Місце розташування. Кліматична характеристика району розташування об’єкту

Самостійна робота

на тему:

«Проведення комплексу перед проектних досліджень парку-памятки садово-паркового мистецтва Підгірецький»

Виконала: М 1р.н. 1 група

Буряк Ю.А

Перевірила: Гатальська Н.В.

Київ 2012

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ННІ лісового і садово-паркового господарства

факультет садово-паркового господарства і ландшафтної архітектури

Кафедра садово-паркового будівництва та ландшафтної архітектури

Пояснювальна записка до самостійної роботи

з дисципліни:«Реконструкція та реставрація СПО»

на тему:

«Проведення комплексу перед проектних досліджень парку-памятки садово-паркового мистецтва Підгірецький»

Виконала: М 1р.н. 1 група

Буряк Юлія Анатоліївна

Керівник: Гатальська Надія Вікторівна

Зданий на перевірку «» грудня 2012р

Оцінка_____підпис викладача_________

Київ-2012

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО ОБ’ЄКТУ

1.1. Історія Підгірецького комплексу від заснування і дотепер………….4

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Місце розміщення. Кліматична характеристика району розташування об’єкту………………………………………………………………………………...14

2.2. Сучасний стан об’єкта……………………………………………………..16

РОЗДІЛ 3. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ВІДНОВЛЕННЯ, РЕКОНСТРУКЦІЇ АБО АДАПТАЦІЇ

3.1. Поняття та завдання комплексної оцінки………………………………...17

3.2. Комплексна оцінка Підгірецького парку…………………………………18

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...21

ВСТУП

Природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Увесь цей природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання і розглядається як складова частина світової системи природних територій і об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Відносини у галузі охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюються Законом "Про природно-заповідний фонд України" (прийнятий 16 червня 1992 р) та державною Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (затверджена 22 вересня 1994 p). Закон визначає правові основи організації, охорони, використання територій та об'єктів фонду. Основна мета Програми - забезпечити збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрунтований розвиток заповідної справи на період до 2015 року.

Для керування заповідною справою створено Головне управління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вдосконалення державного керування заповідною справою. Крім цього, прийнято ряд постанов Верховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи - здебільшого з метою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.

Підгорецький парк, на рівні найкращих зразків так званих «італійських» парків, він є найгарнішим і чи не єдиним в Україні парком такого типу. Разом з замками Олеська, Золочева та Свіржа входить до так званої Золотої підкови України. Замок Конецпольських у с. Підгірці побудований за проектом відомого архітектора Андре дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського у1635 — 1640 рр. Унікальність Підгорецького замку заключа-ється в тому, що він є одним з найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

РОЗДІЛ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО ОБ’ЄКТУ

1.1. Історія Підгірецького комплексу від заснування і дотепер

Недалеко від Олеська розташований замок у Підгірцях - визначна пам'ятка пізньоренесансної архітектури. Підгорецький замок нині є філіалом Львівської галереї мистецтв. Відлік своєї історії Підгорецький замок почав у 1440 році після отримання привілеїв Іваном Підгорецьким від польського короля Владислава Ягайла III (1424 – 1444) на землі поблизу Пліснеська городища, які незабаром були укріплені замком на одному з відрогів подільської височини, що отримав ім‘я свого господаря.

Замок було збудовано на одному з відрогів Подільської височини, до якого з північного боку прилягає низька заболочена рівнинна ділянка Малого Полісся. Замок був виконаний як зразок поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями і свого часу вважався одним з кращих палацово-замкових комплексів Європи. Він має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На кутах розташовані п'ятикутні бастіони. Для будівництва використали каміння і цеглу. Мурований замок заснував у 1635 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких. Збудований він був головно французьким інженером Гійомом де Бопланом та італійським архітектором Андреа дель Аква. Про призначення замку сповіщає напис латинською мовою при вході до нього: "Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок". Саме для відпочинку коронного гетьмана і був споруджений замок у Підгірцях. В Підгорецьком замку бували європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян ІІІ Собеський, австрійський цісар Франц-Йосиф, німецький кайзер Вільгельм.

