Культурні зв’язки К. М. А. з Сербією, Грецією, угорщиною

Збереглися дані про приїзд і навчання в Академії іноземних сту­дентів лише за окремі роки. Так, 1736 р. навчалося в її класах 127 іноземців, 1737 р.— 122, 1790 - 47. Найбільше студентів було із пів­денних слов'янських країн, а також з Греції. Подібність історичного розвитку України й цих країн, спільна православна християнська ре­лігія, Визвольна війна українського народу й становлення його неза­лежної держави — все це сприяло потягові молоді до України, до її Києво-Могилянської академії як єдиного православного університету Європи з високим рівнем навчання, викладанням іноземних мов, у їх числі священних — слов'янської, грецької, латинської, єврейської і православного богослов'я.

У цих країнах були широко відомі книги українських мислителів, зокрема Захарії Копистенського, Йоаникія Ґалятовського, Йова Боре­цького, де піднімалися загальнослов'янські проблеми. А ще — «Четії Мінеї» й «Літописець» Данила Туптала (Димитрія Ростовського), «Сло­в'янська граматика» Мелетія Смотрицького, «Лексикон» Памви Беринди тощо, які прислужилися освітній справі й розгортанню рухів серб­ського й болгарського національного відродження.

Культурні й релігійні діячі, зокрема Сербії і Болгарії, часто зверта­лися до ректорів Академії і митрополитів Київських з проханням надіслати вчителів із «славетної Академії Київської». Академія завжди відгукувалась і без будь-яких намірів культурної експансії допомагала становленню освіти цих країн. 1733 р. до Сербії було направлено групу студентів Академії, філософів та богословів, яку очолив студент-філософ Мануйло Козачгтськгій (1699~14.08.1755), згодом — професор Академії, відомий письменник, філософ, культурний і церковний діяч. Разом з Козачинським виїхали Петро Падуновськіїй, Трохим Клгшов-сьшій, Георгій Шумляк, Тимофій Аебандовськіїй, Іван МиніЩітаі У Сер­бії Козачинський реорганізував на зразок Києво-Могилянської акаде­мії школу в м. Карловцях і став її ректором. Подібні школи було відкрито в Белграді, Осеке, Далє, Вуковарі, Новім Саді, а також — кілька шкіл у Хорватії. Того ж 1733 р. учні Карловецької школи по­ставили драму, написану М. Козачинським — «Трагедія, сирічь печаль­ная повість о смерти послідняго царя сербского Уроша Пятого и о паденіи Сербского царства». Це був, власне, перший сербський твір патріотичного змісту, написаний українцем слов'янською мовою на матеріалах сербської історії, який відіграв важливу роль у пробуджен­ні національної свідомості сербів і розгортанні сербського відроджен­ня. В різний час до Сербії приїздили й інші могилянці. 1737 р., повер­таючись з Німеччини, Симон Тодорський рік працював у Белграді, де на прохання місцевої православної громади викладав у школі грецьку мову. Всі могилянці залишили по собі пам'ять як Окрім засновників і вчителів шкіл, в Сербії пра цювали українські художники, більшість із них —могилянці. Імена деяких відомі. Це Василь Романович, Іван Василевич та інші, які, на думку сербських дослідників, зробили в сербському мистецтві справжню революцію. Багато знаних потім пись менників, істориків, просвітників, художників, педагогів Сербії, сотні сербських юнаків отримали освіту в Київській академії, зокрема — відомий

сербський історик, драматург, просвітник Іоан Раїч, будимський єпи­скоп Діонисій Новакович, громадський і культурний діяч Арсеній Стойков, художники Герасим Зелич, Иосиф Сербин, Баса Остоїч, Иован Четир Грабован. Відроджене ними національне мистецтво носило глибокі сліди київської художньої школи .

Культурні стосунки України з Грецією, започатковані ще в часи Київської Русі, становили цілу епоху в галузі освіти, культури й Церк­ви під назвою слов'яно-греко-візантійської. Острозька школа, Львів­ська та Київська братські школи зазнали прямого впливу грецької культури: вчителі, перекладені з грецької підручники, класична грець­ка література, удосконалення богослужебних книг й Святого Письма тощо. Вище зазначалося про стан вивчення грецької мови й укладання підручників в Академії. Києво-Могилянська академія підняла культур­ні стосунки з Грецією на вищу сходинку, а досягнення її як вищої школи сприяли тому, що багато юнаків з Греції навчалися в її стінах. Серед них у другій половині XVIII ст. в Академії слухав лекції Солун-ський архімандрит Партеній, ієродиякон Констанцій, майбутній патріарх Константинопольський. У свою чергу, студенти Академії на­вчалися в Константинопольській патріаршій школі, з ученими якої викладачі Академії мали тісні зв'язки. Тут українські студенти опано­вували турецьку й грецьку мови, грецьку літературу й історію, читали в оригіналі грецьких класиків, Старий і Новий Заповіти, написані в старі часи, служили перекладачами.

Вагома роль у зміцненні українсько-грецьких зв'язків належить вихованцеві Академії Василю Григоровичу-Барському. Після закінчення класу риторики (1723) вирушив у мандри — пізна­вати світ,— які тривали 24 роки. Побував у Болгарії, Румунії, Словач­чині, Угорщині, Австрії, жив у Венеції, Неаполі, Римі, Каїрі, Яффі, Єрусалимі, Єгипті, Бейруті', Дамаску, Тріполі, Алеппо, Стамбулі, але найбільше в Греції — в Салоніках, на Афоні, в Константинополі, на островах Кіпрі, Корфу, Кефіллінія, Закінф, Хіос, Летос, Сім, Патмос і Кріт. Упродовж всієї мандрівки вів «Записки», що є власне історично-географічно-літературною працею, щедро ілюстрованою його рукою. Багато сторінок «Записок» присвячено Греції. Мав намір викладати грецьку мову і в рідній Академії, куди був запрошений відомим знавцем грецької мови, префектом Варлаамом Лящевським. Не судилося. Через 35 днів після повернення в Київ помер у рідному домі. Похований на території Академії за вівтарем Богоявленського собору. Перше повне видання «Записок» Василя Григоровича-Барського було здійснене в Петербурзі 1778 р. вихованцем Академії, істориком і письменником Василем Рубаном під назвою «Пешеходца Василия Григоровича-Барского Плаки Альбова, уроженца киевского, монаха антиохийского