Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури»

Тема 1. Історичні умови виникнення та джерела формування української культури

1. Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури».

2. Періодизація історико-культурного процесу в Україні.

3. Особливості культури первісного суспільства в Україні

4. Трипільська культура

5. Антична культура Північного Причорномор’я

6. Скіфо-сарматська культура на теренах України

Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури».

Культура– це сукупність духовних і матеріальних цінностей, властивих суспільству загалом або окремій соціальній групі, нагромаджених, закріплених упродовж історії, які передаються від покоління до покоління. В частині духовних цінностей культура об’єднує науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя тощо.

Творцем і носієм культури є людина. Вважається, що зрозуміти сутність культури можна лише через призму продуктивної діяльності людини, суспільства, всього людства: створюючи матеріальні блага для свого існування, людина, спочатку й не усвідомлюючи цього, а потім цілком свідомо розкривала свій духовний світ, тобто здібності та вміння, знання і світогляд, потенціал фізичний і духовний, соціальні почуття й національний характер тощо. У культурі людина не тільки діє, створює, але і саморозвивається.

Діяльний підхід дає змогу сформулювати сутність культурив найузагальненішому значенні, тобто – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених внаслідок цілеспрямованої діяльності людства впродовж його історії, а також взаємовідносини, що склалися в процесі споживання, збереження, відтворення цих цінностей, розподілу і обміну.

У сучасній культурології існує багато типологій культури, оскільки характерні риси, притаманні культурі одного типу, можна виділяти по-різному. Культури можуть зараховувати до різних типів за хронологічним принципом (давня культура, сучасна), географічним (африканська, латино-американська), мовним (германські, романські, слов’янські культури), релігійним (православна, католицька, протестантська, мусульманська), економічним (капіталістична, соціалістична), принципом передачі інформації (семіотична) тощо. Крім того, можна виокремлювати типи культури за значимістю (регресивна, прогресивна, традиційна, модерністська, стагнаційна, репресивна), споживачем (масова, елітарна), художньо-стильовими ознаками (готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн). Культурологи пропонують виділяти цивілізаційну (антична, китайська цивілізації тощо) світоглядну (міфологічну, релігійну та наукову) типології культури.

До основних теоретиків типології культури належить американський філософ, історик і культуролог Джеймс Керн Фейблман. Типологія Д. Фейблмана передбачає такі основні ідеальні типи: допервіснообщинний, первіснообщинний, воєнний, релігійний, цивілізаційний, науковий і постнауковий.

Для культур допервіснообщинного типу спільним є ідея виживання людини в природі.

Первіснообщинна культура – це тип, який пов’язаний з пер- шими високоорганізованими суспільствами. Для нього характерна внутрішня неоднорідність і низка принципових рис: участь у ритмі природного життя, досконаліша соціальна організація порівняно з допервіснообщинною; культ індивіда, який дотримується зразків загальноприйнятої поведінки, міфологічного мислення, ранніх форм релігії.

Воєнний тип спирається на ідею військової честі і здатності підкоряти. Для цього типу культури характерна писемність, архітектура, розвиток техніки і торгівлі.

Релігійний тип характеризується утвердженням орієнтації людини на цінності божественного світу, що набагато вищі, ніж ті, що існують у повсякденному світі. Серед його характерних рис можна виділити розквіт мистецтва і відкритість для взаємин з іншими культурами.

Цивілізаційний тип культури – це урбаністичний та індивідуалістський тип. Скептицизм у релігійній сфері доповнюється в людині цього типу впевненістю у власних безмежних здібностях до пізнання і перевірки своїх знань почуттями. Наука і освіта стають механізмами генерування знань про природу і світ.

Науковий тип характеризується впевненістю в тому, що людині відкриті універсальні механізми і принципи всіх сфер буття. Ідеал людини наукового типу – безкорисливий дослідник, який бажає пізнати як створений світ.

Постнауковий тип культури – тип, який перебуває на етапі становлення. Ідеал цього типу – гармонізація всіх здібностей людини, раціональний устрій суспільства, гармонізація всіх елементів культури і природи.

Залежно від носіїв культуру поділяють на світову і національну. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства.

До основних функцій культури належать:

- суспільно-перетворювальна визначається тим, що культура служить цілям перетворення природи, суспільства і людини. Вона є знаряддям перетворювальної діяльності людей в інтересах задоволення всезростаючих потреб суспільства.

- пізнавальна полягає в тому, що культура відкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду багатьох поколінь.

- етноформувальна та етнозахисна творять неповторний та самобутній образ нації, який визначається такими чинниками, як мова, історія, традиції, одяг, страви, пісні, танці тощо. Ці функції забезпечують цілісність та самобутність нації, оберігають її від руйнівного впливу чужих елементів.

- регулятивна або нормативна реалізується через систему норм і цінностей, що є регуляторами поведінки та суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвитку суспільства.

- світоглядна синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оцінювальні та вольові чинники духовного світу особистості. Основним напрямом культурного впливу на людину є формування світогляду, за допомогою якого вона належить до сфери соціокультурної регуляції.

- аксіологічна або ціннісна функція полягає в тому, що культура, як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби.

- семіотична або символічна закріплює у системі знаків і символів духовні цінності. Опредметнені духовні цінності через літературу, музику, мистецтво набирають певної символічної форми.

- комунікативна зводиться до передавання історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування між людьми.

- інтегративна полягає в здатності об’єднувати людей незалежно від їх національної чи конфесійної належності, світоглядних та ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народ – у світову цивілізацію. Саме культура об’єднує людей різних націй в одне ціле, світову цивілізацію, і дає змогу їм порозумітися між собою.