Палац називали "польським Версалем". А Підгорецький парк належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення.

Після закінчення чотирирічного періоду будівництва (1635 – 1640), світу постав палац, гідний приймати коронованих осіб – місія, з якою він гідно справляється до настання смутних часів на землях Речі Посполитої: народне повстання селян (1651), польсько-турецькі війни (1666 – 1699), напади татар (1688), що залишили після себе значні руйнування. У цей період замок з прилеглими землями переходь в якості спадщини спочатку у власність сина коронного гетьмана Олександра (1620 – 1659), а потім внука Станіслава (1643 – 1682), який, не маючи дітей, був останнім представником роду.

Після згасання роду Конецпольських, Підгірці виявляються у володінні сім‘ї польського короля Яна ІІІ Собеського (1629 – 1696): спочатку від Конецпольських маєток успадковує Якуб Людвік (1667 – 1737), а потім його молодший брат Костянтин Владислава (1680 – 1726).

Однак Підгорецький замок знов швидко змінює господаря – Костянтин Владислав у 1720 році поступається його Станілаву Матеуш Ржевуському (1642 – 1728), а ще через вісім років він переходить у спадок його синові Вацлаву (1706 – 1779), з ім‘ям якого пов‘язаний другий етап розквіту замку: капітальна реконструкція всіх будівель і оборонних споруд, зведення пишного призамкового костелу, переоблаштування парку та під‘їзної алеї. Фактично в цей період фортифікаційна функція замку сходить нанівець і він більше стає схожим на палац – головну резиденцію величезних володінь Ржевуйскіх.

Однак період розквіту швидко змінюється періодом занепаду, пов‘язаним з приєднанням Вацлава до Барської конфедерації 1768 року в підтримку суверенітету Польщі від впливу Російської імперії, в результаті чого він був відправлений польським королем у п‘ятирічне зсилання до Калугу, куди його супроводжує син і спадкоємець Северин (1743 – 1811). Однак і після повернення господаря положення Підгірців не змінюється на краще (позначається брак коштів).

Тяжке положення маєтку, що переходить як спадок сім‘ї Ржевуйскіх спочатку до сина Северина, а потім онукові Вацлаву (1785 – 1831) продовжує поглиблюватися до моменту вступу в права графа Льва Ржевуйского (1808 – 1869), який будучи більш заповзятливим, ніж його предки, вкладає кошти в модернізацію господарства Підгірців, а виручені кошти – у реконструкцію замку-палацу. Але все ж таки князь змушений продати маєток, бо доведений до плачевного стану замок вимагав капітальної реконструкції, коштів на яку в Лева не було.

Новим власником Підгорецького замку в 1865 році стає сім‘я україно-литовських князів Сангушко на чолі в Євстафієм Станіславом (1842 – 1903), які відновлюють його колишню велич, проте під час Першої світової війни (1914 – 1918) спадкоємець Роман Владислав (1901 – 1984) евакуює частину палацової колекції до Румунії, звідки вона вже не повертається, стаючи основою до лекції музею в Сан-Паулу. З приєднанням в 1940 році до СРСР (1922 – 1991) територій Західної України, замок у Підгірцях передається Львівському історичному музею.

Подальші коректив в долю палацу внесла Друга світова війна (1939 – 1945), під час якої частина замкової тераси була підірвана, колекція розграбована, інтер‘єри значно пошкоджено, а приміщення використовувалися в якості лазарету. Лише завдяки Борису Григоровичу Возніцкому (1929 – 2012), директору музею, відразу після закінчення воєнних дій врятувати частину експонатів, які поповнили експозиції та запасники музеїв львівщини.

