Завдання (письмово за бажанням)

Клас

Тема: «Становище українського населення на початку XX століття»

Вчитель

Історії України:

Коломієць О.М.

Донецьк 2014-09-13

Тема: Становище українського населення на початку XX ст.

Мета: охарактеризувати суперечливі процеси модернізації по­всякденного життя українців на початку XX ст.; визначити при­чини посилення міграційних процесів в даний період; розвивати навички самостійної та дослідницької роботи учнів, вміння працю­вати з текстовими джерелами інформації; сприяти національно-патріотичному вихованню учнів.

Основні поняття: «модернізація», «повсякденне життя».

Обладнання: картки з текстовими джерелами інформації.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть на основі аналізу різних дже­рел інформації:

описувати прояви індустріалізації та модернізації суспільного

життя на початку XX ст.;

характеризувати основні ознаки повсякденного життя україн­ців на початку

XX ст.;

характеризувати й порівнювати прояви і процеси модернізації повсякденного життя населення Наддніпрянської України та західноукраїнських земель між собою, а також з аналогічними загальноєвропейськими й світовими;

визначати суперечливі процеси модернізації повсякденного життя українців на початку XX ст.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Становище населення

Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн. чоловік до 23,4 млн.

З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. населення західноукраїн­ських земель зросло з 3,9 млн. чоловік до 5,9 млн.

Завдання учням

Підрахуйте у відсотках зростання населення в українських зем­лях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської ім­перій. Де зростання відбувалось швидше?

На 1900 р. 95 % населення займалося сільським господарством, і лише 1 % був зайнятий у промисловості.

Понад 100 тис. осіб жили на прибуток від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Прошарок української інтелігенції становив не більше 15 тис. чоловік. Наприкінці XIX ст. па терито­рії України, що була під Росією, лише 5,6 % українців проживало у містах, а понад 94 % — у селах; у Галичині частка міських жите­лів серед українців становила близько 10 %.

Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя

Так у Києві в 1914 році було здійснено статистичне дослідження біля 600 робітничих сімей на основі чого було видано «Бюджети робітників Києва в 1914 році».

Звичайний щомісячний бюджет неодруженого робітника-чоловіка

Витрати на харчування — 16,79 руб.

Оренда житла — 5,43руб.

Одяг — 5,52 руб.

Гігієна тіла — 1,55 руб.

Переклад грошей — 1,20 руб.

Духовні та загальні потреби — 1,70 руб.

Лікарська допомога — 0,61 руб.

Тютюн та алкоголь — 2,04 руб.

Збори та податки — 0,03 руб.

Інші витрати — 1,47 руб.

Усього: 36,34 руб.

Прислуга від 3 до 5 рублів жіноча та від 5 до 10 рублів чоловіча. Але, роботодавець окрім грошового утримання надавав слугам безкоштовно дах над головою, харчування, та, зазвичай, ще і одяг з «панського плеча».

Робітники провінційних заводів, сільських мануфактур, чорнороби, вантажники від 8 до 15 рублів за місяць.

Робітники на металургійних заводах великих міст від 25 до 35 рублів.

Представники так званої робітничої аристократії, тобто професійні токарі, слюсарі, майстри, бригадири від 50 до 80 рублів за місяць.

Молодші чини державних службовців 20 рублів за місяць. Стільки ж отримували звичайні службовці пошти, земські вчителі молодших класів, помічники аптекарів, санітари, бібліотекарі та інш.

Лікарі в земських лікарнях 80 рублів, у фельдшерів 35 рублів, а завідуючий лікарнею отримував 125 рублів щомісяця. В маленьких сільських лікарнях, де в штаті був всього один фельдшер, то він отримував платню 55 рублів.

Вчителі старших класів в жіночих та чоловічих гімназіях від 80 до 100 рублів за місяць.

Голови поштових, залізничних, пароплавних станцій в великих містах від 150 до 300 рублів.

Депутати Державної Думи отримували жалування в розмірі 350 рублів,

Губернатори біля однієї тисячі рублів, а міністри та вищі чиновники, члени Державної Ради – 1.500 рублів щомісяця.

Підпоручик 70 рублів за місяць, плюс 30 копійок в день за караульні та 7 рублів доплату за найми житла, і вкупі рублів 80.

Полковник Царської армії 320 рублів за місяць,

Генерал в посаді командира дивізії 500 рублів, а генерал в посаді командира корпуса – 725 рублів щомісяця.

Завдання (висновки письмово)

За текстом визначте самі малозабезпечені та самі забезпечені верстви населення. Які повсякденні послуги були самими витратними для робітника.

Прочитайте текст та дайте відповідь на запитання.

Робітники провінційних заводів, сільських мануфактур, чорнороби, вантажники від 8 до 15 рублів за місяць.

Робітники на металургійних заводах великих міст від 25 до 35 рублів.

Молодші чины державних службовців 20 рублів за місяць. Стільки ж отримували звичайні службовці пошти, земскі вчителі молодших класів, помічники аптекарів, санітари, бібліотекарі та інш.

