Предмет, мета та завдання курсу культурологія

Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного знання.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті-решт відбувається окультурення людської природи.

Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні».

Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми.

Проблема полягає в тому, що кожна людина повинна стати повноцінною, вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства.

Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним.

Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства.

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія порівняно молода наука. Становлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж.Віко, І.Гердера і Г.Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.

До основних теоретичних концепцій або парадигм належать:

1) циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

2) еволюціоністська;

3) антропологічна;

4) філософська;

5) революційно-демократична.

Як окрема галузь гуманітарного знання культорологія виникає наприкінці ХІХ ст. Поняття „культурологія” першим використав американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975).

Предмет, мета та завдання курсу культурологія.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури, виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння національної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх сферах – не тільки в духовному, але й у матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура з цієї точки зору виступає як процес розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим як система матеріальних і духовних цінностей.

Культура є похідною від діяльності людської діяльності у тому загальному сенсі, в якому діяльність творить людський світ. Але так само, як світ не є простою сумою виробленого, а організований у природний світопорядок певного соціуму, так і діяльність, що створює культуру, є не тільки цілеспрямована праця з виробництва предметів культурного призначення.

Власне культура (подібно до мови, суспільної організації укладу життя та інших суспільних форм взагалі) не виробляється у вигляді безпосереднього продукту певної діяльності. ЇЇ створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, циклічний і повторюваний характер якої (історія людства) в кінцевому рахунку утворює ряд стійких і загальнозначущих станів, котрі мають силу регулятивів людського буття. В культурі ці регулятиви набувають сутнісного, внутрішнього характеру, тобто властивостей домінанти людського в людині.

Зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, суспільства. Народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною. ЇЇ виникнення обумовлено тим, що людина постійно шукає сенсу свого життя та діяльності. Разом з цим, не існує ані суспільства, ні соціальної групи, ні людини без культури чи поза нею. В культурі розкривається культурний світ людини, її сутність, тобто: здібності, потреби, світогляд, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь – яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Об’єктом культурології є історичний, соціальний досвід людей з селекції, акумуляції та використання таких форм діяльності, які затверджуються в системах культурних цінностей, норм, зразків поведінки, традицій та забезпечують колективний характер людської життєдіяльності.

Говорячи про предмет культурології, потрібно мати на увазі три основні пізнавальні орієнтації – філософську, історичну та теоретичну. Відповідно, в наш час в культурології розрізняють: філософію культури (культурфілософію), історію культури та науки про культуру. При цьому культурологи не рідко протиставляють всі ці три області культурологічного пізнання.

Предмет культурології складає вивчення змісту, структури, особливостей функціонування соціокультурного досвіду та всіх видів і форм цілеорієнтованої практики людини.

Серед основних завдань культурології можна виділити такі :

· вивчення генези (появи), функціонування та розвитку культури, виявлення духу культури (ментальності), а також виявлення способів культурного успадкування;

· на грунті пояснення та аналізу історико – культурного процесу, прогнозувати його та керувати ним у національному та світовому масштабах;

· розкрити генетичний код культури, тобто базові структури, що відповідають за збереження та трансляцію соціо – культурного досвіду;

· вивчення факторів, що здійснюють негативний вплив на генотип культури.