Закінчення війни не привнесло в долю Підгірців значних змін – радянська влада продовжила використовувати його приміщення у якості медичного закладу (кістково-турбекулезний диспансер, шпиталь інвалідів, туберкульозний санаторій…), а тим часом безцінні історичні раритети зникали і знищувалися. Наочним прикладом тому служить використання призамкового костелу в якості гаража.

Остаточному знищенню внутрішнього оздоблення перлини Поділля посприяла пожежа 1956 року, яка за кілька днів знищила залишки інтер‘єрів та меблів.

Нарешті після тривалої перерви у 1997 році Підгорецький замок знову опинився у веденні міністерства культури – тепер це філіал Львівської галереї мистецтв стараннями все того ж Бориса Григоровича Возніцкого, який не залишив напризволяще цей прекрасний пам‘ятник архітектури і створив Фонд відродження Підгорецького палацу, силами якого зараз ведуться реставраційні роботи. А призамковій костел св. Йосипа був переданий греко-католицькій єпархії і в ньому також проходить реставрація.

До замкового ансамблю входять палац, оточений бастіонними укріпленнями, валами та ровами, бароковий костел. (1752 - 1766 рр.), в'їздна брама та чудовий "італійський" парк XVIII ст. зі старими липами.

Зараз Підгорецький замок знаходиться в далеко не кращому стані. Для відвідувачів його закрито - реконструкція. За словами місцевих жителів реконструкція триває вже дуже довго, але замок все руйнується й руйнується. Ніби-то і гроші держава виділила, але до замку вони ніяк не можуть дійти. Декотрі із замкових споруд перебувають в гостро аварійному стані: майже нічого не залишилось від північного оборонного муру (першого рубежу оборони), напівзруйновані зовнішні збіжні сходи, сторожова вежа північного бастіону скоро стане схожою на Пізанську башту, крізь каміння, що облицьовує оборонні рови, вже ростуть дерева, які прискорюють руйнацію. В гіршому стані ніж зараз Підгорецький замок був мабуть лише після взяття його козаками Хмельницького та після пожежі 1956 року. Місцеві жителі розказують, що пожежа виникла через недбальство й тривала кілька тижнів. За цей час вигоріли повністю всі "нутрощі" замку: розкішні паркетні настили, фрески, внутрішнє оздоблення залів.

Одноповерховий бароковий заїжджий двір було збудовано для панської прислуги, але одночасно він виконував функції постоялого двору з готелем та корчмами. В наш час це одна із небагатьох споруд такого типу, що збереглися в Україні.

Навпроти замкової брами (на віддалі 300 метрів від неї) у 1788 році на кошти Вацлава Жевуського за проектом архітектора Романуса було споруджено костьол Воздвиження. Ця споруда у стилі бароко підкреслює величність палацового комплексу. Це об'ємна, перевантажена скульптурними оздобами ротонда з внутрішнім діаметром 12 метрів та висотою близько 30 метрів. Портик головного фасаду костьолу має чотирнадцять колон. Він увінчаний вісьмома виконаними з білого каменю скульптурними фігурами святих (автори скульптур С.Фесінгер та Леблас).

Парк, який оточує замок з усіх боків, належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення і є найстарішим в Україні. Його було закладено в XVII столітті. Побудували парк у "італійському" стилі, і він був справжнім шедевром паркової архітектури.

У свій час Підгорецький парк справляв захоплююче враження на відвідувачів. Зараз цей чи не єдиний "італійський" парк в Україні, як і замок, перебуває у занепаді і більше схожий на похмурий ліс. Неповторного вигляду архітектурному ансамблю в Підгірцях надає парк, у зелені якого ховаються і замок, і заїжджий двір та цілий ряд інших споруд. В давнину власне парк справляв на подорожнього значно сильніше враження ніж сам замок.