Підпоручик 70 рублів за місяць, плюс 30 копійок в день за караульні та 7 рублів доплату за найми житла, і вкупі рублів 80.

Зазвичай за обід в ресторані XX століття в Імперській Росії потрібно було витратити 1,5 - 2 рублів. Це платня за звичайний обід: перше, друге, салат, пару стопок горілки, десерт.

Обід в кухмістерській — 40 коп.

Обід в "Дешевих обідах" (утримувалися за рахунок різноманітних благодійних товариств) з двох блюд — 15 коп.

Стакан чаю в трактирі — 5 коп.

Кружка пива в спеціалізованих пивних с солоними сушками, баранками, креветками та раками — 5 коп.

Чашка кави в центрі — 20 коп.

Листівка новорічна:

чорно-біла — 5 коп.

кольорова — 10 коп. (в канун свята — в 2 рази дорожче, але різниця йшла на благодійність)

Готелі 1913 року:

"Гранд-Отель" — 1 руб. 50 коп. — 30 руб. (за добу)

Номери та мебльовані кімнати в центрі — 30-40 коп.(за добу)

Бані:

"Караваєвські" (на розі пл. Лева Толстого та віл. Пушкінської) загальна баня з мармуровим басейном для плавання — 40 коп.

загальна баня з мармуровим басейном для плавання

Сімейний номер с мармуровою ванною або без — 50 коп. — 3 руб.

Послуги:

Подзвонити друзям та знайомим з готелю та розповісти, як влаштувався, коштувало 50 копійок за хвилину, але оплачувалося не менш 1,50 рубля за зв’язок. Дешевше було написати листа, за його відправку потрібно було заплатити всього 3-4 копійки.

Посильний — 10-50 коп.

Носій — 50 коп.

Трамвай — 3-5 коп.

Газети — 3-5 коп.

Візник плата однокінному від вокзалу до будь-якого готелю, окрім Лаврского — 4 коп.

такса (до Лаврского) — 45-50 коп.

плата парокінному — 80 коп.-1 руб.

Квиток в оперний театр — 20 коп. -16 руб.

Сінематограф — 30 коп. - 1 руб.

Завдання (письмово за бажанням)

За текстом спробуйте уявити собі недільну подорож а) робітника, б)лікаря, в)вантажника, г)офіцера з передмістя Києва до одного з готелів в центрі. Кожному з персонажів потрібно відпочити, витративши половину своєї першої зарплати. Складіть кошторис та визначте, які послуги та розваги були «по-силам» кожному героїв уявної подорожі.

Доля жінки

Заповнити таблицю «Зміна ролі жінки в суспільстві». (письмо)

Що нового з'явилось у становищі жінки в суспільстві	Що не змінилось у становищі жінки в суспільстві

Учитель. На початку свого виникнення робітнича та заробіт­чанська сім'ї мало чим відрізнялися від селянської. Це значною мі­рою визначало їх традиційний уклад, який був дуже подібний до батьківських сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосун­ках, у розподілі родинних обов'язків, становищі молоді щораз більше були помітні зміни в бік рівноправ'я та незалежності між Чоловіком і жінкою, батьками і дітьми.

Уже на початку XX ст.. сім'я кадрових робітників істотно від­різнялась від селянської. Кількість дітей у пій була меншою, аніж у селянській.

Селянська сім'я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням усіх традиційних культур­них звичаїв і обрядів.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 р., середні показники чисельності української сім'ї були такі: Харківська гу­бернія — 6,2 особи; Таврійська і Катеринославська— 6„1; Полтав­ська, Чернігівська, Волинська і Київська — 5,7; Подільська — 5,2 і Бесарабська — 5,1 особи. Подібні показники були характерні для Галичини, Буковини, Закарпаття.

В українців наприкінці XIX ст. були досить демократичні внутрісімейні стосунки, які базувалися на звичаєво-спадковій системі. Про це свідчить майже рівномірний розподіл батьківського майна між усіма членами родини, у тому числі й поміж доньками. Жінка (дружина, донька) нарівні з усіма мала право на особисте майно, яке вона могла придбати за власні гроші.

Незалежність жінки зростала у простих сім'ях, оскільки в них було лише два дорослих робітники. Тут жінка вважалась рівно­правним партнером. Важлива роль жінки відбилася в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». Традиція рів­ноправного становища жінки протягом віків була важливою запо­рукою міцності української сім'ї. Своєрідність майнових відносин позначалась і на подружніх взаєминах, які в українській родині, як правило, характеризувалися злагодою.

Докорінний злам у суспільних стосунках, поступове завою­вання жіночою статтю прав на освіту призвели до появи напри­кінці XIX ст. (1891-1892) 233 жіночих гімназій Міністерства народної освіти, 31 жіночої гімназії відомства імператриці Марії, 56 приватних жіночих навчальних закладів з курсом гімназій і прогімназій, ЗО інститутів, 40 жіночих єпархіальних училищ та інших закладів.

Кількість дівчат, які в 1889 р. вступили до шкіл Херсонської губернії, виявилася навіть на 2 % більше від кількості хлопців, що розпочали навчання цього ж року.

