Під час видиху: 8 — 763 мм. рт. ст., 9 — 756 мм. рт. ст.
Важливою характеристикою дихальної системи є життєва місткість легень — найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після максимальноглибокого вдиху. У новонароджених життєва місткість легень становить 700-800 мл; у 17 років у дівчат — 2760 мл, у хлопців — 3520 мл.
У новонароджених ребра розміщені майже горизонтально, тобто перебувають у положенні максимального вдиху. В зв’язку з цим дихання відбувається в основному за рахунок діафрагми (черевний тип дихання). Такий тип дихання переважає в дітей до 7 років. Після 7 років у дівчат вираженим стає грудний тип дихання.
3. Регуляція дихання.
Регуляція дихання здійснюється центральною нервовою системою мимовільно(автоматично) і довільно. У стовбурній частині мозку (зокрема у довгастому мозку) розміщена група нервових клітин — дихальний центр, що відповідає за дихальний цикл (вдих-видих). Дихальний центр перебуває в постійній ритмічній активності, яка здебільшого здійснюється автоматично. Ритмічні імпульси передаються від дихального центра до дихальних м’язів, забезпечуючи послідовне здійснення вдиху і видиху.
Діяльність дихального центра регулюється рефлекторно (імпульсами, що поступають від рецепторів), та гуморально (залежно від хімічного складу крові). Обидва механізми регуляції діють злагоджено і між ними важко провести границю.
4. Рефлекторна регуляція дихання.
Автоматична регуляція дихання. Дихальний центр сприймає інформацію, що поступає від хеморецепторів та механорецепторів. Хеморецептори розміщені у великих судинах і реагують на зниження концентрації кисню та підвищення концентрації вуглекислого газу. В них виникають нервові імпульси, які по нервах досягають дихального центра і стимулюють акт вдиху. У завершальній стадії вдиху, коли легені розтягуються, подразнюються механорецептори, розміщені у дихальних м’язах та легенях. Імпульси, що виникають у механорецепторах, направляються до дихального центру, гальмують центр вдиху і збуджують центр видиху. Від центру видиху імпульси передаються до дихальних м’язів, які починають розслаблюватися. Закінчення видиху рефлекторно стимулює вдих.
Довільна регуляція дихання. У регуляції дихання може брати участь кора великих півкуль головного мозку. Людина може довільно (за своїм бажанням) на деякий час затримати дихання, змінити його ритм і глибину.
5. Гуморальна регуляція дихання.
Значний вплив на дихальний центр здійснює хімічний склад крові, особливо його газовий склад. Наприклад, нагромадження вуглекислого газу в крові подразнює хеморецептори і рефлекторно збуджує дихальний центр. Гормон адреналін здатний безпосередньо впливати на дихальний центр стимулюючи дихальні рухи. Подібну дію може викликати молочна кислота, яка утворюється під час роботи м’язів. Вона здатна подразнювати хеморецептори в судинах, що також призводить до збільшення частоти та глибини дихання.
6. Особливості регуляції дихання в дитячому віці.
На момент народження функціональне формування дихального центра ще не завершилося. Збудливість дихального центра у немовлят є низькою, однак вони характеризуються високою стійкістю до недостачі кисню в повітрі. Чутливість дихального центра до вмісту вуглекислого газу підвищується з віком. В 11 років вже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності. В період статевого дозрівання відбуваються тимчасові зміни регуляції дихання. Організм підлітка є менш стійким до недостатньої кількості кисню. В міру росту і розвитку потреба в кисні забезпечується вдосконаленням регуляції дихального апарату. Дихання стає більш економним. В міру розвитку кори великих півкуль головного мозку вдосконалюється можливість довільно змінювати дихання — зупиняти дихання або здійснювати максимальну вентиляцію легень.
Під час фізичних навантажень молодші школярі не можуть значно змінити глибину дихання і збільшують частоту дихальних рухів. Дихання стає більш частим і ще більш поверхневим, що знижує ефективність вентиляції легень. Організм підлітків швидко досягає максимального рівня споживання кисню але не може довго підтримувати цей процес на високому рівні.
Найбільш оптимальним є дихання носом, при якому видих довший за вдих. Одним із головних завдань вчителя є навчити дітей правильно дихати під час ходьби, бігу, фізичної праці.
7. Гігієнічне значення повітряного середовища в приміщенні та основні захворювання органів дихання дітей та підлітків.
Чистота повітря, його фізико-хімічні властивості мають велике значення для здоров’я дітей і підлітків. Важливими є не лише відсутність пилу, бактерій, шкідливих речовин, а й співвідношення іонів у повітрі. В атмосферному повітрі кількість позитивно і негативно заряджених іонів є майже однаковою, кількість легких іонів є більшою ніж важких (на людину благотворно впливають легкі, від’ємно заряджені іони).