Місцевий парк оточує замок з усіх боків, він вирізняється цілісністю художнього задуму і глибоко продуманим взаємозв'язком рельєфу, архітектури, скульптури і рослинності. З гостинця до Підгорецького замку можна було дістатися центральною алеєю, що збігалася з композиційною віссю всього комплексу. По обидва боки алеї були розбиті два великі зелені газони, на яких стояли дві корінфські колони, увінчані скульптурами. З північного боку ці травники обмежував стрижений грабовий живопліт — боскет. Такі ж боскети облямовували і головну паркову алею, яка вела до замку. Замок був включений в основну перспективу, що відкривалася з головної алеї. Таке композиційне вирішення справляло перше захоплююче враження на відвідувача, що заходив до парку.

Симетрично до головної алеї прилягають дві великі луки, які перетинаються двома алеями, засадженими липами. Ці алеї були паралельними головній, а липи являли собою важливий елемент загальної композиції парку — вони підкреслювали контраст окремих краєвидів.

Головна алея зв'язувала вхід до парку з його центральною частиною — замком. Обабіч алеї росли смуги підстрижених грабових живоплотів, серед яких були влаштовані ніші з скульптурами. Ця алея закінчувалася на покритій травою передзамковій площі. Розпланований перед в'їзною брамою зелений газон не лише виразно вимальовував контури площі, а й створював чудовий фон для самого замку. Розміри площі, яка мала напівкруглу форму, були встановлені як масштабним співвідношенням її до замку й дерев, так і шириною головної алеї. На газоні перед в'їзною брамою замку знаходилась паркова скульптура. Все не надавало цій місцині своєрідної мальовничості та імпозантності.

Вся передзамкова територія становила собою південну частину парку і вирізнялася яскраво вираженим симетричним розподілом всіх елементів. Велику роль у цьому відігравала горизонтальність рельєфу.

Наймальовничішою частиною Підгорецького парку є північна, що розкинулася позаду замку у трьох рівнях — терасах. Це один з перших на Україні зразків "італійського" парку з терасами. Розташовані на одній осі паркові тераси становлять основу архітектурно-планувальної композиції північної частини парку.

На першій терасі стоїть сам замок. Рівень цієї тераси збігався з рівнем дна оборонного рову, який захищав замок із сходу, півдня і заходу. Викладені тесаним каменем стіни рову контрастно акцентували навколишню зелень парку і вдало гармоніювали з архітектурою замку. В північній частині тераса закінчувалася кам'яною балюстрадою. Відразу ж за замком на другій, ще нижчій терасі знаходився квітковий партер, фонтан і скульптури.

Першу горішню терасу підпирає викладена з кам'яних блоків стіна. В центральній частині цієї стіни знаходиться портал з кількома гротами, що вели у великі підземні приміщення - тут колись знаходились величезні резервуари з водою для фонтанів, а також розташовувались і лазні. З обох сторін портал мав двоє збіжних кам'яних сходів, увінчаних балюстрадою. Ці сходи сполучали верхню і середню тераси. Середня тераса становила центральну частину парку; вона являла собою прямокутний майданчик розміром футбольного поля. Тут розташовувався неодмінний атрибут "італійського" парку — партер. Композиційно він складався з восьми однорідних квадратних у плані квітників, розділених доріжками однакової ширини. Квітники оточувалися низьким живоплотом з самшиту та розмарину. Центр партеру прикрашав великий фонтан. Важливим елементом композиції центральної тераси служили дві альтанки, які знаходилися на її північних рогах. Крім композиційного значення, альтанки відігравали і практичну роль — це були місця для відпочинку і сховку від спеки. У XVIII ст. паркові доріжки центральної тераси були викладені плитками з червоного пісковика. Центральна тераса розташована на висоті 371 м над рівнем моря. Вона на 6 метрів нижче від верхньої тераси і на 4 метри вища від нижньої. На нижню терасу можна пройти центральними, а також двома бічними сходами, які збігають від обох альтанок. В центрі нижньої тераси знаходились чотири трикутні квітники, а решту її території займали високі підстрижені грабові стіни — боскети і вистрижені аркади з самшиту — шпалери.