Відповідно до перепису 1897 р., грамотність складала 21,1 % (29,3 серед чоловіків і 13,1 % для жінок). До 1914 р. вона досягла лише 27 %.

Посилення міграції українського селянства

За рахунок імміграції в Україну, стихійної, зумов­леної потребами у робочій силі для зростаючих капіталістичних підприємств, кількість українців серед народонаселення на терито­рії України зменшилась протягом XIX ст. з 90 % до 80 %. Кіль­кісно зросли національні меншини: як за рахунок природного при­росту, так і за рахунок поповнення земляками із сусідніх територій. Насамперед це стосувалось росіян. Наприкінці XIX ст. їх кількість серед усього населення України становила майже 12 %. На Ліво­бережжі та Півдні росіяни разом з русифікованими українцями становили більшість міського населення. На Правобережжі найчисельнішою меншиною були поляки, які тримали першість (60 %) серед усього дворянства України. Найбільший природний приріст з національних меншин спостерігався серед євреїв. Найбільшим з єврейських осередків світу вважалася Одеса. Тут євреї становили більше половини всього населення міста.

Національні меншини в Україні зосереджувалися у містах і промислових селищах. Сільське ж господарство традиційно зали­шалося сферою діяльності переважно українського населення. Українці — хлібороби з діда-прадіда — не спокушалися міським життям. Вони прагнули як споконвічні хлібороби укоренитися на землі предків. Однак цьому не сприяла малоземельність а іноді й цілковите обезземелення селянства, якими супроводжувався процес утвердження капіталістичного ладу в Україні під владою обох імперій.

Друга половина XIX — початок XX ст. були позначені масовою міграцією українських селян, які перебували у складі. Російської імперії. Поселялись вони переважно на її околицях: на Кавказі, в Середній Азії, Новоросії, на Далекому Сході та у Сибіру. Біль­шість селян вимушені були залишити рідні місця через брак землі чи належних засобів для існування. Російський уряд за допомогою переселення намагався освоїти цілинні землі околиць імперії і ра­зом з тим хоч якоюсь мірою зменшити «земельний голод», знайти застосування «зайвим» робочим рукам.

Селяни, які мали намір оселитися в необжитих околицях імпе­рії, отримували певні пільги. Головні з них — звільнення від по­датків, зокрема у Сибіру, на 3 роки. На цей же час звільнялися від служби в армії особи призовного віку. Переселенцям надавався зе­мельний наділ. Вони ще мали право на пільговий переїзд, кредити, але не завжди могли їх отримати. За даними перепису 1897 р., у Си­біру тоді мешкало 223,3 тис. українців.

У цілому в європейській частині територія компактного прожи­вання українців значно переважала території, де компактно про­живали росіяни. Царський уряд прийняв безпрецедентну за розмі­рами програму переселення: протягом 1896-1914 рр. з дев'яти українських губерній до Сибіру і на Далекий Схід переселилося по­над 1 мли 619 тис. українців.

Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були найвіддаленішою східною окраїною Австро-Угорської імперії, а її правлячі кола виявились нездатними запропонувати будь-що реальне для за­безпечення українських селян вільними землями. Таких земель дер­жава практично не мала, тому й не чинила шкоди переселенню укра­їнців за кордон. Українські емігранти не осідали в інших країнах Європи, де вільних земель давно не існувало, а направлялися на Аме­риканський континент. Там ще було на той час чимало територій, не освоєних господарською діяльністю людини.

У 70-90-х рр. XIX ст. увесь потік емігрантів з України спрямову­вався до СІІІА, Канади і Бразилії. Уряди цих країн заохочували масове переселення з-за кордону. Всі, хто бажав працювати, навіть не маючи професії, влаштовувались чорноробами на заводах, фабриках, шахтах. Так, перша емігрантська група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до СІІІА, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські переселенці прагнули отримати для сільсько­господарського обробітку земельну ділянку.

Українська імміграція СІІІА, яка наприкінці XIX ст. налічувала понад 200 тис. осіб, завдяки піклуванню національно свідомих цер­ковних та світських діячів, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою.

Число українців, які прибули до Канади протягом 1891— 1924 рр., сягає 100—170 тис. чоловік.

Бесіда

1. Які були причини міграції населення?

2. Чим відрізнялись ці причини у Наддніпрянській та Західній Україні?

3. Назвіть і покажіть на карті країни, до яких переважно пересе­лялись українці.

III. Узагальнення та систематизація знань

Кінець XIX — початок XX ст. відзначився зростан­ням населення завдяки поліпшенню медичного обслуговування та підвищенню рівня життя. Водночас це призводило до появи зайвої робочої сили, а значить, посилення процесу міграції українців за межі України. Зазнало змін і становище жінки у суспільстві. Вона активніше залучалась до сфери суспільного виробництва.

Завдання

1. Охарактеризуйте основні ознаки повсякденного життя україн­ців на початку XX ст.

2. Назвіть суперечливі процеси модернізації повсякденного життя українців на початку XX ст.

IV. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал.