Хімічна промисловість за своїм експортним значенням — друга, після чорної металургії, галузь української індустрії, її частка становить близько 9 відсотків експорту України

Хімічний комплекс охоплює хімічну й нафтохімічну,а такожмікробіологічну промисловість. Нафтохімічна промисловість об'єднує підприємства, які на основі хімічної переробки сировини нафтового й газового походження виготовляють різні види нафтохімічних продуктів (синтетичний каучук, сажу, гумоазбестові вироби тощо).Мікробіологічна промисловість виробляє кормові дріжджі, амінокислоти й ферментні препарати, кормові антибіотики, бактеріальні добрива та мікробіологічні засоби захисту рослин і тварин. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвит­ку машинобудування, значною мірою залежить науко­во-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про­мисловості, транспорту, сільського господарства, обо­рони, побутового обслуговування та інших сфер діяль­ності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Багато з того, що оточує нас у побуті, — це вироби хімічної промисловості. До продукції галузі належать лінолеум, обшивка ліфта, сидіння в тролейбусі й вагонах метро, різноманітні упаковки, мінеральні добрива, засоби боротьби зі шкідниками сільського господарства, полімерні плівки і труби, деталі комбайнів і тракторів. З продукції хімії — різноманітних волокон — виробляється одяг.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям ви­робництва, якатомна енергетика, радіоелектроніка то­що. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Хімічна промисловість забезпечує народне господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, та багатьма іншими видами сировини й матеріалів. Особливістю хімічної промисловості є здатність забезпечити народне господарство матеріалами з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в необхідній кількості.
Хімічний комплекс Україниє однією з важливих ланок її виробництва. Його частка у промисловому виробництвістановить: з випуску продукції – 7,3%, чисельності промислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості промислово-виробничих фондів – 9,2%.

Хімічна промисловість складається з кількох галузей: 1) гірничо-хімічної; 2) основної хімії; 3) хімії органічного синтезу; 4) хімії полімерів; 5) переробки полімерних матеріалів; 6) інших (товари побутової хімії, лакофарбова тощо).

Гірничо-хімічна промисловість об'єднує підприємства з видобування гірничо-хімічної сировини для одержання переважно продуктів основної хімії — мінеральних добрив, соди та її продуктів, природної сірки. До чільних видів гірничо-хімічної сировини належать калійні солі, кам'яна сіль, карбонатна сировина, фосфатна сировина, сірка самородна, сірчаний колчедан.

Основна хімія виробляє мінеральні добрива, солі, кислоти. Її підмурок — промисловість мінеральних добрив, із розвитком якої пов'язана інтенсифікація сільського господарства. Вона охоплює азотно-тукову, фосфатно-тукову і калійну промисловість. Сировиною для виробництва азотних добрив є: кокс, коксовий газ, природний газ, відходи нафтопереробки. Фосфатні добрива виробляють на базі апатитів і фосфоритів, калійні — калійних солей. Сировиною для виробництва сірчаної кислоти є сірчаний колчедан, самородна сірка й гіпси, газові відходи кольорової та чорної металургії, нафтопереробки.

Хімія органічного синтезу виробляє вуглеводневу сировину й напівфабрикати. Це, насамперед, мономери на базі нафтохімії (етилен, пропілен), коксохімії (бензол, фенол) і напівпродуктів — синтетичних полімерів (поліетилен, полістирол).

Промисловість полімерів на основі вуглеводневої сировини та напівфабрикатів виробляє полімерні матеріали — синтетичні смоли й пластичні маси, хімічні волокна і синтетичний каучук. Переробка полімерних матеріалів дає змогу виготовляти гумотехнічні вироби, шини, вироби із пластичних мас.

Використання різноманітної сировини територіально майже не обмежує хімічну промисловість. Вона характеризується значно більшою свободою розміщення підприємств, ніж інші галузі, маючи можливості маневрувати у виборі найекономічнішого виду сировини для певного виробництва.

Споживачі продукції хімічної промисловості — машинобудування (пластмаси), текстильна промисловість (волокна, фарби), сільське господарство (мінеральні добрива, отрутохімікати), транспорт (моторне паливо, мастила, синтетичне паливо), будівництво (клейка плівка, пластик).

2.Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

– сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

– енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту);

– водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення);

– трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);

– споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди – до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон. Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.
Дуже важливим фактором, який має враховуватись при розміщенні хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів, тому екологічний фактор особливо враховується при розміщенні підприємств хімічного комплексу України. Зокрема багато відходів у гірничій хімії. Проте хімічна промисловість є не лише одним з найбільших забруднювачів природи, але, водночас, ця галузь відзначається високим рівнем комплексного використання сировини й утилізує виробничі відходи.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес.Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – тільки на 7 %.

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів – розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4 %. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

За особливостями розміщення хімічна промисловість поділяється на галузі: сировинної орієнтації (гірничохімічні виробництва, а також виробництва, що використовують нетранспортабельну сировину — сірчані та коксові гази; характеризуються високими нормами її витрат — виробництво кальцинованої соди); паливно-енергетичної орієнтації (виробництва з високими показниками енергоспоживання — синтетичний каучук, хімічні волокна, деякі види пластмас і синтетичних смол); споживчої орієнтації (галузі, що виробляють мало-транспортабельну продукцію — автомобільні шини, або характеризуються низькими нормами витрат сировини — сірчана кислота з колчедану і сірки, фосфорні добрива з фосфору).

Промисловість полімерних матеріалів орієнтується переважно на нафтогазову сировину (попутні нафтові та природні гази, газоподібні та рідкі вуглеводи нафтопереробки).

Пластмаси й синтетичні смоли одержують на базі вугілля, супутніх нафтових газів і вуглеводів нафто переробки, частково — з деревної сировини. Початкові стадії технологічного процесу прив'язані до джерел сировини, а подальша переробка орієнтована на місця споживання готової продукції.

Основні центри виробництва хімічних волокон поширені в районах зосередження текстильної промисловості чи в бе зпосередній близькості до них.

Виробництво сірчаної кислоти тяжіє до районів споживання готової продукції. Головний споживач сірчаної кислоти—фосфатно-тукова промисловість, тому центри виробництва сірчаної кислоти й фосфорних добрив в основному збігаються.

3. Таблиця. Центри розміщення хімічної промисловості світу (щонайменше 5 у кожному позиції)

Назва галузі	Країна	Центр
Основна хімія
>Пр-во кислот (сірчана, азотна, соляна)	Китай Росія Японія США Німеччина	>Лучжоу,Шеньян,Гирин Перм, Оренбург,Астрахань,Екатеренбург >Гирин, Токіо,Нобеока >Батон-Руж >Дорстен,Леверкузен
>Пр-во лугів	Росія	>Стерлитомак, Волгоград, Кемерово
>Калийние добрива	Німеччина Росія США Франція Канада	Дрезден, Кассель >Березники,Соликамск Чикаго,Гастония >Клермо-Ферран,Каркасон Реджайна,Ванкувер
>Фосфорние добрива	Росія Німеччина США Канада Білорусь	>Волхов, Санкт-Петербург,Уваров >Леверкузен,Дуйсбург Річмонд,Питтерсберг Монреаля, Торонто Мінськ, Гомель
>Азотние добрива	Польща Індія Франція Німеччина	Щецін, Гданськ >Нейвели,Синдри Тулуза,Страсбур Дюссельдорф, Вісбаден
Галузі нафтохімії і
>Пр-во пластмас	Росія Німеччина США Японія Республіка Корея	Тюмень, Москва,Орехово-Зуево Марсель, Роттердам >Бейкерсфилд >Муроран,Токуяма >Тесан
>Пр-во каучуку	Росія Німеччина США Японія Китай	Воронеж, Ярославль >Дормаген, Дюссельдорф >Корпус-Кристи >Тиба,Окаяма Шанхай,Датун
>Пр-во хім. волокон	Росія США Індія Китай Республіка Корея	Курськ, Саратов, Твер,Барнаул,Серпухов >Батон-Руж, Нью-Йорк >Дигбой, Кончін,Тромбей >Ляоян, Шанхай,Баодин >Тесан,Ульсан

Прискорений розвиток хімічної промисловості супроводжується структурними змінами в галузі — значним збільшенням частки виробництва органічних хімікатів і полімерних матеріалів, які базуються переважно на нафтохімічній сировині. Хімічна промисловість найбільше розвинута в США, Західній Європі та Японії. Основні типи розміщення хімічної промисловості: 1) нафтохімічна промисловість, що працює на місцевій сировині, — узбережжя Мексиканської затоки в США, Поволжя в РФ; 2) нафтохімічна промисловість, що формується в портах на базі привізної нафти, — Японія, Нідерланди, Італія; 3) нафтохімічна промисловість на трасах нафто - і газопроводів — США, в РФ; 4) основна хімічна промисловість у поєднанні з добуванням гірничохімічної сировини — Флорида (США), Урал (РФ), долина р. Заале (ФРН); 5) коксохімічна промисловість старих вугільних басейнів, яку часом доповнюють комплекси нафтохімічних виробництв, — Донбас (Україна), Рур (ФРН), Мідленд (Великобританія), район Пітсбурга (США); 6) органічний синтез на базі енерготехнологічної переробки вугілля в буровугільних басейнах (ФРН); 7) сукупність галузей і виробництв хімічної промисловості, характерна для великих міст і густонаселених районів: побутова хімія, лакофарбова, фармацевтична промисловість та ін. (Нью-Йорк, Париж, Київ). Близько 1/3 продукції хімічної промисловості припадає на США, Японію, ФРН, Великобританію, Францію, Італію.

На початку 90-х років виробництво сірчаної кислоти в світі складало 150 млн. т. Основні її виробники — США, Китай, Росія, Японія, Україна, Франція.

Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні і калійні добрива. На початку 90-х років їхнє виробництво в світі досягло 160 млн. т. у перерахунку на 100% живильних речовин. Із усіх добрив, що виробляються у світі, трохи більше 1/2 припадає на азотні, більше 1/4 — на фосфорні і біля 1/5 — на калійні. За випуском азотних добрив лідирують Китай, США, Росія, Україна, Японія, Індія, Мексика. Запаси і видобування фосфатної сировини є в більше ніж 30 країнах, але попереду серед них країни Північної Африки, Перу, США, Китай, Австралія, Казахстан. Головні виробники фосфорних добрив — Китай, Австралія, Росія, Мексика, Йорданія. Калійні солі видобувають у 14 країнах — Німеччині, Франції, Україні, Канаді, Росії, Казахстані та ін. До найбільших виробників калійних солей належать США, Канада, ФРН, Україна, Білорусь, Росія, Іспанія, Ізраїль.

Світове виробництво пластмас у 1990 р. склало 100 млн. т. Найбільші виробники пластмас — США, Японія, ФРН, Франція, Нідерланди, Італія. Виробництво хімічного волокна, випуск якого в 1990 р. перевищив 20 млн. т., домінує в економічно розвинутих країнах — США, Японії, Китаї, ФРН, Італії. Випуск синтетичного каучуку складає понад 10 млн. т. Його виробництво зосереджено в США, Японії, Франції, ФРН, Великобританії, Бразилії. У Канаді, Голландії, Бельгії виробництво синтетичного каучуку орієнтується на експорт.

Розміщення фармацевтичної промисловості обумовлюється наявністю наукової бази і сировини. У виробництві медикаментів попереду США, Японія, Швейцарія, Великобританія, Угорщина, Франція.



Західна Європа залишається провідним регіоном за рівнем розвитку галузі: у 1995 р. на її частку припадало 32% виробництва продукції галузі в світі. За кількістю зайнятих Західна Європа в 2 рази перевершує США і в 4 рази Японію. У Західній Європі склалися найбільші хімічні фірми: з 30 ведучих - в регіоні 18, а з п'яти найбільших чотири («Хехст», «БАСФ», «Байєр» і «ІКД»). На 30 вказаних провідних фірм світу в хімічній промисловості припадає 28% світового обороту галузі, у тому числі на західноєвропейські - 18%.
На розвиток хімічної промисловості Західної Європи потужний вплив надав ряд передумов. Хімія як наука вперше почала формуватися ще в середні століття, і відкриття в ній особливо в XIX в. мали виняткове значення для створення галузі. Найважливіші хімічні виробництва склалися вже в кінці XIX - початку XX ст. Стимулом для цього послужила і посилена підготовка провідних держав регіону до численних воєн, що зажадало розробок вибухових речовин, а потім і отруйних, синтетичного каучуку та інших полімерів, медикаментів і т.д. Сільське господарство Західної Європи першим у світі почало широко застосовувати мінеральні добрива. Машинобудування країн регіону може забезпечити підприємства хімічної промисловості будь-якими видами обладнання та апаратури.
Спочатку розвиток галузі було цілком забезпечене ресурсами гірничохімічної сировини (кухонна і кам'яна солі, фосфорити, самородна сірка, пірит, вапняки).До них додалося сировину промислового походження (продукти коксування вугілля, целюлоза та ін.) Ця сировинна база була достатня в епоху вугле-хімії, тобто до середини XX ст. Перехід хімічних виробництв на використання продуктів переробки нафти і природного газу поряд з різким зростанням споживання гірничо-хімічної продукції в другій половині XX ст. поставив галузь в умови залежності від імпорту сірки, фосфоритів, нафти, природного газу.Ресурсами вуглеводневої сировини, відкритого в цей період, мають небагато країн (Великобританія, Нідерланди, Норвегія, частково Франція).
Регіон був довгий час забезпечений власними енергетичними ресурсами, які в другій половині XX ст. швидко витіснялися більш дешевими імпортної нафтою, а потім і газом. Інтенсивне спорудження атомних електростанцій в значній мірі компенсувало подорожчала з початку 70-х рр.. імпортну нафту як енергоносій.Це дозволило досі зберігати в Західній Європі ряд енергоємних виробництв в галузі (хімічні волокна та інші полімери). Водоємні виробництва поки не відчувають нестачі води, проте сильно погіршилися умови скидання стоків заводів.
Структура хімічної промисловості Західної Європи відрізняється високою часткою випуску наукоємної продукції високої вартості і великого експортного значення. Ці продукти - косметичні та парфумерні товари, фармацевтичні препарати, фотохімічні вироби. Регіон виробляє синтетичних барвників та миючих засобів значно більше, ніж США чи Японія Він виділяється також отриманням спеціальних хімікатів для різних галузей господарства. На них припадає понад 1 / 2 вартості продукції галузі. Всі вони стали продуктами спеціалізації країн Західної Європи.
Західна Європа-родоначальник створення всіх полімерних матеріалів: хімічних волокон, пластмас і синтетичного каучуку але в даний час сильно поступається США за обсягами їх виробництва, особливо по пластмас. Це обумовлено як слабкістю сировинної бази, так і меншим розвитком глибокої переробки нафти. Менше частка регіону в отриманні масових напівпродуктів (сірчана кислота, аміак, каустична і кальцинована сода, ряд органічних продуктів) і такої масової продукції, як мінеральні добрива, автопокришки в порівнянні з США.
Серед держав регіону переважну частину продукції хімічної промисловості дають ФРН, Франція і Великобританія (сумарно понад 50%). Найпотужніша за рівнем розвитку галузі - ФРН (26%). Вона - лідер в отриманні більшої частини хімікатів і полімерних матеріалів. Екологічна обстановка змушує країни регіону зменшувати або навіть ліквідувати багато підприємств з отримання сірчаної кислоти, фосфорних добрив з її використанням та ряду інших.
У зовнішній торгівлі світу хімічними товарами роль Західної Європи виключно велика: на регіон припадає 2 / 3 обороту. Експортна квота також дуже висока - 40%, в Нідерландах - 70, в Бельгії 75%. Хімічна промисловість регіону набагато сильніше залежить від зовнішніх ринків, ніж Японія або США. Експорт хімічних товарів більш ніж удвічі перевищує їх імпорт. Вивозиться переважно дорога продукція наукомістких виробництв галузі. Для Західної Європи характерний дуже великий внутрішньорегіональної обмін цими товарами (73% в 1995 г). За межі регіону продукція галузі в основному (на 2 / 3) йде в країни Азії і Північну Америку, а з них надходить велика частина імпортованих хімікатів.