Нижче, на схилах гори, розташовувались малі тераси, а зовсім внизу знаходились городи, сади і ставок, куди стікала вода з усього парку.

Серед квіткового розмаїття парку, що милувало око від ранньої весни до пізньої осені, значне місце посідали троянди, півонії, лілеї і гвоздики. Паркові споруди та скульптури підкреслювали масштабність парку, його окремих ділянок, концентрували увагу відвідувачів на певних пейзажах та орієнтували їх.

Шляхтич Станіслав Освенцім, відвідавши замок і парк у серпні 1651 року, записав у своєму щоденнику, що "Підгірці, прекрасним палацом коштовно з оборонними спорудами збудованим, а особливо фонтанами, гротами і каскадами, на всю Польщу славне місце". Нашого сучасника ще й тепер спроможний здивувати факт дії фонтанів на вершині гори, особливо, якщо врахувати, що вони працювали без помп. Весь секрет за словами француза Де Алейрака полягав у тому, що вода до Підгорецького замку і парку подавалася мідними трубами з сусідньої, ще вищої гори. В парку вода зосереджувалася у величезних мурованих резервуарах під першою терасою, а звідти трубами розподілялася до фонтанів. З водограїв вода стікала каскадами на нижні менші тераси і збиралася у ставку. Свідчення Де Алейрака підтверджуються фактом частого викопування мідних труб селянами Підгорець ще у минулому столітті.

На третій терасі парку знаходилась оранжерея, у якій росли лимонні, мандаринові, лаврові, фігові, маслинові та інші теплолюбні дерева та куші. Хоча "італійський" парк з його регулярним розплануванням і терасами був головним у Підгорецькому парковому комплексі, тут знаходився також і так званий "французький" парк. Він являв собою добре доглянутий лісовий масив, в якому переважали листяні породи дерев: липа, бук, клен, граб, дуб. "Французький" парк розкинувся у східній частині замкового комплексу, він служив одночасно і звіринцем — тут у природних умовах утримувались косулі, зайці, дикі свині та інша дичина. Часто замкова знать у "французькому" парку влаштовувала пишні мисливські лови.

У планово-композиційній структурі парку в Підгірцях головне місце відводилося замку, який домінував над оточуючою місцевістю. Влаштування терас в північній частині і засадження їх квітниками та низькорослими деревами забезпечувало відкриття з вікон замку чарівної краси краєвидів. Залишаючись відкритим, Підгорецький замок воднораз чудово проглядається з навколишньої округи, його добре видно з шосе Київ-Львів. Вночі, коли у замку світиться, він виглядає як великий казковий кристал на темному силуеті Підгірців.

На превеликий жаль, історія не донесла до нас імені митця, який створив дивовижний парк; відомо лише, що він був "римлянином", тобто вихідцем з Італії. А закладався парк одночасно з будівництвом замку. В силу багатьох історичних обставин замковий парк вже давно втратив свій первісний вигляд, але він все одно залишається зеленою квітучою окрасою замку.

Окрім комплексу замку, у Підгірцях заслуговує на увагу Василіанський монастир, що захований у густому лісі ліворуч від дороги Золочів-Підгірці. Офіційна назва Благовіщенський монастир чину Святого Василія Великого. Збудували його у 1706-1750 рр. на місці давньоруського монастриря, зруйнованого у 1241 році татаро-монголами. Монастир розташований на значній за площею території в глибокій затишній улоговині, що поросла густим лісом (ніколи сам не знайшов би), і складається з трьох частин: церкви, будинку келій та дзвіниці. Для істориків значну цінність складає "Літопис Підгорецького монастиря", що вівся з 1662 до 1699 рр., а для туристів більш цікавим елементом монастиря мабуть є старовинний сонячний годинник, розміщений на південному фасаді церкви. Монастир в радянські часи був філіалом туберкульозної лікарні, лише у 1991 році його було передано монахам-василіанам, які за короткий термін повністю відновили святиню. Зараз до монастиря прямують тисячі вірян. Поряд із ним розташоване городище літописного міста Пліснеськ (VII-ХІІІ ст.), яке зруйнували татаро-монголи; а також старовинне кладовище поряд із купою попелу, що залишилась на місці пам'ятки дерев'яної архітектури - Михайлівської церкви (XVIII ст. - 2005 рік).