Перебування дітей і підлітків в погано провітрюваних приміщеннях призводить до погіршення функціонального стану організму, сприяє захворюванню на цілий ряд хвороб. В навчальних приміщеннях, де перебуває велика кількість людей, особливо в кінці навчального дня, в повітрі збільшується концентрації вуглекислого газу, аміаку, інших продуктів життєдіяльності, зростає кількість мікроорганізмів та пилу. Підвищуються температура і вологість повітря, починають переважати важкі позитивно заряджені іони, які знижують працездатність і пригнічують життєдіяльність людини.
Для підтримання нормальної працездатності кожному учневі необхідно не менше 1,5 кв. м площі, якщо висота приміщення 3,5 м. Інші гігієнічні вимоги та стандарти.
Поступання повітря в приміщення та його зміна відбуваються природнім шляхом, однак цього недостатньо. Згідно гігієнічних нормативів необхідно забезпечити повну заміну повітря протягом години занять. Для цього в школі слід 4-5 разів на день проводити провітрювання класів та кабінетів. Наскрізне провітрювання ефективніше звичайного в 5-10 разів, при цьому різко зменшується кількість мікроорганізмів в повітрі. В майстернях, хімічних кабінетах повинні бути встановлені додаткові витяжки. Рекомендується регулярно проводити іонізацію повітря спеціальним аероіонізатором. Для зниження кількості пилу в повітрі в школі необхідно 2-3 рази на день проводити вологе прибирання.
Застуда — легко передається від однієї людини до іншої під час кашлю або чхання, тобто коли з вірусом потрапляють на руки, одяг, в повітря. Існує біля 200 вірусів, що спричиняють застуду. Антибіотики неефективні. Імунна система хворого сама повинна подолати інфекцію. Ліки усувають лише деякі симптоми захворювання.
Грип — проявляється гарячкою, ознобом, болем голови, болем у м’язах, кашлем. Іноді розвивається пневмонія. Грип виникає під час локалізованих спалахів або епідемій і швидко поширюється. Існує три основні типи віруса: А, В і С. Оскільки віруси можуть змінювати свою структуру, імунітет до віруса одного типу неефективний стосовно віруса другого типу. Грип може бути загрозливим для життя дітей та осіб похилого віку. Під час епідемій грипу можливі смертельні випадки.
Тонзиліт переважно виникає у маленьких дітей. Запалення мигдаликів може бути гострим (ангіна) або хронічним. У дітей спостерігається гарячка, біль голови, біль у горлі, утруднене ковтання, біль у вусі. Часто збільшуються шийні лімфовузли. Хронічний тонзиліт розвивається після частих ангін, скарлатини, кору, дифтерії, і сприяє виникненню ревматизму, запаленню нирок, хвороб серця. Якщо інфекція проникає у нижні відділи горла розвивається хвороба фарингіт, який має подібні симптоми.
Гострий бронхіт — запалення бронхів — розвивається раптово. Може виникнути як ускладнення інфекцій верхніх дихальних шляхів, наприклад, застуди, або супроводжувати кір чи грип. Захворювання спричиняється вірусами і проявляється вологим кашлем, гарячкою, іноді з незначними хрипами. Найчастіше уражаються великі та середні бронхи. Тут утворюється багато слизу, який транспортується нагору і відхаркується. У дітей запалення може поширюватися на бронхіоли та легені.
Пневмонія — запалення у найменших бронхіолах та альвеолах. Є два основних види пневмонії. Для крупозної пневмонії характерним є ураження частки легені, для бронхопневмонії — вогнища запалення в одній чи обох легенях. Пневмонія спричиняється вірусами та бактеріями, іноді грибками та найпростішими. Ранні симптоми: озноб, гарячка, пітливість, біль у м’язах та суглобах, біль голови. Згодом з’являється кашель, біль у грудях та задишка.
Гайморит — запалення гайморової порожнини. Здебільшого ця хвороба розвивається після гострої інфекції (скарлатини, кіру, грипу, іноді від карієсного зуба). У перші дні захворювання температура тіла зростає до +38оС, дуже болить голова, слизова оболонка з однієї сторони носа набрякає. При переході хвороби в хронічний стан у слизових виділеннях спостерігається гній і кров. Дитину потрібно негайно направити в поліклініку для своєчасного лікування.
Фронтит — запалення лобної пазухи. Хворі жаліються на біль над бровою або у всій нижній частині лоба; спостерігається світлобоязнь. У вертикальному положенні тіла спостерігаються значні виділення гною. Захворювання часто стає хронічним.
Аденоїди — збільшення (розростання) розміщеного у носовій частині горла третього мигдалика. Розвитку хвороби сприяє перенесення інфекційних хвороб та кліматичні умови (холодне та вологе повітря). Аденоїди найчастіше діагностують у 5—6 років. У дітей утруднене носове дихання, спостерігається хропіння у сні, притуплення нюху, часті нежиті. У хворих дітей постійно відкритий рот, нижня губа відвисає, з’являється особливий “аденоїдний” вираз обличчя.
Ларингіт — професійна хвороба вчителів. Здебільшого спричиняється вірусом. У хворих спостерігається захриплість, втрата голосу, сухий кашель та біль у горлі.