Північна Америка - другий за значенням регіон хімічної промисловості світу (30% продукції галузі). Сприятливими передумовами її розвитку були:
1) виключне багатство регіону гірничохімічні сировиною (кухонна і кам'яна солі, фосфорити, самородна сірка), а також вуглеводневим (нафта, природний газ);
2) найбільші ресурси енергоносіїв, особливо вугілля та гідроенергії;
3) достатні ресурси води в США і Канаді для створення водоємних виробництв у галузі;
4) великий внутрішній ринок для найрізноманітніших хімічних товарів виробничого і споживчого призначення;
5) потужний науково-технічний потенціал, який забезпечує створення інноваційних технологій та обладнання для галузі;
6) промисловий потенціал машинобудування, що дозволяє забезпечувати галузь сучасними засобами виробництва.
Структура та обсяги випуску хімічної продукції як в США, так і в Канаді формувалися під сильним впливом потреб внутрішнього ринку - виробничої сфери. Тому висока частка неорганічних хімічних продуктів (каустичної і кальцинованої соди, сірчаної та соляної кислот, хлору), які широко використовуються в целюлозно-паперовій промисловості, кольоровій металургії і особливо в самої хімічної промисловості. По випуску цих видів продукції США і регіон в цілому - лідери в світі.
Гірничохімічна сировину і ряд неорганічних продуктів (аміак, азотна кислота та ін) сприяли створенню потужної промисловості мінеральних добрив. Такі її виробництва, як калійне і фосфорне - найбільші у світі. Їх розвиток в післявоєнні роки прямо пов'язано з інтенсивними процесами хімізації сільського господарства США та Канади, а пізніше і Мексики.
Ще одну важливу групу утворюють виробництва полімерних матеріалів та продуктів їх переробки, особливо резинотехническая промисловість. По отриманню пластмас і синтетичних смол, а також синтетичного каучуку регіон залишається провідним у світі. До 80-х рр.. він лідирував і у виготовленні хімічних волокон, але в 90-х рр.. поступився першістю Азії. Виробництво автомобільних покришок, як і ряду інших гумотехнічних виробів, - найбільше в світі. Ця група галузей покликана обслуговувати насамперед машинобудування США, потреби будівництва і багато виробництв легкої та харчової промисловості (конструкційні вироби, пакувальна тара і т.д.). У цілому на цю групу галузей хімічної промисловості регіону припадає понад 1 / 3 продукції.
Бурхливо ростуть з 70-х рр.. виробництва товарів широкого споживчого попиту - хіміко-фармацевтичні продукти і парфюмерно-косметичні препарати. Вони дають близько 1 / 3 вартості продукції хімічної промисловості Північної Америки. Це-нові напрямки розвитку галузі, в яких найбільш повно реалізується науковий потенціал, насамперед США. Інноваційні фармацевтичні товари стають найважливішими продуктами міжнародної спеціалізації, значення яких виходить далеко за межі регіону.
У Північній Америці безумовний лідер хімічної промисловості регіону - США.Однак від видобутку ряду видів малоприбуткове гірничохімічної сировини вони поступово відходять. Це добре видно на прикладі калійної промисловості, яка виникла в США перед Другою світовою війною і досягла максимального розвитку в кінці 60-х рр.. До цього часу були відкриті родовища калійних солей і почалося виробництво калійних добрив в Канаді, тому в США стали згортати їх отримання. Збагачення калійних солей пов'язане з великими відходами та екологічно небезпечно, що також стало причиною спаду калійної промисловості США.
У зовнішній торгівлі регіону хімічні товари займають невелику частку, тому що галузь обслуговує переважно внутрішні потреби країн Північної Америки.Експортна квота продукції галузі не перевищує 10-13%. Однак обсяги експорту цих товарів тільки із США до 1970 р. були найбільшими серед провідних країн-продуцентів, а пізніше лідерство перейшло до ФРН. Регіон виступає як експортер та імпортер однойменних груп хімічних товарів, але різних їх видів.На вивіз йдуть найбільше органічні хімічні продукти, синтетичні смоли і мінеральні добрива (особливо калійні і складні). Найважливішою статтею експорту стають фармацевтичні препарати і парфюмерно-косметичні товари.Регіон має позитивний баланс по зовнішній торгівлі хімічними товарами.Експорт приблизно в рівних частках розподіляється між внутрішньорегіональних поставками, вивезенням до Західної Європи і Азії.
Азія - новий швидко зростаючий регіон хімічної промисловості. За вартістю її продукції в світі (29%) регіон впритул наблизився до Північної Америки.Головні стимули інтенсивного розвитку галузі:
1) великі темпи зростання попиту на хімічні товари. У 1995 р. регіон споживав 46% продукції світової хімічної промисловості, тобто в 2 рази більше, ніж Західна Європа чи Північна Америка;
2) необмежені ресурси дешевої робочої сили для трудомістких виробництв галузі;
3) відсутність у більшості країн регіону обмежень екологічного значення;
4) сприятливі умови для інвестицій в капіталомістку хімічну промисловість;
5) можливість отримання високих доходів у ряді її виробництв.
Регіон у цілому добре забезпечений енергоресурсами і вуглеводневою сировиною для хімічної промисловості. Однак розроблюваних ресурсів гірничохімічної сировини недостатньо (калійних солей, фосфоритів, серосодержащего сировини). Великі обсяги попутних продуктів коксування вугілля, придатних для отримання хімікатів. Однак більшість видів хімічної сировини і палива знаходиться в різних державах регіону, а ряд країн не має в своєму розпорядженні ними взагалі. Це створює певні труднощі в розвитку галузі, сильно впливає на структуру виробництва і технологію отримання окремих хімічних продуктів в ряді країн регіону.
У хімічній промисловості Азії є всі виробництва, типові для сучасної структури галузі. За обсягами отримання аміаку, азотних добрив, хімічних волокон регіон перевершує Західну Європу або Північну Америку; по лугів, синтетичному каучуку знаходиться на рівні Північної Америки, а по таких продуктах, як сірчана кислота, калійні добрива, пластмаси поступається в 1,5-1, 7 рази.Однак, виробництво даних продуктів росте в Азії швидкими темпами, і дані показники після 2000 р. можуть помітно змінитися.
Японія - друга після США країна за рівнем розвитку хімічної промисловості (18% продукції галузі в світі). Маючи вкрай незначними мінерально-сировинними і паливними ресурсами, вона повністю залежить від імпорту нафти, газу, гірничохімічної сировини. У цих умовах була створена потужна хімічна промисловість країни. Японія поки залишається лідером в регіоні за рівнем розвитку галузі (62% продукції в Азії). Однак її роль в регіоні постійно зменшується. Сумарно КНР і нові індустріальні країни вже дають більше добрив, полімерних матеріалів, базових напівпродуктів, ніж Японія.
Азія - найбільший імпортер хімічних товарів, що визначає загальний негативний баланс зовнішньої торгівлі регіону. Поряд з ввезенням високотехнологічних товарів, виробництво яких в регіоні не задовольняє потреби, більшість країн Азії змушені імпортувати масові дешеві хімікати (мінеральні добрива, неорганічні кислоти, луги і т.д.). Це відноситься Навіть до Японії, яка сильно скоротила їх випуск. Особливість географії зовнішньої торгівлі продукцією галузі - значна частка внутрирегионального обміну за рахунок Японії, яка до половини свого експорту спрямовує в країни Азії.
Східна Європа. Розвиток хімічної промисловості в регіоні проходило нерівномірно. У період МТР країни регіону не встигли створити цю галузь у відповідності з економічним та ресурсним потенціалом, яким вони володіли.Тільки в кінці 50-х і початку 60-х рр.. в них приступили до широкої хімізації народного господарства з інвестиціями у великих розмірах. До кінця 80-х рр..Східна Європа у виробництві ряду видів хімічної продукції наблизилася до обсягів їх отримання в Західній Європі чи у Північній Америці чи навіть перевершила їх. Проте відставання у випуску полімерних матеріалів, виробів фармацевтичного, гумотехнічної та деяких інших виробництв було значним.
В системі міждержавних зв'язків країн - членів РЕВ склалися сприятливі передумови для подальшого швидкого зростання галузі. З розпадом РЕВ і СРСР були ліквідовані умови для розвитку хімічної промисловості у всіх країнах регіону. Дуже сильно впало виробництво хімічної продукції в країнах СНД і особливо в Росії. Якщо з отримання основних видів хімічної продукції СРСР входив до першої десятки країн світу, був навіть серед провідних по деяких з них (мінеральні добрива, кислоти, луги, автопокришки тощо), то Росія втратила ці позиції. Держави Східної Європи перетворилися на імпортерів навіть таких видів хімічної продукції, які вони самі випускали.

Хімічна промисловість за своїм експортним значенням — друга, після чорної металургії, галузь української індустрії, її частка становить близько 9 відсотків експорту України.

У структурі хімпрому головне місце належить базовій галузі виробництва, яка виготовляє міндобрива, неорганічні кислоти, луги, кальциновану соду, бром. Лише заводи з виробництва добрив дають майже 60 відсотків всієї хімічної продукції країни. Україна — третя держава у світі (після Росії та США) з експорту мінеральних добрив, великий постачальник на світові ринки аміаку, кальцинованої соди, двоокису титану.

Близько 200 підприємств і об’єднань хімічної галузі України, на яких сьогодні трудиться понад 300 тисяч осіб, в 2012 році опинилися в зоні “газової турбулентності”, що може призвести до того, що галузь зазнає великих втрат від подорожчання газу.

Найреальніший вихід із цієї ситуації — модернізація виробництва, яка дає змогу знизити споживання газу.

Ціна питання

Основа хімічної галузі країни — виробники мінеральних добрив. Вітчизняні потужності дають можливість випускати 8 мільйонів тонн продукції.

Протягом останніх років географія українського експорту азотних добрив не змінювалася. Основними імпортерами вітчизняного аміаку були Туреччина, США та країни Євросоюзу. Український карбамід закуповували Бразилія, Туреччина, Індія, Мексика, країни Африки. Географія, на перший погляд, більш ніж переконлива. Але частка українських азотних підприємств на зовнішніх ринках скоротилася з 17 відсотків (2000 рік) до 3 відсотків (2010 рік).

Було б неправильним назвати 2011 рік провальним для хімічної галузі. Концерн “Стирол” у середині грудня минулого року повідомив про випуск 1 мільйона тонн аміаку з початку року (в 2010 році — 622,5 тис. тонн). А проектна потужність концерну в Горлівці — 1,35 млн. тонн аміаку на рік. Це — абсолютний рекорд підприємства з моменту його пуску в 1933 році. Такий результат отримано завдяки тому, що вдалося уникнути зупинок устаткування на позаплановий ремонт, а також за рахунок запуску в експлуатацію третього аміачного агрегату, який простоював з 2009 року.

Зберіг минулого року високі темпи сєверодонецький “Азот”. Відставання черкаського об’єднання “Азот” істотно не вплинуло на фінансові показники холдингу Group DF, що належить Дмитрові Фірташу. До речі, експерти зазначають, що найбільший розмір капітальних вкладень в 2011 році зафіксовано на підприємствах, які входять у холдинг Дмитра Фірташа — на “Стиролі” освоєно 420 млн. грн., з яких 120 млн. грн. пішло на запуск третього аміачного агрегату. Вищезгаданий холдинг виділив на модернізацію виробництва торік 1 млрд. грн. для “Стиролу”, “Рівнеазоту”, черкаського і сєверодонецького “Азоту”.

Горлівський “Стирол” лідирує у виробництві карбаміду. Воно збільшилося торік майже втричі. На “Стиролі” виготовили близько 400 тисяч тонн аміачної гранульованої селітри, яку в 2010 році не випускали.

Але лідерство в абсолютних обсягах виробництва в галузі вдалося утримати державному підприємству “Одеський припортовий завод”. Він збільшив свої показники, досягнуті 2010 року.