Початковий проект замку, втілений в життя дель Аква та Бопланом на пагорбі над рівнинною ділянкою Малого Полісся за проектом “палац у фортеці “ в стилі ренесансу з каменю і цегли, включав в себе двоповерховий палац з триповерховими центральною частиною і бічними павільйонами в центрі чотирикутного подвір‘я, оточеного оборонними стінами і ровом з трьох сторін, а з півночі – італійським парком. Західне крило призначалося для громадських заходів, східне – особисті покої господарів. Зовнішні простір замкового двору прикрашали фонтани і скульптури, оранжереї і звіринець, а для постачання замку водою був влаштований 38 – метровий колодязь.

Під час реконструкції 1728 палац набувати свій нинішній вигляд: добудовується третій поверх, куполи бічних павільйонів прикрашаються скульптурами мідних атлантів, один з яких утримує Землю, а інший – Всесвіт на своїх плечах, ліквідуються рів з підйомним мостом, а інші фортифікаційні споруди прикрашаються ліпниною і пам‘ятними знаками. Крім того, Вацлав Ржевуйскій вніс значний внесок до колекції палацу, поповнивши її новими експонатами живопису, зброї та літератури. Слава палацу, підкріплена тижневими бенкетами з балами і феєрверками, гриміла по всій Європі, передаючи з уст в уста опису Китайського, Золотого, Мозаїчного, Лицарського та інших залів і кабінетів, з багатим обробленням позолочених сходових прольотів і стель.

Через чверть століття після генеральної реконструкції 1728 навпроти в‘їзної арки було розпочато спорудження призамкового костелу св. Йосипа, задуманого як усипальниці господаря Підгірців.

Після закінчення його будівництва в 1766 році вид із замкових воріт відкрився на дванадцятиметрову ротонду в стилі бароко, прикрашену четирнадцатіколонним портиком корінфійского ордера, на аттику якого встановили вісім скульптур святих (одна з них знищена під час війни) з багатим розписом і ліпниною у внутрішньому інтер‘єрі.

Сполучною ланкою між замком і костьолах стала трьохсотметрової липова алея, з боків на високих колонах встановлено скульптури св. Йосипа і Богоматері з маленьким Ісусом на руках.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Місце розташування. Кліматична характеристика району розташування об’єкту

Місце знаходження Львівська обл., Бродівський р-н, с. Підгірці.

Львівська область розташована на крайньому заході країни. Позитивним у географічному положенні Львівської області є те, що по її території пролягають міжнародні комунікації, які з'єднують Україну з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Північна частина області лежить у межах Волинської височини, Малого Полісся та Подільської височини, відокремлена долиною Дністра від Передкарпаття. На південному заході області розташовані хребти Українських Карпат. Північна частина області розташована в лісостеповій зоні. Має сприятливі умови для розвитку сільського та рекреаційного господарства.

