янові чоботи зеленого кольору. В одязі княгині та синів також ретельно виписані різноманітні деталі. У трактуванні облич майстер намагався передати індивідуальні риси персонажів. Це групове зображення князів­ської родини вважається найдавнішою мініа­тюрою у східнослов'янській рукописній книзі.

Друга мініатюра із зображенням Спаса на престолі також намальована на пергаментному аркуші, попередньо не заґрунтованому, тому в багатьох місцях фарби відшарувалися.

Рукопис прикрашений чотирма архітек­турно-монументальними фронтиспісами, на яких умовно подаються одночасно інтер'єри й екстер'єри храмів. Композиція фронтиспісів побудована за єдиним принципом: у її основі лежить квадрат, щільно заповнений елемен­тами геометричного та рослинного орнаменту. Вгорі над квадратом у перших двох мініатюрах намальовано по три напівсферичні куполи, завершені не хрестами, а кулями (за традицією у візантійських мініатюрах так зображали світські споруди). Зображенням хреста завер­шені куполи на третій і четвертій мініатюрах.

На всіх фронтиспісах в нижній частині мініатюр у просвітах арок зображені групи святих, серед яких єпископи, ієреї та монахи. Кожна група святих складається зі 7 осіб. Наприклад, на першому фронтиспісі зображе­ні, ймовірно, автори, твори яких увійшли до Ізборника: Василій Великий, Кирило Александрійський, Іоанн Златоуст, Ісидор Пелусіота, Григорій Ниський, Єпифаній Кіпрський та Григорій Назіанзін.

Площина архітектурних фронтиспісів густо заповнена різноманітним за кольором і рисун­ком орнаментом. Книгознавці підкреслюють, що руські художники (ймовірно, над мініа­тюрами працювали два майстри) не дотри­мувалися візантійських канонів і досить вільно використовували елементи візантійського орнаменту. В їхньому орнаменті наявні пальмети, кола у різних поєднаннях, серце­подібні форми, квітки арніки та лілії, сітчасті прикраси, розфарбовані спектральними кольорами («райдуга»), трикутники, прикраси у вигляді східчастих узорів («городки»), рисок, хрестиків та інших геометричних форм. Руські майстри, які працювали в скрипторії при Софійському соборі, дотримувалися перш за все традицій київської художньої школи книжкового мистецтва, які, як свідчить оздоб-

лення Остромирового Євангелія та Ізборника Святослава, у другій половині XI ст. вже були сформовані і мали високий мистецький рівень. Підтримуючи цю думку, відомий російський знавець візантійського мистецтва, доктор мис­тецтвознавства В. Лихачева підкреслює, що «сполучення багатьох видів орнаменту складені на невеликому просторі, які характерні для мініатюр Ізборника, неможливо розглядати як візантійську особливість. Не типове для візан­тійського мистецтва XI ст. й колірне рішення мініатюр, у яких багато вохри, карміну та зелених фарб».

Краса декору архітектурних фронтиспісів підсилена ще й тим, що руські художники-мініатюристи, використовуючи творчий доро­бок київських майстрів емалевого мистецтва, облямували золотим контуром майже всі орна­ментальні елементи, від чого ще яскравіше засяяли фарби. А ритмічне розташування з боків храмових споруд квіток на витягнутих стеблах, фазанів, куріпок та гордовитих павичів значно полегшило і композиційну геометричність, і колірну щільність мініатюр, яка тяжіє до манери фрескового живопису.

Ізборник Святослава відреставровано у 1978—1981 pp. З мініатюр було знято багато­літній шар — і вони знову набули коло­ристичного «звучання».

Художнє оздоблення Ізборника було об'єк­том досліджень багатьох учених. Ось що пише, зокрема, історик книги В. Щепкін: «У колориті руські майстри намагалися засво­їти весняну гаму візантійської мініатюри та її золоте сяйво. Це особливо вдалося майстрові найбільш розкішного рукопису, що дійшов до нас, — Ізборника 1073 року. Можливо, крім цих рис, у колориті мініатюр Ізборника дійсно далася взнаки і та особлива лагідність, яка розлита в малоруському краєвиді, і властива всьому пізнішому українському мистецтву, — це м'якість краєвиду Задніпров'я, Черні­гівської рівнини, яку можна побачити і тепер з висоти Київських гір, з Хрещатика».

Київський Псалтир (зберігається в Росій­ській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі). Рукопис є однією з найвизнач­ніших пам'яток українського книжкового мистецтва. У ньому каліграф зробив напис, що влітку 6905 p., тобто у 1397 р., «...списана бисть книга Давида царя повелінням сми­ренного владики Михаїла рукою грішного раба Спиридонія протодиякона, а писана в граді Києві».

Слов'янська рукописна книга 151

Ізборник Святослава. Фронтиспіс. Мініатюра. 1073 р.

152 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Київський

Псалтир.

Сторінка з

мініатюрами на

нолях.

1397 p.

Формат рукопису ЗО х 24,5 см. Текст напи­саний уставним письмом, по 14—15 рядків на сторінці, висота літер у середньому 7 мм. У книзі зроблено великі поля для ілюстрацій.

Псалтир містить 1 фронтиспіс (малюнок на цілу сторінку), 1 заставку, 302 кольорові ілюстрації на полях і численні орнаментально-декоративні ініціали. Оздоблення книги, ймовірно, виконане двома художниками: одному приписують ілюстрації, другому — декоративні прикраси й ініціали.

На фронтиспісі на золотому тлі в центрі композиції зображений цар Давид, який сидить перед пюпітром із книгою в руках. У прямокутній заставці розміщено зображен­ня Деісуса і сім фігур святих, намальованих до пояса.

В обрамленні фронтиспісної мініатюри та в оздобленні заставки майстер використав рослинно-геометричний орнамент із барвистих квітів, укомпонованих в геометричні фігури, композиції яких нагадують прикраси двох найвідоміших рукописів XI ст. — Остро­мирового Євангелія та Ізборника Святослава.

Система орнаментально-декоративного оздоб­лення численних кольорових ініціалів Псал­тиря також близька до оздоблення ініціальних літер Остромирового Євангелія.

Проте найголовнішим елементом оздоб­лення Київського Псалтиря є маргінальні ілюс­трації на великих, спеціально залишених для мініатюр, полях. Ці ілюстрації є основою побу­дови загального образу книги. Вони, як прави­ло, розміщені поряд із текстом, зміст якого

Слов'янська рукописна книга 153

пояснюють. Якщо ж малюнки розташовані на відстані від тексту, то вони з'єднані з текстом червоною лінією з необхідними словами.

Для мініатюр Псалтиря характерна змістова різноманітність і складна за конфігурацією композиція. Художник стежив за ритмічним розташуванням ілюстрацій: багатофігурні сцени з архітектурними краєвидами чергу­ються з невеличкими малюнками. Чіткість текстових стовпців підкреслюється вільною конфігурацією малюнків, виконаних на пер­гаменті без кольорового тла.

Мистецтвознавці зазначають, що руський художник-знаменщик був професійним ри­сувальником і колористом, до того ж добре знав художню стилістику візантійського мистецтва мініатюри XI—XII ст.

Вище йшлося про давні зв'язки між русь­кими монастирями і Студитським монастирем у Константинополі. У другій половині XIV ст. ці зв'язки значно посилилися. Вітчизняні майстри книги вдосконалювали свою май­стерність у Студитському скрипторії поруч із багатьма ченцями з Грузії, Вірменії, Болгарії та Сербії. Вони копіювали найкращі візан­тійські манускрипти XI—XII ст., які ретельно зберігалися в бібліотеці монастиря, намага­ючись осягнути мистецьку глибину та пластич­ну виразність візантійських мініатюр. Можли­во, і художник Київського Псалтиря перебував деякий час у Студитському монастирі, пізна­ючи художню систему оздоблення богослужбо­вої літератури, і зокрема — Псалтирів та Лекціонаріїв, для яких було характерним розміщення на полях розповідних ілюстрацій і алегоричних фігур. Наприклад, у Псалтирях великі сторінкові мініатюри, як правило, були присвячені історії життя Давида й епізодам Старого Завіту. А в зміст маргінальних ілюстрацій художники намагалися вкласти глибоку суть молитов Давида. Малюнки тлумачили навіть окремі слова псалмів. Крім цього, майстри книги обов'язково включали в рукопис мініатюри, зміст яких відображав історію християнської церкви і перш за все — іконоборський рух у Візантії у другій половині VIII — першій половині IX ст.

Дослідники книги зазначають, що за стильо­вими ознаками та колірними особливостями мініатюри Київського Псалтиря подібні до мініатюр візантійських манускриптів другої половини XI ст., які зберігаються в Бри­танському музеї (Псалтир XI ст.) та Паризькій національній бібліотеці (Євангеліє XI ст.). Для

цих трьох рукописів характерні композиції мініатюр, у яких фігури персонажів зображені в легкому русі, видовженими, навшпиньках, з одухотвореними обличчями. Лінія землі під ногами і тло відсутні, що ніби надає фігурам невагомості.

Мініатюри відзначаються професійним малюнком, використанням світлотіньових нюансів, легкістю складок одягу та благород­ством кольорів, заснованим на синіх (від світлого до темного відтінків), світло-зелених, жовтих, сіро-фіолетових, бузкових і черво­них фарбах, з використанням золотих штри-хів-асистів (густих штрихових решіток), нанесених на малюнок фігур поверх фарб.

Беручи до уваги не тільки стилістичні риси, а й іконографічні візантійські канони, книгознавці дійшли висновку, що київський художник-знаменщик, оздоблюючи Псалтир, ймовірно, орієнтувався на візантійський прото­тип. Однак руський митець не обмежився простим копіюванням візантійських мініатюр, а втілив у зображення своє поняття художньої виразності. Крім цього, можливо, за вказівка­ми київських церковних ієрархів, деякі ілю­страції ікоіюборської тематики були відхиле­ні, оскільки ця тема не вважалася у XIV ст. актуальною для Києва. І навпаки, сцени із зображенням церковних свят ретельно пере­мальовані без будь-яких доповнень, зі збере­женням дрібних деталей.

Київський знаменщик був дуже обдаро­ваною людиною — професійно володів рисун­ком і технікою малярства. Сучасні мистецтво­знавці, порівнюючи деякі його маргінальні мініатюри з аналогічними ілюстраціями у ві­зантійських Псалтирях XI—XII ст., підкрес­люють перевагу Спиридонія як художника. Наприклад, в одній із ілюстрацій він зображає царя Саула, що сидить на троні, і молодих жінок, які танцюють для нього.

Жіночі фігури мають виразні видовжені силуети, їхнім рухам притаманна легкість і граційність, ритмічні складки одягу підкрес­люють красу жіночого тіла. Майстерно викона­на й мініатюра із зображенням раю, яка розміщена по всьому лівому полю сторінки: художник намалював буйну зелену траву, великі дерева з райськими птахами. На нижньому полі сторінки зображені павичі серед яскравих квітів. У рукописі виконано ще багато чудових мініатюр, які можна подовгу розглядати, насолоджуючись високою професійністю та смаком художника.

154 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Пересопницьке

Євангеліє.

Фрагмент

сторінки.

1556-1561 pp.

У 1978 р. було виготовлено факсимільне видання Київського Псалтиря, що стало чудовим подарунком книговидавців шануваль­никам книги. Розглядаючи оздоблений маргі­нальними ілюстраціями рукопис, сучасний читач може оцінити ту величезну працю, яку вклав високообдарований київський майстер кнши в кінці XIV ст. у своє дітище — Київський Псалтир.