Різні види рельєфу земної поверхні в околиці Львова викликали велику різнорідність краєвиду, що дозволяє виділити краєвидні одиниці, які належать до трьох географічних країн: Розточчя, Побужжя і Львівська височина. Розточчя — це високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околиці Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, що піднімаються до 400 м і тягнуться в напрямі з пд.-зах. на пд.-сх. Від горбків Брюховичі-Голосько (382 м) через Кортумівку (374 м), Високий Замок (413 м), Піскову гору (389 м), Личаківські узгір'я, Міські Пасіки до Чортової скелі (414 м). Побужжя — тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризується воно різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Гряди розділені між собою підмоклими долинами. Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя (басейн Водники), Опіллям, Львівсько-Люблінською депресією і південним кінцем розточчя. Львівська височина (330–350 м) охоплює Снопків, Персенківку, площу Східних Ярмарків, Кадетську гору, Богданівку та Кульпарків. Саме тут проходить європейський вододіл. На території області знаходиться Верхньодністровська улоговина.

Головні річки — Дністер із притоками, Західний Буг із притоками, Вишня і Шкло. Місто Львів розташоване на р. Полтва.

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня −5 °C, липня від +18 °C у центральній частині області та до +12 °C в горах. Кількість опадів становить 750–1000 мм. Він формується в основному під впливом Атлантичного океану (що проявляється у значній кількості опадів та швидкій зміні погоди), а також континентальних повітряних мас. Більша частина регіону лежить у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні, лише південно-західна частина області знаходиться у Карпатському агрокліматичному регіоні вертикальної кліматичної зональності.

В області 400 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема Державний природний заповідник «Розточчя», 33 заказники, ботанічний сад Львівського університету, 240 пам'яток природи, 55 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, 61 заповідне урочище.

Замок видно з міжнародної траси М 06 на відтинку Олесько—Броди (проходить за 2 км від замку). Підгорецький замок розташований на краю рівнинного плато, що на одному з відрогів Вороняків (частина Подільської височини), на висоті 399 м над рівнем моря, неподалік від долини верхів'їв річки Стир. Південна частина плато у цьому місці рівнинна, саме в її бік спрямовані укріплення замку і в'їзна брама, а в бік Бродівської рівнини — палац, з вікон якого відкривається чудовий краєвид. Під час хорошої погоди місцевість на північ проглядається на десятки кілометрів.

Сучасний стан об’єкта

В 1650 за замком-палацом був розбитий італійський східчастий парк під керівництвом майстра Донато Браманте. В 17 столітті перед парадним фасадом розбили ще один парк, цього разу французького планування. Колись доглянутий, прикрашений трасами і фонтанами парк, що оточує Підгорецький замок з усіх сторін давно не бачив руку художника. Лише на липовій алеї помітно недавню роботу садових ножиць, у той час як цей парк чи не єдиний представник італійської школи на території Україні. І, звичайно, безжалісний час не пощадив ні фонтанів ні скульптур на його доріжках.

Весь амфітеатр за палацом раніше був поділений геометричними клумбами, а посередині бив фонтан. Зараз це просто луг, що поріс травою. Від наступного рівня, розташованого на 4 метри нижче, амфітеатр відокремлювали опорні стіни, фланкірованні симетричними барочними альтанками у два поверхи, і сходи. Другий рівень і альтанку добре видно на відомій літографії Наполеона Орди. У основі тераси знайдені залишки приміщення - 5Х40 метрів, приблизно - купальні. На нижньому рівні до них примикали арки, які частково збереглися до наших днів. Альтанки теж стоять, але зараз у них провалилася покрівля, вікна вибиті, декор обдертий. А раніше в парку були гроти, тераси, парапети й скульптури.

Сам парк другого рівня зберігся, він дуже милий і зараз. В основному отут ростуть чорностовбурні граби, що дають густу тінь.

Був і третій, самий нижній рівень, що спускається до широкого лугу й ставка, у якому збиралася вода з гідротехнічних споруджень більш високих рівнів. Тут теж колись була опорна стіна, розділена пілястрами, між якими були встановлені 17 скульптур. Цій частині парку колись додали нарочито природний вигляд. Зараз це просто густі непролазні зарості, що покривають обрив.

РОЗДІЛ 3. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ВІДНОВЛЕННЯ, РЕКОНСТРУКЦІЇ АБО АДАПТАЦІЇ